Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил. 3 страница

Рис. 2. Відповідність законів і закономірностей РПС (66, ст. 20)

За своїм змістом закономірності РПС досить складні. Вони зумовлені взаємодією суспільних, соціальних, демографічних, природно-географічних та інших процесів, що відбуваються на тій чи іншій території. Закономірності РПС є модифікацією економічних законів у специфічних умовах конкретної території, які знаходять свій вияв через стійкі, повторювані взаємозв’язки економічних явищ. Основні риси закономірностей: об’єктивність, обов’язковість вияву за певних умов, системність та ієрархічність, автономність, конкретно - історичний характер. На кожному етапі суспільного розвитку вони поділяються на загальні і специфічні. Перші діють у будь-якому товарному виробництві взагалі. Це, перш за все, закономірність територіального поділу праці; концентрації і спеціалізації виробництва; регіональних відмінностей у продуктивності праці та ін. Специфічні закономірності властиві певним суспільно-економічним формаціям і типам господарської діяльності. Їх дія проявляється в різних способах виробництва, що відрізняються своїм базисом.

Найвідоміші закономірності наступні:

Закономірність територіального поділу праці є основною в РПС,економічному районуванні та зовнішньоекономічній діяльності будь-якого регіону чи країни. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основі територіального поділу праці. Кожен регіон може сформувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв’язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами. Територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів) у виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвиненого обміну. В результаті територіального поділу праці в народному господарстві формується така територіально-галузева структура, яка відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам району і потребам міжрегіонального ринку. Розміщення продуктивних сил з урахуванням територіального поділу праці і спеціалізації регіонів знижує витрати виробництва і веде до підвищення ефективності народного господарства. Практично процес територіального поділу праці відбирає на кожній території ті галузі, для розвитку яких склались найбільш вигідні природні та соціально-економічні передумови. В результаті розвивається ефективна територіальна спеціалізація з допоміжними і обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв’язками.

Закономірність територіальної інтеграції господарства передбачає встановлення тісних економічних зв’язків між районами. Вона реалізується шляхом поєднання елементів суспільного господарства – локальних і регіональних форм територіального зосередження людської діяльності в процесі територіальної організації виробництва. Внутрірайонна інтеграція означає поєднання елементів суспільного господарства району в єдину цілісну систему – територіальну систему продуктивних сил. Її результат – формування суспільно-господарського комплексу району, що має складну структуру і міцні виробничо-економічні зв'язки.

Взаємопов’язаність елементів регіонального господарства в економічній системі називається комплексністю. Ця закономірність проявляється на основі таких основних груп взаємозв’язків: між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими; між виробництвом і природними ресурсами району; між виробництвом і трудовими ресурсами; між виробництвом і невиробничою сферою; між виробництвом і територією. Тобто, комплексний розвиток - це пропорційність, збалансованість між природними ресурсами, трудовими ресурсами, виробничою і невиробничою сферами, між різними групами галузей (спеціалізації, доповнюючими та обслуговуючими), а також внутрігалузевих груп.

Виробничо - технологічні зв’язки між підприємствами, об’єднаними певною народногосподарською функцією, приводять до утворення виробничого комплексу. Елементарний виробничий зв’язок між підприємствами, що виконують певні функції при виробництві спільного кінцевого продукту називається виробничим комплексом. Підприємства здебільшого спеціалізовані і обмінюються між собою комплектуючою продукцією, але вони не обов’язково мають територіальну спільність, а можуть бути на значній відстані. П.М. Алампієв назвав такі утворення елементарними техніко-економічнимикомплексами. Вони є “тими основними структурними елементами, тими клітинками, з яких складається тканина економічного району”. Якщо підприємства розміщенні компактно і територіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, тоді формується утворення, що називається територіально-виробничим комплексом (ТВК- це взаємообумовлене поєднання органічно пов’язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно - географічного положення, що забезпечують максимум продукції при мінімумі витрат.) Формування ТВК порівняно з ізольованим розміщенням підприємств дає можливість зекономити 10% території, протяжність комунікацій - на 20%, капіталовкладень – на 15-20%.

