Общество как сложная динамическая система. Общественные отношения 3 страница

МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕСТЕТИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТОВАРІВ:

Диференційний метод передбачає оцінювання окремих показників.

Комплексний метод передбачає оцінювання окремих груп естетичних властивостей з подальшим узагальненим оцінюванням виробу в цілому.

Змішаний метод – послідовне проведення цілісної й комплексної оцінки з подальшим об’єднанням результатів оцінок.

2. Особливості оцінювання естетичних властивостей різних товарних груп

1. Артюх Т.Н. Основные художественные стили товаров народного потребления: [уч. пос. для студ. ВНЗ] в 2 частях / Т.Н. Артюх, Т.Г. Глушкова. – К.: КТЭИ, 1992/1993. – 112 с.

2. Доманцевич Н.І. Естетика товарів народного споживання і дизайн: [підр. для студ. ВНЗ] / Н.І.Доманцевич, І.С.Полікарпов.– К.: Укоопосвіта, 1995. – 113с.

3. Черняк Л.В. Естетика товарів та дизайн: [навч. пос. для студ. ВНЗ] / Л.В.Черняк, Ю.М.Яценко – К.: КНТЕУ, 2006. – 228 с.

4. Павлишин М.Л. Естетика і дизайн товарів народного споживання: опорний конспект лекцій / М.Л. Павлишин. – Львів: ЛІЕТ, 2010. – 60 с.

5. Павлишин М.Л. Естетика та дизайн товарів народного споживання: Фондова лекція на тему «Колір у дизайні. Вплив кольору на сприйняття художнього виробу» для студентів ВНЗ напряму «Товарознавство i торговельне підприємництво» ОКР «Бакалавр» / М.Л.Павлишин, М.В.Рудавська. – Львів: ЛІЕТ, 2010. - 14 с.

6. Шевнюк О.Л. Історія костюма: [навч. пос. для студ. ВНЗ] / О.Л. Шевнюк. – К.: Знання, 2008. – 375 с.

7. Аронов В.Р. Дизайн и искусство: Актуальные проблемы технической естетики. - М.: Знание, 1984.- 64 с.

8. Асеєв Ю.С. Шедеври світової архітектури. - К.: Радянська школа, 1982. - 87 с.

9. Бирюкова Н.Ю. Западноевропейское прикладное искусство ХVII- XVIII веков. - Л.: Искусство, 1972. - 239 с.

10. Борев Ю. Эстетика / Ю.Борев. – М.: Политиздат, 1988. – 496 с.

11. Борисова Е.А. Русский модерн / Е.А.Борисова, Г.Ю.Стернин.- М.: Советский художник, 1990. – 359 с.

12. Борисовский Г.Ю. Эстетика и стандарт. – М.: Изд-во стандартов, 1989.- 192с.

13. Бэнк А.В. Прикладное искусство Византии IX-XII веков. Очерки- М.: Наука, 1978. – 321 с.

14. Виппер Б.Р. Введение в историческое изучение искусства / Б.Р.Виппер.- М.: Изобразительное искусство, 1985. - 283 с.

15. Всеобщая история искусств: В 6-ти томах/ Под ред. Б.В. Веймарн и др. – Т.1. Искусство древнего мира. - М.: Искусство, 1956 –476 с.

16. Всеобщая история искусств: В 6-ти томах/ Под ред. Б.В. Веймарн и др. – Т.2, кн.1, кн.2. - Искусство средних веков. - М.: Искусство, 1960/ 1961– 509 с.

17. Всеобщая история искусств: В 6-ти томах/ Под ред. Б.В. Веймарн и др. – Т.3 – Искусство эпохи Возрождения. - М.: Искусство, 1962 –530 с.

18. Всеобщая история искусств: В 6-ти томах/ Под ред. Б.В. Веймарн и др. – Т.4 – Искусство 17-18 веков. - М.: Искусство, 1963 –479 с.

19. Всеобщая история искусств: В 6-ти томах/ Под ред. Б.В. Веймарн и др. – Т.5 – Искусство 19 века. - М.: Искусство, 1964 – 429 с.

20. Всеобщая история искусств: В 6-ти томах/ Под ред. Б.В. Веймарн. – Т.6, кн. 1, кн.2 - Искусство ХХ-го века. - М.: Искусство, 1965 / 1966– 480 с.

21. Гамаюнов В.Н. Арт-дизайн изящных фигур (Абстракций)/ В.Н.Гамаюнов. - М.: Изд-во МГОПУ, НОУ, 1998. – 252 с.

