Основные положения из теории очистки сточных вод.

Введение

Склад проекту

Інтерфейси

ВСТУП

Елементи проектування

Тема

системи управління цифровою мережею телекомунікацій

Київ – 2007

Укладачі: доцент Варфоломеєва О.Г.

доцент Колченко Г.Ф.

доцент Лев Ю.О.

асистент Перепелиця Н.Л.

Затверджено на засіданні кафедри

телекомунікаційних систем

Протокол № від " " 2007 р.

Зав. кафедрою ТС проф. Беркман Л.Н.

ЗМІСТ

1 ВСТУП.. 4

2 ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ПО ВИКОНАННЮ КУРСОВОГО ПРОЕКТУ.. 4

3 коротка теорія питання.. 4

3.1 Основні визначення. 4

3.2 Приклади мереж і мережних елементів, що можуть управлятися за допомогою TMN. 6

3.3 Рівні системи управління. 6

3.4 Архітектура TMN.. 7

3.5 Інтерфейси. 9

3.6 Функції 10

4 Склад проекту та варіанти завдань. 12

4.1 Склад проекту. 12

4.2 Варіанти завдань з розробки та опису принципів побудови та структури системи управління мережею [1] 12

4.3 Варіанти завдань з опису одного з підпроцесів (процесів) діяльності оператора телекомунікацій [1] 12

4.4 Варіанти завдань з техніко-економічної оцінки терміну окупності СУ, що впроваджується [2, 3] 13

5 ВИЗНАЧЕННЯ НОМЕРІВ ВАРІАНТІВ ЗАВДАНЬ. 14

6 Методичні матеріали.. 15

Курсовий проект присвячений розробці деяких елементів системи управління цифровою системою передачі.

Запропонований проект сприяє вивченню характеристик і особливостей СУ телекомунікаціями, придбанню навичок виконання інженерних розрахунків і підготовці до заліку з курсу.

2 ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ПО ВИКОНАННЮ КУРСОВОГО ПРОЕКТУ

Кожен студент виконує КП у відповідності з індивідуальним завданням. Проекти, виконані повністю або частково не за своїм варіантом - не рецензуються.

Загальний обсяг 15-20 аркушів. Нумерація сторінок в правому верхньому куті аркуша. Номера формул та рисунків за розділами. Кожний розділ починати з нової сторінки. Можливе виконання на комп’ютері. Текстова частина: редактор WORD, шрифт Times New Roman Cyr, розмір 14пт, інтервал одинарний. Поля: ліве – 25 мм, верхнє та нижнє – 20 мм, праве - 10 мм.

3 коротка теорія питання

3.1 Основні визначення

Різноманіття типів мереж і виробленого для них обладнання і СУ, а також прагнення користувачів одних мереж взаємодіяти з користувачами інших мереж викликають нагальну потребу в організації спільної роботи цих мереж і відповідних СУ. Така вимога ринку є силою, що прямує процес стандартизації СУ. Питаннями стандартизації СУ телекомунікаційними мережами займаються такі організації, як Міжнародна організація зі стандартизації (ISO), Сектор стандартизації Міжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ-T) і Координаційна рада зв'язку Internet (Internet Activities Board, IAB).

У рекомендації МСЕ-T М.3010 викладаються загальні принципи планування, функціонування і технічного обслуговування мережі управління телекомунікаціями (Telecommunications Management Network, TMN). Метою TMN є надання допомоги компаніям-операторам під час управління телекомунікаційними мережами, основним принципом - забезпечення організаційної структури мережі для взаємодії різних типів операційних систем і апаратури телекомунікацій з використанням стандартних протоколів і інтерфейсів.

На рисунку представлений взаємозв'язок між TMN з телекомунікаційною мережею.

ПК - персональний комп'ютер

ТА - Телефонний апарат

Основні визначення, що використовуються в системі управління.

Система управління телекомунікаційною мережею - система, що виконує функції з управління мережею на основі комплексу інформаційних технологій по плануванню, технічному обслуговуванню, експлуатації, оперативному й адміністративному управлінню телекомунікаційними мережами і наданих послуг.

Управляюча (операційна) система - це блок, що безпосередньо підтримує функції управління мережами електрозв'язку, що обробляє відповідну інформацію,

Елемент мережі - обладнання (чи група, частина) електрозв'язку і допоміжне обладнання, зв'язане з мережею управління телекомунікаціями з метою контролю/управління.

Робоча станція - багатофункціональний термінал з можливостями локальної обробки, що надає засобу для взаємодії системи управління телекомунікаційними мережами з користувачем.

Протокол - набір правил і форматів (семантичних і синтаксичних), що визначає взаємозалежне поводження логічних об'єктів при виконанні функцій.

