Принципи податкової системи, їх характеристика

Ст.28-29 ТК

Информационные ограничения

05.05.2011

· Внутренние источники информации (группа заним-ся ТОЛЬКО принимают, обрабат-т, классиф-т инфо) Инфо служба: отдел маркетинг. Исслед, плановый отдел, группа экономич. Анализа, спец-ты по системн. Анализу. Отчет линейных руков-й – источник инфо

· Публикуемые источники, (? По управл, демограф, статист, нормативн акты. (ЮНВТО-составл. прогнозов))

· Источники других компаний, специализированные фирмы (инфо по заказу,)

· Дор. источники

рекламные агентства

конкуренты, дилеры, поставщики..

информационные индустрии (маркетинг. компании)

служба газетн. Вырезок..

Соотношение рез-в и затрат

Время рук-й, подчиненных, фактич. издержки

Оценка – субъективная – нельзя посчитать

Закономерности движения управленч. Информации

Сов- ть свед-й о процессах протекающих внутри Ф и ее окруж, кот служит основой принятия управленч. решений

Класс:

· По назанач. – одноцелевая и многоцелевая Диверсификация – расширение

· По степени хранения – фиксируемая И, и не фиксируемая И

· по степени готовности к использованию – первичн, не систематиз, полученная от источника И (много лишнего) конечная И – дает возм-ть принимать реш-я, и промежуточн. И

· по полноте – исчерпывающая,частичная.

· по степени надежности – достоверная и вероятностная – не возможность получить надежн. Сведения., СЛУХИ.

По возрасту, по объему, по способам передачи и распростр.,

в наст. Время в МНГ на раб с И тратит много % раб времени

1 Этап:

Движение И от источника к получателю –отбор, - случайный, направленный, или сплошной, предписанный или инициативный, произвольн или основан на опред критериях

2 Этап: кодирование

3 Этап:

6. ТК предусматривает два варианта расторжения трудового договора по |инициативе работника в зависимости от вида заключенного договора:

- расторжение трудового договора, заключенного на неопределен­ный срок;

- расторжение срочного трудового договора.

Расторжение трудового договора, заключенного на неопределенный срок, по желанию работника регулируется ст. 40 ТК РБ.

ТК предусматривает два варианта расторжения трудового договора, заключенного на неопределенный срок, по желанию работника:

1. Без обоснования причин увольнения. В данном случае работник в письменной форме предупреждает нанимателя за один месяц о растор­жении трудового договора. Днем предупреждения считается день его вручения нанимателю или день отправления по почте (факсимильной связи). Основная цель предупреждения - предоставление нанимателю возмож­ности подыскать на место работника другую кандидатуру.

Предупреждение об увольнении может быть сделано как в период осуществления трудовой функции работника, так и в период отпуска, болезни, выполнения государственных обязанностей и т.п.. С согласия сторон и в случаях, предусмотренных в коллективном договоре, трудовой договор, может быть, расторгнут до истечения срока предупреждения (по соглашению сторон).

До истечения срока предупреждения работник вправе письменно ото­звать свое заявление, если на его место не приглашен работник, которому не может быть отказано в соответствии с законодательством в заключении тру­дового договора.. До истечения срока предупреждения на работ­ника распространяется действующее трудовое законодательство. В этот пери­од работник обязан соблюдать ПВТР, выполнять свою трудовую функцию, к нему могут быть применены меры дисциплинарного взыскания, работник может быть уволен по иным предус­мотренным законом основаниям. По истечении срока предупреждения работник вправе прекратить ра­боту, а наниматель обязан выдать работнику трудовую книжку и произве­сти с ним окончательный расчет в последний день работы.

2. При наличии обстоятельств, исключающих или значительно затрудня­ющих или значительно затрудняющих продолжение работы, а также в случаях нарушения нанимателем за­конодательства о труде, коллективного договора, соглашения, трудового до­говора. В этом случае работник указывает дату увольнения по своему ус­мотрению. К обстоятельствам, исключающим или значительно затрудняю­щим продолжение работы, Трудовой Кодекс относит состояние здоровья, пенсионный возраст, радиоактивное загрязнение территории и другие случаи. По сложившейся практике под «другими случаями» понимаются: пе­ревод супруга (супруги) в другую местность; направление на работу за границу; переезд в другую местность; зачисление на дневное отделение учебного заведения либо в аспирантуру, беременность; необходимость ухода за больным членом семьи и т.п. В случае расторжения трудового договора по желанию работника при наличии уважительной причины, запись об уволь­нении вносится в трудовую книжку с указанием этой причины.

