Источники гражданского процессуального права

ПОНЯТИЕ ГРАЖДАНСКОГО ПРОЦЕССА (СУДОПРОИЗВОДСТВА). ЗАДАЧИ, ВИДЫ И СТАДИИ ГРАЖДАНСКОГО СУДОПРОИЗВОДСТВА

Види виступів

1) інформаційний – точне й правдиве повідомлення фактів, подій, явищ;

2) розважальний – поєднання правди з гумором, іронією, вигадками тощо. (на концертах, вечорах, святкових банкетах);

3) надихаючий – спонукають до вдячності, відданості, виконання обов’язку (виступи політичних діячів у переддень виборів);

4) виступ з метою переконати

5) виступ з метою спонукати

v Вільний диктант

Щоб навчитися гарно говорити, насамперед треба стати людиною, якій є що сказати. А стати такою людиною ти зможеш лише тоді, коли будеш постійно стежити за всім, що діється навколо, регулярно читати пресу, тижневики, спеціальну літературу, стежити за цікавими передачами по радіо й телебаченню, час від часу дивитися наукові технічні та іншу фільми. Брати участь у дискусіях і взагалі використовувати будь-яку нагоду, щоб розширити свій світогляд.

Слід пам’ятати: сучасну людину заповнює такий обсяг цікавої інформації, що ніхто не зацікавить її, не сказавши щось таке, що справді варте уваги. У порівнянні із засобами масової інформації, лекція чи доповідь мають свої переваги – це можливість встановлення між лектором і слухачами особистого такту.

v Тестування

1. Риторику як «мистецтво переконання» визначав:

А) Аристотель;

Б) Квiнтiлiан.

2. Предмет риторики — це публiчний виступ:

А) так;

Б) ні.

3. Компонентами риторичного трикутника є:

А) оратор, промова, аудиторiя;

Б) етос, логос, пафос.

4. Метою ораторськоi промови є:

А) вплив або iнформування;

Б) iнформування або переконання;

В) витонченiсть виразу думки або вплив.

5. Риторика - це наука, яка вивчає:

А) способи ефективного мовлення;

Б) способи пiдготовки та виголошення ораторських промов;

В) способи переконання пiд час публiчних виступiв.

6. Ораторська дiяльнiсть складається з етапiв:

А) трьох;

Б) чотирьох;

В) п’яти.

7. Засновником класичної риторики є:

А) Арiстотель;

Б) Горгiй;

В) Квiнтiліан

8. Мета промови — це:

А) результат, до якого прагне оратор;

Б) враження, яке вiн намагасться справити на аудиторiю.

9. Найбiльш складною для оратора є аудиторiя:

А) байдужа;

Б) конфлiктна;

В) прихильна.

10. Аргументацiя — це:

А) обгрунтування прийнятностi, слушностi певної тези;

Б) сукупнiсть аргументiв, що наводять на пiдтримку тези.

11. Ораторська промова складається з:

А) вступу, аргументацiї, висновку;

Б) вступу, аргументацiї, критики;

В) вступу, головної частини, завершення.

12. Метою головної частини є:

А) обгрунтування тез оратора;

Б) розкриття теми промови.

13. Метою завершения є:

А) закрiплення оратором своїх положень у свiдомостi аудиторії;

Б) нагадування аудиторiї про основний змiст промови.

13. Риторичне запитання — це запитання:

А) вiдповiдь на яке мiститься в самому запитаннi;

Б) яке не потребує вiдповiдi.

14. «Ефект рамки» полягає в тому, що найкраще запам’ятовується:

А) початок i кiнець повiдомлення;

Б) початок i середина повiдомлення;

В) середина i кiнець повiдомлення.

15. Бiльшу кiлькiсть iнформацiї вiд оратора при першiй зустрiчi аудиторiя отримує:

А) вербальними каналами;

Б) невербальними каналами.

16. Оратору слiд виступати перед аудиторiєю:

А) стоячи;

Б) сидячи.

