Види та методи перестрахування.

Тема 10

Тема 9

Тема 9

СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Лекція 23

СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Мета: Визначити необхідність, зміст і структуру страхування цивільної відповідальності, професійної відповідальності, страхування джерел підвищеної безпеки.

1.Необхідність, зміст і структура страхування цивільної відповідальності.

2. Страхування професійної відповідальності.

3. Страхування джерел підвищеної безпеки.

4. Страхування інших видів відповідальності.

Література

Основна:

1. Говорушко Т. А. Страхові послуги. Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

2. Плиса В. Й. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.

3. Про страхування: Закон України від 07.03.96 № 86/96-ВР (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук ред. С. С. Осадець, д-р економ. наук, проф. – К. КНЕУ, 2002. – 528 с.

6. Страхування: Теорія та практика: Навч.-метод. посіб. / Внукова Н. М., Успаленко В. І., Временко Л. В. та ін. / За загальною редакцією проф. Внукової Н. М. – Х.: Бурун книга, 2004. – 376 с.

Додаткова:

7. Внукова Н. М. Смоляк В. А. Економічна оцінка ризику діяльності підприємств: проблеми теорії та практики: Монографія. – Х. – ВД «ІНЖЕК», 2006. – 184 с.

8. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України: офіційний сайт // www.dfp.gov.ua

______________

Страхування відповідальності спрямоване як на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника, так і на захист фінансового стану самого страхувальника. За наявності страхового полісу відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією і не залежить від платоспроможності страхувальника. Страхувальник на суму страхового відшкодування звільняється від витрат, пов’язаних із компенсацією спричиненої ним шкоди. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками доволі тривалий.

Страхування відповідальності з огляду на його економічну доцільність і соціальну вагомість з’явилося й на українському ринку. Страхування відповідальності перевізників, власників транспортних засобів, туристичних організацій, імпортерів фармацевтичної продукції, нотаріусів та аудиторів вже широко здійснюється українськими страховиками як в обов’язковій, так і в добровільній формі.

Правова основа страхування відповідальності. Рівень розвитку страхування відповідальності прямо залежить від досконалості національних правових інститутів та законодавства, оскільки в основу цього напрямку страхування покладено норми національного та міжнародного права. Для страхування становить інтерес цивільна відповідальність, яка має майновий характер і пов’язана з компенсацією завданої шкоди.

Цивільна (цивільно-правова) відповідальність страхувальника виникає як юридичний наслідок невиконання або неналежного виконання ним передбачених цивільним правом обов’язків, через що було порушено суб’єктивні цивільні права третьої особи. До страхувальника в інтересах потерпілого застосовуються встановлені законом або договором санкції майнового характеру. Ідеться про відшкодування збитків, які реально завдані третій особі, та неодержану користь.

Для накладання відповідальності на страхувальника потрібна наявність його вини; проте можливі випадки, коли відповідальність настає незалежно від вини та навіть без вини; іноді навіть дія непереборної сили не звільняє страхувальника, який заподіяв шкоду, від відповідальності. Це залежить від специфіки діяльності страхувальника та правових норм, які її регламентують.

Цивільне право засновується на презумпції вини, тому страхувальник вважається винним доти, доки він не доведе свою невинність, а потерпіла третя особа зобов’язана довести факт здійснення проти неї правопорушення, наявність у неї збитків та наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою страхувальника та збитками. Страховикові потрібно ураховувати, що сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, доки страхувальник не доведе, що мав право на дії, які спричинили шкоду. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.

Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену правомірними діями, є передбачені Кодексом торговельного мореплавання зобов’язання щодо розподілу збитків, що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну аварію збитки, що виникли під час морського перевезення в результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою рятування судна, фрахту та вантажу, що перевозиться на судні, від спільної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрахтом та вантажем пропорційно до їх вартості.

Не вимагається наявності вини страхувальника, який заподіяв шкоду, якщо він є власником джерела підвищеної небезпеки (безумовна, або сувора, відповідальність).

