Сутність законності в державному управлінні.

Сутність законності полягає у фактичному виконанні закону своєї ролі в житті держави, суспільства і конкретної людини. З цією метою законність має:

бути однаково зрозумілою і здійснюваною повсюдно, різними людьми і організаційними структурами і в різних життєвих обставинах;

бути універсальною, тобто бути єдиною і охоплювати всю державу, всі структури державного управління і місцевого самоврядування; однаково стосуватись всіх і бути однаково обов’язковою для кожного в державі, причому на всій її території і при реалізації будь-яких приватних і суспільних відносин, що підлягають законодавчому регулюванню;

поширюватися на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державних службовців, громадські структури і громадян;

забезпечувати рівність у правовідносинах сторін;

забезпечуватись публікацією закону (неопубліковані закони не застосовуються);

бути гарантованою і стійкою, що досягається через спеціальні заходи забезпечення законності.

Держава як носій влади виконує в суспільстві низку впорядковуючих функцій: встановлює закони, домагається їх дотримання, збирає податки, відповідає за громадський порядок і суспільну безпеку, влаштовує системи суспільного життєзабезпечення і керує ними.

Державну владу поділяють на так звані “гілки” – законодавчу, виконавчу і судову. Спільним між гілками державної влади є те, що вони:

впливають на процеси в суспільстві, зокрема на поведінку будь-яких соціальних груп та людей, за допомогою спеціальних органів та установ;

є складовими частинами єдиного механізму державної влади.

До об’єктів державної влади відносять соціальні процеси, ресурси, соціальні організації, суспільство в цілому та ін. Об’єктами державної влади є системи, на які спрямовується владний вплив суб’єктів державної влади. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той чи інший суб’єкт державної влади, є підпорядковані йому галузі державного управління.

Відмінності між державним управлінням та господарською діяльністю

Основні риси державного управління, які розкривають його зміст і сутність:

державне управління завжди є певною організуючою діяльністю, в результаті якої виникають конкретні, управлінські за своїм змістом відносини;

необхідною умовою виникнення управлінських відносин є наявність суб’єкта управління, тобто органа державної влади, органа місцевого самоврядування чи посадової особи, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення державного управління;

тип відносин, які виникають між суб’єктом та об’єктами державного управління, є завжди державно-владним, причому державно-владними повноваженнями наділена завжди одна сторона – суб’єкт управління, а на долю об’єктів управління залишається виконання наказів, розпоряджень та інших нормативних документів, що надходять від суб’єкта;

організуюча діяльність державно-владного типу полягає у виконанні та розпорядництві щодо вимог законів, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві;

державне управління здійснюється у правовому полі чинного законодавства, а отже, у випадку порушення останнього настає юридична відповідальність;

жоден орган державної влади не визначає самостійно основні цілі свого існування і діяльності. Ці цілі встановлюються для органу “ззовні”, зазвичай правовими приписами, виданими органами вищого організаційно-правового статусу. Тому орган не може “відмовитись” від досягнення поставлених перед ним цілей, тоді як індивід сам визначає мету своєї діяльності і при відповідних обставинах може відмовитись від її досягнення;

специфіку діяльності органів державної влади становить можливість забезпечити підлеглість шляхом застосування державного примусу;

державному управлінню притаманна організаційна єдність при одночасному охопленні великої кількості спеціальних проблем;

“продукція” органу державної влади має особливий характер, що обумовлює складність визначення продуктивності та ефективності його роботи. Наприклад, важко визначити цінність такого «виробництва», як підготовка статті, відповіді на звернення громадян тощо. Якщо для приватного сектора прибуток є основним мірилом успіху, то орган державної влади за відсутності мотиву прибутку не має чіткого вичерпного мірила чи стандарту, за яким можна судити про результати його діяльності;

державні процеси вимагають прозорості та більшої відкритості при ухваленні рішень і припускають істотніше втручання й увагу з боку громадськості, тоді як процеси ухвалення рішень у приватному управлінні менш відкриті для зовнішнього впливу.

Основні категорії державного управління: суб’єкт державного управління; об’єкт державного управління; державно-управлінські відносини; принципи державного управління; цілі державного управління; функції державного управління; форми державного управління; методи державного управління; організаційна структура державного управління; державно-управлінська діяльність.

Ці категорії конкретизуються низкою інших понять. Наприклад, “суб’єкт державного управління”: апарат державного управління; орган державного управління; державний службовець.

Специфіка державного управління полягає в тому, що воно:

1) у своєму здійсненні опирається на владу – організовану силу суспільства, здатну до примусу, а її вплив закріплений правовими нормами характер, витоками якого є державна воля;

2) поширює свій вплив на все суспільство, піддаючи управлінській дії його найважливіші явища, процеси та взаємозв’язки;

3) діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як державний апарат управління і публічні прояви суспільства.

Управління – складне, багатогранне явище, характерною рисою якого є протиріччя. Управління спрямоване на поєднання “інтересів” конкретної керованої системи, під якою розуміють модель будь-якого світогляду, явища, процесу, предмету або об’єкту.

Вирізняють елементарні (прості) і складні системи державного управління. Структурну побудову елементарної (простої) системи державного управління зображено нижче на рисунку.