17. Оптимальним одягом для публiчного виступу є дiловий костюм:

А) так;

Б) ні

Домашнє завдання: виконати тести, підготувати повідомлення

З історії риторики

Багато тисячоліть тому знаменитий оратор Стародавнього Риму, видатний теоретик ораторського мистецтва Марк Туллій Цицерон виголосив фразу, яка стала крилатою і дійшла до наших днів: «Поетами народжуються, ораторами стають». Великий римлянин був впевнений, що з поетичним талантом людина народжується, а оратором можна стати, якщо прикласти для цього певних зусиль.

Дійсно, гарним оратором може стати лише той, хто хоче ним стати, хто прагне цього, хто багато працює над собою. Звичайно, природні дані допомагають людині досягти кращих результатів, але самі по собі вони не є запорукою успіху.

Давайте звернемося до історії ораторського мистецтва.

Кому не відоме ім'я знаменитого давньогрецького оратора Демосфена? Проте, мабуть, не всі знають, що його виступи спочатку не мали успіху. Коли Демосфен виголошував першу промову, то народ сміявся з нього і, висловлюючи своє невдоволення, так кричав, що оратор не міг закінчити її. Тільки ціною величезних зусиль, постійної і наполегливої праці Демосфен домігся визнання сучасників.

Демосфен із самого дитинства був кволим і хворобливим. Одного разу він побачив виступ відомого оратора Калістрата і, захоплений силою слова, присвятив увесь свій час вправам із красномовства, щоб з часом і самому стати оратором. Він улаштував собі в підземеллі кімнату для занять, де вчився акторської гри й зміцнював голос, а часто усамітнювався на два-три місяці, поголивши собі половину голови, щоб із сорому неможливо було вийти надвір, навіть якщо дуже захочеться. Неясну, шепеляву вимову він виправив, вкладаючи до рота камінці й читаючи напам'ять уривки з поезій, а голос укріплював бігом, розмовою на крутосхилах і тим, що, не переводячи дихання, промовляв декілька віршів або довгі фрази.

Він запам'ятовував вдалі слова і вирази, а потім використовував їх у своїх виступах, придумував різкі варіанти висловлення однієї і тієї ж думка вносив до них поправки, шліфував, відточував, вибирав серед них кращий і найбільш точний варіант.

Вся майстерність Демосфена-оратора, вся його сила були здобута постійною, наполегливою, цілеспрямованою працею.

Надзвичайно освіченим, різнобічним і невтомним оратором, за словами Плутарха, був Цицерон. Ще будучи підлітком, він з пристрастю вбирав всяку науку, не нехтуючи ніякими знаннями. Завдяки працьовитості і природним здібностям, Цицерон став відомим серед своїх ровесників, а їхні батьки навіть приходили на заняття, щоб власними очима побачити Цицерона і переконатися в його блискучих успіхах.

Закінчивши шкільні заняття, Цицерон продовжував навчатися з величезною старанністю: знайомився а філософськими вченнями різких шкіл, вивчав грецьку мову, студіював різні науки. Він відточував свою красномовність, як зброю. Наполегливо працював сам, відвідував знаменитих ораторів. Коли Цицерон став виступати захисником в суді, то його промови зразу ж привернули увагу сучасників.

Як бачите, видатні оратори багато працювали над собою, приділяли велику увагу повсякденній підготовці до публічних виступів.

І хай їхня ораторська діяльність буде прикладом для тих, хто захоче навчитися виступати в аудиторії, хто захоче стати справжнім оратором. (За Л. Введенською.)

Таким чином, ораторське мистецтво можна визначити як комплекс знань, умінь і навичок оратора щодо підготовки і проголошення переконливої промови. Під цим розуміється цілий комплекс знань і умінь: формулювання проблеми, висування ідеї (знаходити предмет розмови),мистецтво архітектоніки (побудови)самої промови, її композиції; це знання прийомів впливу на аудиторію, це уміння доводити і спростовувати, вміння переконувати; це "вітійство" — мовна майстерність.

