Голова обласної державної

МІНІСТР

Міністри

Віце-прем'ср-міністри

Зам. 1653.

Урядові комітети

С

Секретаріат КМУ

Рис. 5.2. Структурна схема Кабінету Міністрів України та його апарату.

Реформування центральних органів виконавчої влади спрямоване на оптимізацію їх кількісного складу, забезпечення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів вироблення і реалізації урядової політики в тій чи іншій сфері, підвищення ролі міністрів як політичних діячів (політиків) і відокремлення статусу міністрів від статусу державних службовців, а також запровадження нових форм і процедур діяльності ЦОВВ та відповідних організаційних структур.

Передбачається концептуально по-новому класифікувати підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади за різним правовим статусом та суттєвими ознаками, а саме:

І група - центральні органи виконавчої влади:

а) міністерства;

б) державні комітети (державні служби);

в) ЦОВВ зі спеціальним статусом.

// група - органи, установи і організації, шо підпорядковані Кабінету Міністрів України опосередковано через підпорядкування міністерствами та іншими ЦОВВ.

До цих органів повинні бути віднесені установи, організації, ключові установчі та кадрові питання, щодо яких вирішуються Кабінетом Міністрів України, в тому числі стосовно тих органів, установ і організацій, що

безпосередньо підпорядковані міністерствам,-- за поданням відповідних міністерств.

ПІ група - установи і організації при Кабінеті Міністрів України.

Ці структури пропонується вивести за межі поняття "органи виконавчої влади", оскільки вони не є суб'єктами виконавчої влади, тобто не мають державно-владних повноважень.

Грунтуючись на запропонованій класифікації органів виконавчої влади, велике значення матиме встановлення на законодавчому рівні нового статусу органів кожної з наведених вище груп, що дасть можливість перенести центр ваги із завдань управління на завдання визначення загальної стратегії га координації дій відповідних галузей.

1.Міністерства - центральні органи виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя (секторах державного управління). Міністерства групуватимуться за відповідними функціями та секторами і їхня внутрішня організація обумовлена основними функціями, які перебувають у сфері їх відповідальносгі. Окремі міністерства можуть бути багатогалузевими або надгалузевими (наприклад, охоплювати такі галузі як промисловість, транспорт, зв'язок, енергетика). Перехід від галузевого до переважно функціонального принципу управління дасть змогу кількісний склад міністерств зробити оптимальним, а структуру гнучкою. Реорганізація міністерств у липні-серпні 1997 року стала першим кроком такого процесу. У результаті кількість міністерств зменшилася з 27 до 21 за рахунок реструктуризації, ліквідації галузевих міністерств і створення державних комітетів. Склад Кабінету Міністрів зменшився з 34 до 25 осіб. Наступним етапом удосконалення системи державного управління, підвищення ефективності функціонування органів виконавчої влади, посилення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів вироблення і реалізації державної політики у відповідних галузях і сферах діяльності та поетапного впровадження адміністративної реформи в Україні стало прийняття Указу Президента України "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України" від 13 березня 1999 року. Цим Указом удосконалено структуру центральних органів виконавчої влади, число міністерств зменшилося до 18, відповідно зменшився кількісний склад Кабінету Міністрів, введено нову ланку центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через інші центральні органи виконавчої влади. Укази Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" та "Про склад Кабінету Міністрів України" від 15 грудня 1999 року скоротили число міністерств до 15, членів Уряду - 20 -ти осіб. У результаті нинішня система центральних органів виконавчої влади України є трирівневою структурою на чолі з Кабінетом Міністрів.

Передбачається також піднести роль та відповідальність міністрів, які за посадою є членами Кабінету Міністрів і відповідно до цього мають статус політичних діячів (політиків). Міністр у межах покладених на нього функцій має діяти самостійно відповідно до своєї компетенції та нести за це політичну та посадову відповідальність.

Суттєвий крок у цьому напрямку вже зроблений: підвищенню особистої відповідальності за політику, яку проводять міністри, сприяло запровадження вперше в нашій країні інституту контрасигнації (скріплення підписом) актів Президента України (поряд з підписом Прем'єр-міністра) підписом міністра, відповідального за акт та його виконання. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноважень заступникам міністра, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу службових обов'язків між заступниками, які мають статус (за винятком першого заступника) державного службовця (рис. 5.3).

Політичне керівництво міністерства

Рис 5.3. Структурна схема міністерства.

2.Державні комітети - це центральні органи виконавчої влади, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру Голови цих органів не входять до складу Кабінету Міністрів і не є політичними діячами, маючи статус державних службовців. Існування державних комітетів виправдане лише в тому разі,

коли певні функції виконавчої влади неможливо або небажано віднести до відання якогось одного міністерства, або коли існує необхідність організаційно (структурно) розмежувати відповідальність за прийняття політичних рішень та за їх реалізацію.

З.ЦОВВ зі спеціальним статусом - це новий вид органів виконавчої влади. Його особливість полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішуватися шляхом прийняття законів, що визначають повноваження і порядок діяльності саме цих ЦОВВ (статутних законів).

