Екологічні проблеми урбанізованих територій 2 страница

Проблеми, пов’язані з гідросферою, зумовлені браком прісної води для потреб людства, її забрудненням, втратами води внаслідок скорочення водоносності річок, порушенням природних колообігів та зменшенням продуктивності екосистем (через вимирання лісів, виснаження і руйнування ґрунтів, земля відбиває більше сонячного світла в атмосферу, хмари розсіюються і опадів випадає менше. Значну частину дощової води, яка падає на ліси, випаровують самі ж рослини).

Людство щорічно витрачає 3000 км3 води і потреба у воді зростає щорічно на 3,1%.

Велика частина води в результаті водоспоживання безповоротно втрачається. Такі втрати води можна умовно розділити на дві категорії:

необхідні – у складі продукту та під час приготування різних робочих розчинів. Так, на виробництво 1 т паперу витрачається – 1,5-70 м3 води, 1 т сталі - 25 тис. л води, а для випуску одного автомобіля – 300 тис. л води;

невиправдані, пов’язані з природним випаровуванням та з втратою через ушкодження трубопроводів і каналів.

У міських мережах водопостачання втрачається 30 -50% води. Близько 80% усієї води, яка витрачається в промисловості, припадає на системи охолодження хімічних заводів і електростанцій. Щорічно безповоротне водопостачання становить близько 150 км3, тобто 1% стійкого стоку прісних вод.

Нестача питної води в певних регіонах пов’язана з нерівномірним розміщенням поверхневого стоку. Крім того, 96% прісних вод знаходиться в льодових щитах Антарктиди, Гренландії, айсбергах, льодовиках, у зоні вічної мерзлоти.

За відношенням до водних ресурсів усі галузі господарства поділяються на дві групи:

споживачі, які забирають воду, використовують для виготовлення продукції, а потім повертають у меншій кількості та гіршої якості (у вигляді стічних вод);

користувачі, які використовують воду як середовище (рибальство, водний транспорт, лікувальні установи чи курорти для купання та відпочинку) або як джерело енергії (гідроелектростанції), але й вони, як правило, погіршують якість води.

За даними ВООЗ, багато захворювань пов’язано зі споживанням води низької якості (кожен шостий житель Землі використовує для питних потреб воду, яка не відповідає санітарним вимогам).

Зниження якості природних вод (як поверхневих, так і підземних) зумовлено, головним чином, споживанням води, про що йшлося вище. Якщо в середні віки витрати води на людину становили 10 – 15 л/добу, то нині вона зросла до 150 – 600 л/добу. Використана вода або не очищається, або очищається недостатньо.

Найбільшим споживачем води є сільське господарство – використання води для поливу сільськогосподарських угідь становить близько 70%. Так, на вирощування на поливних землях 1 т цукрового буряка витрачається 130 – 160 м3 води, 1 т рису – 5000 –

7000 м3.

До 20% водних ресурсів витрачається в промисловості. Найбільш водомісткими галузями є, %:

v чорна металургія 24

v кольорова металургія 17

v хімічна промисловість 16

v паливна і нафтохімічна промисловість 13

v целюлозно-паперова промисловість 11

Забруднення вод негативно впливає на процеси, що відбуваються у водоймі, на функціонування гідробіонтів, здоров’я людей, існування екосистем. Недаремно

В. Вернадський говорив про воду так: „...немає природного тіла, яке могло б зрівнятися з нею за впливом на перебіг основних, найграндіозніших процесів: не лише земна поверхня, а й глибокі – в масштабі біосфери – частини планети визначаються, в найістотніших своїх проявах, її існуванням та її властивостями”.

Найнебезпечнішими і найпоширенішими забрудниками природних вод є сполуки нітрогену та пестициди, що змиваються з полів чи потрапляють у воду при їх внесенні (особливо в разі розпилення з літаків), важкі метали, радіонукліди, нафтопродукти та багато інших.