Нахождение работника в отпуске, а также его временная нетрудоспо­собность не препятствуют нанимателю издать приказ (распоряжение) о прекращении трудового договора с работником по ст.40 ТК.

7. Законодательство содержит исчерпывающий перечень оснований для рас­торжения трудового договора по инициативе нанимателя. Общими основаниями расторжения трудового договора согласно являются:

1. Ликвидация организации, прекращение деятельности индивидуаль­ного предпринимателя, сокращение численности или штата работников (п.1ст.42 ТК).

При сокращении численности или штата работников преимуществен­ное право на оставление на работе предоставляется работникам с более высокой производительностью труда и квалификацией. При равной произ­водительности труда и квалификации предпочтение в оставлении на работе отдается работникам, заболевшим и перенесшим лучевую болезнь; прини­мавшим участие в 1986 - 1989 годах в ликвидации последствий катастрофы на Чернобыльской АЭС; работавшим в зоне эвакуации, инвалидам. Другие категории работников, имеющие предпочтение на оставлении на работе, могут быть предусмотрены законодательством, коллективным договором, соглашением).

При расторжении трудового договора по пункту 1 ст. 42 ТК наниматель обязан не менее чем за два месяца уведомить работника о его предстоящем увольнении, а также уведомить о высвобождении работника государственную службу занятости. Наниматель вправе с согласия работника за­менить предупреждение о предстоящем высвобождении выплатой компенса­ции в размере двухмесячного среднего заработка.

2. Несоответствие работника занимаемой должности или выполняе­мой работе вследствие состояния здоровья, препятствующего продолже­нию данной работы (п.2 ст.42 ТК).

Расторжение трудового договора по данному основанию может иметь место при стойком снижении трудоспособности, препятствующем надле­жащему исполнению трудовых обязанностей, либо если исполнение тру­довых обязанностей, учитывая состояние здоровья работника, ему проти­вопоказано или опасно для членов трудового коллектива либо обслужива­емых им граждан.

3. Несоответствие работника занимаемой должности или выполняе­мой работе вследствие недостаточной квалификации, препятствующей продолжению данной работы (п.3ст.42 ТК).

Доказательствами недостаточной квалификации работника могут яв­ляться мотивированные заключения аттестационных комиссий, акты про­верок, заключения компетентных специалистов, акты о браке и иные доку­менты, содержащие подробные сведения и выводы о степени квалифика­ции работника. Допустимы и свидетельские показания лиц, знающих де­ловые качества работника, его отношение к работе и результаты его труда.

4.Систематическое неисполнение работником без уважительных причин обязанностей, возложенных на него трудовым договором или ПВТР, если к работнику ранее приме­нялись меры дисциплинарного взыскания (п.4ст.42 ТК);

Систематическим нарушени­ем трудовых обязанностей является повторное их нарушение. Нарушением трудовой дисциплины является неисполнение или ненадле­жащее исполнение по вине работника возложенных на него трудовых обязан­ностей (ПВТР, должностных инструкций, положений, приказов нанимателя, технических правил и т.п.).

5. Прогул (в том числе отсутствиена работе более трех часов в течение рабочего дня) без уважительных причин (п.5ст.42 ТК).

Прогулом считается неявка на работу без уважительных причин в течение всего рабочего дня, а также отсутствие на работе более трех часов в течение рабочего дня непрерывно или суммарно.

Доказывание факта невыхода на работу или отсутствия работника на работе более трех часов возлагается на нанимателя. Уважительность при­чин неявки на работу может подтверждаться соответствующими докумен­тами (больничный лист, справка лечебного учреждения, повестка в суд, милицию, справки о нарушении работы транспорта и т.п.).

6. Неявка на работу в течение более четырех месяцев подряд вследствие временной нетрудоспособности (не считая отпуска по беременности и ро­дам), если законодательством не установлен более длительный срок сохра­нения места работы (должности) при определенном заболевании. За работ­никами, утратившими трудоспособность в связи с трудовым увечьем или профессиональным заболеванием, место работы (должность) сохраняется до восстановления трудоспособности или установления инвалидности (п.6ст.42ТК).