Отже, предмет ораторського мистецтва зумовлюється змістом фактичної діяльності оратора і його можна визначити як мисленнєво-мовленнєву діяльність і закони, що її розкривають. Багатьом недосвідченим людям здається, що змістом діяльності оратора є саме висловлювання думки підчас промови. Але це не так. Придивимося: мовний апарат діє головним чином в залежності від сили і якості ідей, що приводять його до руху. Якщо ідеї туманні, нечіткі абобайдужі промовцю, мовний апарат піддасться їм по всіх напрямках: дихання буде поверховим, голос — монотонним, язик заплітатиметься. Тому головна вимога до оратора не до його здібності (" поетами народжуються, ораторами стають"), потенційні здібності є у кожного, а до того, щоб він мав, що сказати і мав потребу висловити це. Але ідею оратор може віднайти і певним чином її довести лише тоді, коли він знає, перед ким він виступатиме. Тому всі моменти мисленнєво-мовленнєвої діяльності тісно пов'язані між собою.

Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законів: аудиторії, стратегії, тактики, мовного (мовленнєвого), ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) та контрольно-аналітичного (рефлексії).

Сутність закону аудиторії с наступна: не існує безадресних промов. Тобто, кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова. Закон аудиторії формує і розвиває в ораторові вміння вивчати систему ознак аудиторії (формально-ситуативних, соціально-демографічних, соціально-психологічних) і, основуючись на них, вести прицільний пошук ідеї та шляхи подальшого її розкриття.

Закон стратегії своїм змістом має розробку основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії.

Під напрямками діяльності розуміється послідовне, поетапне визначення мети діяльності, тобто цільової установки, що складається, насамперед, з завдання й надзавдання та тези, головної ідеї промови. Закон стратегії формує і розвиває в особистості вміння розробляти програму діяльності на основі певної концепції знань і зважаючи на характеристику аудиторії.

Під тактикою оратора розуміється сукупність принципів, способів і засобів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези. Цей закон формує і розвиває в особистості вміння оперувати фактами, вибудовувати композицію при застосуванні комплексу основних принципів (логічних та дидактичних), композиційних прийомів та вибору способів розгортання тези. Крім того, тактика — це і використовування засобів активізації мисленнєвої активності аудиторії.

Мовний закон має змістом положення про те, що не можна говорити однаково в різних аудиторіях. Кожна аудиторія потребує як певної лексики і певного стилю, так і дотримування мовної норми; грамотності, повної ясності, відповідності ситуації й теми спілкування. Наслідком дотримування мовного закону с вміння людини втілювати свою думку в словесну дію — інтелектуальну і чуттєву (передаючи зміст думки і своє ставлення до неї вербальним способом і підбором емоційно забарвлених слів).

Закон ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) є законом "виконання" вже підготовленої промови. Під час спілкування виявляється, що "словесна дія" може відбуватися зовсім не так, як її підготував промовець. Сприйняття думки аудиторією буде тим ефективнішим, чим краще оратор зможе встановити, зберегти і закріпити контакт з нею (аудиторією). Від цього залежить результат промови, реалізація мети оратора.