Оскільки вода здійснює взаємозв’язки в екосистемах, то порушення будь-якого ланцюга впливає і на кількість та якість води. Зокрема, в разі надходження в поверхневі стоячі водойми з полів сполук, що містять фосфор та нітроген створюються умови для швидкого розмноження влітку синьо-зелених водоростей і погіршення стану водойм (евтрофікація), яка спричинює:

збільшення каламутності води;

прогрівання верхніх шарів води;

появу неприємного запаху і смаку води внаслідок виділення у воду продуктів розкладання органічних речовин та метаболітів;

створення гіпоксичних умов і прискорення процесів гниття;

зниження рН води;

загибель окремих видів гідробіонтів.

Збільшення забрудненості річок і уповільнення процесів самоочищення зумовлене і створенням ГЕС та штучних водосховищ, що значно зменшує швидкість течії, погіршує перемішування та аерацію вод.

При створені водосховищ для ГЕС на рівнинних річках акумулювання 1 км3 води викликає затоплення 300-320 км 2, на гірських – 80-100 км2 суші, руйнування берегів, евтрофікацію водойм.

Втрата прісної води може відбуватися з різних причин. Важливу роль у цьому відіграє явище зменшення водоносності річок. Пов’язане воно з вирубуванням лісів, розорюванням лук, осушенням заплавних боліт, що, з одного боку, посилює поверхневий стік і збільшує масу води, що стікає у море, а з другого – зменшує поповнення ґрунтових вод, які підтримують водоносність річок.

Надмірне використання води зменшує стік річок. Через водовідбір одна з найбільших рік Китаю Хуанхе досягає Жовтого моря лише у дощові роки; Аральське море поступово гине через надмірне використання води річок Амудар’ї і Сирдар’ї для потреб сільського господарства, а колишнє дно перетворюється на солончаки, перезабруднені токсикантами, які під час суховіїв підіймаються в повітря й переносяться на сотні кілометрів. Не добирає й мілішає Азовське море через те, що майже третину річкових вод Дону й Кубані забирають на полив сільськогосподарських угідь.

Самоочищення водойм.

Одночасно із забрудненням відбувається і самоочищення вод. Інтенсивність процесів самоочищення залежить від:

типу та концентрації забрудників;

умов водойми (рослинного і тваринного світу);

зовнішніх умов (температури, освітленості).

Самоочищення водойм – це сукупність різноманітних процесів, які зумовлюють зниження концентрації забрудників у воді.

У процесах самоочищення водойм важливу роль відіграють водні організми, відомі під назвою фільтраторів і седиментаторів.

Фільтраторами називають таких тварин, які за допомогою тих чи інших пристосувань шляхом активних рухів відфільтровують із води різні речовини. Активними фільтраторами є ракоподібні (ластоногі, веслоногі і вусоногі), личинки комарів, деякі види риб. Седиментаторами (осаджувальниками) називають тварин, що утворюють колообіг, водяну лійку, на дні якої осаджують речовини, якими вони живляться. Такими є інфузорії, губки, деякі молюски тощо. У процесах самоочищення водойм велике значення належить рослинам. Завдяки фотосинтезу зелені рослини виділяють багато кисню, що йде на окиснення розчинених у воді органічних речовин. До фізичних факторів, які спричинюють самоочищення водойм відносять розчинення, розбавлення і перемішування забруднень, що надходять. Ультрафіолетове опромінення сприяє знезараженню води. В основі хімічних факторів лежать хімічні реакції, що супроводжуються утворенням малорозчинних, газоподібних та інших речовин.

6.7. Проблеми Світового океану

72% поверхні Землі (361 млн. км2) вкрито водами Світового океану.

Світовий океан виконує надзвичайно важливі функції у біосфері:

продукування біомаси;

підтримання оптимального газового й гідрологічного режимів планети (формує клімат, атмосферні опади, регулює вміст вуглекислого газу, є джерелом кисню – понад половину його кількості надходить в атмосферу з океану; поглинає сонячну енергію і випаровує воду: щодоби з поверхні Світового океану випаровується майже стільки води, скільки її зосереджено у руслах річок усього світу;

біохімічне очищення гідросфери.

