Питання 2. Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи

Економічна система в цілому, тобто як взаємодія між основними підсистемами (про­дуктивними силами, техніко-економічними, організаційно-еконо­мічними відносинами, відносинами економічної власності та гос­подарським механізмом) є предметом вивчення передусім еко­номічної теорії, а не політичної економії. Остання, як зазначалося, вивчає, передусім, відносини економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Економічна система - взаємодію відносин економічної власності і продуктивних сил та елементів цих підсис­тем (законів розвитку останніх) у процесі виробництва та при­власнення матеріальних і нематеріальних благ у всіх сферах су­спільного відтворення, внаслідок чого виникають закони суспіль­ного способу виробництва, передусім, основний економічний за­кон (що втілює в собі основну мету суспільства).

З урахуванням повного визначення політичної економії фор­мується соціально-економічна система.

Така система — це комплекс взаємодіючих суспільних підсис­тем, базисних і надбудовних відносин та їхніх елементів і зв'язків між ними, внаслідок взаємодії яких виникають закони суспіль­ного розвитку, які безпосередньо або опосередковано регулюють

виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних і нема­теріальних благ у певній країні, надають цілісності та організо­ваності такій системі, підпорядковують її розвиток спільній меті.

Структура економічної системи — це сукупність стійких зв'язків і відносин (а, отже, і взаємодія), інтегруючу роль серед яких відіграють відносини економічної власності та господар­ський механізм, серед яких вирішальне значення, в т. ч. у визна­ченні сутності господарського механізму, належить відносинам власності на засоби виробництва.

У структурі соціально-економічної системи інтегруюча роль закріплюється за власністю на засоби виробництва і владою (еко­номічною та політичною), оскільки між власністю і владою існує органічний взаємозв'язок, що передбачає перехід власності у владу і навпаки.

Внаслідок закономірних зв'язків (а отже, взаємодії) між окре­мими економічними підсистемами виникають складніші метасис-теми. Так, внаслідок взаємодії між продуктивними силами і техні­ко-економічними відносинами формується технологічний спосіб виробництва; внаслідок взаємодії продуктивних сил і відносин економічної власності утворюється суспільний спосіб виробниц­тва; внаслідок взаємодії техніко-економічних, організаційно-еко­номічних відносин та відносин економічної власності утворю­ються економічні відносини; взаємодія останніх із продуктив­ними силами приводить до виникнення економічного способу виробництва.

На основі закономірних зв'язків і відносин між різними струк­турними ланками економічної системи (метасистемами, підсисте­мами, елементами в їх різній комбінації) виникають економічні закони. Так, взаємодія продуктивних сил і відносин економічної власності регулюється законом відповідності виробничих відно­син рівню і характеру розвитку продуктивних сил.

Якщо йдеться про соціально-економічну систему, то для неї характерний закон адекватності надбудовчих відносин (культу­ри, моралі, етики тощо) і, передусім, права і політичної влади, — базисним відносинам, серед яких найважливішу роль відігра­ють відносини економічної власності.

Якщо дотримуються ці закони, то розвиток суспільства відбу­вається найшвидшими темпами, а, отже, найшвидше і найповні­ше здійснюється соціально-економічний прогрес. Водночас це означає посилення процесів її самоорганізації, цілісності. Понят­тя "цілісність" є вужчим, ніж поняття "система", оскільки враховує лише єдність у межах системи.

Цілісність, а отже й висока організованість і ефективність сучасних розвинених економічних систем, залежить від того, на­скільки сильна її гуманістична, демократична та екологічна спря­мованість.

Гуманістична спрямованість - підпорядко­ваність розвитку економічних систем найвищим моральним, культурним, гуманістичнім цінностям людей праці (зокрема, цінностям християнської економіки), розвитку їхніх творчих, організаційних, розумових і фізичних здібностей, тобто всіх сутніс-них сил людини.

Демократична спрямованість найбільше залежить від двох основних чинників: від ступеня демократизації економічних відносин і, насамперед — відносин економічної власності; від ступеня участі працівників в управлінні виробництвом і влас­ністю, їхнього впливу на господарський механізм. Командно-ад­міністративна система характеризувалася тотальним відчужен­ням трудящих від результатів виробництва, від економічної та політичної влади тощо. Ці негативні процеси ще більше поси­лилися в Україні внаслідок відчуження переважної більшості населення від власності і влади, від управління власністю і зосе­редження цих інститутів у руках кланово-номенклатурної еліти, а також внаслідок тотального зубожіння населення.

