Формування теорії правової держави

Розуміння держави як правової організації публічної влади народилось у Стародавній Греції. Ідею зверхності закону висловлювали Геракліт, Платон, Арістотель, які поділяли форми правління на правильні та неправильні залежно від того, чи там править закон, чи ні.

Розуміння держави як правової організації публічної влади народилось у Стародавній Греції. Ідею зверхності закону висловлювали Геракліт, Платон, Арістотель, які поділяли форми правління на правильні та неправильні залежно від того, чи там править закон, чи ні. Стародавній Рим уславлений створенням найбільш розвиненої системи права, яка й зараз є основою сучасних правових систем. Зокрема, юристом Ульпіаном у ІІІ ст. був введений розподіл на публічне і приватне право, яке повинно грунтуватись на природній рівності людей. Широко відомі давньоримські вислови: “суворий закон, але це закон”, “хай загине світ, але переможе справеливість”. Проте існуючий розрив між природним і позитивним правом виразно висловив Ціцерон: “вища законність – вища несправедливість”.
Сучасна теорія правової держави, що грунтується на ідеї обмеження влади природними і невід’ємними правами особистості, починає формуватись у Новий час. Її засновником можна вважати І.Канта. Він розглядав державу як об’єднання людей, підпорядкованих правовим законам. В такій державі громадяни перебувають у певному правовому стані, який грунтується на таких принципах:
• свобода кожного члена суспільства як людини (свобода духу);
• рівність його з кожним іншим як підданого (обов’язок усіх підкорятись владі);
• самостійність кожного члена спільноти як громадянина (що базується на праві власності та інших правах).
Цьому правовому стану, за Кантом, відповідають три статуси особистості:
• статус непідопічності, тобто особистої незалежності;
• громадянський статус, тобто право закликати державу на допомогу в разі зазіхання на власні права і свободи;
• політичний статус, тобто можливість впливати на владу і законотворчість з метою забезпечити гарантії захисту власних прав.
Термін “правова держава” входить до наукового обігу в перший третині ХІХ ст. у німецькому державознавстві. У XІX-ХХ ст. ідея правової держави набула розвитку в працях Гегеля, І.Бентама, Б.Констана, які відстоювали доктрину невтручання держави у приватне життя людини, а також вчених Росії та України (Б.Чичерін, Вол.Соловйов, П.Новгородцев, Б.Кістяківський та ін.). Зокрема, Б.О.Кістяківський, протиставляючи правову державу деспотичній, визначав такі її принципи, як обмеженість державної влади визнанням невід’ємних та недоторканих прав особистості; підпорядкування законові органів державної влади; забезпечення політичної свободи; зверхність народу (але не його самодержавство); розвинута правосвідомість народу.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 74; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!