Світовий океан є для людини:

джерелом прісної води;

транспортною артерією;

„кухнею погоди” – виробником атмосферних умов, які визначають погодні умови не тільки на узбережжях, а й у центральних частинах континентів;

джерелом рибних ресурсів;

рекреаційною зоною, об’єктом туризму (прибережні та інші регіони);

джерелом корисних копалин, які добувають з води, на поверхні дна, в породах під дном, на шельфі;

джерелом енергії (припливні та хвильові електростанції);

на його берегах проживає більше половини населення планети, а останнім часом на шельфі вже будують штучні острови (Японія);

місцем захоронення відходів, зокрема, радіоактивних;

полігоном для випробування ядерної зброї.

Через значне зростання антропогенних забруднень Світового океану в останні десятиліття різко погіршується стан його екосистем і знижується біологічна продуктивність

Основні забрудники Світового океану.

Нафта і нафтопродукти потрапляють у воду природними і штучними шляхами. Щороку у світі добувають понад 4 млрд. т сирої нафти, з якої приблизно 50 млн. т втрачається під час добування, транспортування та переробки.

У води Світового океану надходить за рік 12-15 млн. т нафти, кожна тонна якої вкриває плівкою 12 км2 поверхні океану. За підрахунками вчених, нині 20% поверхні Світового океану вкриті плівкою нафти чи нафтопродуктів, з яких 2/3 надходить із суші.

Нафтове забруднення призводить до

зміни газо- і водообміну між атмосферою і поверхнею Світового океану;

зміни температурного режиму вод;

загибелі ікри та деяких водяних організмів внаслідок отруєння (особливо небезпечне для малорухомих видів, зокрема, молюсків);

появи неприємного запаху і смаку води: при концентрації нафти

0,06 мг/л - погіршуються смакові якості води і риба набуває нафтового присмаку;

понад 0,5 мг/л – риба гине;

понад 1,2 мг/л – гине планктон і бентос (донні організми);

злипання пір’я у водоплавних птахів внаслідок потрапляння нафти і їх загибель;

розчинення жиру на поверхні шкіри тварин і загибель від переохолодження.

У разі нафтового забруднення масово розмножується одноклітинна золотиста водорість, утворюючи пояс завширшки до 10 км і завтовшки 35 м, що рухається зі швидкістю 25 км на добу, знищуючи на своєму шляху все живе.

Нафтові плями виявляють із суден, літаків, штучних супутників Землі. Всі дистанційні методи виявлення базуються на відмінностях фізичних і хімічних властивостей води і нафти та нафтопродуктів (до складу нафти входять понад 1000 хімічний сполук, хімічних склад нафти кожного родовища своєрідний, що дає змогу останнім часом не лише виявити плями, встановити розмір і площу та основні компоненти, а й ідентифікувати танкер-винуватець).

Навіть при малих концентраціях нафту можна визначити за допомогою ультрафіолетової флуоресцентної спектроскопії, інфрачервоної спектроскопії, газової хроматографії, магнітометрії, хімічного маркування тощо.

Зважаючи на кількість вилитої нафти, погодні умови та засоби, якими озброєна людина, нафтові плями ліквідують одним із методів:

спалюють на танкері, який потерпів аварію;

гасять пожежу, а танкер затоплюють;

збирають нафту механічним шляхом, обробляють пляму сорбентом (пісок, силікагель, лігніновий чи тальковий пил) або речовиною, що переводить нафту в твердий стан;

розпилюють поверхнево-активні речовини, які емульгують нафту;

за допомогою мікробіологічного руйнування: використовують цілий ланцюг „пожирачів” (руйнівників) нафти (у центральній частині океану 1 „нафтовий” мікроб припадає на 40 мл води, в 1 мл забрудненої нафтою воді кількість їх досягає 10 000).

Отже, на швидкість руйнування впливають освітленість, температура, доступ кисню, видова різноманітність бактерій та наявність для них поживних речовин. Так, в арктичних морях процеси самоочищення дуже уповільнені, і нафта може зберігатися впродовж 50 років, завдаючи шкоди водяним організмам. Парафінові вуглеводні швидше розкладаються бактеріями, ніж ароматичні.

