Основні підходи до опису структури особистості

Сучасна психологія особистості виділяє такі основні підходи до опису структури особистості:

Системно-структурний підхід, су­тність якого зводиться до такого: особистість розуміється не як сукуп­ність окремих психічних процесів, а як цілісне утворення, що включає в себе усю множину взаємопов’язаних характеристик і елементів.

Структурний підхід презентує особистість не тільки як її елементи (властивості, стани, процеси), а і як відношення між ними. Ці відно­шення зв’язують елементи в єдине ціле, визначають структуру особис­тості та закони її функціонування.

Структурна теорія особистості розвивалася в роботах Ананьєва, Ковальова, Мерліна, Платанова.

Платонов уявляє структуру особистості як певну ієрархічну побудову, в якій нижчі ступені підпорядковуються і керуються вищи­ми, а вищі включають у себе нижчі й спираються на них. За Платоновим, динамічна функціональна психологічна структура особистості має чотири підструктури:

Перша підструктура — це спрямованість, відношення і моральні якості особистості. Цей найвищий рівень є соціальне зумовленим і формується в процесі виховання.

Друга підструктура — це знання, навички, уміння та звички, що їх набувають у власному досвіді шляхом навчання; вони справляють вже суттєвий вплив на формування особистості та зумовлюються її біологі­чними властивостями.

Третя підструктура форм відображення формується шляхом вправ і зумовлена біологічними властивостями особистості.

Четверта підструктура — біологічно зумовлена (темперамент, ві­кові властивості тощо) і формуватися може лише тренуванням.

Особливістю класифікації Платонова є те, що ієрархія і субординація основних підструктур особистості взаємопов’язані з відповідними видами формування властивостей кожної підструктури: тренування — вправи — навчання — виховання.

В робо­тах Мерліна вважається, що структуру особистості не можна характеризувати як систему, що складається з певних груп психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей, спрямованості. Одні з них (наприклад властивості темпераменту), взагалі не вважаю­ться властивостями особистості, а інші (характер, здібності, спрямова­ність) уявляються не як різні «підсистеми, а як різні функції одних і тих самих властивостей особистості.

Структурні моделі особистості Ананьєва і Ковальова схожі з попередніми моделями. Тут також використовується принцип ієрархічного упорядкування рівнів відповідно до прояву в них біологі­чних і соціальних властивостей особистості.

Зауваження Мерліна про те, що в якості висхідних елементів структури особистості мають бути її властивості, оскільки кожна властивість водночас виражає і спрямованість, і характер, і здібності, і формується в діяльності та тією чи іншою мірою є біологіч-но-генозумовленою.

З позиції практичної психології діяльності доцільно спирати­ся на прагматичний підхід, коли цінність знань (понять, суджень, умовиводів) визначається корисністю для людини, наслідків дій, що базуються на цих знаннях.

Взаємозв’язок біологічного і соціального в структурі особистості.

Існує дві чітко означених структури особистості — біологічна, що генозумовленна, соціальна, яка базується на першій та зумовлюється соціальним досвідом людини:

у процесі формування особистості одні властивості набувають стій­кості і виявляються постійно (риси особистості), інші — відіграють роль «киплячого шару», що забарвлює особистість у конкретних ситуаціях;

між атрибутами, рисами та якостями особистості не існує кордонів, що символізують штрихові лінії; усі три основні групи властивостей пов’язані між собою, оскільки становлять цілісність особистості.

Уявлення про структуру особистості як систему її властивостей є свідченням того, що:

закон ієрархічності визначає основу структури особистості й перед­бачає підпорядкованість нижчих рівнів вищим, які керують нижчими, а спираючись — утворюють єдність структури;

особистість — це не тільки її властивості, а й зв’язки між ними;

властивості особистості становлять неперервну єдність із внутріш­нім і зовнішнім середовищем;

у взаємовідношеннях із середовищем має місце прояв цілісності структури особистості;

поведінка особистості, що репрезентується структурою як системою властивостей, має характеризуватися її багаторівневістю та ієрархічністю;

окремі рівні системи властивостей зумовлюють окремі аспекти пове­дінки особистості, а їх цілісність — це результат взаємодії всіх рівнів властивостей;

процеси передачі інформації та управління є характерною особливіс­тю структури особистості як системи її властивостей.

За поданою структурою особистість можна уявити як таку, що має певний каркас постійних властивостей (атрибути та риси), який «зафар­бовується» певними якостями. Щоб скласти «уявлення» про особис­тість, необхідно визначити її атрибути, риси та якості.

Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 1871; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!