22. Главычев В. О дизайне: Очерки по теории и практике дизайна на Западе / В.Главычев - М.: Искусство, 1970. - 192 с.

23. Глухарева О.Н. Искусство народного Китая: живопись, графика, скульптура, прикладное искусство / О.Н. Глухарева. - М.: Искусство, 1958 – 225 с.

24. Голод І.В. Міське ремесло Західної України XIV-XVII століть: Курс лекцій / І.В.Голод. - Львів: Львівська академія мистецтв, ЛАМ, 1994.- 200 с.

25. Даниленко В.Л. Основи дизайну / В.Л. Даниленко.- Харків-К.: ІЗМН, 1996. - 92 с.

26. Даркевич В.П. Светское искусство Византии. Произведения византийского художественного ремесла в Восточной Європе Х-ХIII века / В.П.Даркевич. - М.: Искусство, 1975.- 350 с.

27. Драган М.Д. Українська декоративна різьба XVI-XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1970.- 203 с.

28. Эстетические ценности предметно-пространственной среды/ Под общ. ред. А.В. Иконникова.- М.: Стройиздат, 1990.- 334 с.Западноевропейское прикладное искусство XII-XVIII веков. - Л.: Аврора, 1974. – 32 с.

29. Запаско Я.П. Нариси з історії декоративно-ужиткового мистецтва: [навч. пос.] / Я.П.Запаско, В.І. Білик, І.В. Голод. - К.: ІСДО, 1995.- 320 с.

30. Зернов В.А. Цветоведение: [уч. пос.] / В.А. Зернов. - М.: Книга, 1972. - 240 с.

31. Луконин В.Г. Ювелирные изделия Востока. Древний, средневековый периоды. - М.: Искусство, 1984. - 215 с.

32. Миронова Л.Н. Цветоведение. - Минск: Высшая школа, 1984. – 286 с.

33. Моран А.Д. История декоративно-прикладного искусства от древнейших времен до наших дней / А.Д. Моран. - М.: Искусство, 1982.- 577 с.

34. Найден О.С. Орнамент українського народного розпису: Витоки, традиції, еволюція.- К.: Наукова думка, 1989. - 136 с.

35. Нельсон Д. Проблемы дизайна / Д.Нельсон. - М.: Искусство, 1971.- 207 с.

36. Обідняк М.М. Об’ємно-просторова композиція в архітектурі та дизайні: конспект лекцій (у двох частинах): [навч. вид.] / М. М. Обідняк, О.Б. Білінська. – Львів: В-во НУЛП, 2009. – 64 с.

37. Розенталь Р., Ратцка Х. История прикладного искусства нового времени. -М.: Искусство, 1971.- 223 с.

38. Росоха Т.Ю. Естетика товарів народного споживання і дизайн: опорний конспект лекцій / Т.Ю. Росоха. - К.: КДТЕУ, 1999. – 66 с.

39. Стамеров К.К. Нариси з історії костюмів: У 2-х частинах. Ч.1. - К.: Мистецтво, 1978.- – 243 с.

40. Стамеров К.К. Нариси з історії костюмів: У 2-х частинах. Ч.2. - К.: Мистецтво, 1978. – 173 с.

41. Стасов В.В. Избранное. Живопись. Скульптура. Графика. В 2-х томах. Русское искусство Т.1./ В.В.Стасов – М.: Искусство, 1950. - 682 с.

42. Фриминг Г. Человек – цвет – пространство: прикладная цвето-психология / Г.Фриминг, К.Ауэр. – М.: Стройиздат, 1973. – 141 с.

43. Цойгнер Г. Учение о цвете (популярный очерк)/ Г.Цойгнер. - М.: Стройиздат, 1971. – 112 с.

44. Шорохов Е.В. Основы композиции. - М.: Просвещение, 1979.- 303 с.

45. Шубников А.В. Симметрия в науке и искусстве/ А.В.Шубников, В.А.Копцик. - М.: Наука, 1972.- 339с.

46. Шугаев В.М. Орнамент на ткани. – М.: Легкая индустрия, 1969 – 87 с.

47. Эстетические ценности предметно-пространственной среды / Под общ. ред. А.В.Иконникова. - М.: Стройиздат, 1990. – 334 с.