Протоколи взаємодії рівноправних систем - формальна мова, яка використовується рівнозначними об'єктами для обміну інформацією.

Посередник (Медіатор) - пристрій взаємодії, що виконує функції сполучення і перетворення інформації, що проходить між блоками управляючих систем і елементами мережі.

Операційні системи здійснюють обробку всієї інформації, необхідної для виконання функцій управління. Робочі станції забезпечують користувачевий інтерфейс, за допомогою якого обслуговуючий персонал взаємодіє з мережею управління. Мережа передачі даних призначена для організації зв'язку між мережними елементами, операційними системами й іншими компонентами TMN.

TMN може бути як дуже простим з'єднанням між операційною системою й окремим пристроєм телекомунікацій так і величезною мережею, що поєднує безліч операційних систем і різну телекомунікаційну апаратуру.

Необхідно відзначити, що, в загалі, TMN є самостійною мережею, що має інтерфейси з телекомунікаційною мережею в декількох точках для одержання інформації і управління її роботою. Однак для забезпечення своїх з'єднань TMN нерідко використовує частину телекомунікаційної мережі.

3.2 Приклади мереж і мережних елементів, що можуть управлятися за допомогою TMN.

За допомогою TMN можливо здійснювати управління мережами і мережними елементами, прикладами яких є:

- мережі загального і приватного користування, у тому числі вузькосмугові і широкосмугові мережі з інтеграцією послуг (ISDN), мережі рухомого зв'язку, інтелектуальні мережі;

- сама мережа TMN;

- кінцева апаратура систем передачі (мультиплексори, апаратура кросової комутації, допоміжна апаратура);

- цифрові й аналогові системи передачі (кабельні, волоконно-оптичні, радіо, супутникові);

- системи відновлення;

- цифрові й аналогові комутаційні станції;

- система сигналізації;

- кінцеве абонентське обладнання;

- термінали користувачів мереж з інтеграцією послуг;

- програмні засоби, що забезпечують послуги телекомунікацій (програмні засоби комутації, каталоги, бази даних);

- допоміжні модулі, системи електроживлення й аварійної сигналізації тощо).

3.3 Рівні системи управління.

Система управління мережею будується ієрархічно і має такі рівні (знизу вверх):

- рівень мережних елементів;

- рівень управління елементами;

- рівень управління мережею;

- рівень управління послугами;

- рівень адміністративного управління.

Самий нижній рівень являє собою саму телекомунікаційну мережу, тобто об'єкт управління.

Кожен наступний рівень має більш високий ступінь узагальнення, чим попередній. Інформації про стан рівня передається наверх, а зверху вниз надходять управляючі впливи.

Ступінь автоматизації управління може бути різної, звичайно автоматизовані процедури сполучаються з ручними. Як правило, чим вище рівень ієрархії управління, тим нижче його ступінь автоматизації.

Рівень управління елементами містить у собі контроль, відображення параметрів роботи, технічне обслуговування, тестування, конфігурування стосовно до окремих елементів чи до декількох їхнім підмножинам.

Рівень мережного управління дозволяє охопити єдиним поглядом усю мережу, контролюючи підмножини мережних елементів у їхньому взаємозв'язку між собою та мережними ресурсами, якими управляють.

Рівень управління послугами, на відміну від усіх нижчих рівнів, що безпосередньо зв'язані з мережею, тобто технічними засобами, "звернений обличчям" до користувача. Тут приймають рішення щодо представлення і припинення послуг, ведуться відповідні планування й облік тощо. Ключовим фактором на цьому рівні є забезпечення якості обслуговування.

На рівні адміністративного управління забезпечується функціонування оператора телекомунікацій. Тут зважуються організаційні питання, здійснюється взаємодія з операторами інших телекомунікаційних мереж.

На сьогоднішній день розроблені і пропонуються відомими фірмами системи управління телекомунікаційними мережами, які реалізують функції рівнів не вище рівня управління елементами чи управління мережею, а в окремих випадках - управління послугами.

3.4 Архітектура TMN

В межах загальної архітектури TMN є три основних аспекти архітектури, що під час розробки системи управління повинні розглядатися окремо.

Цими трьома аспектами є:

- функціональна архітектура мережі TMN;

- інформаційна архітектура мережі TMN;

- фізична архітектура мережі TMN.

Функціональна архітектура мережі TMN

Функціональна архітектура мережі TMN, визначає набір взаємозалежних функцій системи, що комбінуються в блоки функцій, і забезпечують можливість виконувати управління телекомунікаційними мережами. Блоки функцій обмінюються інформацією і розділені опорними точками, що є границями між блоками на зв'язках між ними.

