Закономірності та принципи навчання рідної мови

Процес засвоєння дитиною рідної мови є закономірним.

Закономірність засвоєння мови — це об'єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвиваючого потенціалу мовного середовища. Л. П. Фєдоренко описує шість закономірностей засвоєння дитиною рідної мови.

І закономірність: мова засвоюється, якщо дитина навчиться управляти мускулами мовного апарату (артикулювати звуки), координувати мовно-рухові (промовляння звуків, слів) та слухові (сприймання на слух, розуміння мови) відчуття. Дитина повинна навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, правильно вимовляти, артикулювати кожний звук. Для цього потрібна активна мовна практика, під час якої відбивається постійне тренування органів мови (язика, губів, зубів) шляхом наслідування мови дорослих. Таке тренування йде з перших днів життя дитини. Спочатку голос (крик, гукання, гулення, лепет, перші слова, речення), а пізніше, коли дитина навчиться говорити вголос, у неї з'явиться внутрішнє мовлення, тобто арти-куляція і модуляція органів мови без звукового супроводу, про себе. Тренування органів мови - триває протягом усього життя людини. Так, до п'яти років дитина оволодіває правильною вимовою звуків рідної мови, після п'яти слід навчитися граматично правильно будувати речення, оволодіти зв'язним мовленням, засвоїти літературні норми рідної мови. Навіть доросла людина перед відповідальним виступом, промовою, лекцією внутрішньо промовляє зміст розмови, тренує свої мовні органи.

ІІ закономірність: розуміння смисла мови — залежить від засвоєння дитиною лексичних і граматичних значень різного ступеня узагальнення. Спочатку дитина чує звуки мови, але не розуміє значення слів з цими звуками. Розуміння мови дорослих починається в другій половині першого року життя. Дитина розуміє мову, безпосередньо звернену до неї, пов'язану із задоволенням її потреб, поступово розуміє зміст слів, що позначають предмети, явища, їхні ознаки у навколишньому світі, тобто починає засвоювати лексичне значення. Наприклад, слово м'яч означає тільки той м'яч, яким дитина грається. Потім складається узагальнений образ м'яча: це круглий, гумовий предмет, ним граються, його можна кидати, підкидати тощо. М’яч – це іграшка. Засвоєння лексичного значення слів відбувається від прямого поодинокого конкретного основного до узагальненого та переносного значення (золота монета, золоті руки). Поряд з лексичним дитина засвоює і граматичне значення, відношення між словами в реченні (на столі, під столом, за столом). Засвоєння граматичного значення пов'язане з розвитком логічного мислення.

ІІІ закономірність: засвоєння виразності мови — залежить від розвитку у дитини сприйнятливості до засобів інтонації, тобто вміння відчувати виразність чужої мови, її внутрішній світ. Уже в ранньому віці діти добре розуміють і відчувають різні інтонаційні відтінки мови (оклик, запитання, наказ, радість, сум, гнів, незадоволення), це відбивається на поведінці дитини, її реакціях. Діти вчаться розуміти синоніми, епітети, метафори, які вживаються в рідній мові.

ІV закономірність: засвоєння норми літературної мови — залежить від розвитку у дитини чуття мови. Мова — упорядкована система мовних одиниць, функціонує в людському суспільстві як засіб комунікації (спілкування) у вигляді мовлення. Мовна система, що склалася традиційно, називається нормою і будь-яке відхилення від неї вважається мовною помилкою. Українська мова має свої орфоепічні, лексичні, граматичні норми. Так, в українській мові голосні (а), (і), (у) в усіх позиціях вимовляються виразно і чітко; дзвінкі приголосні перед глухими не втрачають голосу і вимовляються дзвінко. Це орфоепічна норма, її треба запам'ятати. Граматичною нормою української мови є клична ознака іменників: мамо, бабуню, брате, Ірино. Тарасе. Це традиція, яку теж потрібно запам'ятати, правильно вживати в мовному спілкуванні. Маленька дитина не знає правил, не знає мовних законів, вона, практично засвоює норму рідної мови. Допомагає їй у цьому так зване мовне чуття. К. Д.Ушинський писав, "... дитина, почувши нове для неї слово, починає здебільшого відмінювати його і сполучати з іншими словами цілком правильно…". Спостереження за процесом оволодіння дитиною рідною мовою показують, що чуття мови з'являється досить рано (вже в два роки) і з віком набуває чіткішої диференціації. Діти починають самостійно створювати нові, слова, з'являється чуття словотворення. На думку К. Чуковського, процес словотворення у дитини відбувається цілком самостійно, хоч часто діти і створюють ті граматичні форми і слова, які вже існують в мові, але невідомі їм. Зрозуміло, що засвоєння норми рідної мови відбувається в постійному спілкуванні з дорослими. Чуття мови — це сукупність відчуттів, які безпосередньо відображають зв'язки і відношення, характерні для мови як складної об'єктивної системи засобів взаємного спілкування людей. При практичному володінні мовою ці зв'язки і відношення не усвідомлюються. Вони засвоюються інтуїтивно, на чуттєвому рівні. Б. В. Бєляєв відмічає, що чуття мови розгалужується в декількох напрямах: семантичне чуття (неусвідомлене засвоєння значення слів), граматичне (неусвідомлене узагальнення граматичних правил та законів), лексичне (чуття словника), фонетичне (чуття схожого й відмінного в звуках і звукових комплексах), артикуляційне чуття тощо. Отже, чуття мови — це вміння користуватися мовними засобами у відповідності з мовною ситуацією (нормами мови) без звернення до знань про мову. Чуття мови слід розвивати. Фізіологічною основою чуття мови є складна система нервових зв'язків, утворення динамічного стереотипу в результаті аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку. Ступінь оволодіння нормами рідної мови в дитячому віці багато залежить від того, наскільки повно й правильно засвоїть її дитина на чуттєвому рівні.

