Галицько-Волинське князівство

Формування козацтва та Запорозької Січі.

Ки.

Галицько–Волинське князівство.

Формування козацтва та Запорозької Січі

Тема 2. Галицько-Волинське князівство у ХІІ – ХVІ ст.

2. Під владою Литви і Польщі. Люблінська унія та її наслід-

Джерела і література: 1, 5, 21, 32, 40

У 1199 р. у Галичині припинила своє існування династія Ростиславовичів. Цим відразу скористався волинський князь Роман Мстиславович (1170-1205 рр.), який у 1199 р. зумів об’єднати дві сусідні землі в одне Галицько-Волинське князівство із столицею у Галичі. Передумовою такого об’єднання послужили давні консолідуючі тенденції. Між цими землями завжди існували політичні і культурні взаємозв’язки.Спільними в них були і зовнішньополітичні завдання - оборона від Польщі та Угорщини.

Нова держава мала власну економічну основу, бо знаходилася на шляху Буг - Дністер, тримала у своїх руках частину балтійсько-чорноморської торгівлі. Роман посилав свої полки проти половців, постійно боронив західні рубежі від угорців і поляків. Князь проявив себе визначним військово-політичним діячем. Очевидно, влада цього князя була сильною, бо, заявивши, що «не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш», він рішуче підпорядкував собі непокірних галицьких бояр, а згодом поставив у залежність і золотоверхий Київ. У Галицько-Волинському літописі сказано, що князь Роман «одолів усі поганські народи, мудрістю розуму, додержуючи заповідей Божих”. Князь Роман Мстиславович був, безумовно, однією із найяскравіших політичних постатей Русі.

Однак, після його загибелі у 1205 р. розпочався період багатолітньої жорстокої боротьби і міжусобиць, у яких активну участь брали чернігово–сіверські і новгородські князі, а також угорські і польські королі.

При підтримці угорського короля, вдова Романа Анна з малолітніми синами Данилом і Васильком розпочала збирання Романової спадщини. Незабаром державні справи перейняв князь Данило. Здобувши Володимир (1214 р.), Луцьк (1225 р.), пізніше Белз, він утвердив свою владу у Волинській землі і повів війну за Галич. Ця боротьба вимагала великих зусиль. У 1237-1238 рр. Данило остаточно осів у Галичині, а Волинь віддав братові. У 1239 р. Данило заволодів також Києвом.

У 1238 р. Данило розгромив тевтонських хрестоносців під Дорогочином над Бугом. Маґістр тевтонського ордену Бруно потрапив у полон.

Проте у 1237-1241 рр. поступовий економічний, політичний і культурний розвиток руських земель перервала страшна навала монгольських орд на чолі з ханом Батиєм. Перша зустріч наших предків із небезпечним супротивником відбулася ще у 1223 р. на р. Калка у Приазов’ї. Тоді руські війська зазнали страшної поразки через князівські чвари і міжусобиці та неузгодженість у бойових діях.

У 1236-1238 рр. відбувся новий похід монгольських полчищ під керівництвом хана Батия у Волжську Булгарію та Володимиро-Суздальське князівство. Не зумівши пробитися до Новгорода, татари повернули на південь.

У 1239 р. монголо-татари завоювали Переяславщину й Чернігівщину; у 1240 р. Батий з’явився під Києвом. Під час штурму нападники розбили стінобійними машинами міські мури і зламали відчайдушний опір киян. Останнім острівком оборони була Десятинна церква, де загинули всі її захисники. В полон був узятий воєвода Дмитро, якого залишив тут своїм намісником галицький князь Данило. Хан за хоробрість дарував життя Дмитру.