Важкі метали потрапляють у Світовий океан зі стоком річок, вимиваються з поверхні, випадають з атмосфери. Найбільшим їх джерелом є стічні води підприємств металургії та металообробки. Вплив важких металів на гідробіонти залежить від їх токсичності, концентрації, доступності, стійкості у водному середовищі тощо.

Забруднення сміттям і продуктами його спалювання в морі. Сміття потрапляє в океан з кораблів, що курсують його просторами, надходить з водами річок, його часто спеціально скидають у води Світового океану чи спалюють у віддалених районах. Особливо забруднені води поблизу портів.

захоронення токсичних і радіоактивних виходів на океанічному дні внаслідок пошкодження контейнерів спричинює забруднення вод шкідливими речовинами і радіонуклідами. Після Другої світової війни хімічна зброя разом з кораблями Німеччини була затоплена в Балтійському морі. Відпрацьовані реактори підводних човнів, перші радіоактивні відходи військового-промислового комплексу і АЕС теж захороняли в такому корозійно агресивному середовищі, як морська вода (Карське море, глибинні зони Атлантики).

Інші проблеми Світового океану.

Інтенсивне використання Світового океану, як транспортної артерії та джерела біологічних ресурсів, зумовило забруднення і зменшення чисельності багатьох видів морських мешканців. Основними причинами збіднення Світового океану є:

перевилов окремих видів риб і морських тварин та зміна трофічних ланцюгів;

хижацьке їх винищення;

знищення місць нересту, зміна шляхів міграцій риб;

зниження, через забруднення води, стійкості імунної системи тварин до різних захворювань;

забруднення вод і отруєння токсичними речовинами внаслідок їх накопичення по трофічних ланцюгах (найвищий вміст токсинів, зокрема, пестицидів, виявлено у великих довгожителів океану, які харчуються рибою).

Усього в океані мешкає близько 160 тис. видів різних істот, існування яких багато в чому залежить нині від свідомості людей.

6.8. Водні проблеми України

До водного фонду України належать:

поверхневі води: природні водойми (озера), водостоки (річки, струмки), штучні водойми (ставки, водосховища) і канали, інші водні об’єкти;

підземні води та джерела;

внутрішні морські й територіальні води.

Річковий стік України становить у середньому 83,5 млрд. м3, у маловодні роки знижується до 48,8 млрд. м3, причому розподілений нерівномірно: 70% припадає на Південно-Західний економічний район, що становить 45% території і в якому проживає 40% населення; 30% - на Донецько-Придніпровський і Південний райони (55% території і 60% населення), де зосереджені найбільш водомісткі галузі народного господарства.

Україна належить до держав з низьким рівнем водозабезпеченості. За запасами місцевих ресурсів річкового стоку на душу населення Україна посідає одне з останніх місць в Європі (в Україні на 1 жителя припадає 1,0 тис. м3, в Європі – 4,6 тис. м3).

В Україні 3039 річок завдовжки понад 10 км, близько 22000 малих річок, біля яких розташовується майже 90% населених пунктів. Більшість річок несуть свої води до Чорного і Азовського морів і лише 4% - до Балтійського.

З невеликим обсягом водних ресурсів на душу населення в Україні пов’язано створення ставків і водойм, затоплення значних територій родючих земель.

В Україні 748 водосховищ об’ємом понад 1 млн. м3 кожне. Створення на Дніпрі каскаду гідроелектростанцій і водосховищ зумовило:

спрямлення його русла;

зменшення в декілька разів швидкості течії та інтенсивності процесів самоочищення;

збільшення рівнів підземних вод;

зникнення цінних порід риб, що віддавали перевагу швидкій течії;

забруднення води гниючими органічними рештками стоячих вод.

З Дніпра п’ють воду майже 30 млн. жителів України. Вода, що досягає південних територій України, потрапляє на поля зрошення значно забруднена важкими металами, радіонуклідами, нітратами, фосфатами, що призводить до забруднення земель Криму та південних областей України і накопичення забрудників у сільськогосподарській продукції.