Цілісність та організованість економічної системи залежать від наявності у неї спільної мети. Ця мета має бути не просто проголошена. Вона має стати внутрішнім імпульсом діяльності переважної більшості населення, невід'ємним елементом її еко­номічного мислення.

Для України такою метою є, з одного боку, досягнення еконо­мічної та певною мірою політичної незалежності, а з другого — переорієнтація стратегічної мети, яка нині полягає у підпорядко­ваності соціально-економічної системи вузькоегоїстичним інте­ресам нової української фінансової олігархії.

Екологічна спрямованість економічної системи передбачає формування такої еколого-економічної системи, яка б зберігала природу, сприяла задоволенню зростаючих екологічних потреб суспільства (у чистому повітрі, екологічно чистих продуктах тощо), сприяла впровадженню у виробництво техніки і технології, яка б оберігала навколишнє середовище та ін.

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економіч­них формацій структуру продуктивних сил, то до них належать:

- засоби праці

- предмети праці (в єдності утворюють засоби ви­робництва)

- люди, які мають виробничий досвід і приводять у рух засоби виробництва

- сили природи, що використову­ються людьми (вітер, сонце, енергія річок тощо).

Наприкінці XIX — на початку XX ст. до загальної структу­ри продуктивних сил включається ще один елемент — форми і методи організації виробництва. Цей елемент продуктивних сил використовувався і раніше, але це здійснювалось емпіричним шляхом, що приносило незначне зростання продуктивності праці і не давало підстав включати його до системи продуктивних сил. Таку підставу дає використання першої у світі наукової органі­зації праці — системи Тейлора. Цей фактор реалізувався через працю людини, втілився в синергічному ефекті.

У середині 50-х років виникає п'ятий якісно новий елемент продуктивних сил — наука. Оскільки його виникнення збігло­ся з процесом розгортання НТР (останній процес водночас і при­скорив це виділення і був його причиною), то відбуваються до­корінні перетворення кожного із попередніх елементів і цілісної системи продуктивних сил. Внаслідок цього посилюється ефек­тивність дії кожного окремого чинника, їх синергічний ефект.

Виникнення інформаційної революції у середині 70-х років призвело до появи ще одного найновішого елемента системи про­дуктивних сил — інформації. Його поява і наступний розвиток сприяли якісному вдосконаленню кожного елемента продуктив­них сил та їх системи в цілому. Зокрема, з'являються інфор­маційні технології, відбувається інформатизація процесу праці, інформація стає одним із засобів вдосконалення форм і методів організації виробництва. Країни, що не стали на цей шлях або значно відстали від побудови такої економіки, можуть перетво­ритись на інформаційну колонію передових країн світу. Така загроза є цілком реальною для економіки України.

У процесі історичного розвитку продуктивні сили загалом, як і окремі їх елементи, постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. На ранніх стадіях розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники мають, переважно, високий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну), квалі­фікації, а в Японії уже постала проблема переходу до загальної вищої освіти.

Внаслідок постійно поновлюваного процесу взаємодії всіх еле­ментів продуктивних сил виникають такі суспільні продуктивні сили, як кооперація, поділ праці тощо.

Продуктивні сили — чинники, які забезпечують перетво­рення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага і визначають зростання продуктив­ності суспільної праці.

Головна продуктивна та соціальна сила - людина. Це зумовлене тим, що, по-перше, лю­дина — творець усіх інших елементів продуктивних сил, по-друге, без праці людини вони не перетворюються на фактори вироб­ництва (наприклад, найновіша техніка без дії людини стає купою металу); по-третє, потреби та інтереси людини — основна рушій­на сила соціально-економічного прогресу суспільства.

Якщо дотримуватись вимог принципів історизму та супереч­ності і враховувати політекономічний аспект людини, то слід виділити в ній дві сторони, що відображають, відповідно її при­належність до продуктивних сил і відносин економічної влас­ності. Такими сторонами є людина-працівник і людина-власник, про що вже йшлося раніше при аналізі потреб.

