Макроекономічна нестабільність: інфляція та безробіття.

Серйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу. Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в періоди економічних криз. Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив Г. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування, засобом усунення безробіття вважав війни, епідемії та ін.

Поняття «повна зайнятість» досить складне у плані визначення. На перший погляд, його можна було б трактувати в тому розумінні, що всі 100 % робочої сили мають роботу. Але певний рівень безробіття вважається нормальним і цілком виправданим.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії (рис. 4.):

1) зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

2) безробітні – ті, хто не має роботи, але активно її шукає або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи.

Причинами безробіття можуть бути такі явища:

– темпи зростання народонаселення перевершують темпи зростання виробництва (Т. Мальтус, XVIII ст.);

– відносне відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, зростання технічної та органічної побудови капіталу (К. Маркс, XIX ст.);

– в умовах недосконалої конкуренції на ринку праці відбувається підвищення ціни та скорочення попиту на працю (А. Літу, 1923);

– зі зростанням доходів люди схильні збільшувати своє споживання, але не тією мірою, якою зростає доход; схильність населення до споживання знижується, а схильність до заощадження зростає (Дж. Кейнс, 1936);

– циклічний розвиток економіки — на стадії економічної кризи спад виробництва призводить до зменшення сукупного попиту на товари та послуги і, як наслідок, до зниження рівня зайнятості працездатного населення;

– розвиток науково-технічного прогресу зумовлює структурні зрушення в економіці, виникнення нових галузей, які потребують кваліфікованіших робітників і більше часу на професійну підготовку працівників старих галузей народного господарства;

– сезонні зміни у рівнях виробництва знижують попит на працю у сільському господарстві, будівництві та ін.;

– зростання кількості населення працездатного віку, молоді, що збільшує пропозицію праці;

– економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва і зниження попиту на працівників.

Безробіття поділяється на такі основні групи:

– абсолютне безробіття — таке, що виникає, коли робочих місць менше, ніж працездатного населення (тобто у результаті перенаселення).

– відносне безробіття виникає, коли в одному місці спостерігається надлишок робочої сили, а в іншому — її дефіцит.

Є такі основні види безробіття:

– фрикційне;

– структурне;

– циклічне.

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Термін інфляція (від лат. Inflation — надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861— 1865 pp. і означав процес збільшення паперово-грошового обігу. В XIX столітті цей термін вживається також в Англії і Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в XX столітті відразу після першої світової війни.

На початок 90-х років XX ст. не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Монетаризм, змінивши кейнсіанські теорії у 80-х роках, вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «Під інфляцією, — пише М. Фрідмен, — я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Це положення переконує в тому, що причини інфляції — у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).

Від інфляції слід відрізняти інфляційний шок — одноразове підвищення рівня цін, котре може стати імпульсом для прискорення процесу інфляції, а може і не стати.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін.

В залежності від складу кошика розрізняють три види індексів цін:

– індекс споживчих цін;

– індекс цін виробництва;

– дефлятор.

В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів.

За критерієм проявлення існує два типи інфляції:

– відкрита;

– пригнічена (прихована).

Відкрита інфляція проявляється у тривалому зростанні рівня цін. Вона розгортається на ринках, де діють вільні ціни. Рівень інфляції при відкритій формі визначається темпом приросту рівня цін.

Прихована інфляція проявляється через посилення товарного дефіциту. Розгортається в умовах жорсткого державного контролю за цінами.

За критерієм причинності розрізняють два види інфляції:

– інфляція попиту;

– інфляція пропозиції (витрат).

Інфляцію попиту формують грошові фактори — емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют. Інфляція попиту виявляється у перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту.

Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття та неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.

Інфляцію витрат (пропозиції) формують виробничі фактори — монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратний характер економіки. Головним її імпульсом стає збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування тощо. Інфляція витрат завжди загрожує скороченням товарного забезпечення і, зрештою, породжує спад виробництва і скорочення робочих місць.

Найстрашніше в інфляції витрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і надалі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати «під майбутнє зростання цін», а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.

Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює так звану інфляційну спіраль.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою.

При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається відсоткова ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.

У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона, як правило, є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 р. і відповідний прогноз росту цін напередодні — в грудні 1991 р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним стрибком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. Неочікувана інфляція перерозподіляє багатство між різними групами людей. Вона звичайно сприяє боржникам і спекулянтам. Водночас вона шкодить кредиторам та групам людей з фіксованими доходами, власникам заощаджень. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину сукупного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть збільшувати зростання цін. Але у випадку, коли раптовий стрибок цін відбувається в економіці, не зараженій інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» — різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

Існує три категорії інфляції кількісного характеру: помірна, галопуюча, гіперінфляція.

Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: щорічний рівень інфляції вимірюється однозначним числом. Вона підхльостує економіку. При зростанні цін населення більше купує, так як далі покупки обійдуться ще дорожче. Це стимулює виробників підвищувати пропозицію, і ринок швидше насичується.

Для перехідної економіки поріг інфляції, що є допустимим, складає 20—30 %, для решти країн — 6—10 %.

Галопуюча інфляція — це інфляція, що вимірюється двозначним чи тризначним числом (50 або 300 % за рік).

Гіперінфляція — ціни зростають на тисячі, мільйони чи навіть мільярди відсотків на рік. Населення втрачає заощадження. Зникає стимул вкладати інвестиції у виробництво, оскільки інвестиції доход дадуть нескоро, а за цей термін втратиться їхня цінність. Це економічний і соціальний хаос.

4. Базисна модель загальної ринкової рівноваги «Сукупний попит – Сукупне пропонування»

Неокласична модель «сукупний попит — сукупна пропозиція».

Умови, які забезпечують рівність попиту і пропозиції одночасно на всіх ринках, вивчає теорія загальної економічної рівноваги (ЗЕР) (теорія макроекономічної статики).

Для виявлення суті неокласичної моделі ЗЕР розглядається спрощена модель національної економіки без держави і зарубіжжя. Неокласики вважали, що гроші, на противагу товарам, не є багатством, тому в моделі розглядаються тільки три ринки: праці, капіталу (цінних паперів) і благ.

В неокласичній моделі існує два незалежних один від одного сектори: реальний і грошовий. Класична дихотомія — представлення економіки у вигляді двох відокремлених один від одного секторів: реального і грошового. В реальному секторі незалежно від грошового визначається об'єм і структура випуску, зайнятість, відносні ціни благ, а грошовий сектор встановлює лише рівень (грошовий масштаб) цін.

В реальному секторі на ринку праці завжди встановлюється стійка рівновага за рахунок гнучкості ставки грошової заробітної плати. При заданій ставці процента в процесі взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції встановлюється така ставка реальної зарплати, при якій домашні господарства повністю реалізують свої плани з продажу праці, а підприємці — з найму.

Завдяки гнучкості ставки номінальної заробітної плати і ставки процента, ринковий механізм постійно направляє економіку до стану ЗЕР при повній зайнятості

Кейнсіанська модель «сукупний попит — сукупна пропозиція».

Центральним елементом є ефективний попит, який формується на ринках благ і грошей.

Поведінка економічних суб'єктів і рівень розвитку техніки описується наступними функціями:

виробничою — у = y(N);

заощаджень — S = Sy - у;

податкових відрахувань — Т = Т -у;

імпорту — Z = Z у;

інвестицій — І;

попиту на гроші — L = Ly - Ру + Р - L, (mах -1);

ціни попиту на працю — WD = Р – yN;

і наступними екзогенними параметрами:

ціни пропозиції праці — W5 = const;

номінальної пропозиції грошей — М= const;

державних витрат — G = const;

обсягу експорту — Е = const.

Припускається, що при заданій ставці номінальної зарплати пропозиція праці цілковито еластична через наявність кон'юнктурного безробіття. Рівноважні значення (у, Р, N, w, і) визначаються в результаті рішення системи рівнянь:

Наочно процес встановлення ЗЕР в кейнсіанській моделі при кон'юнктурному безробітті представлено на рис. 5

На думку кейнсіанців, ціни на блага і фактори виробництва, в крайньому випадку, на протязі деякого часу не змінюються навіть при наявності дефіциту або надлишку. В цьому випадку відбувається кількісне, а не цінове пристосування до нової рівноваги через дію мультиплікатора. Неокласики виходять із цілковитої гнучкості системи відносних цін. У випадку виникнення на будь-якому ринку надлишку або дефіциту ціни коригуються таким чином, що попит і пропозиція в грошовому визначенні вирівнюються.

Кейнсіанці ставлять об'єм споживання домашніх господарств в залежність від величини доходу, яким розпоряджаються, неокласики — від ставки процента.

Величина попиту на інвестиції у кейнсіанців залежить від граничної ефективності капіталу, у неокласиків — від величини ставки відсотка.

У вченні неокласиків заощадження і інвестиції фактично співпадають, так як здійснюються вони одними і тими ж суб'єктами — підприємцями. В кейнсіанській концепції заощадження і інвестиції не тотожні: заощадження роблять домашні господарств переслідуючи одні цілі, а інвестиції здійснюють підприємці, виходячи з інших цілей.

