Системи оперативно- календарного планування. 2 страница

4 Залишок нереалізованої продукції на кінець аналізованого періоду (року, кварталу, місяця).

5 Рентабельність продажів. Визначається як відношення планового та фактично отриманого за певний проміжок часу прибутку до планової чи фактичної повної собівартості реалізованої продукції.

Для вивчення потреби конкретних споживачів необхідна сегментація ринку.

Сегмент ринку – це особливим чином виокремлена група споживачів. Сегментація дозволяє максимально задовольнити потреби покупців у різноманітних товарах, забезпечує економію витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції, підвищення конкурентоспроможності підприємства, дозволяє знизити чи ухилитися від конкурентної боротьби шляхом переходу на неосвоєний сегмент ринку, що у кінцевому підсумку обумовлює високу якість планових рішень.

Прогноз розвитку ринку полягає у визначенні умов, за яких забезпечується найбільш повне задоволення попиту споживачів у товарах даного підприємства та створюються передумови для ефективного збуту продукції, що виробляється.

2.3. ПЛАНУВАННЯ АСОРТИМЕНТУ. ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖ-НОСТІ ТОВАРУ.

Важливим фактором, який визначає рівень та рентабельність продаж, є відповідність асортименту та номенклатури продукції запитам споживачів.

Під номенклатурою розуміють перелік продукції, що випускається підприємством, або послуг, які ним надаються. Асортимент потрібен для деталізації продукції на види, типи, ґатунки.

Асортиментна позиція – це конкретна модель, марка чи розмір продукції, яку продає підприємство. Набір взаємозв’язаних товарів має назву асортиментної групи. Номенклатура, чи товарний асортимент охоплює, всі асортиментні групи, що пропонуються підприємством на продаж.

При плануванні номенклатура, або товарний асортимент, може характеризуватися: шириною (виходячи із кількості асортиментних груп або номенклатурних позицій); глибиною (виходячи з кількості позицій у кожній асортиментній групі); порівнянністю (виходячи із співвідношень між асортиментними групами з точки зору спільності кінцевого споживання, каналів розподілу, груп споживачів та діапазону цін).

Широкий асортимент при плануванні дозволяє орієнтуватися на різні вимоги споживачів та стимулювати покупки в одному місці.

Глибокий асортимент може задовольняти потреби різних купівельних сегментів ринку в одному товарі, максимізувати використання місця в торгових точках, перешкоджати появі конкурентів, пропонувати діапазон цін та стимулювати підтримку дилерів.

Порівнянність. Як правило, порівнянний асортимент планувати легше, ніж непорівнянний. Він дозволяє підприємству спеціалізуватися в галузі виробництва та обслуговування споживачів та забезпечувати стабільні відносини в каналах збуту. Проте надмірна спеціалізація та концентрація можуть зробити підприємство уразливим перед загрозами з боку зовнішнього середовища, коливань збуту.

Планування асортименту ґрунтується на життєвому циклі товару. Кожен виріб має свій життєвий цикл, характер та тривалість якого залежить від багатьох факторів та умов.

Життєвий цикл виробу складається з двох періодів: освоєння виробництва та ринкового періоду. Ринковий період життєвого циклу виробу складається з чотирьох фаз:

- впровадження;

- зростання;

- зрілості;

- насичення та занепаду.

Фаза впровадження товару на ринок – це час виведення та поширення товару на ринку. Фаза характеризується повільним зростанням продаж нового виробу. На цій фазі підприємство частіше за все зазнає збитків через невеликі обсяги продаж товарів та значні витрати на організацію розподілу товарів та стимулювання їх збуту.

Фаза зростання – це період різкого збільшення обсягу продаж нового товару. Збільшення обсягів виробництва даного товару сприяє зниженню собівартості та збільшенню прибутку підприємств.

Фаза зрілості – це етап, на якому можна спостерігати уповільнення темпів зростання продажу товару. Уповільнення темпів призводить до накопичення запасів нереалізованої продукції та пов’язування оборотних коштів. Це спричиняє зниження цін, збільшення витрат на рекламу.

