Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють чотири види її дії: розривну, пробивну, клиноподібну і контузійну. 1 страница

Під вогнепальними розуміють пошкодження, заподіяні пострілами з усіх видів вогнепальної зброї, вибухами боєприпасів (патрони, гранати, міни, вибухові речовини) або їхніх частин (капсулі, запали, детонатори тощо).

Вогнепальна зброя надзвичайно різноманітна, так само як і її снаряди, що спричинюють пошкодження. Кількість пошкоджень залежить від наявності цієї зброї у населення.

У нашій державі користуватися вогнепальною зброєю дозволено лише окремим категоріям громадян, причому тільки під час виконання ними службових обов’язків.

КК України передбачена відповідальність за незаконне носіння, недбале зберігання, боєприпасів і вибухових речовин, придбання, виготовлення і збут вогнепальної або холодної зброї, крім гладкоствольної мисливської.

Складність експертизи у випадках вогнепальних пошкоджень зумовлена удосконаленням бойової техніки, тому судово-медичний експерт повинен постійно поповнювати свої знання щодо особливостей пошкоджувальної дії зброї нових зразків.

Крім того, вогнепальні пошкодження мають різне походження і виникають за неоднакових умов, що визначає їх значну різноманітність.

Залежно від походження вогнепальні пошкодження поділяють на кульові, дробові і осколкові.

1. Вогнепальна зброя та її класифікація

Вогнепальна зброя характеризується дуже значною різноманітністю і важко піддається єдиній класифікації. Вона поділяється на дві великі групи: артилерійську і стрілецьку. В судово-медичній практиці переважно спостерігаються вогнепальні пошкодження, які виникають при пострілах із ручної стрілецької вогнепальної зброї: пістолетів, гвинтівок, карабінів, рушниць, автоматів тощо. Значно рідше вони виникають у процесі експлуатації вогнепальних і спеціальних пристроїв, будівельно-монтажних пістолетів, перфораторів нафтових свердловин, стартових пістолетів, ракетниць тощо.

Ручна стрілецька вогнепальна зброя розподіляється на групи.

1. За призначенням:

а) бойова (автомати, карабіни, пістолети, гвинтівки);

б) мисливська (одно, дво, три, чотириствольні рушниці);

в) спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

г) спеціальна (сигнальні, будівельно-монтажні пістолети).

2. За виготовленням:

а) штатна;

б) саморобна (самопали);

в) дефектна (обрізи).

3. За довжиною ствола:

а) довгоствольна (гвинтівки, карабіни, автомати, пістолети-кулемети, мисливські рушниці);

б) короткоствольна (автоматичні пістолети, револьвери) (рис. 40).

4. За властивостями ствола:

а) нарізна (гвинтівки, пістолет-автомати, револьвери тощо);

б) гладкоствольна (мисливські рушниці);

в) комбінована (мисливські, спортивні рушниці).

5. За калібром (діаметром):

а) малокаліберна (4-6 мм);

б) середньокаліберна (7-9 мм);

в) великокаліберна (понад 9 мм).

6. За механізмом пострілу:

а) автоматична (автомати);

б) напівавтоматична (пістолети, карабіни);

в) неавтоматична (мисливські рушниці).

Постріл може відбутися за наявності трьох компонентів: зброї, заряду і снаряду. Для зручності перезарядження заряд і снаряд об’єднані в єдиний комплекс — патрон, який складається в бойовій зброї із гільзи з капсулем, снаряду (кулі) і заряду (пороху). В мисливській рушниці, крім цих складових частин є ще прокладка (пиж) між порохом і снарядом і поверх снаряду (рис. 41).

Гільза, як правило, стальна або залізна, вкрита томпаком або лактрована. В мисливській зброї вона виготовляється із латуні, картону, пластмаси.