СХЕМА ЕЛЕМЕНТАРНОЇ (ПРОСТОЇ)
СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ [3]

Хб	–	бажані характеристики (показники якостей);
Хр	–	реальні характеристики;
Вх	–	відхилення;
U	–	управлінські рішення;
®	–	зворотній зв’язок

Функціонування елементарної системи управління здійснюється наступним чином: На основі мети (М), яку прагнемо досягти, формують бажані характеристики (показники якостей – Хб). Бажані характеристики порівнюють з реальними характеристиками (Хр) про стан об’єкта управління та визначають їх невідповідність Е=Хб-Хр. Органи управління формують управлінські рішення (U), які спрямовані на усунення невідповідності (Е 0), тобто на досягнення об’єктом управління бажаних характеристик (Хр = Хб). Визначення реальних характеристик (показників якостей) здійснюється за результатами зібраної інформації про стан об’єкта управління. Таким чином, елементарна система управління може розглядатися як певна структурна система початком якої є мета, а кінцевим результатом – бажаний стан об’єкту управління.

Складна система державного управління складається з окремих елементарних систем, в яких закінчення однієї елементарної системи розглядається як початок іншої елементарної системи.

Притаманні риси системи: самоорганізація, саморегулювання і стійкість.

Завданням державного управління у контексті викладеного вище є спрямованість на збереження стабільності системи з одночасним пошуком нових альтернатив. Поспішне та необґрунтоване прийняття важливого, стратегічного рішення варіанту може призвести до негативних наслідків.

Державна установа: різновид організації здебільше невиробничого характеру (установи освіти, культури, охорони здоров’я та ін.), яка має соціальні цінності та виконує соціально-культурні чи адміністративно-політичні функції в суспільстві. Державна установа створюється відповідно до законів чи інших нормативно-правових актів [35, с.28]; складова державно-управлінського апарату, яказдійснює функції державної влади у притаманних йому організаційно-правових формах та наділена державно-владними повноваженнями, певною організаційною структурою, територіальним масштабом дії відповідно до закону [29].

 

Державне підприємство: різновид організації, що здійснює економічну діяльність на основі державної власності [35, с.28]; підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівників призначають або наймають за контрактом органи державної влади [16, с.69].

На відміну від державного органу, державна установа і державне підприємство:

не мають державно-владних повноважень;

не виступають від імені держави;

виступають частиною механізму, а не апарату держави;

мають певні права і обов’язки щодо створення матеріальних і духовних благ, а не компетенцію з реалізації функцій держави.

Державне підприємство	®	Є суб’єктом господарювання з правами юридичної особи
¯
Засноване на державній власності		Володіє майном, що належить йому на праві повного господарського відання
¯		¯
майно органів державної влади і управління: 1) оборонні об’єкти; 2) енергетична система; 3) система транспорту загального користування; 4) республіканські банки; 5) кошти республіканського бюджету; 6) страхові, резервні та інші фонди; 7) система зв’язку та її функції, що мають загальнодержавне значення; 8) окремі види підприємств і народногосподарських комплексів; 9) культурні та історичні цінності; 10) вищі й середні навчальні заклади; 11) інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток
¯
Перелік видів підприємств, діяльність яких пов’язана з надзвичайними суспільними інтересами, визначаються Кабінетом Міністрів України і затверджуються Верховною Радою України

 

 

Державна служба [4] – це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів [37]

 

Принцип державного управління: прояв закономірностей, відношення або взаємозв’язків суспільно-політичного характеру й інших елементів державного управління, викладені у вигляді певного наукового положення, що застосовується в теоретичній і практичній діяльності людей у сфері державного управління [14, с.152]; об’єктивні закономірності і відносини суспільно-політичної природи, що визначають зміст, організаційну структуру та життєдіяльність компонентів державного управління, які виступають у виді наукових положень, закріплених правом, і застосовуються в державно-управлінській діяльності [33, с.51]; закономірності, відносини, взаємозв’язки, керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та здійснення і які можуть бути сформульовані в певні правила [12, с.37].

 

Найбільш відомі принципи державного управління:

– об’єктивності; – універсальності; – демократизму; – поділу влади;

– централізації та децентралізації; – законності; – науковості і випереджувального стану; – оптимізації управління.

В окремі групи можна виокремити:

структурні принципи державного управління – структурно-цільові; структурно-функціональні; структурно-організаційні; структурно-процесуальні;

загальні принципи державного управління – принцип єдності економіки та політики; принцип поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів та ін.

1s	ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

 

13. Розкрийте сутність державного управління як системного суспільного явища.

14. Яка роль держави в житті суспільства?

15. Охарактеризуйте типові ознаки держави.

16. Яка значення відіграє законність у державному управлінні?

17. Що таке державна влада? Які її види вирізняють?

18. Назвіть об’єкти управлінської діяльності виконавчої влади.

19. Які відмінності між державним управлінням та господарською діяльністю?

20. Розкрийте сутність, зміст, основні категорії та специфіка державного управління.

21. Дайте визначення і понять “державна установа”, “державне підприємство”, “державна служба”.

22. Охарактеризуйте принципи державного управління.

 

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 114; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!