Фаза насичення та занепаду – це період, коли окремі групи покупців припиняють придбання даного товару та надають перевагу іншим модифікаціям товару чи новим товарам. Збут різко падає і товар знімають з виробництва. Падіння попиту відбувається внаслідок науково-технологічних змін в даній галузі, зміни потреби в товарі, посилення конкуренції як вітчизняних, так і зарубіжних виробників.

Конкурентоспроможність – це комплексна характеристика товарів, яка визначає його переваги на ринку порівняно з аналогічними товарами-конкурентами. Конку-рентоспроможність євідносною величиною. Під впливом різних факторів (науково-технічний прогрес, зростаючі потреби споживачів) рівень конкурентоспроможності конкретного товару постійно знижується, що необхідно враховувати при його плануванні. Тому продукція, яка виводиться на ринок, повинна мати “запас ” конкурентоспроможності. Він має бути тим більшим, чим довший життєвий цикл товару.

2.4. ПЛАНУВАННЯ ЦІНИ.

Ціна є важливим фактором, який визначає обсяг продажів та прибуток від реалізації продукції. Тому планування обсягу продажів передбачає етап планування ціни.

При встановленні цін підприємство має прагнути до такого їх рівня, який би забезпечував максимальний обсяг доходу при оптимальному обсязі випуску продукції та досягнутому рівні витрат виробництва.

Залежно від ступеня участі держави в регулюванні цін можуть застосовуватися три види цін:

- фіксовані ціни – це тверді, встановлені державою ціни. Підприємство, плануючи ціни, не має права їх змінювати;

- регульовані ціни – це ціни, на які держава встановлює максимальний чи мінімальний рівень, виходити за межі яких підприємство не має права;

- вільні ціни – це ціни, рівень яких підприємство встановлює самостійно, виходячи з власних міркувань та попиту на продукцію.

Залежно від обслуговуваного обороту ціни поділяються на:

- відпускну ціну підприємства – це ціна, за якою підприємство реалізує продукцію споживачам. Вона містить витрати виробництва та реалізації продукції (повну собівартість), прибуток підприємства, податок на додану вартість та акцизи;

- оптову ціну – це ціна, за якою оптово-збутові посередники відпускають товар роздрібній торговій мережі та іншим споживачам. Оптова ціна складається із відпускної ціни підприємства та збутових націнок оптових фірм, вона має покрити їх витрати на просування продукції до споживача та забезпечити рентабельну роботу;

- роздрібну ціну – це ціна, за якою роздрібні торгові фірми реалізують продукцію населенню та фірмам. Роздрібна ціна включає оптову (відпускну) ціну та торгові надбавки роздрібних торгових фірм.

Залежно від ступеня участі продавця товару у відшкодуванні витрат на транспортування продукції розрізняють такі види відпускних та оптових цін: ціна франко-станція відправлення, ціна франко-станція призначення, ціна СІФ, ФОБ, ФАС і КАФ.

«Франко» - це місце та час передачі прав власності на товари.

Ціна франко-станція відправлення містить витрати продавця лише на транспортування товару до станції відправлення та завантаження його на транспортний засіб. Ці витрати він відшкодовує в ціні товару, а всі інші витрати з перевезення вантажу має покупець.

Ціна франко-станція призначення містить витрати на транспортування вантажу до станції споживача товару. Останній має витрати лише на відвантаження товару з вагонів чи суден та транспортування вантажу на своє сховище.

Ціни СІФ, ФОБ, ФАС і КАФ застосовуються лише в міжнародній торгівлі.

Ціна СІФ припускає, що продавець зобов'язаний доставити вантаж у порт відправлення, повантажити його на борт судна, зафрахтувати й оплатити фрахт, застрахувати вантаж від морських ризиків на увесь час перевезення до здавання його перевізником покупцеві й вислати покупцеві всі необхідні документи про відправлення.

Ціна ФОБ припускає, що покупець має зафрахтувати судно, а продавець зобов'язаний повантажити товар на його борт. Покупець також повинен застрахувати товар на час перевезення від внутрішнього пункту до порту відправлення й далі до кінцевого пункту призначення.

Ціна ФАС аналогічно до умов ФОБ з тією різницею, що за умовами ціни ФОБ продавець зобов'язаний повантажити вантаж на судно, і товар переходить на ризик покупця з моменту перетинання борту судна, а за угодою ФАС продавець доставляє вантаж на причал до борта судна, і подальша відповідальність за вантаж з нього знімається.

