Домогосподарство як інституційна економічна одиниця

Основні нормативні документи

Однією з важливих проблем, що постали перед державою в умовах трансформаційних перетворень, є необхідність перегляду та зміни підходів щодо взаємодії держави і громадян. Саме відносини людини і суспільства визначають ступінь розвитку держави, рівень її демократизації та добробуту, оскільки розвиток людини як економічного суб’єкта зумовлюється еволюцією всієї економічної та фінансової теорії, а розвиток цивілізації є розвитком людини та її потреб.

Існують різноманітні визначення домогосподарств. Так, С.І. Юрій та В.М. Федосов [3] вважають, що домогосподарство – це сукупність фізичних одиниць-резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування. Більш вдалим, на нашу думку, є визначення М.В. Грідчіної: домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з однієї людини або кількох людей, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені кошти для поточного споживання та оплати послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб [4].

Як видно з таблиці 2.1, тлумачення поняття «домогосподарство» згідно словника законодавчих термінів є досить подібними.

Таблиця 2.1 – Підходи до трактування поняття «домогосподарство» згідно нормативно-правових актів України

Таким чином, загальним у всіх цих визначеннях є спільне проживання та спільний побут. Спільне проживання і ведення побуту передбачають спільні витрати, тобто члени домогосподарства повинні мати спільний бюджет для задоволення своїх потреб (при цьому наявність споріднення або свояцтва не передбачається) [3].

Принципова відмінність між поняттями «домогосподарство» і «сім’я» полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть загальне із сім’єю домашнє господарство, але не пов’язані з членами сім’ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, котра живе окремо, не вважається сім’єю, проте її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей [3].

З погляду системи національних рахунків, домогосподарства є одним є одним із п’яти інституційних секторів національної економіки (поряд з нефінансовими та фінансовими корпораціями, сектором загального державного управління та некомерційними організаціями). У свою чергу, сектор домашніх господарств у рамках його економічної діяльності поділяють на підсектори:

- наймані працівники;

- роботодавці;

- самостійно зайняті працівники;

- отримувачі доходу від власності та трансфертів [3].

В основу вивчення структури домогосподарств покладено їх поділ за типами, складом і розмірами. Щоб оцінити вплив різних факторів на розміри та структуру домогосподарств, зазначений поділ можна поєднувати з групуванням членів домогосподарств за соціально-демографічними ознаками (віком, шлюбним станом, кількістю дітей, економічною активністю, зайнятістю і т. ін.).

Основна характеристика сектору домогосподарств в умовах ринкової економіки полягає в тому, що цей сектор є основним споживачем продуктів і послуг, а також власником факторів виробництва. Загалом фахівці виокремлюють чотири основні функції домогосподарств [3]:

1) постачальницьку, яка полягає у постачанні на відповідні ринки праці, капіталу та інших ресурсів;

2) виробничу, суть якої полягає у виробництві готової продукції та наданні послуг, забезпеченні ними ринку (сільськогосподарська продукція, ремонтні, ремісничі та інші послуги, сімейний бізнес);

3) споживчу, що зумовлена самою природою домогосподарства, яке є основним споживачем товарів і послуг на ринку;

4) заощаджувальну (інвестиційну), яка має місце за умови неповного використання поточних доходів на споживання.

Загальна мета ведення домогосподарства – досягнення високого рівня облаштування домашнього побуту і підвищення матеріального достатку. Інші цілі домогосподарства можуть відрізнятися залежно від ціннісних орієнтацій, ресурсів і можливостей сім’ї. Головною метою домогосподарства можуть бути: розвиток будь-якого виду домогосподарської діяльності, організація індивідуального підприємництва, накопичення сімейних заощаджень, будівництво житла, купівля автотранспорту тощо. При цьому проміжна (тактична) мета ставиться задля досягнення головної (стратегічної).

Багатством домогосподарства є сукупність усіх благ яким володіє сім’я (рис. 2.1.).

На добробут домогосподарства впливають такі основні чинники [2]:

1) демографічні (чисельність і темпи приросту населення, віковий склад населення та ін.).

2) економічні (рівень реальних доходів населення взагалі і сім’ї, зокрема, рівень розвитку системи охорони здоров’я і медичного обслуговування, наявність робочих місць, які дозволяють використовувати жіночу і підліткову працю, кількість робочих місць з неповним робочим днем або пільговими умовами праці для підлітків і неповнолітніх).

3) політичні (політика уряду, органів законодавчої державної влади, профспілок по відношенню до сім’ї);

4) культурні (кількість і доступність закладів культури і культурних цінностей; система чинних в суспільстві правових, моральних норм тощо);

5) екологічні (природно-географічні особливості середовища проживання, ступінь урбанізованості і санітарно-гігієнічних умов життєдіяльності, ступінь забрудненості довкілля).

Рисунок 2.1 – Багатство домогосподарства [ 7 ]