Внаслідок підняття рівня підземних вод багато міст України потерпають від підтоплення, на крутих схилах берегів і річок ведеться боротьба із зсувами. Значної кількості води потребують АЕС.

Отже екологічними проблемами України, пов’язаними з водою є:

нестача води в певних місцевостях;

незадовільна якість питної води;

забруднення Чорного та Азовського морів;

забруднення водних об’єктів різноманітними речовинами;

підтоплення територій поблизу водосховищ;

зникнення малих річок;

зсуви та селі в гірських районах.

Стан Чорного моря вважається кризовим, що зумовлено підвищенням рівня радіоактивності, підняттям шару гідрогенсульфіду до глибини близько 100 м, який збільшується внаслідок скидання в море неочищених господарсько – побутових стічних вод.

Ще однією проблемою України є забруднення підземних вод. У підземні води забрудники потрапляють зі звалищ побутових і промислових відходів, у разі протікання нафтопроводів, внаслідок втрат нафти і нафтопродуктів під час добування чи переробки, при будівництві метро, бурінні свердловин тощо. Всі ці забрудники (пестициди, нітрати, важкі метали, вуглеводні) можуть потрапляти з питними водами і в організм людини, спричинюючи отруєння чи захворювання.

6.9. Шляхи розв’язання проблем гідросфери

Проблеми гідросфери планується розв’язати такими шляхами:

· економія води;

· розширення використання морської води для потреб народного господарства і побуту;

· очищення стічних вод;

· зменшення забруднення природних вод.

Економія води.

Економії води можна досягти багатьма шляхами. Нижче наведені основні з них:

встановлення лічильників витрачання води в кожній квартирі;

створення краплинного поливу в сільському господарстві;

покриття водонепроникними матеріалами дна і стінок водосховищ з метою уникнення підтоплення прилеглих територій, розмивання й замулення;

використання для поливу сільськогосподарських угідь морської води. Це здійснюється в більшості країн на узбережжі Середземномор’я, Аравійського півострова, в Індії, Австралії, США, на островах Тихого, Атлантичного та Індійського океанів;

розширення морського водопостачання. На узбережжі Світового океану за рахунок використання морської води вже в 1985 р. економилось 2/3 прісної води на господарсько-побутові проблеми. Найчастіше морську воду вживають для системи охолодження АЕС, ТЕС, котельних, металургійних заводів, під час транспортування сировини, видобутку корисних копалин, у бальнеологічних цілях;

опріснення морської води. Для цього використовують методи термічної дистиляції, заморожування (для опріснення ними 1 м3 води з концентрацією солей 3,50/00 потрібно витратити відповідно 230,4 та 28,44 МДж електроенергії), миттєвого закипання, мембранні (зворотний осмос, електродіаліз, мембранна дистиляція тощо); найширше використовують зворотний осмос (його рушійною силою є різниця робочого тиску по обидва боки мембрани) у країнах Близького і Середнього Сходу та Північній Америці;

впровадження „сухих” технологій. В Україні такі технології впроваджуються у нафтопереробній галузі та в целюлозно-паперовій промисловості;

перехід на оборотний та замкнутий цикл водопостачання, що дає змогу зменшити не лише витрату чистої води, а й забруднення природних поверхневих водойм;

заміна водяного охолодження повітряним, що забезпечить скорочення використання води в різних галузях промисловості на 70–90% (повітряне охолодження використовують на металургійному заводі „Азовсталь”, Горлівському ВО „Азот”

та ін.);

зменшення забруднення стічних вод після вилучення з них цінних компонентів (Одеський торговий порт і нафтопереробний завод виділяють зі стічних вод близько 20 тис. т нафти).