Ціна КАФ припускає, що продавець повинен укласти за свій рахунок договір морського перевезення до місця призначення, зазначеного в контракті, і доставити вантаж на борт судна. Обов'язок страхування покладений на покупця.

При плануванні цін на продукцію у процесі обґрунтування обсягів продажів підприємства можуть застосовувати такі основні методи ціноутворення:

- на основі витрат;

- з орієнтацією на рівень конкуренції;

- з орієнтацією на попит;

- параметричні методи.

ТЕМА 3. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА. ОБГРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ВИРОБНИЧОЮ ПОТУЖНІСТЮ.

3.1. ЗМІСТ І ПОРЯДОК РОЗРОБЛЕННЯ ПЛАНУ ВИРОБНИЦТВА

3.2.ПЛАНУВАННЯВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ В НАТУРАЛЬНОМУ ВИРАЖЕННІ.

3.3. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ У ВАРТИСНОМУ ВИРАЖЕНІ.

3.4. ВАЛОВИЙ І ВНУТРИШНЬОЗАВОДСЬКИЙ ОБОРОТ.

3.5. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ, ЇЇ ВИДИ.

3.1. ЗМІСТ І ПОРЯДОК РОЗРОБЛЕННЯ ПЛАНУ ВИРОБНИЦТВА

Важливим розділом поточного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва.

План виробництва визначає обсяг випуску продукції в плановому періоді відповідної номенклатури, асортименту та встановленої якості згідно з планом продажу в натуральному та вартісному вираженнях.

Виробнича програма складається з двох основних розділів:

Вимірники плану:

- натуральні (штуки, тонни, метри тощо) – дозволяють визначити обсяг тільки однорідної продукції;

- умовно-натуральні – дозволяють всі види продукції звести до одного вигляду, прийнятого за базу (умовні метри, умовні тонни та ін.). Переведення натуральних показників в умовно-натуральні здійснюється за допомогою коефіцієнтів, що враховують трудомісткість виробів;

- вартісні (грн). Необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асортимент продукції;

- трудові – визначають сумарну трудомісткість програми в нормативній (нормо-годин) і фактичній (людино-годин) трудомісткості.

3.2. ПЛАНУВАННЯВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ В НАТУРАЛЬНОМУ ВИРАЖЕННІ.

Номенклатуру, асортимент і обсяг поставок підприємство визначає самостійно шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, діючих прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених господарських угод.

За обсягом поставок визначається плановий обсяг виробництва:

,

де - обсяг виробництва j-го виду продукції в натуральному вираженні;

- обсяг поставок j-ї продукції;

, - запаси на складі j-ї продукції на кінець і початок планового періоду.

Запаси готової продукції на кінець планового періоду визначаються за їх фактичною величиною на початок планового (кінець звітного) періоду за формулою

,

де - середній термін зберігання j-го виду продукції на складі, днів;

- тривалість планового періоду.

3.3. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ У ВАРТИСНОМУ ВИРАЖЕНІ.

Узагальнюючими плановими показниками є вартісні показники товарної, реалізованої, валової й чистої продукції.

Товарна продукція у загальному вигляді містить вартість продукції підприємства, що буде випущена у плановому періоді й підготовлена до реалізації.

До товарної продукції належать:

- готові вироби, запасні частини, напівфабрикати свого виробництва й продукція допоміжних цехів, що поставляється на сторону;

- роботи промислового характеру, щовиконані на сторону й для непромислових господарств свого підприємства;

- капітальний ремонт і модернізація устаткування, виконані робітниками підприємства;

- тара, яка не враховується в оптову ціну виробу;

- роботи промислового характеру, пов’язані з освоєнням і впровадженням нової техніки;

- послуги капітального будівництва;

- монтажні роботи, виконані штатними працівниками;

- інша продукція.

Не включаються в товарну продукцію:

- послуги заводського транспорту;

- капітальний ремонт будинків і споруджень;

- роботи з усунення дефектів продукції, виявлені після поставки замовникові;

- вартість конструкційних робіт, виконаних на сторону;

- науково-дослідницькі та проектні роботи на сторону;

- відпускання на сторону купованої енергії;

- продукція непромислових господарств;

- реалізація відходів, товарно-матеріальних цінностей та інше.