ОSF (блок операційної системи) обробляє інформацію, що відноситься до управління телекомунікаційною мережею, включаючи функцію управління самою системою управління.

NEF (блок мережних елементів) є моделлю довільного мережного елемента, що підлягає управлінню.

MF (блок проміжного пристрою сполучення – чи посередник медіатор) обробляє інформацію обміну між блоками OSF і NEF (чи QAF), причому може неї зберігати, адаптувати, фільтрувати, обмежувати та обробляти.

QAF (блок Q-адаптора) здійснює взаємодію з мережними елементами чи операційними системами, що мають у TMN інтерфейси.

WSF (блок робочої станції) забезпечує засоби для інтерпретації інформації мережі управління користувачу інформації управління, тобто блок робочої станції організує інтерфейс між системою управління і людиною оператором.

МIВ (база інформації управління) - сховище інформації про об'єкти управління в системі управління.

Функціональні блоки розділені опорними точками:

х, q₃, q_x, f - опорні точки, призначення яких в ідентифікації інформації, що проходить між блоками функцій. Існують також два класи опорних точок, що не належать мережі управління, але доречні для розгляду:

g - клас між функцією WSF і користувачами;

m - клас між QAF і управляючими об'єктами не мережі управління.

Інформаційна архітектура

Побудова інформації, заснована на об’єктно - орієнтованому підході, дає логічне обґрунтування застосуванню принципів управління відкритими системами в системах управління телекомунікаційними мережами.

Інформаційна архітектура визначає склад інформації управління ("інформаційна модель управління") і правила обміну інформацією між блоками функцій системи управління. Інформаційна архітектура базується на використанні ЕМВВС стосовно до TMN, тобто процеси управління телекомунікаційними мережами розглядаються в термінах ЕМВВС. Інформація управління формується на прикладному рівні ЭМВВС і включає прикладні функції управління, такі як збереження, пошук, обробку інформації.

Методологія системи управління використовує принципи управління системами ЕМВВС і базується на об’єктно - орієнтованому підході. Ресурси, якими управляють, представляються у виді управляючих об’єктів (УО), що є абстрактним представленням ресурсу мережі (NE). УО визначається за допомогою його атрибутів, що характеризують, операцій управління, реакції на них і повідомлень, що надаються об’єктами.

У системі управління процеси управління виконують одну з двох можливих ролей:

- роль адміністратора (частина розподіленої системи управління, що видає вказівки й одержує повідомлення);

- роль агента (частина прикладного процесу, що управляє своїми управляючими об'єктами, що приймає вказівки адміністратора і формує повідомлень).

Адміністратор і агент - частина прикладних функцій управління. Блоки функцій СУСС використовують взаємозв'язок Адміністратор/Агент для виконання операцій управління, що реалізуються шляхом використання послуг CMIS і протоколу CMIP.

Фізична архітектура

Опис реалізованих інтерфейсів і зразки фізичних компонентів (апаратне і програмне забезпечення), що складають систему управління.

Фізична архітектура описує фізичні компоненти й інтерфейси між ними, що складають фізичну основу управління. Інтерфейси фізичної архітектури відповідають опорним точкам функціональної архітектури.

OS (операційна система) - пристрій, що виконує функції OSF, а при необхідності та функції MF, QAF і WSF.

DCN (мережа передачі даних) - мережа телекомунікацій, що забезпечує функцію DCF і реалізує рівні 1-3 ЕМВВС.

В системі управління телекомунікаційними мережами необхідне фізичне з'єднання може бути реалізоване на виділених лініях, мережі передачі даних з комутацією пакетів (Х.25), каналах B і D мережі ISDN, мережі сигналізації N7 по загальному каналу, що комутується, телефонної мережі загального користування, вбудованих каналах зв'язку в синхронній цифровій ієрархії (SDH), локальних мережах тощо. На місцях фізичні з'єднання організуються за допомогою підмереж з конфігурацією точка-точка, зірка, шина чи кільце.

MD (посередницький пристрій) - пристрій, що реалізує функції MF, а у разі необхідності і функції OSF, QAF і WSF.

QA (Q - адаптер) - пристрій, що реалізує функцію QAF (з'єднує елементи мережі, що містять нестандартний інтерфейс М, з інтерфейсом Qx чи Qз).

WS (робоча станція) - пристрій, що виконує функцію робочої станції. WS перетворює інформацію на інтерфейсі F у формат, придатний для відображення на інтерфейсі G (машина-людина).

