Державне регулювання цін і тарифів

Розглядаючи питання державного регулювання цін і тарифів перш за все треба ще раз згадати принципово важливе правило, закріплене у статті 190 Господарського кодексу України, у статті 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», шодо визначення сфери застосування державних цін (тарифів). Вільні ціни і тарифи визначаються на всі види продукції, товарів, робіт і послуг, за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Тобто, державні ціни і тарифи застосовуються лише у тих сферах, де це прямо передбачено актами законодавства.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

· державних фіксованих цін (тарифів);

· граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, інших уповноважених органів, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються уповноваженими на це державними органами України:

· на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін;

· на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення;

· на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державної влади, визначає Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів закріплює також повноваження зазначених органів у галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Порядок встановлення цін на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, та на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» (із наступними змінами). Цією постановою затверджено Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг.

Так, Міністерство транспорту та зв'язку встановлює за погодженням з Мінекономіки тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень). Міністерство освіти і науки, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Мінфіном встановлюють граничний розмір плати за проживання у студентських гуртожитках. Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб. Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють) ціни на паливно-енергетичні ресурси, що відпускаються населенню для побутових потреб, граничні торговельні надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб і хлібобулочні вироби, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, свинину і м'ясо птиці, ковбаси варені, молоко, сир, масло тваринне та олію; граничний рівень цін на зерно сільськогосподарських культур; тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті тощо.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить:

· встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади,

· погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Державне регулювання цін і тарифів на продукцію монопольних утворень здійснюється відповідно до Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. № 135. Це Положення визначає порядок державного регулювання цін (тарифів) на продукцію, товари, роботи і послуги (далі – продукцію) природних монополій і суб'єктів господарювання з числа тих, які включені до переліків підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавних та регіональних ринках, та тих, які порушують вимоги антимонопольного законодавства України, встановлюючи монопольні або дискримінаційні ціни (далі - монопольні утворення).

Рішення про запровадження та скасування державного регулювання цін на продукцію монопольних утворень, за винятком продукції, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України, приймається:

· на загальнодержавних ринках - Мінекономіки разом з Антимонопольним комітетом;

· на регіональних ринках - Радою міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями разом з відповідними органами Антимонопольного комітету.

Державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання на загальнодержавних ринках здійснюється Мінекономіки, на регіональних - Радою міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями. Регулювання здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

При запровадженні регулювання цін монопольні утворення зобов'язані подати у встановлені відповідним органом терміни:

· відомості про запланований рівень цін;

· калькуляцію собівартості продукції із розшифровкою матеріальних і трудових витрат;

· відомості про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки та планові на поточний рік);

· дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, а також про розмір прибутків, рентабельність у цілому по підприємству;

· пояснювальну записку.

У разі запровадження обов'язкового декларування зміни цін монопольні утворення можуть змінювати ціну на продукцію тільки після декларування цієї зміни, реєстрації нового розміру ціни. Рішення щодо рівня цін приймається відповідними органами у 20-денний термін після одержання матеріалів щодо обгрунтування зміни цін.

Рішення щодо запровадження чи скасування державного регулювання цін, реєстрації декларованих цін (тарифів) або їх зміни, надсилається монопольному утворенню, відповідному органу Антимонопольного комітету та органу державного контролю за цінами.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моментут постановки її на виробництво).

Суб'єкти господарювання, у яких перевірками виявлені порушення вимог антимонопольного законодавства шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін, зобов'язані в 10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповідні органи про вжиті заходи щодо усунення порушень.

Монопольні утворення та їхні посадові особи, які винні у порушенні порядку застосування регульованих цін, несуть відповідальність згідно із законодавством.

3. Державний контроль за цінами та відповідальність за порушення державної дисципліни цін

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства. Контроль здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України - державними інспекціями з контролю за цінами. Крім того органи статистики забезпечують нагляд за динамікою цін і тарифів, розробляють індекси їх зміни, обчислюють вплив зміни цін і тарифів на рівень життя населення. В організації статистичного нагляду беруть участь органи, які встановлюють ціни і тарифи, та фінансові органи. Усі вказані органи здійснюють контроль за цінами у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.

Закон України „Про ціни і ціноутворення” не регулює детально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов’язки посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов’язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України „Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 24 грудня 1993 р. (із змінами), крім повноважень, передбачених пунктами 6 - 9 статті 11 зазначеного Закону.

Як зазначалося, у сучасний період функції з контролю за цінами покладено на Державну інспекцію з контролю за цінами, створену відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 13 вересня 2000 р. № 1432. Державна інспекція з контролю за цінами (далі - Держцінінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується йому. Основними завданнями Держцінінспекції є організація та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів АР Крим, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування, встановлення та застосування цін і тарифів.

Держцінінспекція має територіальні органи - державні інспекції з контролю за цінами в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами і мають права, передбачені законодавством.

Держцінінспекція, зокрема, відповідно до покладених на неї завдань:

· здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обгрунтування;

· надає за результатами перевірок органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень вказаного порядку;

· вживає відповідно до законодавства заходів за порушення підприємствами, установами та організаціями порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами тощо.

Органи Держцінінспекції мають право проводити в органах виконавчої влади, Раді міністрів АР Крим, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов'язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів, одержувати матеріали та інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань. Вони вправі вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни, а також зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках.

Органи Держцінінспекціі вправі приймати рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необгрунтовано одержаної підприємством, установою, організацією виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також звертатись з позовами до судів про стягнення з підприємств, установ та організацій зазначених сум у разі невиконання ними рішень державних інспекцій з контролю за цінами.

Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 р. № 1819.

Закон України «Про ціни і ціноутворення» передбачає відповідальність за порушення державної дисципліни цін у формі адміністративно-господарських санкцій:

· вилучення суми виручки. Вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації;

· стягнення штрафу. Адміністративно-господарський штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки стягується в позабюджетні фонди місцевих Рад;

· скасування цін (тарифів). Ціни і тарифи, затверджені з порушенням законодавства, скасовуються уповноваженими на це органами.

Необгрунтовано одержана сума виручки та сума штрафу стягуються з рахунків відповідних підприємств і організацій в банківських установах за рішенням господарського суду.

Крім того, підприємства, організації та інші юридичні і фізичні особи мають право оскаржити в господарському суді порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій, кооперативів та інших юридичних і фізичних осіб і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог законодавства про ціни і ціноутворення.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 86; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!