Контрольно-аналітичний закон — це оцінка оратором власного стану; результатів мовної діяльності (промови), це вміння оцінювати якість і ефективність виступу. Закон формує і розвиває в особистості вміння рефлексувати, виявляти й аналізувати власні відчуття, робити висновки з помилок — своїх і чужих, а відтак, вміти аналізувати публічні виступи і знати ймовірні практичні результати впливу проголошеної промови. Сукупність законів ораторського мистецтва можна виразити таким чином, у наступній риторичній формулі: А+С+Т+М+ЕК+КА, де А — закон аудиторії, С — закон стратегії., Т — закон тактики, М — закон мовний, ЕК— закон ефективної комунікації, КА — закон контрольно-аналітичний. Ця риторична формула становить певну цілісну систему, в якій кожний компонент зумовлює і доповнює інший, причому всі компоненти побудовані у суворій логічній послідовності. Закон аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий закони, закон ефективної комунікації "працюють" на реалізацію мети оратора, тобто знання цих законів дає можливість людині грамотно впроваджувати задум (концепцію) в суспільстві, оскільки думка може втратити свою цінність досить швидко, якщо вона не знаходить втілення в життя, і, нарешті, закон контрольно-аналітичний поширює свою дію на всі попередні закони, бо опанування цього закону дозволяє людині, по-перше, оцінити якість самої концепції, по-друге, уважно проаналізувати весь процес впровадження, знати сильні й слабкі аспекти власної мисленнево-мовленнєвої діяльності і тим самим зробити спою справу якнайкраще. Іншими словами, закони риторики, які наведені у риторичній формулі, відбивають системність мисленнево-мовлениєвої діяльності, що головним чином визначає її результативність, від чого у певній мірі залежить успіх будь-якої конкретної діяльності людини взагалі. Розглянуті закони спрямовані на інтелектуальний розвиток людини, її ерудицію, розвиток таких якостей мислення, як самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, відкритість. Іншими словами, знання й застосування цих законів (а разом з тим і всіх розглянутих проблем) сприяють розвиткові вищих інтелектуальних можливостей. Можна зробити висновок, що ораторське мистецтво насамперед вчить людину грамотно мислити, бо, як вважав Сократ, "все, що хочеш сказати, розглянь спочатку в голові своїй, тому що у багатьох язик передує самій думці". Розглянута риторична формула системності законів ораторського мистецтва — А+С+Т+М+ЕК+ КА — дозволяє проаналізувати питання про фази та етапи діяльності оратора. Передусім наочно показано, що існують перш за все чітко граничні три фази діяльності оратора — докомунікативна (А+С+Т+М), комунікативна(ЕК)та пост-комунікативна — (КА). Щодо етапів діяльності оратора, то їх можна виділити шість: аудиторний, стратегічний, тактичний, мовний (редакційній), комунікативний (виконання промови), контрольно-аналітичний. Оратор постійно дотримується цієї схеми, набираючись досвіду і вміння підготовки ефективної промови.

Починається діяльність оратора з вивчення аудиторії (не з вивчення проблеми, бо мається на увазі, що оратор виступає перед аудиторією з тих проблем, в яких він обізнаний. Так, здається, що юрист у своїй діяльності не візьметься за аналіз годинникового механізму чи космічних кораблів). Вивчивши аудиторію, склавши її портрет, оратор вже може більш точно окреслити тему своєї промови, знайти оригінальну ідею, пройшовши всі моменти (послідовно) в розробці стратегії, аби віднайти єдино придатну для певної аудиторії ідею промови. Потім наступає етап тактики — упорядкування матеріалу. Тут проводиться як визначення логічного плану промови, так і архітектоніки, побудови промови, компонування положень, їх викладення через композиційні прийоми. Після того, як оратор знайшов місце кожному аргументу, композиційну форму промови, можна приступати до її вербального оформлення, стилістичного та технічно-мовного (обмірковувати й визначати необхідну інтонацію, аби вірно передати зміст думки і своє ставлення до неї).

Наступний етап — виконавчий (підготовка вже закінчена), коли оратор проголошує свою промову. Зважаючи на те, що кожна з промов може мати лише один з двох результатів (переконав аудиторію чи не переконав), оратор аналізує отриманий результат на контрольно-аналітичному етапі.

Література

· Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

· Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

· Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.

· "Історія світової культури" Л.Т.Левчук. – Київ: "Либідь", 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.

· С.І. Радциг "Історія Давньогрецької літератури", Москва, у "Вища школа", 1999 р.;

· М. Гаспарова, В. Борухович "Ораторське мистецтво древньої Греції", Москва, "Художня література", 1985 р.;

· "Антична література", м. Москва, у "Освіту", 1986 р.

· Історія красномовства. – к., 2000.

· Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.

Гражданское судопроизводство (гражданский процесс) – определенная, специфичная, урегулированная гражданско-процессуальными нормами деятельность всех участников судопроизводства, в том числе и органов исполнения судебных решений.