Увольнение по данному основанию допускается, если временная нетрудос­пособность продолжается свыше четырех месяцев непрерывно. Если работник в течение этого периода приступил к работе хотя бы на один день, то срок временной нетрудоспособности следует исчислять с ее начала после имевше­гося перерыва. Увольнение но п.6. ст.42 - это лишь право нанимателя, а не обязанность. Увольнение по данному основанию может производиться, когда отсутствие работника на работе существенно отражается на интересах произ­водства и его необходимо заменить другим постоянным работником.

7. Появление на работе в состоянии алкогольного, наркотического или токсического опьянения, а также распитие спиртных напитков, употребление наркотических или токсических средств на рабочем месте ив рабочее время (п.7ст42 ТК). Нетрезвое состояние работника либо наркотическое или токсическое опьянение могут быть подтверждены как медицинским заключением, так и другими видами доказательств. При отказе работника от медицинского освидетельствования наниматель обязан составить акт сучастием очевид­цев нахождения работника в нетрезвом состоянии. Акт должен быть со­ставлен в день обнаружения работника в нетрезвом состоянии, при воз­можности с ним следует в тот же день ознакомить нарушителя.

8. Совершение по месту работы хищения имущества нанимателя, установленного вступившим в законную силу приговором суда или постановле­нием органа, в компетенцию которого входит наложение административного взыскания (п.8ст.42ТК).

Факт хищения и вина работника в этом должны быть установлены вступившим в законную силу приговором суда или постановлением органа, в компетенцию которого входит наложение административного взыскания.
9.Однократное грубое нарушение правил охраны труда, повлекшее уве­чье или смерть других работников (п.9ст.42ТК).

Субъектами увольнения по данному основанию могут быть не только должностные лица организации, отвечаю­щие за охрану труда и технику безопасности, но и работники, нарушившие правила охраны труда и техники безопасности. Доказательством виновных действий работника по нарушению правил охраны труда может являться акт о несчастном случае, составленный в установленном порядке.

Як відомо, принципи (від лат. рrincipium - основа, першопочаток) - це основоположні й керівні ідеї, провідні положення, фундаментальні начала певної сфери. Тому принципами оподаткування слід вважати базові ідеї та положення, що лежать в основі податкової сфери.

Економічні принципи оподаткування вперше були сформульовані у 1776 р. класиком політичної економії А. Смітом:

1. Всі громадяни повинні сплачувати податки відповідно до своїх можливостей І доходів [обов'язковість, всеохоплюючий характер, платоспроможність платників, справедливість)*

2. Кожен податок має бути чітко визначений І відомий всім [чіткість і прозорість).

3. Податок повинен сплачуватися в зручний час І спосіб (зручність для платника).

4. Система мобілізації податку має будуватися в такий спосіб, щоб мінімізувати витрати держави [фіскальна ефективність для держави).

Стосовно законодавчого закріплення принципів оподаткування в Україні, то відповідно до положень статті 3 Закону України "Про систему оподаткування" принципами побудови системи оподаткування в Україні є:

- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

- обов'язковість—впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

- рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюються в певній частці від отриманого прибутку й забезпечення сплати рівних податків І зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки І пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації—забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків І зборів (обов'язкових платежів);

- соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого Й прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

- стабільність—забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічна обгрунтованість — встановлення податків І зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- рівномірність сплати—встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

- компетенція—встановлення й скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

- єдиний підхід—забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

- доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

2. Структура податкової системи, принципи її побудови та напрями розвитку визначаються багатьма факторами.

У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення змісту поняття "податкова система". Найважливіші підходи, що розкривають зміст аналізованого поняття, містять такі положення.

1. До складу податкової системи входять всі види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які встановлено чинним законодавством і запроваджено в країні.

2. Податковою системою визначається перелік суб'єктів, на яких покладається виконання функцій у сфері оподаткування.

3. Податкова система установлює порядок проведення операцій з оподаткування.