48. Meyer Franz Handbuch der ornamentik – Leipzig. - VEB E.A. Seemann Verlag, 1986. - 620 p.

50. Byars Mel The Design Encyclopedia/ by M. Byars.- NewYork: John Wiley and Sons. I ns. 1994 – 612 p.

52. Zbiory zamku krόlewskiego na Wawelu/Wstęp I Szabląrski Warszawa. Arkady, 1969.- 416 p.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ОКРЕМИХ КОЛЬОРІВ ТОВАРІВ НА ЛЮДИНУ

Назва кольору	Характеристика кольору	Можливе його використання для товарів	Уникати його використовувати
ЧЕРВОНИЙ	Символізує потік життєвої сили і являється кольором крові. Він розміщений на одному із країв видимого спектру, в області довгих хвиль. Додаючи його до обстановки приміщень, ми підтверджуємо життя на глибинному рівні. Червоний може служити трампліном для загострення реакції, розумової діяльності і зосередженості. Колір можна характеризувати як вимогливий. Наш погляд притягується до червоного, і він потрапляє в поле зору раніше за інші кольори. Окрім того, він асоціюється з насиллям і може діяти як збуджуючий, розсіюючий, створює враження затишку. Червоний колір викликає сильну реакцію	- позначення меж (червоний колір світлофора); - відволікання уваги (червона підкладка в плащі тореадора); -попередження (червоні сигнальні прапорці); - ритуальної діяльності (червоні стрічки на церемоніях відкриття); - збудження (червоні вогні на карнавалах); - привернення уваги (червоне коло в центрі мішені); - позначення важливих ділянок (червоний килимок)	- у місцях медитації; -у холах спортивних споруд; - у місцях зібрання людей (ліфти, кімнати відпочинку)
ЖОВ-ТИЙ	Це колір сонця, що є важливим елементом життя на Землі. В різних культурах золотий колір означає багатство. Мірою багатства в біологічному і матеріальному відношенні служить достаток, однаково чи це гроші чи сонячне світло. В культурі жовтий колір асоціюється із негативними явищами – такими, як розповсюдження чуток (жовта преса); папір з часом жовтіє; жовтуватий відтінок білків очей вказує на проблеми зі здоров’ям. Обличчя здається непривабливим при жовтому світлі	- підняття тонусу і бадьорості (сонячне світло); - зміцнення надії; - створення відчуття тепла; - активних досліджень.	- в нічних клубах; - при освітленні людських облич; - всередині висувних ящиків; - у ванній кімнаті; - у кімнаті для медитації
СИНІЙ (ГОЛУ-БИЙ)	Створює відчуття таємниці і запрошує до досліджень. Це колір незалежності і прагнення до пригод. Проте цей колір має також деяке негативне сприйняття як безмежна меланхолія або безмежне роздратування	- позначення таємниці; - допомоги при медитації; - виразу своєї унікальності; - відчуття прохолоди; - втілення серйозності своїх намірів	- коли приміщення для розваг; - у холодних місцях; - у їдальнях, барах; - на прохідній.
ПУРПУРНИЙ (ФІОЛЕ-ТОВИЙ)	Це незвичайне поєднання синього та червоного кольорів. У певному сенсі він символізує царську велич. Він вказує також на духовність і врівноваженість	- для загострення розумових процесів, - позначення влади, - закріплення самооцінки	- в інтер’єрі дискусійних клубів
ОРАН-ЖЕВИЙ	Являє собою поєднання червоного кольору людської крові та жовтого - сонячного диску. Перебуваючи посередині між жовтим і червоним, він має характеристики обох кольорів. Проте оранжевий не є популярним фоновим кольором для інтер’єрів, частково через його проміжний характер	- прикріплення людини до місця; - підкріплення думки або розмови; - посилення відчуття відданості.	- коли необхідне жорстке лідерство; - коли потрібен спокій; - коли потрібно зосередитись на чомусь одному
ЗЕЛЕ-НИЙ	Розміщений в спектрі між синім і жовтим, пробуджує усвідомлення життя. Там, де є зелений, існує сприятливе середовище для людини. Не випадково зелені овочі дають особливо цінні речовини для людського організму. Колір рослинності, внесений в простір інтер’єру, пов’язує нас з природою. Ми відчуваємо себе живими і оновленими, оскільки зелений колір асоціюється із ростом. Зелений може вказувати також на незрілість (зелене яблуко). Він пов’язаний з порушеннями здоров’я людини	- посилення зв’язку з природою; - створення умов комфорту; - виховання, навчання; - відновлення, омолодження; - відпочинку чи заспокоєння; - вказівки на щось нове і молоде	- там, де є зростання небажане; - всередині транспорту, який рухається
БІЛИЙ	Є відображенням решти кольорів. Він постає перед людиною чистим і незаплямованим. Оскільки білий колір відбиває всі інші кольори, з цим кольором часто асоціюється добродійність та божественність. Білий колір можна сприймати як контрреволюційний або той, що змінює статус-кво, адже ніщо не може бути сховане на білому фоні	- виразу цілеспрямованості; - визначення добродійності; - створення свіжості і чистоти; - виразу щирості	- у холодному кліматі; - в інтер’єрі театрів та кінотеатрів; - у місцях, де зустрічаються незнайомі люди; - у дитячих кімнатах та відпочинку
ЧОР-НИЙ	колір таємниці, викликає як позитивні, так і негативні емоції	- утвердження, незалежності; - створення атмосфери таємничості та інтриги; - втілення сили та солідарності	- у дитячих приміщеннях; - у ситуаціях, коли потрібне щире спілкування; - в галузі послуг; - у місцях для читання

