Юридичні стани актів управління

Зам. 1653.

підготовки, державної реєстрації та обліку відомчих нормативно-правових актів. Ці Рекомендації застосовуються при підготовці нормативних актів, які:

-зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

-мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не належать до сфери управління органу, який видав нормативний акт, та незалежно від форм власності.

Відповідно до ст. 2 Указу державну реєстрацію здійснюють:

Міністерство юстиції України - щодо нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю;

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим - щодо нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим;

обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції - щодо нормативно-правових актів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також органів господарського управління та контролю;

районні, районні в Києві і Севастополі управління юстиції - щодо нормативно-правових актів районних, районних у Києві і Севастополі державних адміністрацій.

Державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється шляхом проведення його правової експертизи.

Організаційно-технічні вимоги включають також дотримання обов'язкових реквізитів і стабільного порядку їх розміщення: найменування установи, автора документу, назву виду документу, дату і номер, заголовок, текст, підпис, візи, напис про державну реєстрацію акта, печатка, інші знаки автентичності акта управління.

Важливим етапом набуття чинності нормативно-правових актів є порядок їх оприлюднення. Відповідно до ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом,є нечинними.

Як відомо, порядок набуття чинності законів, актів Президента, Кабінету Міністрів визначений Указом Президента "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року. Закони України, інші акти Верховної Ради, акти Президента, Кабінету Міністрів не пізніше, як у

п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих видання. Офіційними друкованими виданнями за цим Указом є: "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України" і газета "Урядовий кур'єр". Акти Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. В такому випадку вони мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Нормативно-правові акти Верховної Ради і Президента набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів набирають чинності з моменту їх прийняття, якшо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Урядові акти, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше від дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Акти Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Неопубліковані акти набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Що стосується відомчих нормативно-правових актів, то законом ще не визначено процедуру доведення до відома громадян зазначених актів. Тому це може бути будь-який спосіб оприлюднення через засоби масової інформації: газети, телебачення, радіо.

Крім того, ст. 29 Закону України "Про інформацію" зазначає, що поширення інформації здійснюється не лише через пресу, а й безпосереднім наданням її заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Розрізняють чотири юридичні стани чинності актів управління: припинення, зупинення, зміна, скасування дії актів.

Припинення - дія зумовлена об'єктивними обставинами. Підставами для припинення дії актів управління є:

а) введення в законну силу нового акта управління з того самого питання;

б) закінчення строку, на який було видано акт;

в) досягнення поставлених актом цілей (реалізація правових відносин, виконання приписів акта тощо);

г) зникнення адресата акта (ліквідація юридичної особи, смерть носія прав і обов'язків).

Зупинення, як і скасування актів управління, пов'язані з їх незаконністю, а тому передбачають ліквідацію виявлених порушень у порядку, передбаченому Конституцією, іншими законами.

Зупинення дії незаконних актів - це тимчасовий юридичний захід, що передує процесові оспорювання законності акта в судовому порядку.

Рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Наприклад, з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції та законам України Президент України може зупинити дію цих актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності. Дія актів органів місцевого самоврядування з питань виконання делегованих їм повноважень у випадку, якщо вони суперечать Конституції і законам України, актам Президента, Кабінету Міністрів, може зупинятися відповідними органами виконавчої влади з одночасним зверненням до суду.

Навпаки, органи місцевого самоврядування мають право звертатися з позовом до суду щодо визнання нечинними актів органів державного управління і до прийняття судом рішення зупиняють на відповідній території дію оскаржувальних актів. Суперечки й конфлікти з приводу актів управління можуть також вирішуватися шляхом узгоджувальних процедур, створення паритетних комісій.

Зупинення дії незаконних актів управління є також прерогативою органів з надвідомчими наглядовими повноваженнями. Саме до таких відноситься зупинення актів, пов'язане з фактом принесення прокурором протестів у порядку загального нагляду на незаконні акти.

Зміна актів - це внесення до управлінських актів певних нових доповнень, поправок змісту, виключення та включення статей, пунктів, абзаців та інших змін, які здійснюються в міру необхідності. Зміни та доповнення до акта вносить орган, який видав цей акт. Наприклад, якщо Верховна Рада вносить певні зміни до закону, то це робиться у формі прийняття нового Закону України "Про внесення змін і доповнень до

Закону...", якщо це Указ Президента, то видається указ із змінами і доповненнями, внесеними актами глави держави і т. д.

Органи державного управління також можуть видавати повністю нові акти управління з нормативно врегульованого питання. У результаті цього попередній нормативно-правовий акт, який регулював це питання, втрачає чинність (замінюється новим), про що вказується в останньому за часом видання акті.