В Конституции РФ закреплены основные принципы гражданского судопроизводства: 1)все равны перед законом и судом;

2) право каждого на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и доброго имени;

3) право каждого на пользование родным языком;

4) право каждого защищать свои права и свободы всеми способами, не запрещенными законом, др. Задачи гражданского судопроизводства определены ст. 2 ГПК РФ:

1) правильное и своевременное рассмотрение и разрешение гражданских дел в целях защиты нарушенных или оспариваемых прав, свобод и законных интересов;

2) укрепление законности и правопорядка, предупреждение правонарушений, формирование уважительного отношения к закону и суду. Действующим законодательством установлен определенный порядок рассмотрения споров, возникающих из гражданских, семейных, трудовых и иных материальных правоотношений, а также дел, возникающих из публично-правовых отношений, и дел особого производства, который состоит из определенных законом стадий процесса.

Стадия процесса – определенная часть процесса, объединенная совокупностью процессуальных действий, направленных на достижение самостоятельной цели.

Виды стадий процесса:

1) возбуждение гражданского судопроизводства;

2) подготовка дела к судебному разбирательству;

3) судебное разбирательство;

4) вынесение решения;

5) производство в суде второй инстанции;

6) производство в суде надзорной инстанции;

7) пересмотр решений и определений суда по вновь открывшимся обстоятельствам.

Гражданское судопроизводство подразделяется на следующие виды:

1) приказное – отличается отсутствием основных стадий гражданского процесса. Судебное решение заменяет судебный приказ;

2) исковое – характеризуется следующими чертами:

а) наличие спора о праве, который призван разрешить суд;

б) равенство субъектов спора;

в) предметом защиты выступает нарушенное или оспоренное право или охраняемый законом интерес;

г) возбуждается подачей искового заявления;

3) производство по делам, возникающим из публичных правоотношений, к которым относятся дела:

а) о признании недействующими нормативных правовых актов;

б) об оспаривании решений, действий органов государственной власти, органов местного самоуправления, должностных лиц, государственных и муниципальных служащих;

в) о защите избирательных прав и права на участие в референдуме;

4) особое производство – характеризуется отсутствием спора о праве. Предметом защиты выступает не нарушенное или оспоренное право, а охраняемый законом интерес заявителя;

5) производство по делам об оспаривании решений третейских судов;

6) производство по делам, возникающим из исполнительных правоотношений – сюда относят процессуальные действия суда, влияющие на процесс исполнения судебных постановлений и постановлений иных органов.

2. ПОНЯТИЕ ГРАЖДАНСКОГО ПРОЦЕССУАЛЬНОГО ПРАВА: ПРЕДМЕТ, МЕТОД И СИСТЕМА

Гражданское процессуальное право – отрасль права, включающая в себя совокупность расположенных в определенной системе процессуальных норм, регулирующих общественные отношения, которые возникают между судом и участниками процесса при отправлении правосудия по гражданским делам.

Гражданское процессуальное право является теоретическим обоснованием гражданского процесса.

Предмет регулирования гражданского процессуального права – те общественные отношения между судом и другими субъектами, а также действия, осуществляемые в процессе гражданского судопроизводства, которые могут быть подвергнуты правовой регламентации, т. е. правоотношения и действия, являющиеся по сути юридическими фактами. В гражданском процессе не могут складываться неправовые отношения, для его субъектов имеют значение лишь те связи и действия, которые предусмотрены законодательством и в том виде, в котором они должны быть произведены.

Метод права – это объективно существующая совокупность способов и приемов, с помощью которых познается предмет этой науки. Метод права имеет следующие характерные черты: 1)в состав метода могут входить лишь те способы, которые акцентируют внимание на сложившихся закономерностях, свойственных всем отношениям, входящим в предмет данной отрасли права; 2)применяемые способы должны обладать динамичностью, т. е. способностью совершенствоваться, поскольку не существует универсального приема, способного охватить разносторонние отношения, регулируемые отдельной отраслью права в силу непредсказуемости их возникновения; 3)в состав метода может входить совокупность лишь тех приемов и способов, при помощи которых можно одновременно изучать отношения, входящие в предмет отрасли права. Метод правового регулирования гражданского процессуального права – совокупность юридических средств, правовых приемов и способов, посредством которых государство регламентирует общественные отношения, возникающие по поводу и в связи с осуществлением судами общей юрисдикции и мировыми судьями правосудия по гражданским делам, и воздействует на них.