У неокласиків ставка процента представляє граничну продуктивність капіталу і врівноважує потокові величини: об'єм заощаджень з об'ємом інвестицій, визначаючи й те і інше. У кейнсіанців ставкою процента є ціна грошей, яка забезпечує рівновагу величин майна, оптимізуючи структуру портфелю.

У уяві неокласиків гроші — не багатство. На ринку одні товари обмінюються на інші, а гроші виконують роль посередника.

Дж. Кейнс ввів поняття «перевага ліквідності», яке виражає корисність грошей як особливого блага. Попиту на гроші як майно належить важлива роль.

Неокласики вивчали господарство, яке відповідає умовам цілковитої конкуренції, кейнсіанці звертають увагу на наявність багатьох недосконалостей в дії ринкового механізму.

Висновки неокласиків відносяться до функціонування економічної системи в тривалому періоді, коли достатньо часу для завершення процесів пристосування до загальної рівноваги при повній зайнятості. Кейнсіанці досліджують, яку економічну кон'юнктуру створить ринковий механізм в короткому періоді і чи треба на неї діяти державі.

Розкрити зміст категорій і понять.

Конкурентна ціна - ціна рівноваги, утворена на конкурентному ринку. У такий спосіб на конкурентному ринку, за умови залежності попиту на товар від його ціни, установлюється рівноважна ринкова ціна, що відповідає вирівнюванню попиту та пропозиції.

Цінова дискримінація – це продаж однакового товару за різними цінами різним споживачам.

Регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Цінова політика представляє собою важливий елемент загальної стратегії підприємства, і безпосередньо входить у такий великий її розділ, як ринкова стратегія. Вона з’єднує в собі як стратегічні, так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства по встановленню, підтримці і зміненню цін на продукцію, яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач. Тут необхідно відмітити роль маркетингу, який представляє собою організацію роботи підприємства з орієнтацією на ринковий попит.

Базис цін - 1. Попередньо узгоджена між договірними сторонами (продавцем і покупцем) ціна, що є основною (базисною) для визначення реальної договірної відкритої ціни, що відповідає якісним показникам, споживним якостям, технічним параметрам товару. Зі зміною кон'юнктури ринку вносяться відповідні поправки до базисної ціни і визначається її остаточний розмір. 2. Ціна певного товару з фіксованими показниками якості, що встановлюється на момент укладання опціонної угоди. 3. Узгоджена договірними сторонами тверда (бажана) ціна, яка береться за основу при розрахунках Індексів цін для окремих груп товарів і при міжнародних торговельних операціях з урахуванням змін кон'юктури внутрішніх, міжрегіональних і світового ринків. 4. Ціни одного будь-якого року, які умовно приймають за базу під час розрахунків динаміки цін, аналізу і прогнозу обсягів товарообороту, попиту населення.

Економічні цілі - комплекс потреб та вимог національного суспільства. Жодна нація або група націй не може повністю досягнути своїх цілей. Ця неспроможність виникає з непослідовності та конфліктів цілей як на національному, так і на міжнародному рівнях та з неадекватності інструментів політики. Виникають конфлікти між приватними і національними цілями, між внутрішніми та зовнішніми тощо. Пом'якшити такі конфлікти та знайти можливість задоволення першочергових, значущих цілей і є завданням економічної політики.

Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

Власність як економічна і правова категорія. Власність зумовлює необхідність господарської діяльності, водночас без господарської діяльності не може існувати власність, оскільки не може привласнити те, чого не існує. Господарська діяльність виступає підставою (способом) набуття як державної чи колективної (товари виробляють колективи громадян), так і приватної власності (суб’єктом виступає окремий громадянин).

Власність в економічному аспекті є одним із проявів суспільних відносин, за допомогою яких характеризуються відносини між людьми, колективами та державою у процесі їх діяльності з приводу привласнення матеріальних благ.

Саме ці відносини є об’єктом правового регулювання, дістаючи відповідне оформлення у нормах права. Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності.

Тип власності – це найбільш фундаментальне її утворення, що складається залежно від її суб’єктів (суспільство в цілому, трудовий колектив, особистість).

Історії відомі два основних типи власності - приватна і суспільна. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.

Види власності, форма власності. Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально ж у господарській практиці вона виступає в формах державної і колективної власності.

Подібне протиставлення двох типів власності не можна визнати правомірним. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою переконливо доводить, що в цивілізованому суспільстві поруч існують різні типи і форми власності, доповнюючи одна одну і урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. В кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності: це в основному сфера обслуговування населення. Сучасна індивідуалізація виробництва також більшою мірою зорієнтована на приватну власність. Водночас технологічний процес окремих галузей вимагає їх усуспільнення в рамках держави або окремого колективу (залізниця, транспорт, зв'язок та ін.).