V закономірність: засвоєння письмової мови — залежить від розвитку координації між усною й письмовою мовою. Усне мовлення випереджає розвиток письмового. Дитина не може оволодіти письмовою мовою, якщо не засвоїть усного мовлення. Письмо — це код усного мовлення. Протягом дошкільного віку діти оволодівають лише усною формою мовлення, в школі дітей вчать писати.

VІ закономірність: темпи збагачення мови — залежить від ступеня досконалості структури мовних навичок. Чим краще розвинута мова у дитини, тим краще вона складає розповіді, запам'ятовує нові слова, звороти, вірші, казки, тим краще передає зміст побаченого й почутого.

З закономірностей засвоєння мови витікають принципи навчання. Принципи навчання — це вихідні теоретичні положення (правила, вимоги), керуючись якими вихователь, підбирає засоби, методи і прийоми навчання, передбачає його ефективність.

У вітчизняній педагогіці процес навчання у всіх його ланках (від дошкільних закладів до вищої школи) здійснюється у відповідності з дидактичними принципами, які визначають як загальну спрямованість і структуру, так і зміст, методи, результати навчально-виховного процесу Дидактичні принципи спрямовані на оволодіння дітьми знаннями, вміннями і навичками з наступним їх використання у житті, на досягнення ефективного розвиваючого і виховуючого навчання.

До загальнодидактичних принципів належать:

v принцип виховуючого навчання, єдності навчання з життям, теорії з практикою,

v принципи усвідомленості, послідовності, систематичності навчання,

v принципи науковості, наочності, творчої активності, доступності навчання, міцності засвоєння знань,

v принцип розвиваючого навчання,

v принцип колективного характеру навчання та врахування індивідуальних особливостей.

Всі ці принципи взаємозумовлені, взаємопов'язані, взаємозалежні, що дозволяє будувати навчально-виховний процес у вигляді певної дидактичної системи. Загальнодидактичні принципи є основополагаючими для методики навчання дітей рідної мови. Разом з тим кожний предмет має й свої специфічні принципи навчання. Таким чином, методика розвитку та навчання рідної мови як галузь дидактики має свою систему методичних принципів.

Методичні принципи це положення, які визначають як основні (загальні), так і другорядні (часткові) параметри процесу навчання даного предмета, а також найбільш ефективні засоби досягнення поставленої дидактичної мети.

Загальні методичні принципи навчання дітей рідної мови розробила Л. П. Федоренко, які витікають із закономірностей засвоєння рідної мови:

Ø уваги до матерії мови;

Ø розуміння мовних значень;

Ø оцінки виразності мови;

Ø розвитку чуття мови;

Ø випереджаючого розвитку усного мовлення;

Ø поступового прискорення темпів збагачення мови.

Принцип уваги до матерії мови полягає в тому, що будувати навчання потрібно таким чином, щоб розвивати своєчасно мовний апарат дитини: органи слу­ху, артикуляції, дрібні м'язи пальців та кисті рук. Вихо­ватель з допомогою відповідних методів та прийомів нав­чання повинен відпрацювати (натренувати) рухи мовно­го апарату, які необхідні для вимови (а потім і для пись­ма) кожної фонеми рідної мови, кожного елемента інто­нації (мелодика, тембр, темп, ритм, тон, наголоси, паузи тощо). На основі цього принципу розробляються спеціальні дидактичні ігри, вправи, ігри-заняття, добираються вірші, потішки, чистомовки, скоромовки, пісні для розвитку мовного апарату та вправи для підготовки руки дитиня до письма.