Капсуль виготовляють із латуні. Він упресований в дно гільзи і містить речовину, яка призначена для запалення пороху (гримуча ртуть або тринітрозорцин свинцю, сурма, бертолетова сіль, тетразин тощо).

Зарядом є димний або бездимний порох. Бездимний, або колоїдний порох — це піроксиліни-частинки нітрокліт­ковини у вигляді сірувато-зелених платівок, циліндрів, кульок, тощо. Бездимний порох містить різні речовини для збільшення його стійкості (анілін, вазелін тощо), зменшення полум’я (калію хлорид, барію сульфат). При згорянні його утворюється мало залишків і диму та велика кількість газів, а тому він має значно більшу вибухову силу, ніж димний порох.

Мисливські патрони містять димний, або чорний порох, що є сумішшю калійної селітри (75%), сірки (10%) і деревного вугілля (15%).

Снарядом у вогнепальній зброї є кулі, дріб та інші складові елементи.

Звичайна куля має стальний стрижень, вкритий свинцевою і стальною оболонками. Остання плакована томпаком (сплав міді з 3-10% цинком). Бойові патрони можуть бути споряджені кулями спеціального призначення (трасуючими, запалювальними і бронебійно-запалювальними). Сучасна вогнепальна зброя має калібр 9; 7,62 і 5,45 мм. Зменшення калібру і маси кулі (при тій самій кількості пороху) призводить до збільшення початкової швидкості польоту, а зміщення центру ваги кулі калібром 5,45 мм збільшує її руйнівну силу.

Пістолет системи “ТТ” (тульський Токарів), револьвер системи “Наган”, гвинтівки, пістолети-кулемети Шпагіна (ПКШ), Судаєва (ПКС) та інші мали калібр 7,62 мм, а пістолет системи Макарова навіть 9 мм, тоді як сучасна вогнепальна зброя — самозарядний пістолет (ПСМ), автомат АК-74 (з дульно-гальмівним компенсатором), снайперська гвинтівка (СВД), вкорочений автомат АКС-74 та інші — калібр 5,45 мм. Ця незначна (близько 2 мм) різниця, за твердженням видатного хірурга К.Лісіцина, зробила справжню революцію в балістичних якостях снаряда. За допомогою імпульсної кінематографічної техніки (3-7 тис. кадрів в/с) в експерименті на желатинових блоках було доведено, що куля калібром 7,62 мм рухається прямолінійно, не відхиляючись від осі польоту, куля калібром 5,45 мм, у якої центр ваги зміщений у хвостову частину, характеризується коливальними рухами. У польоті вона перевертається, потрапляючи в об’єкт пошкодження, внаслідок чого вихідний отвір в кілька разів більший за вхідний, а рановий канал нагадує лійку. Рани, заподіяні такими високошвидкісними кулями (900-6600 м/с) характеризуються значним травмуванням органів і тканин. Сильна ударна хвиля спричиняє зону змертвіння в десятки разів більшу за дію звичайної кулі.

Розривна дія характеризується тим, що куля, маючи величезну кінетичну енергію (до тисячі джоулів при пострілі з гвинтівки) виявляє руйнівну силу: утворюються величезні розриви шкіри, дробляться кістки, руйнуються внутрішні органи. Іноді утворюється суцільне вогнище руйнування, де не завжди вдається виявити вхідний і вихідний кульові отвори.

Пробивна дія характеризується тим, що куля діє як пробійник, вибиваючи в пошкоджених твердих (щільних) середовищах мінус-дефект тканини. Куля при цьому має кінетичну енергію в кілька сотень джоулів. Вона вибиває і виносить частинки тканини на своїй поверхні, залишаючи їх в об’єктах, крізь які вона проходить після цього.

Клиноподібна дія проявляється тоді, коли кінетична енергія кулі різко послаблена і вимірюється в десятках джоулів. Куля входить у щільну тканину як клин і розсуває її. Шкіра в таких випадках розривається за ходом її сполучнотканинних волокон, утворюючи різної форми отвори, краї яких легко збігаються.

