Умови вибору та характеристика методів кількісної оцінки та аналізу ризику

Зони ризику

При всебічній оцінці ризику варто було б встановлювати для кожного абсолютного або відносного значення розмір можливих втрат і відповідну імовірність виникнення такої величини.

З цією метою користуються такими поняттями як зона ризику. Для того, щоб розібратися в цьому спочатку виділимо ці області або зони ризику в залежності від величини втрат (Рис.10).

Рис.10. Схема зон ризику

Область, у якій втрати не очікуються, назвемо безризиковою зоною, їй відповідають нульові втрати або негативні (перевищення прибутку).

Під зоною припустимого ризику будемо розуміти область, у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони менше очікуваного прибутку.

Границя зони припустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахункові прибутки від підприємницької діяльності.

Наступну більш небезпечну область будемо називати зоною критичного ризику. Це область, яка характеризується можливістю втрат, що перевищують величину очікуваного прибутку, аж до величини повного розрахункового виторгу від підприємництва, що представляє суму витрат і прибутку.

Інакше кажучи, зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, що свідомо перевищують очікуваний прибуток і в максимумі можуть призвести до втрати всіх засобів, що невідшкодовується, вкладеним підприємцем у справу. В останньому випадку підприємець не тільки не одержує від угоди ніякого доходу, але несе збитки в сумі всіх марних витрат.

Крім критичного, доцільно розглянути ще більш застрашливий катастрофічний ризик. Зона катастрофічного ризику представляє область втрат, що по своїй величині перевершують критичний рівень і в максимумі можуть досягати величини, рівної майновому стану підприємця. Катастрофічний ризик здатний призвести до краху, банкрутства підприємства, його закриття і розпродажу майна.

Наибільш повну уяву про ризик дає так звана крива розподілу імовірностей втрат або графічне відображення залежності імовірності втрат від їх рівня, яка показує, наскільки імовірним є виникнення тих або інших втрат.

Щоб визначити вид типової кривої імовірності втрат, розглянемо прибуток як випадкову величину і побудуємо спочатку криву розподілу імовірності одержання певного рівня прибутку (рис.11).

При побудові кривої розподілу імовірності одержання прибутку прийняті наступні передбачення.

1. Найбільш імовірно одержання прибутку, рівного розрахунковому розміру - ПР_р. Імовірність (І_р) одержання такого прибутку максимальна, відповідно значення ПР_р можно вважати математичним очікуванням прибутку.

Імовірність одержання прибутку, більшого або меншого у порівнянні з розхрахунковим, тим нижча, чим більше такий прибуток відрізняється від розрахункового, т.т. значення імовірності відхилення від розрахункового прибутку монотонно зменшується при зростанні відхилень.

2. Втратами прибутку (ПР) вважається його зменшення у порівнянні з розрахунковою величиною ПР_р. Якщо реальний прибуток дорівнює ПР, то

ПР=ПР_р-ПР.

Рис.11. Типова крива імовірності одержаняя певного рівня прибутку

3. Імовірність виключно великих (теоретично безмежних) втрат практично дорівнює нулю, так як втрати завідомо мають верхню межу.

Виходячи з кривої імовірностей одержання прибутку, побудуємо криву розподілу імовірності можливих втрат прибутку, яку, власне кажучі, і називають кривою ризику. Фактично це та ж крива, але побудована у іншій системі координат (рис.12).

Виділимо на цій кривій розподіл імовірностей втрат прибутку (доходу) ряд характерних крапок.

П е р ш а к р а п к а (ПР=0 и І=І_р) визначає імовірність нульових втрат прибутку. Д р у г а к р а п к а (ПР=ПР_р и І=І_п) характеризується розміром можливих втрат, які дорівнюють очікуваному прибутку, т. т. повній втраті прибутку, імовірність якої дорівнює В_п.

Крапики 1 і 2 є граничними, які визначають положення зони припустимого ризику.

Рис.11. Типова крива розподілу імовріностей виникнення певного рівня втрат прибутку

Т р е т я к р а п к а (ПР=ВР и І=І_кр) відповідає розміру втрат, які дорівнюють розрахунковому виторгу ВР. Імовірність таких втрат дорівнює І_кр.

Крапки 2 і 3 визначають межі зони критичного ризику.

Ч е т в е р т а к р а п к а (ПР=ИС и І=І_кт) характеризується втратаи, які дорівнюють майновому стану (МС) підприємця, імовірність яких дорівнює І_кт.

Між крапками 3 і 4 знаходиться зона катастрофічного ризику.

Втрати які перебільшують майновий стан підприємця не розглядаються, тому що їх практично не можливо повернути.