П р и н ц и п р о з у м і н н я м о в н и х з н а ч е н ь полягає в тому, що мова як предмет навчання являє собою систему, яка кодує позамовну діяльність. У процесі навчання діти повинні засвоїти мовні знаки, зрозуміти їх, тобто навчитись співвідносити слово олівець з конкретним реальним предметом (дерев'яна довга паличка, з середині якої грифель: олівцем пишуть, малюють; олівці бувають різноколірні). Діти повинні навчитись розуміти лексичні значення, тобто предметний ряд об'єктів: предмет, число, дію, ознаки предмета, ознаки дії, дії (зірка, дерево, високий, сміятись, грати), а також граматичні значення — логічний ряд об'єктів (для гри, в грі, на дивані, під диваном, з мамою, для мами). Дитина повинна навчитись розуміти такі види граматичних значень: а) відношення предмета й ознаки: просторові, кількісні, причинно-наслідкові, суб'єктивно-об'єктивні та ін. (сидіти за столом, сміятися від задоволення, четверо хлопчиків); б) відношення об'єктивного змісту висловлювання до дійсності: особа, час, спосіб (Мені приємно, Дівчинка сидить. Це парк); в) відношення суб'єктивної модальності: інтонація, порядок слів, вставні слова, частки. Діти дошкільного віку засвоюють лексичні й граматичні значення практично (інтуїтивно), не вивчаючи правил і законів, у ході спілкування з дорослими.

П р и н ц и п о ц і н к и в и р а з н о с т і мови — це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, та вміння висловлювати свої емоції та почуття. Цей принцип реалізується за допомогою спеціальних методів і прийомів на заняттях з художньої літератури та розвитку мови виховання звукової культури мови). Дітей дошкільного віку вчать емоційно сприймати зміст художніх творів, відчувати їх характер (радісний, урочистий, сумний, серйозний, суворий, веселий, жартівливий), помічати особливості літературної мови (епітети, повтори, образні вирази), передавати своє ставлення до змісту, персонажів твору; вчать виразно читати вірші, користуватись емоційно виразними засобами інтонації.

П р и н ц и п р о з в и т к у м о в н о г о ч у т т я. На кінець дошкільного віку дитина має практично засвоїти норми рідної мови (згідно орфоепічних вимог), навчитись вільно спілкуватись. Для цього вона повинна чути зразки правильної літературної мови дорослих, наслідувати їм. Тому зразок мови вихователя і виступає провідним прийомом навчання рідної мови у дитячому садку. Спеціальні мовні заняття, дидактичні ігри та вправи сприятимуть розвитку чуття мови, своєчасному засвоєнню її літературних норм.

Принцип в и п е р е д ж а ю ч о г о розвитку у с н о г о мовлення перед письмовим. Протягом дошкільного віку вихователь працює, над розвитком усного мовлення дітей, розвиває всі його складові: словник, граматичну і звукову правильність, діалогічне і монологічне мовлення. В старшому дошкільному віці дітей вчать здійснювати звуковий аналіз слів, знайомлять зі звуками (голосними, приголосними, твердими і м'якими приголосними), буквами, вчать читати, готують руку дитини до письма. Письмовою мовою ціпі оволодівають у школі. При цьому дітей вчать координувати рухи мовного апарату, руки; усвідомлювати схожість та різницю звуків і букв, інтонації (усного мовлення) і розділових знаків на письмі.

Принцип прискорення темпів збагаченн я м о в и полягає в поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання від групи до групи. Спочатку дітей вчать відповідати па запитання за змістом картини, художнього твору, потім складати описові, сюжетні розповіді за зразком вихователя, переказувати художні тексти, а в старшому дошкільному віці діти вже самостійно складають творчі розповіді. Ускладнення темпів навчання рідної мови можна простежити і на методичних прийомах: зразок розповіді, план розповіді, вказівка до самостійної розповіді.

Часткові методичні принципи навчання рідної мови описані В. Л. Скалкіним та Е. П. Коротковою:

- комунікативна спрямованість навчання;

- навчання мови як діяльності;

- принцип забезпечення активної мовної практики;

- організація спостережень над мовним матеріалом;

- комплексний підхід до розвитку всіх сторін мови;

- збагачення мотивації мовної діяльності;

- забезпечення впливу художньої літератури на мовний розвиток дітей.