Контузійна дія характеризується тим, що куля втрачає свою швидкість, енергію і, вдаряючись об тіло людини, дещо травмує його. На місці удару на шкірі виникає садно або синець, а іноді поверхнева рана.

При вогнепальних пошкодженнях величезна енергія кулі у вигляді ударної хвилі в рановому каналі раптово передається оточуючим тканинам, спричиняючи їх коливання. При цьому за кулею, що рухається, утворюється пульсуюча порожнина, коливання якої передаються на суміжні органи і тканини. Внаслідок цього дія кулі на тіло людини складається з прямого удару і бічної дії снаряду, яка спрямована урізнобіч. У вогнепальній рані виділяють три зони:

1) безпосереднього ранового каналу;

2) удару тканини стінок каналу 1-2 см завширшки;

3) молекулярного коливання тканини, яке поширюється до 4-5 см і більше. Остання зона виявляється через кілька годин або діб проявляється збільшенням крововиливів і дистрофією тканини.

У разі потрапляння кулі в органи, які містять у невеликій замкненій порожнині, обмеженій стінками, рідину або напіврідке середовище, вона виявляє гідродинамічну дію, тобто передає свою енергію частинкам цього середовища і створює такий значний тиск на стінки, що вони руйнуються. Така дія спостерігається, коли куля проходить крізь серце під час діастоли, переповнений сечовий міхур, головний мозок, печінку тощо.

Кулі спеціального призначення (запальні, бронебійно-запальні, трасуючі), крім механічної, характеризуються термічною і хімічною дією.

Крім кулі, з каналу ствола вилітають порохові гази, полум’я, незгорілі зерна пороху, кіптява, частинки металу, мастила, які дістали назву додаткових чинників пострілу (рис. 42).

Усі ці чинники справляють різну пошкоджувальну дію на тканини.

Порохові гази спричиняють:

1) механічну (пробивну, розривну і контузійну) дію;

2) термічну (опіки шкіри, опалення волосся і ворси одягу, яке виникає головним чином від дії газів димного пороху);

3) хімічну (наявність в біологічних тканинах навколо вогнепальної рани карбоксигемо і міоглобіну) дію.

Кіптява пострілу — це згорілі частинки пороху, які є окисами металів (оксидами) розігрітих до температури понад 1000°С. Вона містить також частинки металів, які входять в оболонку кулі. Кіптява пострілу проникає в шкіру або в одяг навколо вхідної кульової рани і має комбіновану поверхневу механічну, термічну і хімічну дію.

Зерна пороху є не до кінця згорілими у каналі ствола частинками заряду, які вилітають слідом за кулею і пробивають одяг, шкіру на різну глибину. Вони також характеризуються поверхневою механічною, термічною і хімічною дією.

Частинки металу з внутрішньої поверхні гільзи, кулі, каналу дула, капсуля, що утворюються під час пострілу, діють аналогічним чином.

Розподіл додаткових чинників навколо вхідного вогнепального отвору залежить переважно від відстані (дистанції) пострілу і має велике значення для її визначення.

Дія цих чинників докладніше викладена нижче під час розгляду особливостей вхідного вогнепального отвору при різних дистанціях пострілу.

При експертизі вогнепальних пошкоджень потрібно дати органам слідства відповіді на такі запитання:

1) чи є пошкодження вогнепальним;

2) який отвір є вхідним, а який вихідним;

3) який напрям має рановий канал;

4) з якої відстані та з якої зброї зроблено постріл;

5) яка послідовність вогнепальних пошкоджень, якщо їх було кілька;

6) власною чи сторонньою рукою заподіяне пошкодження;

7) чи був здатний поранений до цілеспрямованих, самостійних дій.

Залежно від певних обставин випадку можуть виникати інші питання, розв’язання яких має грунтуватися на докладному дослідженні всіх особливостей пошкоджень на одязі, шкірі і в рановому каналі.