NE (мережний елемент) - включає телекомунікаційне обладнання і допоміжне обладнання, що реалізує функції управління. NE може містити один чи більше стандартних інтерфейсів типу Q, а за необхідності інтерфейс F, а також X.

Елементи мережі, що не мають стандартних інтерфейсів, включаються до системи управління телекомунікаційними мережами за допомогою QA.

Інтерфейс F використовується в опорній точці f і з'єднує робочі станції з функціональними блоками OSF чи MF через DCN.

Інтерфейс Qx використовується в опорній точці q_х. Комплекти протоколів, що застосовуються на інтерфейсі Qx, вибираються з будь-яких протоколів, рекомендованих МСЕ.

Інтерфейс Qз (опорна точка q₃) реалізується так, щоб кожна група прикладних функцій системи управління телекомунікаційними мережами з однаковими протоколами забезпечувалася заданим протоколом для рівнів 1-7 ЕМВВС.

Інтерфейс Х (опорна точка х) застосовується для взаємозв'язку двох систем управління телекомунікаційними мережами, які реалізовані згідно М.3010. Відмінність інтерфейсу Х від інтерфейсу Qз, полягає у тім, що він повинний забезпечувати достатній рівень безпеки інформації (пароль, доступ тощо).

3.6 Функції

Усі функції, які пов'язані з управлінням, можна розбити на загальні і прикладні.

Загальні функції забезпечують підтримку прикладних і містять у собі, наприклад:

а) передачу інформації між елементами телекомунікаційної мережі і системи управління;

б) збереження інформації;

в) відображення інформації;

г) сортування;

д) пошук тощо.

Прикладні функції поділяються на п'ять функціональних сфер (груп):

- управління конфігурацією;

- управління якістю роботи;

- управління при відмовах (управління усуненням пошкоджень);

- управління розрахунками;

- управління безпекою.

Управління конфігурацією забезпечує:

- інвентаризацію мережних елементів (тип, місцезнаходження, ідентифікатор тощо);

- включення елементів в експлуатацію (роботу);

- конфігурування, вилучення обладнання з робочого стану;

- встановлення і зміну фізичних з'єднань між елементами.

Управління якістю роботи забезпечує:

- контроль і підтримку на необхідному рівні основних характеристик мережі;

- збір, обробку, реєстрацію, збереження і відображення статистичних даних про функціонування телекомунікаційної мережі та її елементів;

- виявлення тенденцій у їхньому поводженні і попередженні про можливі порушення в роботі.

Управління при відмовах забезпечує:

- виявлення і визначення місця розташування несправності в телекомунікаційній мережі;

- реєстрацію пошкоджень, аварій;

- доведення відповідної інформації до обслуговуючого персоналу;

- надання рекомендацій з усунення пошкоджень.

Управління розрахунками:

- контролює ступінь використання мережних ресурсів;

- забезпечує підтримує функції нарахування плати за їхнє використання.

Управління безпекою телекомунікаційної мережі забезпечує:

- необхідний захист від несанкціонованого доступу;

- обмеження доступу за допомогою паролів;

- видачу сигналів тривоги при спробах несанкціонованого доступу;

- відключення небажаних користувачів;

- криптографічний захист інформації.

4 Склад проекту та варіанти завдань

Курсовой проект складається з двох частин – аналітично-композиційної та розрахункової.

В аналітично-композиційній частині, яка складається з двох розділів, повинні бути викладені деякі принципи побудови системи управління мережею з матеріалів першого та другого модульного контролю відповідно до номеру завдання.

В розрахунковій частині треба виконати техніко-економічну оцінку терміну окупності СУ, що впроваджується відповідно до номеру завдання.

4.2 Варіанти завдань з розробки та опису принципів побудови та структури системи управління мережею [1]

4.2.1 Розробка принципів створення національного центру управління телекомунікаціями.

4.2.2 Розробка основних положень концепції системи управління цифровою мережею синхронної цифрової ієрархії.

4.2.3 Розробка та опис структурної схеми системи і центру управління транспортною мережею синхронної цифрової ієрархії.

4.2.4 Розробка та опис структурної схеми системи і центру управління телефонною мережею загального користування.