Розглянемо їх. Комунікативна спрямованість навчання означає оволодіння дітьми рідною мовою як засобом комунікації, спілкування. Вони повинні не тільки відповідати на запитання дорослих під час занять, але й вільно користуватися рідною мовою в усіх життєвих ситуаціях: легко вступати в невимушену розмову, підтримувати бесіду, бути ініціаторами розмов.

Принцип навчання мови як діяльності передбачає включення мови в різні види діяльності: пізнавальну, мовну, навчально-мовну. Мета пізнавальної діяльності — створити основу оволодіння мовою на чуттєвому рівні (спостереження у навколишньому, екскурсії-огляди, екскурсії, практична діяльність, розглядання картин тощо). В ході пізнавальної діяльності діти знайомляться з лексичним значенням слова (наприклад, під час спостережень за листопадом, снігопадом вводять слова листопад, снігопад).

Навчально-мовна діяльність — це цілеспрямований процес використання мови з метою передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду, оволодіння суспільно-виробничими способами дій у сфері наукових понять, планування своїх дій або ж з метою встановлення комунікацій.

Принцип забезпечення активної мовної практики дітей здійснюється як на організованих заняттях, так і в ході режимних моментів. Чим більше говорить дитина на занятті, тим ефективніше заняття.

Принцип організації спостережень над мовним матеріалом полягає в організації діяльності по усвідомленню дітьми звукового складу мови. Діти легко виділяють звуки, склади в словах, помічають схожість та відмінність слів. Свою спостережливість над мовою дитина виявляє у вигляді запитань, констатації та виправлення помилок.

Засобом реалізації даного принципу виступають оцінно-контрольні дії, які включені в зміст цікавих для дітей корегуючих ігор. Контрольні дії — це усвідомлене регулювання дитиною мовленнєвої діяльності, її відповідності запропонованому плану, зразку, вимогам, нормам звуковимови. Оцінні дії спрямовані на оцінку результатів мовної діяльності.. Вони базуються на свідомому аналізі мовної діяльності.

Принцип комплексного підходу до розвитку всіх сторін мови полягає в одночасній роботі педагога над засвоєнням дитиною звукової, граматичної правильності мови, збагаченням словника і розвитком діалогічного та монологічного мовлення. Тому і заняття з розвитку мови носять комплексний характер.

Принцип збагачення мотивації мовної діяльності. «Діяльності без мотиву не буває; «немотивована діяльність» — це діяльність... з суб'єктивно й об'єктивно сх­ваним мотивом». Все, що ми говоримо, ми говоримо для чогось, для когось, чомусь, тобто ми керуємось певною метою і мотивом. У цьому зв'язку будь-яке мовне завдання чи вправа, що пропонується дитині, повинна бути мотивована.

Оскільки основним видом діяльності дітей дошкільного віку є гра, то збагачення мотивів мовних висловлювань повинно відбуватися на основі поєднання навчання мови з ігровою діяльністю дітей (Е. П. Короткова).

Наприклад, у гості до дітей прийшов ведмедик, і діти будуть йому розповідати казку, а ляльку Оксану будуть вчити правильно і красиво описувати іграшки.

Принцип забезпечення впливу художньої літератури на мовний розвиток дітей є одним із провідних методичних принципів у роботі з дошкільниками.

Через твори художньої літератури відбувається збагачення, уточнення й активізація словника дітей; вірші, потішки, чистомовки, скоромовки закріплюють правильну звуковимову, сприяють розвитку виразності мови. Оповідання, казки, що пропонуються для переказу, сприяють розвитку зв'язного мовлення. Крім того, художня література розвиває поетичний слух, прищеплює любов до художнього слова.

Крім загальних і часткових виділяють ще спеціальні принципи, які стосуються конкретної мовної галузі (лексики, фонетики, граматики, зв'язного мовлення тощо). Наприклад, спеціальні принципи словникової роботи:

· введення слів на основі чуттєвого досвіду та активної пізнавальної діяльності;

· розв'язання всіх завдань словникової роботи в єдності;

· зв'язок змісту словникової роботи з поступово розвиваючими можливостями дитини в пізнанні навколишнього.

Принципи формування граматичної правильності мови:

· принцип однієї трудності (на занятті працювати лише над одним новим граматичним явищем);

· автоматизація граматичних навичок;

· презентація (пред'явлення) граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання та інші. (дописати із Зеленко інші спец. Принципи)

Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 12206; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!