Висновок про особливості пошкодження роблять на підставі вивчення особливостей вхідних і вихідних отворів.

Визначення характеру кульових отворів безпосередньо пов’язане з встановленням відстані (дистанції) пострілу, оскільки з її змінами змінюється і вигляд вхідного і вихідного отворів.

В судовій медицині і криміналістиці виділяють три дистанції пострілу:

1) впритул;

2) із близької відстані;

3) із неблизької відстані.

2. Пошкодження при пострілі впритул

У разі пострілу впритул дульний зріз вогнепальної зброї стикається з тілом або одягом, який покриває тіло. Його ще називають контактним пострілом, або пострілом без відстані, тобто таким, при якому рановий канал є безпосередньо продовженням каналу ствола зброї. Постріл впритул може бути щільним або герметичним, під кутом, а також майже впритул, коли дульний зріз розташовується на відстані від об’єкта, до 0,5 см. Залежно від зазначених обставин розрізняють деякі характерні особливості вхідного кульового отвору.

Форма вхідного отвору може бути різною залежно від локалізації поранення. Якщо під шкірою розташовується суцільна кісткова пластинка, утворюється порівняно великий отвір променистої форми. Це відбувається тому, що кісткова підкладка перешкоджає глибокому проникненню газів, які виходять із каналу ствола під час пострілу. При цьому гази відшаровують шкіру, зумовлюють значний тиск із середини і розривають її. При складанні клаптів розірваної шкіри по її краях можна виявити напівкруглі заглибини від власне кульового отвору.

Якщо постріл впритул заподіяний в таку частину тіла, де є тільки м’які тканини, на­приклад, ділянка стегна, серця, черевна порожнина то­що, то гази, проникаючи під шкіру, тільки дещо і нерівномірно відшаровують її, проте звичайно не розривають. Вхідний отвір у таких випадках набуває круглястої або овальної форми (рис. 43).

Мінус-тканина — дефект тканини в ділянці вхідного отвору при пострілі впритул, значно більший за діаметр основи кулі, оскільки в його утворенні бере участь не тільки куля, а й порохові гази, які виривають частинки шкіри. У разі пострілу впритул із зброї меншого за силою бою дефект тканини може відповідати калібру кулі.

Стан шкірних покровів навколо вхідного отвору при пострілі впритул, на думку деяких авторів, характеризується відсутністю змін ззовні. Проте судово-медична практика та наукові дослідження свідчать, що як би щільно не притискався дульний зріз до шкіри під час пострілу, при віддачі зброї утворюється щілина, через яку проривається частина кіптяви, а тому на краях вхідного кульового отвору завжди є кільце нальоту кіптяви. Якщо в момент пострілу зброя притулена під кутом, то порохові гази, частково прориваючись у місці відкритого кута, утворюють ділянки трикутної чи овальної форми, вкриті кіптявою. Основна маса кіптяви і порошинок потрапляє у рановий канал, де їх виявляють при дослідженні.

Відбиток дульного зрізу так званий штамп-відбиток, або штанцмарка буруватого кольору навколо вхідного кульового отвору виникає тому, що дульний зріз притискується до шкіри, яка під дією газів відшаровується і забивається об край дульного зрізу. Внаслідок цього порушується цілісність епідермісу і на шкірі утворюється здертість, яка відображає особливості дульного зрізу зброї.

Відбиток дульного зрізу може мати вигляд кільця у разі пострілу з рушниці чи револьвера, або грушоподібну форму, при пострілах з автоматичних пістолетів.