Ґрунтуючись на вищенаведених положеннях можна дати таке загальне визначення: податкова система визначає суб'єктів податкових відносин, сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) та порядок проведення операцій з оподаткування.

Рис. 4.2. Податкова система та її складові

Податкова система – це, з одного боку, сукупність податків і зборів, що утворюють систему, побудовану згідно з визначеними принципами, прийнятими в країні з метою реалізації функцій оподаткування. З іншого – вона регламентує порядок проведення операцій з оподаткування відповідно до прийнятої системи.

До суб'єктів оподаткування належать, з одного боку, держава, з іншого – платники податків. Платниками є фізичні та юридичні особи, на яких, згідно із законодавством, покладено обов'язки утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції. Разом з тим, особливістю операцій з оподаткування є те, що функції з проведення контролю та стягнення податків, а також застосування штрафних санкцій, виконують спеціально створені для їх виконання органи державної виконавчої влади. Це, як правило, державна податкова служба, митні органи та правління державних цільових фондів, місцеві органи влади, державне казначейство та ін.

До посередників належать фінансові установи (комерційні банки, страхові компанії, біржі, аудиторські фірми та ін.), які забезпечують проведення операцій платників, державні казначейства (в країнах, де їх створено).

Для розвитку податкової системи характерні як загальні закономірності оподаткування в цілому, так і специфічні особливості, властиві для окремих країн. Зокрема, до загальних рис податкових систем можна віднести застосування прямого та непрямого оподаткування.

Залежно від способів вилучення податків всі вони поділяються на дві групи: прямі та непрямі. Таке розмежування використовують з метою встановлення раціональної для відповідного рівня розвитку країни системи оподаткування. Адже впровадження різних способів стягнення податків має найбільшою мірою відповідати умовам розвитку країни: життєвому рівню населення, стану розвитку економіки, наявності досконалого механізму стягнення податків, податковій культурі та ін. Тому впровадження і використання відповідних для досягнутого рівня розвитку країни способів оподаткування є однією з найбільш важливих задач податкової політики.

Прямі податки поділяються на особисті та реальні. До особистих належать податки, що установлюються на ту чи іншу особу, яка одержує доходи або здійснює певну діяльність. Зокрема, це податок на прибуток підприємства, прибутковий податок з громадян, податок на промисел, що стягується з конкретного суб'єкта, та ін. Реальні податки – це податки на певне майно. Якщо воно є власністю суб'єкта, тоді він визнається платником такого податку. При цьому виплаті підлягає сума податку незалежно від того, чи використовується майно з метою одержання доходів. До реальних податків належать: податок на землю, податок на нерухомість, транспортний податок, податок з власників тварин та ін.

Непрямі податки за способами вилучення помітно відрізняються від прямих. Найсуттєвішими відмінностями є те, що:

– це податки, які накладаються безпосередньо не на платників, а установлюються на окремі товари та послуги, що купуються споживачами;

– непрямі податки можуть установлюватися безпосередньо і на платника, але при цьому вони залежать не від обсягів його доходів чи вартості активів, а від суми операцій з обороту продукції або величини доданої вартості;

– ці податки є обов'язковими відрахуваннями до державних цільових фондів, метою яких є вирішення певних макроекономічних або соціальних задач, але вони безпосередньо не пов'язані з діяльністю платника;

– сума таких податків входить до складу ціни продукції, що нараховується на ціну реалізації, обчислену на основі показників діяльності підприємства.

Отже, непрямі податки сплачують споживачі. Підприємство, що виробляє та реалізовує продукцію, включає непрямі податки до складу ціни реалізації. Після продажу продукції одержана частина доходів перераховується підприємством до державного бюджету.

Механізм вилучення доходів у системі непрямого оподаткування є складовою ціноутворення. При цьому, податки не накладаються на витрати або прибуток підприємства. Цим непряме оподаткування відрізняється від прямих податків. Підприємство не бере участі у створенні вартості, що стягується у формі непрямих податків. Воно є лише агентом передавання одержаної від покупця вартості до державних фондів.