Товарна продукція розраховується на основі плану виробництва у натуральному вираженні () за формулою

,

де - обсяг товарної продукції;

- обсяг виробництва j-го виду продукції;

- оптова ціна підприємства на одиницю j – го виду продукції;

- вартість запчастин, напівфабрикатів власного виробництва, що реалізуються на сторону;

- вартість робіт і послуг на сторону;

n – кількість найменувань продукції, що виготовляється на підприємстві.

Реалізована продукція – це товарна продукція, яка відвантажена споживачеві, за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти в зазначений термін. Згідно з чинним законодавством реалізованою продукцією вважається продукція, що відвантажена замовникові незалежно від того, оплачена вона чи ні.

За складом товарна й реалізована продукція однакові. Кількісно товарна й реалізована продукція відрізняються на величину залишків нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду:

,

де - запас готової продукції у грошовому вираженні на складі підприємства на початок і кінець планового періоду;

- вартість продукції, відвантаженої замовникам, але не оплаченої, на початок і кінець планового періоду.

Валова продукція - вартість всієї промислової продукції незалежно від ступеня її готовності.

,

де - залишки незавершеного виробництва у вартісному вираженні на кінець і початок планового періоду;

- залишки спеціального технологічного оснащення у вартісному вираженні на кінець і початок планового періоду;

- вартість сировини й матеріалів замовників.

Валова продукція розраховується замість показника товарної продукції, якщо вироби мають тривалі виробничі цикли.

При обчисленні валової продукції в масштабі галузі виникає так званий «повторний рахунок» (подвійний рахунок), бо проміжна продукція враховується як самостійно, так і в складі тієї продукції, до якої вона належить як складова частина.

Чиста продукція є найбільш об’єктивним показником, відображає наново створену на підприємстві вартість.

,

де М – матеріальні витрати на виробництво продукції;

А – амортизаційні відрахування основних фондів, перенесені на вартість товарної продукції.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства та прибутку.

Чиста продукція формує суму національного доходу суспільства, що являє собою загальну суму чистого доходу, створену всіма галузями виробництва.

Функції різних показників обсягу виробництва:

Реалізована продукція відображає обсяг продукції, що надійшов у споживання; застосовується для розрахунку прибутку й аналізу виконання зобов’язань із постачання;

Товарна (валова) продукція відображає обсяг виготовленої продукції; застосовується для аналізу витрат на 1 гривню товарної продукції, динаміки й структури виробництва, матеріаломісткості продукції;

Чиста продукція відображає обсяги власних робіт, застосовується для розрахунку продуктивності праці, фондовіддачі.

3.4. ВАЛОВИЙ І ВНУТРИШНЬОЗАВОДСЬКИЙ ОБОРОТ.

Для характеристики обсягу виробництва заводу також використовують показники валового й внутрішньозаводського обороту.

Валовий оборот (ВО) – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, у межах підприємства чи поза ним.

Валовий оборот охоплює:

- усі готові вироби;

- продукцію, виготовлену основними, допоміжними й обслуговуючими цехами заводу;

- взаємні послуги цехів;

- зміни залишків незавершеного виробництва.

Внутрішньозаводський оборот (ВЗО) – сума продукції й послуг, що використовуються в межах заводу. Внутрішньозаводський оборот дорівнює різниці між валовим оборотом і валовою продукцією:

.

До складу внутрішньозаводського обороту належать:

- вартість напівфабрикатів власного виробництва, використаних для виробничих і господарських цілей підприємства;

- вартість витраченого інструменту й усіх видів енергії власного виготовлення;

- послуги заводського транспорту й ремонтних цехів.

3.5. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ, ЇЇ ВИДИ

Загальне формулювання виробничої потужності – це розрахунковий максимально можливий обсяг випуску продукції за одиницю часу.

Виробнича потужність – максимально можливий річний (добовий, змінний) випуск продукції у встановленій номенклатурі, асортименті та якості при повному завантаженні обладнання й виробничих площ, прогресивної технології та організації виробництва.

Слід розрізняти такі поняття, як “величина виробничої потужності” та “ступінь використання виробничої потужності”.