Таким чином, відбиток дульного зрізу є вірогідною ознакою пострілу впритул. За його особливостями можна визначити тип вогнепальної зброї. У разі перпендикулярного пострілу утворюється повний відбиток дульного зрізу, при пострілі під кутом — частковий, за яким можна досить чітко встановити тип зброї. У ряді випадків відбиток дульного зрізу може бути під підсохлою кров’ю, частинками мозкової тканини і різними нашаруваннями, які потрібно видалити. Треба враховувати, що відбитки дульного зрізу проявляються не відразу, а лише поступово внаслідок висихання травмованої шкіри, що, як правило, настає через кілька годин (10-12) після смерті. Частини відбитку дульного зрізу можна виявити і на клаптях шкіри розірваного газами кульового отвору.

Ступінь прояву відбитку дульного зрізу залежить від щільності його притискання, а також від того, вкрите тіло одягом, чи ні. За наявності одягу штанцмарка може залишитись на ньому, бути неповною, а іноді і зовсім не виявлятися.

До важливих ознак пострілу впритул належить наявність кіптяви і порошинок не тільки в м’яких тканинах по краях вхідного отвору, а й у початковій частині ранового каналу. Крім того, м’які тканини під вхідним отвором мають світло-червоний колір внаслідок проникнення оксиду вуглецю, який входить до складу газів, та утворення карбокси і міогемоглобіну.

Пошкодження при пострілі в рот (як правило, при самогубствах) виникають, коли кінець дула, частіше довгоствольної зброї, вводять у порожнину рота і натискають на спусковий гачок пальцем босої ноги (взуття для цього скидають). Це робиться тому, що пальці руки не дістають до спускового гачка. Іноді до спускового гачка прилаштовують різні предмети (палицю, мотузку тощо). Під час пострілу гази, поширюючись у порожнині рота, розривають слизову оболонку щік і губ біля куточків рота. Куля, пройшовши через піднебіння в порожнину черепа, з величезною енергією руйнує кам’янисту частину (піраміду) скроневої кістки і передає свою енергію множинним відламкам, які діють подібно до снарядів і біля місця свого виходу спричиняють значне руйнування, внаслідок чого шкіра розривається, кістки роздроблюються, порожнина черепа начебто розкривається і частина головного мозку вилітає назовні. Утворюється так зване вогнище руйнування, а навколо вхідного отвору і на піднебінні відкладається густий шар кіптяви.

3. Пошкодження при пострілі з близької відстані

Під близькою відстанню розуміють таку, при якій навколо вхідного кульового отвору виявляються ознаки дії додаткових чинників пострілу — полум’я, газів, кіптяви, порошинок, частинок металу, мастила — при відсутності ознак пострілу впритул.

Залежно від системи зброї ця відстань є різною. Для системи сильного бою — довгоствольної зброї — вона перебуває в межах 1-2,5 м, для системи слабкого бою — короткоствольної зброї — становить 50-80 см. Відстань поширення додаткових чинників, крім системи зброї, залежить також від ступеня спрацьованості й сили бою, довжини ствола, якості і кількості пороху в патроні.

Вхідний отвір на шкірі в разі пострілу із близької відстані має круглясту або овальну форму (залежно від кута пострілу) і дефект-тканини. Навколо отвору виявляють темно-сірий або чорний наліт кіптяви і порошинки в шкірі або тільки порошинки. Чим менша відстань, з якої зроблений постріл, тим інтенсивніший і густіший наліт кіптяви, і менший радіус їх поширення (рис. 44). Кіптява в таких випадках особливо густо розташована в центрі і більш розріджено — на периферії, де вона внаслідок цього менш темна. Утворюється неначе дві зони кіптяви — центральна і периферична, між якими є світліший простір, майже не вкритий кіптявою. Такий пошаровий розподіл кіптяви залежить від вихору газів, що виникають під час пострілу. У разі перпендикулярного до тіла положення зброї кіптява і порошинки розташовуються у вигляді кола діаметром до 3-5 см, при пострілі під кутом — у вигляді овалу або напівовалу. При пострілах із автомата АК-74 (калібр 5,45 мм) під гострим кутом кіптява біля вхідного отвору розподіляється у вигляді п’ятилисника з трьома напівовалами зверху і двома знизу, що зумовлене наявністю отворів у передній камері автомата дульного гальма — компенсатора (рис. 45). При пострілах із пістолета-кулемета Шпагіна (ПКШ) кіптява, вилітаючи з отворів дульного гальма, розподіляється у вигляді трьох напівовальних зон, одна з них — над вхідним отвором, а дві — з боків; при пострілі з пістолета-кулемета Судаєва (ПКС) — у вигляді метелика.

