На наступній сесії, відкритій 8 жовтня 1438 р.,почалося обговорення наріжної(дійсно, надалі єдиної) теми дискусій - Filioque,тобто шляхизіслання Святого Духа.

Східну позицію представляли й відстоювали найвизначніші члени візантійської делегації: нещодавно рукоположений митрополит Нікейський Віссаріон, противник унії митрополит Ефеський Марко Євгенік, якого підтримували афонські ченці з монастирів Велика Лавра, св. Павла та Ватопед, Ісидор Солунський, митрополит Київський, Джемістус Плетон, Бальсамон і Кантопулос. Латинську позиціюпредставляли кардинали Чезаріні (Cesarini) і Нікколт Альберґаті (Niccolт Albergatі) архієпископ Родоський, єпископ Форлм (Forlм) і Джованні ді Раґуза (di Ragusa Giovanni).

На цій та наступних чотирнадцяти сесіях Filioque був єдиною темою обговорення. Під час проведення п'ятнадцятої сесії, на якій стало зрозуміло, що греки не схильні погодитися вставити цей вираз Filioque до Символу віри, попри те, що це є імперативно на благо Церкви і це гарантія проти майбутньої єресі [78].

Багато грецьких представників почали втрачати надію на укладання військово-політичного союзу, який їм так був необхідний, а тому імператорові вдалося заспокоїти надто гарячих противників унії і закликати до терпіння. Чума продовжувала лютувати. Багато представників латинської делегації, греків (митрополит Сардіс (Sardis) померло від епідемії і вся делегація митрополита Ісидора з Києва захворіла, а отже постала необхідність перенесення місця проведення собору. Папа Римський Євген IV прийняв рішення перенесети місце проведення собору до Флоренції.

Грецька делегація остаточно погодилася на переїзд до Флоренції, де на останній шістнадцятій сесії у Феррарі прочитали папську буллу латинською і грецькою мовами (січень, 1439).

Чума та певні фінансові труднощі, що викликали переїзд делегатів сесії до Флоренції, заважали швидкому вирішенню політичних питань. Військово-політичну допомогу грекам, яку ініціював папа Євген IV на соборі, погодились надати тільки англійці [70].

Рішення собору:

а) внесення догмату про непомильність папи і про верховенство влади собору над папою (теза конціліаризму);

Щодо питання про верховенство папи над Собором чи навпаки було ухвалено таке рішення:

“як наступник святого Петра єпископ Римський є першим верховним ієрархом християнського світу, намісником Христа і головою Церкви. Папа Римський має повну владу ("plena potestas" – бойовий клич західних антиконсілівристів; його використання стало могутнім ударом по рішенню частини учасників антисобору в Базелі) керувати й управляти Церквою і всіма християнами, як "quemadmodum et" або грецькою - "κάθοντρόπον", тобто до тої міри, до якого ступеню, як це було встановлено Вселенськими соборами й записано у святих канонах;

Константинопольський патріарх є другим ієрархом після папи Римського (фактично лишень на Флорентійському соборі Римська Церква офіційно визнала друге місце константинопольської кафедри, на третьому місці – Олександрія, на четвертому Антіохія, Єрусалим перемістився на п’яте місце. Всі ці Церкви зберігають свої привілеї” [70];

б) слухалось тринітарне питання – про співдію Трьох Божих Осіб між Собою та як уявляють цю співдію вчені-теологи на землі, тобто про філіокве (filioque) чи про зіслання Святого Духа від Отця через Сина (див. Р.І.§5, мал.1);

Дискусія про Filioque стосувалася таких аспектів цієї проблеми:

- наскільки законною була папська інтерполяція в Символ віри, прийнята на перших трьох Соборах;

- наскільки богословсько-правильною була сама теорія подвійного походження Святого Духа.

Урешті-решт представники візантійської сторони, що прагнули знайти вихід із тупикової ситуації (Євангеліє від Івана не заперечувало Filioque: Ів.14-16), запропонували прийняти за основу твердження, що Отці східні й західні писали під натхненням Святого Духа. Звідси випиває, що вони не заперечували Пресвятої Трійці, навіть якщо по-різному розуміли її, тобто якщо сходження Святого Духа a Filio (і Сина) йшло таким способом, що відповідало per Filium (через Сина), то обидві формули стали вираженням одної догматичної істини – віри у Пресвяту Трійцю. Ця аксіома й була взята за основу.

Рішення собору не зобов’язувало греків вживати (Filioque), але й вони не могли заперечити того, що a Filio (і Сина) не суперечить Святому Письму;

в) у дискусіях розглядалося спірне питання про чистилище.

Заперечити вчення про чистилище було неможливо, оскільки ще у Старому Заповіті згадувалася необхідність молитви за померлих тощо.

За вченням про чистилище, одні душі, що не мають гріхів, потрапляють до раю, деякі від гріхів очищаються шляхом кар у чистилищі по смерті, і, аж очищені, піднімаються до Царства Божого, а треті – якщо нехрещені або помирають у стані смертного гріха, негайно можуть потрапити до пекла;

г) про обряди, хліб, епіклезу.

Було визнано рівноправність різних обрядів: східних і західних, які опираються на правововірну православну догматичну основу. А разом із обрядами визнано рівноправність канонічної Тайни священства різних обрядів та право єпископів і священиків різних обрядів відправляти разом Літургію (Службу Божу), тобто було розв’язано найважливішу проблему сьогодення – євхаристійне порозуміння.