4.3 Варіанти завдань з опису одного з підпроцесів (процесів) діяльності оператора телекомунікацій [1]

4.3.1. Процес управління інтерфейсом користувача

4.3.2. Підпроцес продажу послуги

4.3.3. Підпроцес опрацювання замовлення

4.3.4. Підпроцес опрацювання проблем щодо надання послуги

4.3.5. Підпроцес управління якістю обслуговування

4.3.6. Підпроцес виписки рахунків і збору оплати

4.3.7. Підпроцес планування і проектування послуги

4.3.8. Підпроцес конфігурування послуги

4.3.9. Підпроцес розв’язання проблем обслуговування

4.3.10. Підпроцес управління якістю послуги

4.3.11. Підпроцес визначення вартості і дисконтування

4.3.12. Підпроцес планування і проектування мережі

4.3.13. Підпроцес створення мережних ресурсів

4.3.14. Підпроцес управління мережними ресурсами

4.3.15. Підпроцес техобслуговування і відновлення мережі

4.3.16. Підпроцес управління даними про мережу

4.4 Варіанти завдань з техніко-економічної оцінки терміну окупності СУ, що впроваджується [2, 3]

4.4.1

4.4.2

4.4.3.

4.4.4

Примітка. Для розрахунків річного коефіцієнту дисконтування, очікуваного підвищення прибутку з врахуванням дисконту, чистого приведеного прибутку, що відносяться до різних періодів, прийняти норму дисконту (Е) рівною: Еа = 30 %,

Ев = 40 %, Ес = 50 % відповідно до варіантів завдань.

Розрахунки коефіцієнта дисконтування, очікуваного підвищення прибутку з дисконтуванням та чистого приведеного прибутку виконується за наступними формулами.

Річний коефіцієнт дисконтування

Очікуване підвищення прибутку з дисконтуванням

Чистий приведений прибуток

ЧПП =

6 Методичні матеріали

1. Стеклов В.К., Кільчицький Є.В. Основи управління мережами та послугами телекомунікацій.Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.:ДП УНДІЗ. –2001. – 508 с.

2. Хиленко В.В., Кильчицкий Е.В. Технико-экономические аспекты создания и внедрения автоматизированной системы управления телекоммуникациями./Сборник докладов (часть1) 5-й международной научно-технической конференции. ОНАС, 2001.-С.32-35.

3. Борусевич В.В. Методичні рекомендації щодо виконання техніко – економічного обгрунтування проектних рішень. Київ. 2006. – 37 с.

На действующих очистных сооружениях УНПП «СОЛУНИ» имеется лабораторная база кафедры «Водоснабжение и водоотведение». Учебной программой предусмотрено прохождение учебно-производственной практики на этой базе, в результате которой, студенты должны приобрести дополнительные профессиональные теоретические, практические знания и навыки.

1. План мероприятий для студентов кафедры «Водоснабжение и водоотведение», проходящих летнюю производственную практику на очистных сооружениях канализации УНПП «СОЛУНИ»

1. Пройти инструктаж по технике безопасности.

2. Ознакомиться с основными положениями из теории биологической очистки сточных вод.

3. Ознакомиться с принципиальной технологической схемой действующих биологических очистных сооружений канализации УНПП «СОЛУНИ».

4. Ознакомиться с методикой проведения технологического контроля работы очистных сооружений.

5. Приступить к проведению ежедневного технологического контроля работы очистных сооружений.

6. Составить отчет по результатам практики, защитить его у руководителя практикой.

Очистные сооружения канализации - это целая промплощадка, которая должна так очистить сточные воды после объектов канализования (населенный пункт, предприятие и т.д.), чтобы остаточные загрязнения в очищенных сточных водах при сбросе в водоём не превышал предельно-допустимые концентрации (ПДК).

Технологии очистки сточных вод зависят от состава загрязнений. Наиболее распространены хозяйственно-бытовые стоки. Для очистки которых обычно применяют применяют следующие виды (ступени) очистки:

1) Механическая очистка. С помощью решеток, песколовок и первичных отстойников сточные воды очищаются примерно на 30%.

2) Биологическая очистка. Это основная технология очистки хозяйственно - бытовых стоков. Чаще всего применяют аэротенки  проточные сооружения, где сточные воды аэрируются вдувом воздуха от компрессорных станций. Сюда же подают активный ил - смесь микроорганизмов и простейших животных типа амёб, инфузорий, рачков, улиток, которые в присутствии кислорода воздуха интенсивно очищают сточные воды, окисляя органические загрязнения (аэробный процесс). Окисленные органические загрязнения затем выпадают в осадок на вторичных отстойниках. После сооружений биологической очистки сточные воды очищаются примерно на 95%, то есть остаточных загрязнений остаётся около 5% (бактериальные загрязнения).

3) Сооружения по обеззараживанию сточных вод. Применяют хлорирование. Очистка считается выполненной на 100%.

4) Сооружения по накоплению и обработки осадка. После сооружений механической и биологической очистки остаётся сырой осадок, представляющий опасность для окружающей среды, поэтому его собирают, обрабатывают на сооружениях: иловых площадках, метантенках, биологических фильтрах, септиках.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 115; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!