В.І. Молчанов, В.Л. Попов та ін., (1985) виділяють три зони дії чинників пострілу із близької відстані.

Перша зона формується внаслідок механічної дії по­рохових газів і пробивної дії кулі. Поширеність її залежить від бойової сили зброї: для пістолетів системи Макарова — до 1 см, автомата Калашникова — до 3 см, гвинтівки — близько 5 см. Вона характеризується тим, що в момент пострілу біля дульного зрізу зброї внаслідок вибуху продуктів неповного згоряння пороху при взаємодії їх з киснем повітря виникає полум’я, величина якого залежить від виду пороху. Чорний, або димний порох дає велике полум’я і багато розпечених незгорілих порошинок. Маючи високу температуру, вони можуть спричинити опалення волосся і навіть загоряння одягу. Бездимний порох горить повніше, термічна дія його значно менша, лише іноді мож­ливе обпалення ворсу одягу і пушкового волосся шкіри.

Друга зона близької від­стані характеризується тим, що додаткові чинники близької відстані — кіптява, порошинки, металеві частинки, бризки мастила — розташовуються навколо вхідного отвору. Для більшості сучасної зброї ця зона становить 25-35 см, а коло кіптяви збільшується до 10-12 см. При пострілах із снайперської гвинтівки Драгунова (СГД) кіптява поширюється на відстані до 30 см і розподіляється навколо вхідного отвору у вигляді п’яти напівовалів, тоді як при пострілі впритул ці напівовали розташовані щільніше навколо вхідного отвору (рис. 46).

У разі досить близької відстані (8-10 см), коли навколо кульового отвору кіптява розташовується густо, під нею на шкірі через кілька годин після смерті потерпілого утворюються червоно-бурого кольору плями трупного висихання (так звані пергаментні) радіусом до 5-7 см, механізм утворення яких пояснюють по-різному. Одні судові медики (М.І. Райський, Ю.С. Сапожников, С.С. Кравець) пов’язують їх виникнення з механічною дією частинок кіптяви і порошинок на шкіру з подальшим її висиханням, інші (М.І. Авдєєв, І.І. Скопін) — з термічною дією додаткових чинників пострілу.

Пергаментні плями навколо вхідного отвору при дуже близькій (до 8-10 см) відстані пострілу є післясмертним висиханням шкіри, пошкодженої дією комплексних (механічних і термічних) чинників. Слід відзначити, що при пострілі з досить близької відстані (не більш як 7 см), м’які тканини, які розташовуються під шкірою, навколо вхідного кульового отвору, часто забарвлені в рожевий або світло-червоний колір внаслідок проникнення в них оксиду вуглецю, який міститься в порохових газах, з утворенням карбоксигемо і міоглобіну.

В третій зоні близької відстані навколо вхідного отвору розташовуються лише порошинки і частинки металу. При пострілі з пістолету Макарова вони можуть виявлятися на відстані до 150 см від дульного зрізу, з автомата Калашникова — до 200 см, гвинтівки — до 250 см. Зі збільшенням відстані кількість порошинок і металевих частинок зменшується.

Якщо на шляху польоту порошинок є волосся, то порошинки прилипають до нього або перетинають його. Порошинки бездимного пороху зберігають форму зернят (що важливо для встановлення гатунку пороху), тоді як порошинки димного пороху, обгоряючи, стають меншими, що не дозволяє визначити їх вигляд.