Правові основи охорони водних ресурсів України закладені у Законі про охорону навколишнього природного середовища (1991) та Водному кодексі України (1995), згідно з якими усі поверхневі і підземні води підлягають охороні від виснаження, забруднення, засмічення, замулення. Вирішенням питань охорони водних ресурсів України займаються Міністерство екології та природних ресурсів, Держкомітет України з гідрометеорології, Держкомітет України з водного господарства, Міністерство охорони здоров’я України.

Контрольні питання

1. Як класифікують природні ресурси?

2. Які джерела забруднення атмосфери?

3. Перелічити наслідки забруднення атмосфери.

4. Які розроблені заходи щодо захисту атмосфери від забруднень?

5. Значення ресурсів гідросфери.

6. Які причини дефіциту прісної води на планеті?

7. Які наслідки впливу діяльності людини на гідросферу?

8. Назвіть і охарактеризуйте найбільш типові джерела забруднення Світового океану.

9. Які водні проблеми України?

10. Які шляхи розв’язання проблем, пов’язаних з використанням ресурсів гідросфери?

Тема 7. Земельні, біологічні, рекреаційні ресурси, шляхи їх раціонального використання

План

7.1. Роль ґрунтів у колообігу речовин та житті людини

7.2. Сучасний стан ґрунтового покриву Землі

7.3. Причини втрат і забруднення ґрунтів

7.4. Охорона і раціональне використання ґрунтів

7.5. Ресурси надр, шляхи їх раціонального використання

7.6. Лісові ресурси

7.7. Ресурси тваринного світу

7.8. Рекреаційні ресурси

Тільки коли буде зрубано Останнє Дерево,

Тільки коли буде отруєна Остання Річка,

Тільки коли буде спіймано Останню Рибу,

Тільки тоді ви зрозумієте,

Що неможливо Їсти Гроші

Індіанське пророцтво

7.1. Роль ґрунтів у колообігу речовин та житті людини

Ґрунт – пухкий поверхневий шар земної кори, який утворився в умовах тривалої тісної взаємодії атмосфери, літосфери і біосфери внаслідок фізичних, хімічних і біологічних процесів. Особливо велику роль в утворенні ґрунту відіграють різноманітні живі організми, які сприяють розвитку основної властивості ґрунту – родючості.

Ґрунт однаково споріднений як із світом мінеральних речовин, так і світом живих організмів. Для нього, як і для живих організмів, характерний процес обміну речовин.

Ґрунт – це стабільна і не інертна маса. Це складне середовище, яке поступово змінюється, де безперервно відбуваються синтез і руйнування органічних речовин, колообіг біофільних (необхідних для живих організмів) елементів, які добуваються рослинами з ґрунту і входять до складу органічних речовин (рослин і тварин). Після відмирання органічні речовини надходять у ґрунт, де під дією мікроорганізмів піддаються глибокому перетворенню. При цьому значна частина біофільних елементів переходить у форми, доступні для засвоєння рослинами, і частково знову входить до складу органічної речовини, що наростає, а частина затримується у ґрунті або вилучається разом з водами. Внаслідок цього відбувається закономірна міграція хімічних елементів у системі ґрунт – рослини – ґрунт, названа В. Р. Вільямсом біологічним або малим колообігом. Завдяки цьому процесу у ґрунті постійно підтримується родючість.

Поряд з біологічним колообігом речовин між ґрунтом і живими організмами у природі має місце і так званий геологічний, або великий, колообіг речовин, з яким пов’язаний процес розчинення і виносу поживних елементів з ґрунту в струмки, моря й океани, де вони відкладаються у вигляді різного роду осадових порід. Так протягом тисячоліть на дні океанів утворюються потужні пласти осадових порід. Потім внаслідок тектонічних процесів і морських регресій ці продукти можуть виходити на поверхню Землі, піддаватися новому континентальному вивітрюванню, і поживні елементи можуть бути використані рослинами. Цей колообіг відбувається протягом тривалого геологічного періоду.

Розчинення і винос стічними водами поживних елементів з ґрунту супроводяться збідненням і зниженням його родючості. Тому для підтримання ґрунтової родючості на високому рівні необхідно створювати такі умови, які б гальмували процес втрати ґрунтом поживних елементів.