Імовірності визначених рівнів втрат є важливими показниками, які дозволяють говорити щодо очікуваного розміру ризику та його прийнятності, тому побудовану криву можна назвати кривою ризику.

Знання показників ризику - І_р, І_п, І_кр, І_кт - дозволяє виробити думку і прийняти рішення щодо здійснення підприємництва. Але для такого рішення недостатньо оцінити значення показників (імовірностей) припустимого, критичного і катастрофічного ризику. Необхідно ще встановити або прийняти граничні розміри цих показників, вище за які воони не повинні підійматися, щоб не потрапити в зону надмірного, неприйнятного ризику.

Позначимо граничні значення імовірностей виникнення припустимого, критичного і катастрофічного ризику відповідно К_п, К_кр, К_кт. Розміри цих показників у принципі повинна встановлювати і рекомендувати прикладна теорія підприємницького ризику, але і сам підприємець маж право призхначати свої власні граничні рівні ризику, які він не планує перевищувати.

Можна орієнтуватися на такі граничні значення показників ризику К_п=0,1; К_кр=О,01, К_кт=0,001, т.т. відповідно 10, 1 и 0,1%. Це означає, що не вартол йти на підприємницьку угодц, якщо у 10 випадках із ста можна втратити весь прибуток, у одному випалку із ста втратити виручку і хочаб в одному випадку із тисячі втратити майно.

Маючи значення трьох показників ризику і крітеріїв граничного ризику, зформулюємо найбільш загальні умови прийнятного виду підприємництва:

А. Показник припустимого ризику не повинен перевищувати граничного значення (І_д<К_п).

Б. Показник критичного ризику повинен бути меншим граничного розміру (І_кр<К_кр).

В. Показник катастрофічного ризику не повинен буть вищим граничного рівня (В_кт<К_кт).

Отже, в оцінці підприємницького ризику головним є побудова кривої імовірності можливих втрат, визначення зон і показників припустимого, критичного і катастрофічного ризику.

Серед прикладних способів побудови кривої ризику виділяють статистичний, експертний, розрахунково аналітичний.

Кількісну оцінку ризику бажано проводити після того, як він ідентифікований і віднесений до однієї з трьох катего­рій (відомі ризики, передбачені і несподівані ризики). Існують різні методи кількісного оцінювання ризику: метод математичної статистики; метод дерева рішень (дерева цілей); метод аналізу чутливості; метод експертних оцінок; метод аналізу результатів діяльності; метод імітаційного моделювання Монте-Карло та інші.

Вибір методу оцінювання залежить від категорії, до якої належать виявлені ризики.

Так, для відомих ризиків і при наявності статистичної інформації для одержання про­гнозних оцінок використовують: оцінки математичного очіку­вання збитків, оцінки максимального (при заданому рівні до­вірчої можливості) зниження цільових показників стратегіч­ної програми й інші параметри розподілу цільових показни­ків. Таким чином, при оцінюванні відомих ризиків можуть бу­ти ефективно використані методи математичної статистики. Головні інструменти даного методу оцінювання - це визна­чення дисперсії, стандартного відхилення, коефіцієнта варі­ації.

При розгляді ризиків, які можна передбачити, основна увага спрямована на виявлення сценаріїв, при реалізації яких може відбутися зниження цільових показників діяльнос­ті підприємства до критичного рівня (нижче від прийнятного рівня). Істотну користь у цьому випадку приносить метод аналізу чутливості.

У ряді випадків, коли підприємство не має достатньої статистичної інформації, для оцінки ризиків які можна передбачити і які не можна передбачити, застосовується метод експертної побудови сценаріїв. Експертний метод може бути реалі­зований шляхом опрацювання думок досвідчених підприєм­ців і спеціалістів. Бажано, щоб експерти супроводжували свої оцінки даними про можливість виникнення різноманіт­них розмірів втрат. Можна обмежитися одержанням експер­тних оцінок можливостей допустимого критичного ризику або оцінити найбільш імовірні втрати в даному виді діяльності підприємства.

У тому випадку коли необхідно змоделювати можливу ситуацію в оцінити ризики які можна і не можна передбачити використовують методи дерева цілей, методи оцінки результатів діяльності.

Метод математичної статистики

При застосуванні методу математичної статистики розмір ризику вимірюється двома критеріями:середнє очікуване значення; коливання (мінливість) можливого результату.

За допомогою статистичного методу оцінювання ри­зику можна визначити ризик не тільки конкретної угоди, але і підприємства в цілому на основі аналізу динаміки його при­бутків за деякий проміжок часу. Перевагою даного методу є простота розрахунків. За допомогою цього методу підприєм­ство може прийняти рішення по наступних питаннях: обрати фінансове вкладення з меншим ступенем ризику; зробити вибір відносно постачальника або виробництва конкретного товару; обрати місце роботи, де рівень ризику нижчий.