У деяких випадках відповідальність не настає, якщо був злий умисел або необережність потерпілого. Так, власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли доведе, що шкода виникла внаслідок умислу потерпілого. Здебільшого відповідальність знімається, якщо йдеться про дію непереборної сили. Виняток становить Повітряний кодекс України, який передбачає відповідальність за особисту шкоду, спричинену пасажирові під час старту, польоту або посадки літака навіть у разі дії непереборної сили.

Ці умови виникнення відповідальності страхувальника визначають положення договору страхування відповідальності (перелік страхових ризиків, винятки зі страхового покриття, ліміт відповідальності, страховий тариф тощо).

Типи договорів страхування відповідальності. Позови за договором страхування відповідальності потенційно можуть бути подані протягом кількох років, а отже, це може статися тоді, коли страхувальник страхуватиметься вже в іншого страховика. Через це постають труднощі з визначенням «відповідального» за такими претензіями страховика. Тому важливо, які саме принципи покладено в основу договору страхування. Вибір залежить від діяльності страхувальника та національного законодавства.

Якщо період між спричиненням шкоди та фактом її виявлення незначний, то договір укладається на основі події — «occurrence policy». Якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, у разі страхування відповідальності за фармацевтичні препарати), то доцільніше укласти договір на підставі заявлених позовів. Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на підставі події. Це означає, що страховик несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком події, що настала протягом дії договору. При цьому причиною виникнення такої події може бути діяльність страхувальника до початку дії договору страхування. Якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але подія відбулася ще в момент дії договору, то ці збитки також покриваються страховиком згідно зі строком позовної давності.

Останнім часом поширилися договори на підставі поданих позовів. Іноді їх називають ще договорами за умовою «поданих вимог». Страховий захист поширюється на позови (обставини), які вперше висуваються (заявляються) страховикові під час дії договору страхування, тобто незалежно від дати нанесення шкоди. Щоб уникнути позовів, що є наслідком попередніх подій, страховики застосовують ретроактивну дату. Шкода, спричинена до цієї дати, покриттю не підлягає. Договори на основі заявлених позовів часто містять умову про продовжений період подання позовів — «extended reporting period». Страхувальник має захист на обумовлений період (наприклад, кілька років), але лише стосовно позовів, спричинених обставинами, повідомленими страхувальником страховикові до дати закінчення договору страхування.

У національних законодавствах можуть міститися положення, що впливають на визначення «відповідального» страховика. Наприклад, суди США розробили систему «потрій-ної умови». Згідно з цією системою позивач може сам зазначити, який з періодів — час нанесення шкоди, час виявлення шкоди або період між ними — найбільше відповідає його випадку.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає необхідність страхування цивільної відповідальності?

2. Назвіть зміст і структуру страхування цивільної відповідальності.

3. Охарактеризуйте страхування професійної відповідальності.

СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Лекція 24

СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НА ТРАНСПОРТІ

Мета: Визначити особливості страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та відповідальності перевізника вантажів.

1. Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

2. Страхування відповідальності перевізника вантажів.

Література

Основна:

1. Говорушко Т. А. Страхові послуги. Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

2. Плиса В. Й. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.

3. Про страхування: Закон України від 07.03.96 № 86/96-ВР (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук ред. С. С. Осадець, д-р економ. наук, проф. – К. КНЕУ, 2002. – 528 с.

6. Страхування: Теорія та практика: Навч.-метод. посіб. / Внукова Н. М., Успаленко В. І., Временко Л. В. та ін. / За загальною редакцією проф. Внукової Н. М. – Х.: Бурун книга, 2004. – 376 с.

Додаткова:

7. Внукова Н. М. Смоляк В. А. Економічна оцінка ризику діяльності підприємств: проблеми теорії та практики: Монографія. – Х. – ВД «ІНЖЕК», 2006. – 184 с.

8. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України: офіційний сайт // www.dfp.gov.ua

______________

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у більшості країн світу належить до обов'язкових видів страхування, що зумовлюється тим, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки та тим, що цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки потенційно учасником дорожньо-транспортної пригоди може бути кожний громадянин.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Йдеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб.

Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності є грошова сума, в межах якої страховик згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити компенсацію збитків третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку.

Завдяки впровадженню обов'язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників "Зелена картка", яка функціонує з 1 січня 1953 року.

Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників - нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників Інших країн. Це забезпечується виконанням певних умов країнами - членами системи "Зелена картка".

Страхування відповідальності перевізника вантажів. Географічне положення України, рівень її економічного розвитку та всеохоплююче включення у світову економіку забезпечують безперервні вантажопотоки з внутрішніх та міжнародних перевезень всіма видами транспорту. До процесу перевезень вантажів залучені автотранспортні підприємства, авіакомпанії, судновласники, експедитори з фрахту, залізниця. Якщо перевезення здійснюються з перевантаженнями або різними видами транспорту (комбіновані перевезення), то вантажовідправникові немає потреби укладати договір перевезення з кожним перевізником окремо. Досить укласти його з першим перевізником на весь маршрут, а фактичний перевізник змінюватиметься у процесі транспортування.

У разі пошкодження вантажу його власник може вимагати компенсацію збитку від перевізника. Оскільки відповідальність перевізника, як правило, обмежена, то збиток може бути погашений не повністю, а в деяких випадках зовсім не сплачений (наприклад, за браком коштів у перевізника). Наявність полісу страхування відповідальності перевізника за вантаж частково знімає деякі проблеми для власника вантажу, але не вирішує їх. Для повної компенсації збитків від загибелі або пошкодження вантажу необхідний поліс страхування вантажу, що надає ширше покриття та укладається на користь вантажовласника.

Об'єктом страхування є відповідальність вантажоперевізника за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення (відповідальність за вантаж). За додаткову страхову премію може бути включений ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу у результаті затримки в доставці. Об'єктом страхування може бути відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду їхньому життю, здоров'ю або майну, завдану під час транспортування вантажу (відповідальність перед третіми особами), відповідальність за забруднення навколишнього середовища. У цьому разі покриття надається на умовах, аналогічних страхуванню відповідальності перед третіми особами та за забруднення.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть сутність та особливості страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів.

2. У чому полягають особливості страхування відповідальності перевізника вантажів?

ПЕРЕСТРАХУВАННЯ І СПІВСТРАХУВАННЯ

Лекція 25

ПЕРЕСТРАХУВАННЯ І СПІВСТРАХУВАННЯ

Мета: Дослідити необхідність, поняття та значення перестрахування та співстрахування, види та методи перестрахування; з’ясуватистан та перспективи розвитку перестрахування в Україні.

1.Необхідність та перспективи розвитку співстрахування в Україні.

2.Поняття та значення перестрахування у забезпеченні гарантій страового захисту.

4. Стан та перспективи розвитку перестрахування в Україні.

Література

Основна:

1. Говорушко Т. А. Страхові послуги. Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

2. Плиса В. Й. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.

3. Про страхування: Закон України від 07.03.96 № 86/96-ВР (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук ред. С. С. Осадець, д-р економ. наук, проф. – К. КНЕУ, 2002. – 528 с.

6. Страхування: Теорія та практика: Навч.-метод. посіб. / Внукова Н. М., Успаленко В. І., Временко Л. В. та ін. / За загальною редакцією проф. Внукової Н. М. – Х.: Бурун книга, 2004. – 376 с.

Додаткова:

7. Внукова Н. М. Смоляк В. А. Економічна оцінка ризику діяльності підприємств: проблеми теорії та практики: Монографія. – Х. – ВД «ІНЖЕК», 2006. – 184 с.

8. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України: офіційний сайт // www.dfp.gov.ua

______________

Перестрахування є окремою сферою страхової діяльності. Його вважають "вторинним" страхуванням або страхуванням самих стра­ховиків.