Біологічний колообіг біогенних елементів лежить в основі сільськогосподарського виробництва. При цьому чим вища культура землеробства і чим раціональніше використовують землю, тим менше хімічних елементів виривається з біологічного колообігу і втягується в геологічний, тим вище буде продуктивність ґрунтів. При високій культурі землеробства в біологічний колообіг між ґрунтом і оброблюваними рослинами можна залучити нові поживні речовини.

Могутнім засобом для цього є органічні і мінеральні добрива. За допомогою їх у біологічний колообіг речовин не лише залучаються нові елементи живлення, а й прогресивно поліпшуються фізичні, хімічні й біологічні властивості ґрунтів, створюються реальні можливості для збільшення врожаю.

Грунт постійно взаємодіє з іншими елементами природи і має важливе значення у загальному колообігу речовин.

Передусім ґрунти разом з організмами (рослинами, тваринами, мікробами) утворюють складні екологічні системи (біогеоценози), які виконують у біосфері планети найважливіші функції, що забезпечують саме існування життя. Ці функції полягають:

· у безперервному процесі біогенного нагромадження, трансформації і перерозподілу енергії, яка надходить від Сонця на Землю;

· у підтриманні на Землі загальносвітового колообігу хімічних елементів, особливо таких як оксиген, гідроген, карбон, нітроген, фосфор і сульфур, кальцій, купрум, цинк і кобальт, йод та інші.

Всі ці функції здійснюються системою організм – грунт шляхом створення рослинної органічної речовини, яка використовується травоїдними тваринами, зообіомаса останніх споживається численними ланками паразитів, хижаків, мікрофагів, ґрунтових безхребетних і мікробів.

Через грунт відбувається взаємодія літосфери з атмосферою. Піднятий в атмосферу ґрунтовий пил сприяє, як зазначалося раніше, утворенню опадів, зменшує прозорість повітря і знижає кількість променевої енергії, яка досягає поверхні Землі. Хімічні речовини, які потрапляють з атмосфери у грунт, взаємодіють з ним й інколи утворюють нові сполуки з різною дією на грунт, рослинні й тваринні організми. Переміщуючись під впливом води і вітру, грунт змінює мікрорельєф і засипає різні западини.

Вкритий рослинністю, родючий грунт заважає розмиву і знесенню підстилаючих порід. У процесі стоку з ґрунту потрапляє у водойми маса органічних речовин, які сприяють розвитку водяних організмів.

Грунт є життєвим середовищем і субстратом для великої кількості видів тварин. Ті або інші зміни у ґрунті неминуче викликають зміни в інших складових частинах природи.

Велика роль ґрунту і в житті людини. Як у далекому минулому, так і тепер, людина отримує з ґрунту все (за винятком ресурсів моря) необхідне для підтримання свого існування. Грунт і його родючість – найважливіше й незамінне джерело харчових ресурсів для людства, головне багатство, від якого залежить наше життя. Тому необхідно завжди дбати про нього і робити все, щоб залишити його поліпшеним для наступних поколінь. Він є основним засобом сільськогосподарського виробництва і лісівництва. Крім цього, разом з материнськими породами грунт застосовується в різних земляних спорудах. Ділянки з певними типами ґрунтів використовуються під різні будівлі й споруди.

Грунт має також важливе санітарно-гігієнічне і медичне значення. Передусім грунт є життєвим середовищем чисельних нижчих тварин і мікроорганізмів, які чинять хвороботворний вплив на людину.

Грунт є своєрідним інкубатором для багатьох гельмінтів (глистів), дає притулок кровососним комахам, кліщам, гризунам, які є переносниками деяких хвороб. У ґрунті можуть бути збудники чуми, черевного тифу, туберкульозу, дизентерії, бруцельозу

(табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Інфекційні захворювання, що можуть передаватися через грунт

Захворювання

Кишкові інфекції

Зоонози, що передаються гризунами

Геогельмінтози, що передаються мухами й кліщами

Пилові інфекції, що спричинюються спороносними мікробами

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 41; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!