Основні означення теорії систем, поняття системи

Центральною проблемою, теорії систем і системних досліджень є визначення поняття системи.

В основі теорії систем лежить сформульована біологом Л. фон Берталанфі теза, згідно з якою для системи, що складається з елементів, можуть бути вказані певні загальні принципи, незалежно від того, яка є фізична сутність цих елементів. Теорія систем стала потужно розвиватись у зв'язку з появою кібернетики, де саме керована система стала об'єктом дослідження. Подальше зміцнення позицій теорії систем пов'язане зі здобутими результатами математичної логіки, теорії автоматів, теорії машин Тьюрінга й потребами соціології, екології, біології, військової справи, груп взаємодіючих ЕОМ, радіозасобів тощо. Методи і принципи дослідження систем розроблялися Ланге, Месаровичем, Акоффом і Ешбі, а також українськими і російськими вченими – В. М. Глушковим, Н. П. Бусленко, А. И. Уйомовим, Б. Н. Михалевським, Ю. А. Шрейдером та іншими.

На сьогодні не існує (на інтуїтивному рівні) єдиного визначення системи, що є достатньо загальним, повним і несуперечливим. Відомо не менше 35 різних визначень цього поняття. Таке їхнє різноманіття зумовлене, зокрема тим, що визначення системи – це в більшості випадків її мовна (лінгвістична) модель. Тому розходження у вимогах до опису моделі системи приводять до різних визначень цього поняття.

Розглянемо кілька конструктивних визначень поняття системи.

Широко розповсюдженим є означення системи як множини елементів, що перебувають у взаємодії. За означенням, система – це сукупність об'єктів або елементів, які знаходяться у відношеннях або зв'язках один з одним, що утворюють певну цілісність, єдність.

Нехай відомо, що система складається з деякої множини взаємозалежних елементів: . Для того, щоб повністю описати систему необхідно формалізувати уявлення про зв'язки між її об'єктами. Тоді формальний опис системи, зокрема, можна подати у виді різних комбінацій зв'язків між відповідними парами або групами об'єктів .

У свою чергу, зв'язки повинні описувати взаємодію об'єктів у часі. Отже, опис системи, у загальному випадку повинен враховувати й еволюцію системи. Системи, що еволюціонують, описуються в межах динамічних моделей систем. Формалізація динамічного підходу до опису систем ґрунтується на представленні системи у виді взаємодіючих у часі процесів. З цього визначення випливає, що структура системи (з яких об'єктів вона складається), а також її внутрішня організація (взаємозалежність елементів системи) заздалегідь відомі. Виникає природне запитання – чи завжди при дослідженні системи відомі її структура і внутрішня організація? Очевидно, що не завжди.

Для організаційно-технічних систем, до яких, вочевидь, належать і системи зв'язку, вводять також і особу, що приймає рішення (ОПР). Такі організаційно-технічні системи називають ергатичними, а керування нами – ситуативним. Для аналізу та управління такими системами використовуються спеціальні методи, що відокремлені в окремий науковий напрямок в якому розробляється теорія прийняття рішень.

Слід відзначити, що елементами системи можуть бути об'єкти не лише матеріальні, але й суто абстрактні. Наприклад, елементами системи можуть виступати відносини чи зв'язки між певними об'єктами. Разом з тим, один і той самий об'єкт на різних етапах може розглядатися в різних аспектах. Наприклад, в одних випадках він може виступати в ролі системи (наприклад радіостанція, що складається з елементів: окремих пристроїв і блоків), в інших той самий об'єкт може розглядатися як елемент більш загальної системи – метасистеми (наприклад та ж радіостанція є елементом системи зв'язку). З іншого боку, кожен блок може, в свою чергу, розглядатися як система, що складається з елементів – радіодеталей, які є взаємопов'язані.

Іноді виникає необхідність системний розгляд і аналіз провести не від елементів до цілісної системи, а у зворотному напрямку, коли систему треба розчленувати на елементи. Такий підхід буває потрібним при вивченні системи, при інтерпретації її структури відповідно до відносин між отриманими внаслідок розгляду елементами. Явно відокремлюваних елементів у системі може не виявитися, тому для розв'язання невизначеності, яка при цьому виникає, від дослідника вимагається певний творчий підхід. Вочевидь, і надалі не можна розраховувати на розробку загального алгоритму поділу системи на елементи. Різні дослідники розглядають одну й ту саму систему неоднаково. Наприклад, кінь як цілісна система сприймається біологом, жокеєм, митцем, ветеринаром, кухарем тощо з різних точок зору. Проте як цілісна система вона відповідає уявленням усіх цих людей.

Можна також стверджувати і те, що жодна природна система не вичерпується скінченим набором уявлень. Отже, рівні розгляду системності можуть бути різноманітні. Про них необхідно попередньо домовитися для того, щоб при аналізі об'єкта чи синтезі його моделі взаємодіючі особи (які, в свою чергу, утворять певну систему) могли б порозумітися. У теорії систем сучасного зв'язку прийнятим рівнем є сама система зв'язку відповідної ланки керування, а всі лінії й засоби зв'язку – її елементи. Це трдиційний макропідхід до вивчення систем зв'язку. Разом з тим у теорії зв'язку можливий і мікропідхід, коли у якості система розглядається окремий пристрій або вузол, що складається з елементів – радіодеталей, які перебувають у взаємодії. Часто виокремлюється й мезапідхід на рівні взаємодіючих засобів і комплексів зв'язку.

На практиці часто явище, процес чи систему доводиться розглядати окремо від оточення. Виокремлюючи певну систему з оточуючого середовища, спрощують ситуацію, бо в світі всі об'єкти, явища чи процеси певною мірою взаємопов'язані. Однак саме така абстракція допомагає пізнавати світ, бо вивчення цілого за частинами є один з основних способів пізнання.

Часто при вивченні системи виникає необхідність розгляду її у взаємодії з іншими системами або з оточуючим середовищем. У якості ілюстрації саме такого підходу до визначенні поняття системи на інтуїтивному рівні можна привести наступне:

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 142; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!