ТВК за масштабами дуже різні: від великих (районних) форм до дрібних – локальних. У районному ТВК завжди можна виявити поєднання певних промислових центрів і вузлів, спеціалізованих і багатогалузевих утворень, що доповнюють один одного в процесі територіального поділу праці. Найвищий рівень розвитку комплексності досягається в народногосподарському комплексі країни.

В умовах перебудови економіки підхід до комплексності має передбачити таку схему: галузь – матеріальне виробництво – господарський комплекс. Це дає можливість повніше виявити ланки комплексного розвитку, яких не вистачає, і своєчасно доповнити ними господарський комплекс регіону.

Слід пам’ятати, що поєднання закономірностей територіальної комплексності та концентрації призводить до формування ТВК, а тільки комплексності – до міжгалузевих комплексів.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил відображає об’єктивну тенденцію суспільного виробництва до зосередження в обмеженому просторі і проявляється у підвищенні виробничого навантаження на одиницю площі. Виробництво й населення зосереджується у найвигідніших місцях регіонів, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва.

Така територіальна концентрація виробництва й населення обумовлюється різними чинниками: особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко - географічним положенням, наявністю природно - ресурсної бази, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Дія цієї закономірності проявляється у формуванні промислових чи виробничих центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон.

Територіальна концентрація дозволяє підвищити коефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві допоміжні виробництва, єдині очисні споруди, формувати цілісну виробничу інфраструктуру і групові форми розселення. Вона сприяє розвитку важливих напрямків науково-технічного прогресу – електрифікації, механізації, автоматизації і хімізації виробництва. Концентрація виробництва в межах певної території – це база формування ТВК. Серед наслідків концентрації виробництва необхідно відмітити, що вона обмежує кількість підприємств у кожній галузі, прискорює агломерацію різних виробництв, виникнення територіальних об’єднань і комплексів виробництва. В кінцевому результаті, вона веде до централізації і локалізації будівництва, зокрема до його зосередження у великих і найбільших містах.

Проте надмірна концентрація викликає негативні економічні і соціальні процеси, призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, надмірного техногенного навантаження на природу.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. В умовах переходу до ринкової економіки практично реалізувати цю закономірність держава може через економічне регулювання, яке передбачає надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Особлива роль закономірності полягає у встановленні територіальних пропорцій, що характеризують територіальну структуру народногосподарського комплексу, рівень господарського розвитку районів, економічні зв’язки між різними регіонами країни.

Аналіз елементів територіальних пропорцій господарства розкриває сучасний напрям регіонального розвитку економіки України, визначає тенденцію на перспективу, що дає змогу науково та обгрунтовано підійти до формування територіальних пропорцій. Для виявлення економічної суті територіальних пропорцій у системі народного господарства необхідно зробити аналіз синтетичних економічних показників, що відображають значення кожного регіону в економіці країни, а саме: частки регіонів у виробництві валового суспільного продукту, національного доходу, капітальних витрат, у підвищенні продуктивності суспільної праці.

Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил. Суть її полягає в тому, що будь-яка територіальна система продуктивних сил (район, країна, група країн) зберігаючи цілісність має певні внутрішні відмінності в природних, економічних, соціальних умовах і об’єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. Будь – яка господарська територія завжди не однорідна з точки зору розміщення продуктивних сил. На одних ділянках вигідніше збудувати металургійний комбінат, а на інших – лісопереробний. Головна причина диференціації території з її господарством - територіальний поділ праці.

Територіальна диференціація продуктивних сил найчастіше проявляється у формуванні територіальної структури виробництва і розселення. Населені пункти виступають ядрами діяльності людини. Навколо цих ядер формуються певні елементи територіальної структури господарства.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 85; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!