Як правило, до непрямих податків зараховують акцизи спеціальні й універсальні, а також мито. Спеціальні акцизи – це обов'язкові збори, що установлюються на окремі товари і послуги. До них належить продукція спиртової промисловості, вино, пиво і тютюнові вироби, автомобілі, хутро, електронне обладнання та ін. Універсальні акцизи – це, насамперед, податок з обороту та податок на додану вартість. Мито – це податки, що стягуються у разі проведення таких операцій, як укладання договорів, продаж цінних паперів, перевезення товарів через державний кордон та ін. Розрізняють ввізне (імпортне) та вивізне (експортне) мито, а також державне мито. До непрямих податків відносять також гербовий збір, мито зрівнювальне, патентне, преференційне, протекціоністське, транзитне та ін.

Пряме оподаткування має як позитивні, так і негативні риси. Його перевагами є те, що за допомогою прямих податків установлюється прямий зв'язок між доходами платника і виплатами до державних фондів. Вищий рівень доходів забезпечує збільшення відрахувань до бюджету. Разом з тим, пряме оподаткування є досить складним і потребує впровадження непростого механізму вилучення податків. Використання прямого оподаткування пов'язане з рівнем розвитку ринкової економіки. Чим більш зрілою вона є, тим доцільнішим стає використання прямих податків.

Дещо іншу роль відіграє непряме оподаткування. Останнє реалізується в структурі цін на товари та послуги. А джерелом їх сплати є кошти споживачів. Оскільки запровадження таких податків, як правило, призводить до підвищення цін на товари, то це є основою збільшення виплат споживачів до державних фондів. Механізм вилучення доходів реалізується через ціноутворення, а не безпосередньо шляхом стягнень доходів платників. Тому такі податки називають непрямими. Позитивними рисами непрямого оподаткування є відносно проста форма стягування податків, обмеженість примусових заходів щодо платників. До недоліків зараховують непропорційний розподіл величини стягуваного податку з-поміж населення, обмеження рівня доходів підприємців та ін.

Прямі податки установлюються безпосередньо на платника, та їх обсяги залежать від розмірів об'єкта оподаткування. Поряд з цим, особисті податки накладаються на платника (податок на прибуток, на промисел, податок з доходів фізичних осіб), а реальні – на об'єкт оподаткування, який є власністю або перебуває у користуванні платника (податок на землю, податок на майно). У межах кожної з цих груп формуються певні види оподаткування. Так, непрямі податки можуть охоплювати податок з обороту, податок з продажу, податок на додану вартість, акцизний збір та ін. Прямі податки використовуються у формі податків на доходи, майно, продукти споживання та ін. Установлення раціонального, найоптимальнішого співвідношення між різними видами податків здійснюється в процесі розвитку кожної окремої країни з урахуванням його специфічних особливостей.

У межах кожного з видів оподаткування використовуються підходи, що передбачають застосування різних форм податків. Так, податки на доходи поділяються на податки на доходи фізичних осіб (у деяких країнах – це індивідуальні податки) і податки на доходи підприємств (корпорацій). Вони тісно пов'язані між собою і потребують визначення й установлення найраціональніших співвідношень між ними. Адже податки, що сплачуються корпораціями, врешті-решт накладаються на споживачів, власників акцій та інших суб'єктів, пов'язаних з їх діяльністю. З іншого боку, корпорації – специфічні суб'єкти господарських відносин, і використання одержаних ними доходів є важливим для розвитку країни в цілому. Оподаткування (крім суто фіскальних мотивів) використовується у регулюванні таких процесів.

Здебільшого до складу податкової системи входять податки і збори, що установлюються на різних рівнях. У федеративних республіках це загальнодержавний (федеральний), республіканський (землі, території, штати) та місцевий рівні. В унітарних державах податкова система охоплює, як правило, загальнодержавні та місцеві податки.

Крім поділу на загальнодержавні та місцеві податки і збори формування податкової системи передбачає застосування спеціальних режимів оподаткування. Особливості можуть запроваджуватися з метою забезпечення розвитку малого бізнесу, окремих галузей економіки, визначених операцій, що здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності. Зокрема, для сприяння розвитку малого бізнесу використовуються спрощені системи оподаткування, надання патентів на ведення окремих видів діяльності, єдині податки, що замінюють декілька податків і зборів. До системи оподаткування зараховують також обов'язкові відрахування до державних цільових фондів. Нерідко у складі податкової системи в зарубіжних країнах враховуються особливості сільськогосподарської галузі.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 85; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!