Розвиток конкурентного ринку страхування в нашій країні передбачає, в першу чергу, створення справедливої системи розподілу ризику між страховиками, що функціонують на ринку. Таку систему справедливого розподілу ризику виражає механізм перестрахування.

Водночас визначення перестрахування практично не змінювалося протягом двох століть. Перестрахування - це самостійна галузь страхування, котра захищає безпосереднього страховика від можливих фінансових втрат у тому випадку, коли він був би змушений здійснювати виплати за укладеними договорами страхування, не маючи перестра-хувального покриття.

Ринкова конкурентна рівновага передбачає точний розподіл попиту між страховиками, що означає те, що кожен страховик має прийняти на себе таку частку ризику, яку може фактично забезпечити. Оскільки територіальна та маркетингова сегментація ринку далеко не завжди співпадає зі структурою страховиків, виникає необхідність пере­страхування, тобто передачі надлишкової частки ризику страховику, який може її прийняти.

Це дуже специфічні економічні відносини, вони суттєво відрізняють страхування від інших видів економічної діяльності, якою займаються різні суб'єкти ринку. Саме в процесі передачі частини страхового ризику у перестрахування відбувається обмеження власного ризику страховика, що дає йому додаткові можливості проводити страхові операції та підвищує рівень гарантованості виконання зобов'язань перед страхуваль­ником. Саме перестрахування сприяє зростанню обсягів страхової відповідальності, що може прийняти на себе кожний окремий страховик.

Отже, перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Ураховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування-збитки кількох покриваються багатьма.

Передавання частини ризику від одного страховика до іншого вик­ликано також необхідністю оптимізації страхового портфеля, підвищення надійності та платоспроможності страховика при здійсненні страхових операцій. Перестрахування надає реальні можливості для кращого задоволення економічних інтересів кожного із учасників страхового бізнесу. Адже в процесі перестрахування може забезпечуватися не лише захист портфеля страховика від надмірних виплат за окремими (ката­строфічними) страховими ризиками, а й досягатися розподілення страхових виплат серед багатьох страховиків.

Згідно з чинним страховим законодавством операції з перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності і диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, коли страховик приймає на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів. Для страховиків, що працюють в Україні, передбачено обов'язкове перестрахування, якщо страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування перевищує 10% суми спла­ченого статутного фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

Перестрахування тим більше стає необхідністю, чим меншими є власні страхові ресурси страховика. В Україні їх можна вважати мінімальними, тому страховики-резиденти неспроможні самостійно брати на себе навіть невеликі (а за мірками західних страхових компаній - мінімальні) ризики.

В Україні практично немає жодної страхової компанії, спроможної самостійно покрити страхові відшкодування від реалізації страхового ризику на великих промислових підприємствах, у авіаційному чи морському страхуванні. Отже, така економічна реальність спонукає страховиків активно проводити перестрахування.

Перестрахування має важливу правову особливість. Відповідальність за страховим ризиком перед страхувальником повністю покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те, що договір перестра­ховано. Страхувальник, як правило, може навіть і не знати про пере­страхування. Можна сказати, що відносини з перестрахування - це внутрішня справа страхових компаній, яка не стосується первинних або оригінальних ризиків.

Страховик, який прийняв на страхування ризик від страхувальника, а потім передав частину свого страхового ризику іншому страховику, іменується перестрахувальником (цедентом). Послідовність процесу перестрахування представлена на рис.1.

Страхувальник, страхуючи ризик, передає його за певну плату (страхову премію) страховику. Це перший рівень розміщення (передачі ризику). Тут економічні правовідносини реалізуються між стра­хувальником і страховиком.

Рис. 1. Схема перестрахування

При цьому страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відпо­відальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Перший рівень розміщення (передачі) ризику дозволяє страхувальнику отримати у законному порядку згідно з укладеним страховим договором страхову суму в разі настання (реалізації) страхового ризику. Страхувальника не турбує, як саме страховик зможе забезпечити виконання зобов'язань відповідно до укладеного договору страхування.

