Поняття про гріх

Гріх – це добровільний і свідомий переступ людиною Божої волі. Таке визначення гріха дають підручники з катехизму [20; 21; 23; 29; 31]. Бог залишив за людиною право вільного вибору. Людина може вчинити добро чи зло. Все зло, яке людина чинить проти інших людей, є водночас злом проти Бога. Це зло і називається гріхом. Гріх може бути здійснений думкою, вчинком, необережністю, навіть байдужістю.

При вчиненні гріха дуже важливу роль має намір. Адже гріх у думці – також гріх. Цікавим є той факт, що за християнськими канонами, погана думка – теж гріх. Припускають, опираючись на роботи деяких сучасних учених, що думка має певну енергію, яка передається на відстані [Стефурак Н. Нас чує … ДНК. Р. ІІ.], а тому може нашкодити іншій людині. Це підтвердили новітні досягнення вчених-фізиків, які займалися вивченням молекулярної будови води та її структури. Досліди, проведені японським ученим Ямото Масару, показали, що від думок, звуків, слів кристали води стають іншими (див. науковий фільм “Велика таємниця води”).

Доктор медицини, священик, а пізніше єпископ (Лука) В. Ф. Войно-Ясенецький зібрав оригінальні наукові підтвердження цьому припущенню. У серії своїх статей, опублікованих у часописі “Философские науки” за 1994, 1997 роки під назвою “О духе, душе и теле” (є однойменна монографія) [34], він наводить приклади передачі думки на відстані. Ось один із них: “Мадам Сєвєрі о 7 годині зривається з постелі, раптово пробудившись від сильного удару по обличчю. Вона відчуває, що в неї розсічена верхня губа, і прикладає до губи хусточку, щоб зупинити кров. Яке ж було її здивування, коли на хустинці крові не було. В цей же час її чоловік, який рано-вранці поїхав на прогулянку до озера, був захоплений сильним поривом вітру. Кермо вирвався у нього з рук і розсікло йому верхню губу. Він втратив багато крові” [34]. Чимало прикладів передачі думки на відстані подають Євангелія. Важко сказати, чим керувалися духовні особи, забороняючи гріх у думці. Проте численні дослідження підтверджують, що думка може передаватися на відстані – як добра, так і погана [Стефурак Н. Нас чує ДНК в Р. ІІ.]. Це засвідчує і праця американської дослідниці-сайєнтолога Луїзи Л. Хей “Исцели своё тело” [2000 р.], яка застосувала приклади новітніх психотехнік (шляхом самонавіювання тощо) для зцілення важкохворих людей.

Тепер уже очевидно, що із цих же причин Декалог (Десять заповідей Божих) забороняє прокльони як один із тяжких гріхів, та гріх заздрості (див. вище Р. ІІ. § 10).

Розкриваючи зміст поняття «гріх», Церква звертає увагу не тільки на дії людини, але й на її бездіяльність.

Про гріхи, здійснені вчинком, тобто вбивство, насильство, крадіжка тощо, більшість людей знає і розуміє їх правильно. Декалог чітко фіксує всі гріхи, які людина чинить діями чи думкою, чи навіть байдужістю або бездіяльністю на державній чи іншій роботі.

Таким чином, гріх – поняття набагато ширше, аніж прийнято розуміти в нашому суспільстві. І коли порушувати питання про гріх, то обов’язково варто з’ясувати його зміст. Звідси випливає, що кожна людина-християнин, готуючись до сповіді, повинна уважно проаналізувати Декалог, шість церковних заповідей, приписи про головні гріхи, чужі гріхи, гріхи, що кличуть про помсту з неба (важкі), гріхи проти Святого Духа [26; 35].

Святе Письмо наголошує, що гріхи проти Святого Духа не прощаються. Про це Ісус Христос говорить так: “Усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа – не проститься” (Мт. 12: 31-32) [5]. Серед найважчих гріхів проти Святого Духа слід виокремити гріх самогубства та його наслідки [14, с.252].

Ознайомлення з усіма видами гріхів, які виділяє Церква, показує велику потребу в цьому сучасного суспільства. До прикладу назвемо тільки важкі гріхи, котрі визначаються Біблією наскільки важкими, що “вимагають помсти з неба”. Це такі гріхи:

1) навмисне людиновбивство;

2) содомський гріх (гріх розпусти – гомосексуалізм, лесбіянство, зоофілію тощо);

3) покривдження удів, убогих, сиріт;

4) невиплата заробітної плати [21; 31].

Для українського суспільства, яке на рубежі тисячоліть тільки починає виходити з економічної й політичної кризи, це типові гріхи. Не дивно, що студенти, учні часто з’ясовують: чи не виділені ці види гріхів нещодавно. Старі молитовники ХІХ ст. спростовують ці припущення. Із цими гріхами людство не може розпрощатися вже протягом кількох тисячоріч. Але більш докладно проблема гріха розглядається в курсі “ Порівняльна релігійна етика ” або богословської дисципліни, яка у католиків називається теологія моральна (моральне богослов’я - у православних) [26].

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 79; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!