Скасування нормативно-правового акта здійснюється шляхом визнання нечинним цілого акта чи окремих його приписів, положень.

Правом скасування неправомірних актів наділені Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд, судові органи (загальної компетенції та арбітражні), вищестоящі органи виконавчої влади.

Актами, що підлягають скасуванню, є: акти Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голів місцевих державних адміністрацій, їх структурних підрозділів, а також підприємств, об'єднань, що належать до комунальної власності.

Новий підхід щодо правових наслідків видання актів управління, визнаних нечинними, визначено положеннями Закону "Про власність". Статтями 56, 57 передбачена відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його правочинності та за видання актів, що порушують права власників. У разі видання акта управління, що не відповідає чинному законодавству, чи в результаті дії якого порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника (інших осіб) до суду. Цьому відповідає конституційна норма (ст. 55) про право людини на оскарження в суді рішень органів державної влади, посадових і службових осіб. Тобто кожний громадянин має право оскаржити в суді не лише індивідуальні, але й нормативно-правові акти органів виконавчої влади всіх рівнів - від районної державної адміністрації до Кабінету Міністрів України, якщо ці акти порушують права і свободи людини. Для прикладу, за словами Голови Верховного Суду України В.Бойка в 1998 ріці у 1,5 раза збільшилося надходження до судів скарг, спричинених затвердженням державними органами, посадовими особами незаконних рішень, а також вчиненням протиправних дій, що порушують права громадян. Суди задовольнили 78 % таких позовів.²⁷ Існують також прецеденти, коли Вищий арбітражний суд України за позовами приватних фірм та фізичних осіб визнавав недійсними постанови Кабінету Міністрів України.

²⁷ Іменем закону// Праця І зарплата 1999. - лют • № З (163) - С. 31

Цю особливість національної практики слід підкреслити окремо, адже за європейською моделлю адміністративного права увага акцентується головним чином на порушеннях з боку індивідуальних актів. Що стосується додержання законодавства державними органами, то в країнах Західної Європи функціонує вдосконалена впродовж десятиліть, а в деяких країнах протягом століть (Франція, Німеччина), система охорони прав у адміністративно-правовому порядку. Ця функція покладена на адміністративні суди, які є самостійними і незалежними органами судової влади.

Як бачимо, існує два способи скасування актів управління. При скасуванні внутрішніх актів переважає адміністративний (вертикальний) порядок. Акти зовнішньої дії підлягають скасуванню лише в судовому порядку, тобто за позовом.

Юридичні наслідки видання неправомірних актів включають не тільки їх припинення чи скасування. Анулюються, розпадаються і конкретні правовідносини, що утворилися внаслідок видання згодом скасованого акта. Скасовуються також акти, видані на виконання такого акта. Поновлюються у первісному стані стосунки майнового характеру: повернення грошей чи коштовностей, поновлення на роботі звільнених працівників, скасування накладених стягнень. Збитки, що наступили внаслідок дії незаконного акту, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів відповідного органу державного управління.

Крім матеріальних наслідків скасування актів управління, можуть наступити й наслідки за моральну шкоду, завдану актом управління.

Глава 8.3. Звернення громадян та їх розгляд органами державного управління

Сьогодні важко уявити орган виконавчої влади, установу, підприємство, яким би не доводилося вирішувати скарги чи заяви громадян. Людина звертається до органу влади або посадової особи письмово чи усно, сподіваючись, що її почують, прислухаються до її поради, пропозиції, критичних зауважень стосовно їх діяльності та будуть вжиті відповідні заходи для поліпшення роботи, вирішені питання, що порушуються у зверненні.

Прийняття Конституції України поставило на порядок денний питання практичної реалізації наданого громадянам права (ст. 40) надсилати індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

З метою законодавчого врегулювання цієї конституційної норми був прийнятий 2 жовтня 1996 року Закон України "Про звернення громадян". Крім того, законодавство про звернення громадян включає й інші

законодавчі акти, що видаються відповідно до Конституції та цього закону.

Він регулює питання практичної реалізації конституційного права:

- вносити в органи державної влади, об'єднання громадян (відповідно до їх статуту) пропозиції про поліпшення їх діяльності;

- викривати недоліки в роботі;

- оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон надає і забезпечує можливість: для подальшої демократизації

управління державними і громадськими справами; для впливу громадян на поліпшення роботи органів державної влади, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності; для захисту своїх прав та законних інтересів.

Проаналізуємо Закон "Про звернення громадян" в цілому та окремі його положення.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 86; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!