Оволодівши Києвом, татари пішли у 1241 р. на Волинь і Галичину. Пограбували й зруйнували там міста Володимир, Кам'янець, Ізяслав, Галич та ін. Деякі міста, наприклад, Крем’янець і Данилів, вистояли. Залишивши їх, татари поспішили на Захід, спустошивши Закарпатську Русь, угорську, сербську, польську й болгарську землі. Але відчайдушний опір русичів, інших слов’янських народів, важкі переходи через Карпати, не дозволили завойовникам йти далі у Європу. Хан повернув на схід, пройшов ще раз руські землі, згодом осів на Волзі, заснувавши Золотоординську державу із столицею у м. Сарай.

Подібно до інших руських земель, Галицько-Волинське князівство у 40-х рр. ХІІІ ст. потрапило у залежність від Золотої Орди. Однак, воно постраждало порівняно менше, ніж інші східні князівства. Тому князь Данило хоч і змушений був визнати зверхність хана, все ж зумів налагодити державно-політичне і господарське життя краю. Більше того, влада його зміцніла після того, як у 1245 р. поблизу міста Ярослав на р. Сян Данило на голову розгромив угорські війська. Пізніше між Данилом і угорським королем налагодилися дружні стосунки, закріплені шлюбом їхніх дітей - Лева і Констанції.

Сам Данило Галицький у 1253 р. у Дорогочині, де колись розгромив тевтонських лицарів, був офіційно вінчаний короною римського папи Інокентія ІV. Але і раніше, ще до коронації Данила, західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське кня-зівство королівством. Саме на нього покладалися неабиякі споді-вання західноєвропейських правителів на організацію боротьби проти Золотої Орди, про що мріяв також і князь Данило. Проте, як відомо, сподівання сторін не здійснилися.

Протягом 1254-1255 рр. війська Данила і Василька здобули Болохівські міста в басейні річок Случ і Тетерів і витіснили загін хана Куремси. Прискореними темпами споруджувалися міста-замки, але у 1257 р. хан Бурундай звелів розібрати укріплення найбільших фортець.

У проведенні внутрішньої і зовнішньої політики Данило і Василько спиралися на широкі верстви населення, насамперед на міщан. Протягом тривалого періоду вдавалося успішно протидіяти боярській опозиції; державне управління відзначалося ефективністю. Брати-князі вславилися будівництвом нових міст. Столицею держави став у 40-х роках Холм, пізніше головним містом Галичини було визначено Львів, що його Данило Галицький у 50-х роках збудував на честь свого сина Лева.

По смерті Данила (1264 р.) князівством володіли його сини і внуки: Шварно (до 1269 р.), Лев і Мстислав (до 1300 р.). На Волині правив Василько (до 1269 р.), пізніше його син Володимир (до 1288 р.). За Лева Даниловича до Галичини були приєднані Люблінська земля, а також Закарпаття.

Внук Данила, Юрій І Львович (1301-1315 рр.), на початку ХІV ст., теж прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі і князем Володимерії. Йому вдалося добитися встановлення самостійної Галицької митрополії(1303 р.). Саме тоді виник термін “ Мала Русь ” (“ Мала Росія ”), що згодом із церковної переписки перейшов на всю Галицько–Волинську державу та суміжні землі, включаючи Київ.

Державницьку політику продовжували сини Юрія І Андрій і Лев ІІ (1315–1323 рр.). Ці князі брали активну участь в угорських справах. Але у боротьбі з татарами брати загинули.

Останнім правителем об’єднаної Галицько–Волинської держави був Болеслав–Юрій ІІ,син мазовецького князя. Він прийняв православну віру, зблизився з Литвою, але не зумів налагодити добросусідські стосунки з Польщею та Угорщиною. Ймовірно, був отруєний боярами у 1340 р.

Скориставшись цією обставиною, на Галичину напав польський король Казимир. Однак галицькі бояри відстояли свою незалежність ще до 1349 р. В останні роки керував Галичиною боярин Дмитро Дедько, що прийняв титул " старости й управителя Руської землі ".

На Волині утвердився литовський князь Любарт Гедимінович.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 38; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!