4.Органи, установи і організації, підпорядковані міністерствам чи іншим ЦОВВ, - це також новий вид підвідомчих Кабінету Міністрів органів, установ, організацій в системі виконавчої влади, який згідно з Концепцією не відноситься до групи ЦОВВ. До них належать: департаменти, інспекції, виконавчі бюро.

Для подальшого розвитку цих тенденцій також передбачається:

- проаналізувати функції та повноваження центральних органів державного апарату і на цій основі визначити їх оптимальну структуру;

надати органам центральної влади функцій стратегічного планування та вироблення політики у відповідних сферах діяльності, програм дій щодо задоволення суспільне важливих потреб, визначення цілей державного розвитку;

- визначити організаційні та матеріально-фінансові шляхи і засоби забезпечення прогнозування, планування, регулювання, моніторингу, аналізу і контролю в нових суспільних умовах, зокрема за ринкової економіки;

- перехід до переважно функціонального принципу діяльності центральних органів виконавчої влади, насамперед міністерств і відомств;

- посилити як повноваження, так і персональну відповідальність керівників центральних органів виконавчої влади;

- розробити механізм і засоби підвищення ефективності прийняття управлінських рішень;

- створення підрозділів з аналізу та вироблення політики у певних сферах діяльності;

- здійснити заходи щодо реорганізації інформаційно-статистичної служби, обліку і звітності;

- привести у відповідність до цілей і завдань адміністративної реформи змістовне визначення основних термінів і понять.

У напрямку територіальної організації державного управління В Україні йде активний пошук децентралізованої моделі державного управління, яка має стати альтернативою існуючим централізованим структурам. Тому сучасна ситуація в державі потребує посиленої уваги до вироблення регіональної політики (збереження політичної та економічної Цілісності України, управління формуванням регіональних ринків тощо),

що є складовою частиною загальнонаціональної політики. Суть нової регіональної політики полягає в розширенні самостійності та відповідальності місцевих органів влади у вирішенні завдань життєзабезпечення та розвитку територій, міст, селищ, сіл. Така децентралізація влади та відповідальності не тільки не ослабить, а навпаки, посилить центральні інститути влади через їх концентрацію на ключових проблемах держави. Для цього необхідно чітко розділити повноваження, відповідальність і неодмінно фінансово-економічну базу між загальнодержавними, територіальними та місцевими рівнями управління. Головним змістом діяльності місцевого самоврядування має стати вирішення соціальних проблем. Тому зміст нової регіональної політики можна сформулювати так: створення політико-юридичних, соціально-економічних умов для реалізації потенціалу розвитку регіонів та підтримки міжрегіональної співпраці.

Для вирішення цих вкрай важливих проблем планується створення центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики з наданням йому права координувати діяльність інших центральних органів виконавчої влади у сфері регіональної політики уряду. Потреба створення такого органу зумовлена необхідністю постійного контролю за діяльністю місцевих органів виконавчої влади з боку центральних органів. Адже багато міністерств практично самоусунулося від виконання цієї функції управління, а ті перевірки, які здійснюються під егідою Кабінету Міністрів, проводяться, як правило, фахівцями, які не мають потрібної кваліфікації, а нерідко й бажання для всебічного і глибокого аналізу діяльності місцевих органів влади щодо їх впливу на соціально-економічні процеси в регіонах.

Надзвичайно важливою проблемою є реформування місцевих органів виконавчої влади. Адже державне управління пронизує не лише регіональний рівень, а доходить і до найнижчого рівня органів місцевого самоврядування - виконкомів сільських і селищних рад шляхом делегування їм державних повноважень виконавчої влади. Тому існують проблеми, пов'язані з делегуванням цих повноважень та відповідальність за їх виконання, а також проблеми взаємовідносин між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

У діяльності місцевих органів виконавчої влади, зокрема обласних державних адміністрацій, має бути підвищена ефективність контрольно-наглядових функцій з додержанням Конституції України і законів, а також здійснення державного управління і місцевого самоврядування з одночасним посиленням розпорядчо-виконавчих функцій районних державних адміністрацій. Особлива увага надається поетапності здійснення змін на рівні обласних державних адміністрацій, які є ключовою ланкою в реалізації державної політики уряду на територіальному рівні. Нова модель організації державних адміністрацій обласного рівня

передбачає, що на заключному етапі реформування (орієнтовно після 2000 року) вони мають бути побудовані за такою схемою:

а) голова облдержадміністрації та його перший заступник повинні мати статус політичних діячів (політиків) - провідників єдиної державної політики в регіоні;

б) заступники голови облдержадміністрації повинні мати (за аналогією з заступниками міністрів) статус державних службовців;

в) сфери відання та відповідальності заступників, як правило, повинні відповідати розподілу функціональних повноважень між віце-прем'єр-мінісграми, що стане підставою для обмеження кількості заступників голови облдержадміністрації;

г) вводиться посада секретаря облдержадміністрації, який здійснюватиме адміністративно-оперативне керівництво апаратом цієї адміністрації;

д) між посадовими особами повноваження повинні бути розмежовані таким чином, щоб голова облдержадміністрації був максимально звільнений від вирішення поточних, оперативних питань, зосереджуючись на проблемах розроблення і здійснення державної політики з урахуванням специфіки відповідного регіону (див. рис. 5.4).

адміністрації (політичний діяч)

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 54; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!