Система гражданского процессуального права состоит из двух частей: Общей и Особенной.

Общая часть – содержит в себе основные положения, институты, относящиеся ко всему гражданскому судопроизводству: принципы судопроизводства и гарантии их реализации, правовое положение суда и лиц, участвующих в деле, представительство, процессуальные сроки, судебные расходы, ответственность, общие правила доказывания и т. д.

Особенная часть – содержит в себе совокупность норм, регламентирующих движение, развитие гражданского судопроизводства по стадиям от его возбуждения до вынесения и пересмотра судебного решения, а также особенности процесса по отдельным категориям дел (приказным, исковым, особым, возникающим из публично-правовых и исполнительных правоотношений) и в отношении различных субъектов (в частности, иностранцев).

Источник права – форма выражения вовне государственной воли, направленной на регулирование определенных отношений. Источники гражданского процессуального права – нормативные акты, включающие нормы данной отрасли права.

Источники гражданского процессуального права делятся на:

1) специальные законодательные акты, регламентирующие гражданский процесс Российской Федерации:

а) Конституция РФ;

б) Гражданский кодекс РФ; в)Семейный кодекс РФ;

г) Закон РФ «Об актах гражданского состояния»;

д) Закон РФ «О государственной пошлине»;

е) Закон «О судебной системе РФ»; «О судоустройстве»;

ж) Закон «О мировых судьях» и др.;

2) нормативные акты, регламентирующие международный гражданский процесс (т. е. судопроизводство с участием иностранцев (иностранных юридических лиц) и лиц без гражданства):

а) Гаагская Конвенция от 15.11.1965 г. «О вручении за границей судебных и внесудебных документов по гражданским или торговым делам»;

б) Гаагская Конвенция 18.03.1970 г. «О получении за границей доказательств по гражданским и торговым делам»; двусторонние конвенции, заключаемые между Российской Федерацией и иностранными государствами о правовой помощи по семейным, гражданским и уголовным делам, и др.;

3) акты судебного толкования норм гражданского процессуального права(постановления Пленума Верховного Суда РФ, а также обзоры судебной практики, подготовленные Президиумом Верховного Суда РФ с допущением аналогии в гражданском процессе. Данные акты не могут устанавливать новых правил, а лишь дают толкование уже существующих законодательных норм.

Особенностью источников гражданско-процессуального права является их высокий юридический статус.

По юридической силе источники делятся на:

1) Конституцию РФ. Основной объем конституционных норм, действующих в сфере гражданского судопроизводства, содержится в гл. 7 «Судебная власть». Статья 118 Конституции РФ устанавливает принцип осуществления правосудия только судом, ст. 120 провозглашает независимость судей и подчинение их только Конституции РФ и федеральному закону. Статья 123 Конституции РФ раскрывает содержание принципа гласности судебного разбирательства, говорит о состязательности и равноправии сторон;

2) международные договоры Российской Федерации с другими государствами. Статья 1 ГПК РФ устанавливает приоритет норм международных договоров РФ над правилами российского гражданского судопроизводства;

3) Гражданско-процессуальный кодекс РФ – содержит основную часть норм, регламентирующих порядок судопроизводства по гражданским делам. Положения иных законов, регулирующих отдельные гражданские процессуальные отношения, должны соответствовать положениям ГПК РФ;

4) иные федеральные законы: Федеральный Конституционный закон «О судебной системе Российской Федерации», Закон РФ «О статусе судей в Российской Федерации», Федеральные законы «Об исполнительном производстве», «О судебных приставах», «О мировых судьях в Российской Федерации», «Об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации», «О третейских судах в Российской Федерации» и др.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 139; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!