Якщо потрібно точніше в одиницях вимірювання визначити відстань пострілу і відома зброя, з якої його було зроблено, слід провести експериментальні відстріли тими самими боєприпасами і порівняти характер розташування додаткових чинників при досліджуваному і експериментальному пострілах.

4. Пошкодження при пострілі з неблизької відстані

Під пострілом з неблизької відстані розуміють таку дистанцію, коли на тіло діє лише снаряд (куля чи дріб), а додаткові чинники пострілу (кіптява, порошинки тощо) не виявляються. Для короткоствольної зброї вона починається за межами 80-100 см, для довгоствольної — 1,5-2 м. Визначити конкретно неблизьку відстань в одиницях вимірювання за особливостями вхідного кульового отвору неможливо.

Вхідний отвір при неблизькій відстані пострілу має круглясту або овальну форму з дрібнозубчастими краями і дефектом — мі­нус-тканиною, який звичайно відповідає калібру кулі (рис. 47) і утворюється внаслідок того, що куля вириває і виносить з собою частинки шкіри. Зблизити краї цього круглястого або овального отвору можна тільки при натягуванні шкіри, що відразу ж спричиняє утворення дрібних її складок навколо отвору, чого не спостерігається при різаних, колотих і забитих ранах. На дефект тканини (мінус-тканину), зумовлений пробивною дією кулі, як ознаку вхідного отвору вперше звернув увагу видатний хірург М.І. Пирогов, а в подальшому її вивчали М.І. Райський, М.М. Живодьоров, І.О. Концевич.

У разі клиноподібної дії кулі вхідний отвір немає мінус-тканини і внаслідок незначної енергії кулі поранення в таких випадках є сліпим. Куля при цьому розташовується в кінці ранового каналу. Якщо куля при вході в тіло деформована (після рикошету), то форма вхідного отвору неправильна, а краї розірвані.

Важливою ознакою вхідного отвору при неблизькій відстані пострілу є наявність обідка здирання, або висихання, виникнення якого пов’язане з тим, що куля, проходячи крізь шкіру, травмує краї утвореною нею отвору, порушуючи цілісність епідермісу, шари шкіри підсихають, стають щільними, набувають брунатного кольору і пергаментної щільності. Цей обідок 1-2 іноді 3-4 мм завширшки. При перпендикулярному щодо тіла входженні кулі він з усіх боків однаковий. При скісному сходженні кулі він ширший з боку польоту. Чим гостріший кут входження кулі, тим ширший обідок із цього боку, а на протилежному боці він може і невиявлятися. У таких випадках за обідком здирання можна визначити, з якого боку і під яким кутом зроблений постріл. Треба враховувати, що обідок здирання або висихання, утворюється лише в разі наявності умов для висихання, а якщо таких умов немає (сире, вологе приміщення, де перебуває труп), обідок висихання не виявляється.

Однією з ознак вхідного отвору є також обідок обтирання, або забруднення. Його утворення пов’язане з тим, що куля, проходячи через канал ствола вогнепальної зброї і щільно прилягаючи до його стінок збирає на своїй поверхні частинки мастила, залишки порохового нагару, іржі, ме­талу та інших речовин. Утворюючи в шкірі рановий от­вір, куля залишає ці нашарування вздовж його краю. Ві­зу­ально виявити обідок забруднення на шкірі важко, ос­кільки його маскує підсихаючий обідок здирання і підсохла кров. Його виявляють за допомогою різних лабораторних досліджень (контактно-дифузійного, електрографічно­го, люмінесцентного, мікроскопічного, спектрографічного, рентгенівського та в інфрачервоному випромінюванні тощо). Дослідження обідка забруднення на наявність металу може використовуватись для ідентифікації зброї і кулі.