Класифікація факторів, що впливають на величину потужності, поділяє їх на дві групи:

1 Фактори, які впливають на розширення обсягу робіт:

- кількість технологічного устаткування й виробничих площ;

- рівень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної здатності різних робочих місць;

- режим роботи підприємства.

2 Фактори, які впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування:

- технічний рівень устаткування;

- підвищення якості сировини й матеріалів (чим вища якість заготовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх обробки);

- впровадження прогресивної технології (інтенсифікує й прискорює виробничий процес);

- підвищення кваліфікації робітників, зміцнення дисципліни, мотивація;

- рівень досконалості конструкції виробів, що виготовляють (чим простіша конструктивна схема виробів, тим нижча трудомісткість продукції і вища продуктивність).

Фактори, що впливають на ступінь використання виробничої потужності, поділяються на:

- зовнішні (потреба у продукції, діяльність конкурентів, ступінь забезпечення робітничими кадрами);

- внутрішні (удосконалення організації виробництва, праці й управління, мотивація, дисципліна).

Заходи, пов’язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво.

Види виробничої потужності

Оскільки виробнича потужність не є постійною величиною і може значною мірою змінюватися залежно від номенклатури продукції, трудомісткості її виготовлення, інших факторів, для порівняння планових і базових показників, аналізу її динаміки визначають показники вхідної, вихідної та середньорічної потужності підприємства.

За вхіднувиробничу потужність беруть відповідно потужність підприємства на початок року, виходячи з наявного обладнання.

За вихіднувиробничу потужність беруть потужність підприємства на кінець планового періоду з урахуванням вибуття та вводу потужностей унаслідок капітального ремонту, проведення організаційно-технічних заходів модернізації обладнання тощо.

,

де – вхідна виробнича потужність;

– виробнича потужність, що вводиться;

– виведена за плановий період виробнича потужність.

Для планових розрахунків використовується показник середньорічної потужності.

Середньорічна виробнича потужність підприємства обчислюється за формулою

,

де – кількість місяців експлуатації відповідних груп устаткування.

Виробнича потужність визначається у тих самих одиницях виміру, в яких планується і враховується виробництво продукції (іноді в одиницях виміру обсягу сировини, що переробляється).

Показники використання виробничої потужності

Аналіз потужностей може здійснюватися на основі балансу виробничих потужностей. На основі балансу й у ході його розроблення визначають:

- можливу виробничу програму;

- ступінь забезпеченості різних програм і робіт виробничими потужностями;

- коефіцієнт використання виробничої потужності й основних фондів;

- внутрішньовиробничі диспропорції й можливості їх усунення;

- капіталовкладення для нарощування потужностей і ліквідації “вузьких місць”;

- потребу в устаткуванні.

Показники використання виробничої потужності:

1. Коефіцієнт освоєння проектної потужності

,

де - фактичний випуск продукції;

- проектна потужність.

2. Коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності

,

де - середньорічна виробнича потужність.

3. Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування

,

де - фактичний час роботи устаткування;

- плановий, ефективний фонд часу.

4. Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування

,

де - фактичний обсяг випуску продукції за одиницю часу;

- встановлена норма виробітку продукції за цей самий період.

5. Інтегральний коефіцієнт завантаження устаткування

.

Інтегральний коефіцієнт дає сумарну характеристику рівня використання устаткування як за продуктивністю, так і за часом.

Також розраховуються коефіцієнт змінності роботи обладнання, пропорційності та ефективності використання виробничої потужності.

ТЕМА 4. Оперативно-календарне планування та регулювання виробництва

4.1. ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНОГО ПЛАНУВАННЯ 4.2.СИСТЕМИ ОПЕРАТИВНО- КАЛЕНДАРНОГО ПЛАНУВАННЯ. 4.3. РОЗРОБЛЕННЯ ОПЕРАТИВНИХ ПЛАНІВ ВИРОБНИЦТВА.

4.1. ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНОГО ПЛКНУВАННЯ.

Завершальним етапом у системі планування діяльності підприємства є оперативне планування виробництва.

Оперативне планування – це детальне розроблення планів підприємства для його підрозділів на короткий проміжок часу (декаду, добу, зміну). Особливість оперативного планування полягає у тому, що розроблення планових завдань для виробничих підрозділів поєднується з організацією їх виконання.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 105; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!