Таким чином, приватну і суспільну власність не варто протиставляти, не слід також вважати, що одна з них більш прогресивна, а інша - регресивна.

Тести

1. Крива попиту на продукцію конкурентної фірми:

а) має негативний нахил;

б) горизонтальна лінія при даному рівні ціни;

в) вертикальна лінія при даному обсязі пропозиції;

г) має позитивний нахил.

Крива попиту досконало конкурентної фірми — це крива, яка відображає попит на продукцію окремої фірми, обсяг продажу якої ніяк не впливає на зміну ринкової ціни. Графічно попит конкурентної фірми зображається у вигляді горизонтальної лінії, він досконало еластичний за ринковою ціною (графік 1.1,а). На графіку 1.1,6 зображена крива ринкового попиту.

Графік 1.1. Крива попиту на продукцію конкурентної фірми.

а - попит з точки зору конкурентної фірми;

б - ринковий попит;

P — ціна;

Q - обсяг ринкового попиту;

q— обсяг попиту конкурентної фірми;

P₁ — ринкова ціна.

2. Зростання економічного прибутку на конкурентному ринку не сприяє:

а) розширенню виробництва в діючих фірмах;

б) приходу в галузь нових фірм;

в) підвищенню ринкової ціни продукту;

г) підвищенню цін на використовувані ресурси;

д) виникненню сил, що поступово зведуть це прибуток до нуля.

Як зазначав Шумпетер, суперництво в класичній формі стає неможливим. Досконала конкуренція втрачає своє значення і не може розглядатись як модель максимальної ефективності. За умов досконалої конкуренції стимул до технічного прогресу стає дуже слабким, бо надприбуток від інновацій швидко ліквідується конкурентами, які не витрачаються на розробки та впровадження нововведень, але негайно їх переймають. Досягнуті переваги перетворюються на втрати. Тяжіння норми прибутку до усереднення також не сприяє досягненню переваг на ринку. Для економічного розвитку все більш необхідними стають великі капітали.

3. Прикладом конкурентного ринку може бути:

а) ринок нафти;

б) ринок сільськогосподарської продукції;

в) ринок мобільного зв'язку;

г) ринок залізничних послуг.

Оскільки тільки ринок мобільного зв’язку не є монополізованим.

4. Цінова дискримінація – це:

а) продаж за різними цінами однієї і тієї ж продукції різним покупцям;

б) розбіжності в оплаті праці за національністю або статтю покупця;

в) експлуатація трудящих шляхом установлення високих цін на споживчі товари;

г) підвищення ціни на товар більш високої якості;

д) усі попередні відповіді невірні.

Ціпова дискримінація — це одночасний продаж однорідних товарів різним категоріям покупців за неоднаковими цінами.

5. Ринки досконалої і монополістичної конкуренції мають спільні риси:

а) випускаються диференційовані товари;

б) на ринку оперує безліч покупців і продавців;

в) кожна фірма стикається з горизонтальної кривої попиту на свій продукт;

г) випускаються однорідні товари;

д) ринкова поведінка кожної фірми залежить від реакції Ії конкурентів.

В певній мірі, монополістична конкуренція нагадує досконалу конкуренцію:

- велика кількість споживачів і виробників;

- бар'єри для входу на ринок і виходу з ринку мінімальні;

- кожна фірма сприймає ціни інших фірм як задані і регулює тільки свою ціну.

В умовах монополістичної конкуренції кожна фірма випускає свій власний продукт, а усі разом - товари однієї товарної групи. Товар, що випускається кожною фірмою, декілька відрізняється від товарів тієї ж групи, що випускаються іншими фірмами. Це, як правило, товари (або послуги) групи одного призначення - прохолодні напої, ліки, бензин різних марок і т.п. Товари групи є близькими замінниками, але відрізняються один від іншого якістю виконання, упаковуванням, дизайном, товарним знаком, післяпродажним обслуговуванням і т.п. І майже не різняться ціною. Кожна фірма є єдиним виробником свого товару й в цьому змісті монополістом.

6. За теорією трудової вартості ціна і вартість товару визначаються:

а) граничною користю блага;

б) споживчою вартістю товару;

в) суспільно-необхідними витратами праці;

г) міновою вартістю товару.