Недоліками цього методу є: при використанні цього методу не проводиться оцінка конкретного рівня ризику того чи іншого процесу, а проходить порівняння декількох подій за допомогою вищеописаних показників. Але, по-перше, ці показники не дають можливості зробити однозначний висновок щодо меншого ступеня ризику відносно будь-якого варіанту; по-друге, це тільки допоміжні критерії і вони не дають можливості оцінити рівень ризику підприємства або окремого підрозділу, системи, як імовірності появи збою в їх діяльності. Отже, цей метод не може бути універсаль­ним; явною хибою методу математичної статистики е необхідність використання великої кількості даних (чим більший масив, тим достовірніша оцінка ризику); по-четверте, при вико­ристанні цього методу, крім того, може виникнути проблема недостовірності інформації.

Метод аналізу чутливості

При розгляді ризиків, які можна передбачити, основна увага спрямована на виявлення сценаріїв, при реалізації яких може відбутися зниження цільових показників діяльнос­ті підприємства до критичного рівня (нижче від прийнятного рівня). Істотну користь у цьому випадку приносить метод аналізу чутливості, який складається з таких кроків: вибір основного, ключового показника, тобто параметра, щодо котрого і проводиться оцінка чутливості; вибір чинників (рівень інфляції, стан економіки й ін.); розрахунок значень ключового показника на різноманіт­них етапах здійснення проекту: вишукування, проекту­вання, будівництво, монтаж і наладка устаткування, про­цес віддачі вкладених засобів.

Сформовані в такий спосіб послідовності витрат і надходжень дають можливість визначення фінансових пото­ків для кожного моменту або відрізка часу, тобто визначити показники ефективності.

Водночас аналіз чутливості має серйозні вади: він не є всеосяжним, тому що не розрахований для урахування всіх можливих обставин; він не уточнює можли­вість здійснення альтернативних проектів; взагалі, цей ме­тод дозволяє визначити критичні значення деяких показників при здійсненні проекту, або при виконанні конкретного плану робіт в діяльності підприємства, але як і статистичний ме­тод, метод аналізу чутливості на дає можливості розрахунку рівня ризику.

Метод експертних оцінок

У ряді випадків, коли підприємство не має достатньої статистичної інформації, застосовується метод експертної побудови сценаріїв. Експертний метод може бути реалі­зований шляхом опрацювання думок досвідчених підприєм­ців і спеціалістів. Бажано, щоб експерти супроводжували свої оцінки даними про можливість виникнення різноманіт­них розмірів втрат.

Метод дерева рішень (дерева цілей)

Ще один найважливіший метод дослідження ризику - це моделювання задачі вибору за допомогою методу "дере­во рішень". Даний метод при цьому допускає графічну побу­дову варіантів рішень, що можуть бути прийняті. По гілках дерева співвідносять суб'єктивні й об'єктивні оцінки можливих подій. Прямуючи вздовж побудованих гілок і використо­вуючи спеціальні методики розрахунку можливостей, оцінюють кожний шлях і вибирають менш ризикований. Проте для оцінки ризику даний метод не завжди прийнятний із ряду причин: це дуже трудомісткий метод; у " дереві" враховуються тільки ті дії, що має намір вчи­нити підприємство, і тільки ті результати, які із погляду менеджера можуть мати місце. При цьому зовсім не вра­ховується вплив зовнішнього середовища на діяльність підприємства, а, як відомо, людина не завжди може пе­редбачати дії партнерів, конкурентів; при використанні цього методу можна обрати найбільш вдалу та економічно вигідну альтернативу, але цей ме­тод не дає можливості кількісно оцінити рівень ризику.

Метод доцільності витрат

Метод доцільності витрат базується на аналізі фінан­сового стану підприємства. Застосування цього методу складається з двох етапів: на першому етапі необхідно роз­ділити всі активи підприємства за ступенем ризику або лікві­дності і проаналізувати тенденції зміни питомої ваги кожної групи; н а другому етапі відбувається визначення ступеня ризику втрати фінансових коштів за допомогою ідентифікації потенційних зон ризику. Для цього визначаються три показ­ника фінансової стійкості підприємства:- надлишок (+) або недостача (-) власних засобів; надлишок (+) або недостача (-) власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат; надлишок (+) або недостача (-) загального розміру осно­вних джерел для формування запасів і витрат.

Обчислення трьох показників фінансової стійкості дозволяє визначити для кожної фінансової області ступінь її стійкості. Але цей метод може застосовуватися лише для оцін­ки фінансової стійкості підприємства і він не прийнятний для оцінки рівня ризику будь-якого процесу.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 65; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!