Щоб оцінити основні риси кожної з цих сторін, слід усвідо­мити, що за останні два століття (з часів обґрунтування А. Смітом "людини економічної") відбулись істотні зрушення в ціннісних орієнтирах суспільства від приватнопідприємницької до колек­тивної ідеології. Відомий український економіст Б. Гаврилишин, аналізуючи процес еволюції в США (де приватнопідприємниць­ка ідеологія серед розвинених країн світу є найсильнішою), за­значає, що основним напрямом таких змін має бути перехід інди­відуалістично-егоїстичних конкуренційних цінностей, за яких спостерігалося верховенство особи (цей період розвитку США він називає "ковбойською економікою") до громадсько усвідом­лених кооперативних цінностей, за яких особа є частиною грома­ди. На його думку, в Японії вже давно панують групово-коопера­тивні цінності.

Основними рисами людини-власника у більшості розвине­них країн світу є:

1) всебічно розвинена власність на свою робо­чу силу та можливість її реалізації у привласненні такої вели­чини заробітної плати, яка відповідає вартості робочої сили і вра­ховує значною мірою результати праці;

2) часткова власність більшості найманих працівників на засоби виробництва у формі акцій, що дає можливість привласнювати частину прибутку у формі дивідендів, про що буде сказано в наступних темах;

3) зро­стаюча участь в управлінні власністю на підприємстві, що в окре­мих країнах навіть закріплене в конституції;

4) власність на все більшу частину домашнього майна, яка є частиною національно­го багатства;

5) власність частини висококваліфікованих праців­ників на інформацію, про що буде сказано далі.

Найглибиннішою економічною сутністю людини з боку су­спільної форми (відносин економічної власності) є діалектично суперечливе поєднання колективної та індивідуальної власності, в якому (поєднанні) приватна форма трудової власності відпові­дає її природним властивостям, відображає людську природу вза­галі, розкриває належність людини до продуктивних сил і є осно­вою економічної незалежності, свободи індивіда. Колективна власність у такій суперечності відображає соціальну якість еко­номічної сутності людини, розкриває її належність до відносин економічної власності, її особистість, що розглядається з погляду базисних відносин суспільства. Із розвитком продуктивних сил (насамперед, сутнісних сил людини), прогресу економічної сис­теми соціальна сторона сутності людини все більше заперечує (діалектично) біологічну, а колективна і суспільна форми влас­ності в економічній сутності людини — приватну форму влас­ності. Водночас із послабленням соціальної сторони людини посилюється її біологічна сторона.

Така характеристика в сучасних умовах доповнюється низ­кою рис людини соціальної. Остання є сукупністю суспільних відносин, тобто діалектичною єдністю базисних економічних (в органічній єдності техніко-економічних, організаційно-еконо­мічних та відносин економічної власності) та надбудовчих су­спільних відносин (соціальних, політичних, правових, національ­них, культурних, духовних).

Тому для здійснення докорінних перетворень в Україні, вна­слідок яких вона могла б увійти до числа цивілізованих країн світу, необхідно подолати глибоке відчуження найманих праців­ників від власності (в т. ч. інтелектуальної), самого процесу праці (тобто подолати безробіття, а серед зайнятих — нетворчий моно­тонний, значною мірою ручний характер праці), від управління виробництвом і власністю, техніко-економічне відчуження (шля­хом впровадження гуманізованої та екологічної техніки і техно­логії), організаційно-економічне відчуження (шляхом розвитку організаторських здібностей людини, обміну досвідом у цій сфері), що у сукупності означатиме подолання економічного відчужен­ня. У процесі такого подолання посилюватиметься синергічний економічний ефект, тобто виникатиме нова могутня продуктив­на сила.

У інших сферах суспільних відносин потрібно подолати відчу­ження від соціальних відносин (для цього слід згуртуватись у потужний і організований клас для відстоювання своїх інтересів), від політичної, юридичної влади, від культури (передусім мови)), духовних благ, від користування багатогранною системою інфор­маційного забезпечення. Слід також подолати відчуження люди­ни від історії (своєї країни, народу). Тільки за таких умов відбу­ватимуться розширення можливостей самореалізації людини, повний і вільний розвиток її фізичних та духовних здібностей, відродиться дух українського народу, його енергійність і патріо­тизм. Внаслідок такого подолання з'явилася б нова соціальна енергія, яку можна спрямувати на розбудову суверенної країни.

За роки незалежності в Україні частково подолано лише відчу­ження від історії, підприємництва, але відбулось поглиблення всіх інших форм економічного і суспільного (у сфері надбудови) від­чужень.

Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 267; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!