Страховик, прийнявши на себе страховий ризик, реально оцінюючи свої економічні можливості та діючи відповідно до чинного законо­давства, що регламентує діяльність суб'єктів страхового ринку, самостійно шукає іншого страховика, котрий би погодився взяти на себе частину страхового ризику, що був переданий йому страхувальником.

Страховик, якому страховик (цедент) передає частину ризику, взятого ним від страхувальника на страхування, зветься перестраховиком (цесіонарієм). Це другий рівень розміщення (передачі) страхового ризику, його іменують перестраховок) цесією. При перестрахуванні відбуваються економічні взаємовідносини між цедентом і цесіонарієм (страховиком, який бере частину страхового ризику від страховика).

Цесіонарій може, у свою чергу, передати частину взятого на себе страхового ризику іншому перестраховику (ретроцесіонарію). Процес розміщення (передачі) ризику від цесіонарія до ретроцесіонарія має назву ретроцесії. Це третій рівень розміщення ризику. Перестрахування може бути продовжене, ризик може передаватись у ретроцесію іншому ретроцесіонарію (четвертий рівень розміщення ризику) і так може відбуватись декілька разів, поки страховий ризик не буде поділено між перестраховиками так, щоб забезпечити реалізацію економічних інтересів усіх учасників страхування певного страхового ризику.

Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування, перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладення страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі коли: законодавством країни, в який зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю: перестраховик-нерезидент повинен мати безпосередній досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестра­хування; перестраховик-нерезидент не порушував страхове законо­давство України і до нього не застосовувались відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

Переданий перестрахувальний інтерес має назву аліменти, а отриманий - контралімента.

Перестрахування передбачає систему комісійної винагороди.

Комісія в перестрахуванні - це частина страхової премії, закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи, яка залишається в цедента, оскільки останній відповідає перед страхувальником за всю страхову суму та обслуговує весь договір страхування. Передаючи надалі частину ризику іншому страховику - цесіонеру, цедент передає йому й відповідну частину премії та виступає перед цесіонером немовби посередником, який дає цесіонерові і клієнта, і частину страхової премії, за що залишає собі певну винагороду у вигляді комісії.

Комісія може бути оригінальною, перестрахувальною та брокерською.

Оригінальна комісія - це відрахування від страхової премії на користь цедента за передачу ризику (всього або частини) у перестрахування цесіонерові. Вторинне розміщення ризику є найважливішою функцією перестрахування. Підтвердженням цього є розмір оригінальної комісії, який може досягати 20 % від премії.

Перестрахувальна комісія сплачується за наступних розміщень ризику, тобто за ретроцесії. Таку комісію отримує ретроцедент від ретро-цесіонера за переданий ризик у перестрахування. Розмір такої комісії коливається в межах 10-15 % від загального розміру премії.

Брокерська комісія є відрахуванням від страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування. Така комісія становить від 1,5 до 15 % нетто-премії.

Тантьєма (іноді її називають додатковою комісією) являє собою комісійну винагороду з прибутку, яку перестраховик щорічно виплачує цеденту за передані ризики у перестрахування.

У професійних перестраховиків витрати значно нижчі, ніж у страхо­виків, і відповідно рентабельність їх діяльності є вищою. Саме на цій підставі страховик-цедент обумовлює тантьєму в договорі перестра­хування.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) зобов'язані в установ­леному порядку та в межах встановленої звітності повідомляти Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та подавати пояснення щодо звітних даних про укладені договори перестрахування. Враховуючи необхідність забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальником при укладанні договорів перестрахування законодавством України передбачено зобов'язання перестраховика здійснити за заявою страховика (цедента, перестрахувальника) сплату частки страхових сум та страхових відшкодувань, передбачених цими договорами, безпо­середньо страхувальнику у разі неплатоспроможності страховика (цедента).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 48; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!