Приналежності для письма. Писала, воскові таблички, берестяні грамоти

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, кори берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок.

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких на Русі було багато (Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130—140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень. Для поширення книг діяли центри з переписування книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі Волинському, Переяславі, Ростові та інших містах.

Велике значення у поширенні наукових знань мала діяльність монастирів. При церквах створювалися школи. Головним був Печерський монастир під Києвом, засновником якого був чернець Антоній. У ХІ ст. на території Києво-Печерського монастиря виник своєрідний центр підготовки вищого духовенства, лікарів, перекладачів, діячів мистецтва. У 1086 р. онучка Ярослава Ганна створила при Андріївському монастирі школу для дівчат. Монастирі були також центрами літописання. Найвидатнішим вітчизняним літописом є «Повість врем’яних літ», серед її авторів – чернець Києво-Печерського монастиря Нестор (1113 р.).

Велику роль у організації чернецтва зіграв ігумен Феодосій. Серед монахів було розповсюджено вчення ісихазму (також запозичене з Візантії, містична, аскетична течія східного християнства).

Православна церква пристосувалася до умов Русі. Були канонізовані слов’яни: Ольга, Володимир, Борис, Гліб, Антоній, Феодосій Печерський та ін.; служба велася слов’янською мовою. Усе це зумовило поширення християнства на інші регіони Русі, хоча в деяких містах нову релігію запроваджували силою (Новгород).

Після прийняття християнства на Русі поширюється нова писемність. Брати Кирило та Мефодій на основі грецького письма створили азбуку – кирилицю, яка складалася з 43 знаків.

З Візантії та Болгарії до Русі перейшла церковна література: Святе Письмо, агіографи (житія святих), патерики (розповіді про ченців-аскетів), кормчі книги (пам’ятки церковного права, церковні статті), філософськи твори; історичні хроніки та ін. Богослужіння проводилося на старослов’янській або церковнослов’янській мові, на її основі розвивалася церковна писемність.

Сторінка. «Остромирове Євангеліє»

Перший руський список Євангелія виконав дяк Григорій на замовлення новгородського воєводи Остромира. Звідси й назва – «Остромирове Євангеліє» (1056-57 рр.). «Ізборник Святослава», укладений для київського князя Святослава (1073 р.), містив твори як церковно-релігійного характеру, так і публіцистичні твори.

Сторінка. «Руська правда»

«Правда Ярослава» захищала людське життя, установлювала штрафи за вбивства і приниження людської гідності. При цьому смертної кари вона не передбачала, але звичай кровної помсти продовжував діяти, як і раніше.

Розвивалася і оригінальна література. Першим відомим письменником творів церковно-повчального характеру був митрополит Іларіон, який написав «Слово про закон і благодать» (1037-1050 рр.), де відзначив велич руського народу та церкви.

На початку ХІІ ст. було написане «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям», в якому автор закликає жити у мирі, бути вірними слову, допомагати бідним, забороняє карати на смерть і нагадує, що без волі Божої у світі ніщо не відбувається.

Видатним філософом і літератором був Даніїл Заточник, автор «Слова Даніїла Заточника», у якому він високо цінує розум і мудрість, використовує афоризми античних філософів. На початку XIII ст. склався «Києво-Печерський патерик», який містив уривки з «Повісті врем’яних літ» та описував деякі історичні події.

Бій Ігоря з половцями (1185 р.)