Вихідний кульовий отвір при пострілах із різних дистанцій на відміну від вхідного має щілину зірчасту або неправильну форму без мінус-тканини, тому що куля при виході із тіла діє, як правило, клиноподібно. Проте у випадках, коли куля зберігає кінетичну енергію, у вихідному отворі може виявлятися дефект тканини (рис. 48). Навколо вихідного отвору немає кіптяви і порошинок, а також обід­ків здирання та обтирання (забруднення). Лише у випадках, коли в момент виходу кулі краї вихідного отвору вдаряються об твердий предмет, вони можуть пошкоджуватись і забруднюватись. Проте характер здирання і забруднення буде інший. Таким чином, аналіз усіх ознак дозволяє провести їх диференціювання.

5. Пошкодження при пострілах
із мисливської та іншої зброї

Неуважне, невміле поводження з мисливською зброєю може призвести до смертельних випадків. Можливе і навмисне використання мисливської зброї з цією метою. Виділяють такі види мисливської зброї:

1) дробова (гладкоствольна) рушниця для пострілу дробом або спеціальною кулею;

2) кульова (нарізна) мисливська рушниця-штуцер або мисливська гвинтівка, з якої стріляють кулею;

3) комбінована рушниця, яка має гладкі і нарізні стволи для стрільби дробом і кулею.

Мисливські рушниці мають від одного до чотирьох стволів, можуть бути одно, дво і багатозарядні. Різноманітність систем, зарядів і снарядів у мисливських рушницях утруднює узагальнення особливостей їхньої дії і вогнепальних ран. Особливості пошкоджень із мисливської зброї залежать від системи і характеру спорядження патрона. Останні можуть бути фабричного і кустарного виробництва.

Залежно від призначення використовують дріб різного діаметру. Останнім часом виготовляють дріб діаметром від 1,5 до 5,5 мм. Причому один номер дробу відрізняється від іншого на 0,25 мм. Дріб діаметром від 6 до 10 мм має назву картечі. Можуть використовуватись кулі діаметром понад 10 мм за типом Якана, Бренека, Віцлебена, “Спутник”, турбінні тощо.

Відстань пострілу в разі пошкодження дробом визначається так само, як і при пораненні кулею, тобто розріз­няють постріл впритул, з близької і неблизької відстані.

Як свідчать дослідження (Я.С. Смусин, О.Ф. Лісіцин та ін.), дріб спочатку вилітає з каналу ствола як один снаряд і при пострілі впритул утворює вхідний отвір з великим дефектом тканин діаметром до 2-3 см, по краях якого виникає щільний густий шар кіптяви до 1,5-2,5 см завширшки і більше.

Зі збільшенням відстані пострілу дріб поступово розсіюється і кожна дробинка діє як самостійний маленький снаряд. Сліди кіптяви при пострілах із дробових рушниць можуть виявлятися на відстані 1,5-2 м. При пострілах з відстані до 2 м вхідний отвір досягає в діаметрі 3-3,5см і має обідок здирання (рис. 49 а). Навколо отвору можуть ще виявлятися вгрузлі в шкіру окремі порошинки (кіптява відкладається звичайно на відстані менш як 1 м). При пострілі з відстані 2-4 м навколо основного великого вхідного отвору є кілька маленьких, круглястих отворів (кожний з обідком здирання). Ці отвори заподіяні окремими дробинками, що відокремилися вже під час польоту від купки дробу (рис. 49 б).

У разі пострілу з відстані понад 5 м (рис. 49 в) великого вхідного отвору вже немає. Виникають маленькі отвори від окремих дробинок, тісно розташовані один біля одного. Площа з отворами від дробинок становить близько 2020 см. Якщо постріл здійснюється з біль­шої відстані, то площа, зайнята отворами від дробинок, збільшується, а отвори більш віддалені один від одного. Проникаючи в порожнини тіла або у внутрішні органи, дріб утворює множинні канали. Вихідних отворів звичайно мало (одиничні). У м’яких тканинах і внут­ріш­ніх органах дробинки виявляються без особливих труднощів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 89; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!