Згідно з цією теорією ціна товару визначається не затратами праці на виробництво товару, а його граничною корисністю для споживача. Гранична корисність товару — це прирощена корисність, яку забезпечує споживання додаткової одиниці блага. Загальна корисність — це сума граничних корисностей, що досягається при споживанні певної кількості одиниць наявного блага. Зі збільшенням загальної кількості товарів, гранична корисність зменшується, а загальна — зростає. Тому величина граничної корисності визначається додатковим випуском даного товару в результаті зміни попиту на нього.

Проте в реальному житті ця теорія не знайшла практичного застосування. Основний її недолік полягає в неможливості кількісного визначення корисності товару внаслідок її суб’єктивного оцінювання споживачами. Між тим теорія граничної корисності відіграла значну роль у розвитку світової економічної науки, тому що вона розкрила закономірності визначення корисності і формування ринкового попиту.

7. З позицій миржиналізму товар є:

а) неекономічне благо;

б) продукт праці, призначений для обміну;

в) економічне благо;

г) продукт, призначений для власного споживання виробника.

Главное у маржинализма – ценность товаров определяется не количеством труда, которое было затрачено на их производство, как считал Смит, и даже не издержками производства, как считал Миль, а зависит от субъективных психологических особенностей восприятия товара покупателем.

8. За трудовою теорією вартості, товар – це:

а) продукт, призначений для власного споживання виробника;

б)неекономічне благо;

в) продукт праці, призначений для обміну;

г) економічне благо.

Марксистська, відповідно до якої вартість є упредметнена у товарі праця, що робить усі товари порівнянними в процесі обміну. Формою прояву вартості є мінова вартість — пропорція, у якій обмінюються товари. Усі товари як споживчі вартості відмінні один від одного, а як вартості - ті самі. Це протиріччя — між споживчою вартістю і вартістю — К.Маркс назвав внутрішнім протиріччям, укладеним у товарі. Подвійність властивостей товару обумовлена двоїстим характером праці, втіленого в товарі. Праця є одночасно конкретною працею й абстрактною працею.

9. З позицій маржиналізму вартість (цінність) товару визначається:

а) споживчою вартістю товару;

б) міновою вартістю товару;

в) граничною користю блага;

г) суспільно-необхідними затратами праці.

Маржиналістська (від французького — marginal — граничний). Маржиналізм - школа економічної думки, що використовує граничні величини для дослідження економічних законів і категорій (К.Менгер, У.Джевонс, Л.Вальрас). Маржиналісти вважали, що вартість визначається граничною корисністю блага, тобто, найменшою користю, заради одержання якої ця річ ще може раціональним шляхом уживатися (користь від тієї останньої партії блага, на яку є попит). Кожна наступна партія блага задовольняє усе менш насущну потребу людей, тому її оцінка усе менше.

Є два способи оцінки корисності. Одні вводять умовну одиницю ютіль. Інші економісти думають, що гранична корисність є суб'єктивної, її неможливо вимірити кількісно і вводять порядкову корисність, за допомогою якої можна з'ясувати, зменшити чи збільшити ступінь задоволення споживача, хоча не можна визначити сам цей ступінь задоволення. Роблячи купівлю, споживач порівнює даний варіант з альтернативними варіантами витрати своїх грошей, поки не переконається, що цей варіант принесе не менше корисності, чим інші.

Якби споживач використовував тільки два блага: А та Б, то граничну корисність одиниці блага А треба було оцінювати кількістю одиниць блага Б, від яких він готовий відмовитися заради придбання цієї одиниці блага А. Але тому, що ринок пропонує різноманіття товарів, необхідно визначити, від скількох одиниць інших благ покупець готовий відмовитися заради придбання однієї додаткової одиниці блага А.

10. Який відомий економіст обґрунтував необхідність синтезу теорій трудової вартості граничної корисності:

а) Д. Кларк;

б) С. Джевонс;

в) А. Маршалл;

г) Д. Кейнс.

Критерієм цінності товару, згідно з теорією граничної корисності, є ступінь його корисності для споживача. Цей напрям економічної теорії виник в останній третині XIX ст. Найвідомішими його представниками були С. Джеванс, А. Маршалл, К. Мснгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк, Д. Кларк.

Література

2. Семюелсон П. А., Нордгауз В. Д. Мікроекономіка: Пер з англ. — К.: Основи, 1998. — С. 119

3. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки.-Київ: Лібра, 1998.-256с.

4. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи - Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. - 211 с.

5. Войтов А.Г. История экономических учений. Краткий курс. М., 2002.

6. Тормоса Ю. Г. Ціни та цінова політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 91 с.

7. Єщенко И. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. иосіб. — К.. Вища шк., 2005. — 327 с

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 71; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!