Рис.2. Вплив кольору на зручність вибору товарів покупцями

(ОБ’ЄМНО–ПРОСТОРОВА ФОРМА ДЛЯ КОМПОЗИЦІЇ ТОВАРІВ)

№з/п

Конфігу-рація форми

Трансформація форми

Психологія форми

Взаємодія форми (об’єму-площини)

Переважаюча форма в історичних архітектурних стилях та релігіях

Площина

Об’єм

Простір

Базисні кольори та звуки

Емоційна реалізація та терапія

Квадрат, прямокутник

Коло, еліпс

Трикутник, трапеція

Стихія–мінерал

Космічне тіло

Квадрат

прямокутник

куб

Прямолінійно-прямокутно-напрямлена структура

Черво-ний Нота Сі (Кі)

Пристрасть як фізична енергія

Куб, паралелепіпед

Овальний циліндр

Піраміда, трапеція

Єгипет, Месопотамія, Еллада, Давній Рим, Ренесанс, конструктивізм, хай-тек

Земля–твердь

(анатомія–сила)

Іслам юдаїзм

релігія

Земля/Марс

Коло

еліпс

куля

Криволінійно-хвилясто-напрямлена структура

Синій Нота Мі

Чистота як почуттєва емоційність

Циліндр

Куля, еліпсоїд

Конус

Трипілля, скіфсько-козацькі могили, візантійсько-романська, бароко, модернізм, біонічна

Вода–рідина

(психологія–душа)

буддизм християнство

релігія

Місяць/Венера

Трикут-ник (рівнобічний)

багатокутник

піраміда

Зигзаголіній-но-гострокутно-напрямлена структура

Жовтий Нота Соль

Світлість як інтелекту-альна логічність

Призма

Конусоїд

Тетраедр

Єгипет, Шумери, готика, Доколумбова Америка, постмодернізм, деконструктивізм

Вогонь–повітря

(розум–свідомість)

Бахаїзм конфуціанство

релігія

Сонце/Юпітер

Бытие людей в обществе характеризуется различными формами жизнедеятельности и общения. Все, что создано в обществе, представляет собой результат совокупной совместной деятельности многих поколений людей. Собственно, и само общество есть продукт взаимодействия людей, оно существует только там и тогда, где люди связаны друг с другом общими интересами.

В философской науке предлагается много определений понятия «общество». В узком смысле под обществом может пониматься как определенная группа людей, объединившихся для общения и совместного выполнения какой-либо деятельности, так и конкретный этап в историческом развитии какого-либо народа или страны.

В широком смысле общество — это обособившаяся от природы, но тесно связанная с ней часть материального мира, которая состоит из индивидуумов, обладающих волей и сознанием, и включает в себя способы взаимодействия людей и формы их объединения.

В философской науке общество характеризуется как динамическая саморазвивающаяся система, т. е. такая система, которая способна, серьезно изменяясь, сохранять в то же время свою сущность и качественную определенность. При этом система понимается как комплекс взаимодействующих элементов. В свою очередь, элементом называется некоторый далее неразложимый компонент системы, принимающий непосредственное участие в ее создании.

Для анализа сложноорганизованных систем, подобных той, которую представляет собой общество, учеными было выработано понятие «подсистема». Подсистемами именуются «промежуточные» комплексы, более сложные, чем элементы, но менее сложные, чем сама система.

Подсистемами общества принято считать сферы общественной жизни, их обычно выделяют четыре:

1) экономическая, элементами которой являются материальное производство и отношения, возникающие между людьми в процессе производства материальных благ, их обмена и распределения;

2) социальная, состоящая из таких структурных образований, как классы, социальные слои, нации, взятые в их взаимоотношении и взаимодействии друг с другом;

3) политическая, включающая в себя политику, государство, право, их соотношение и функционирование;

4) духовная, охватывающая различные формы и уровни общественного сознания, которые, будучи воплощены в реальном процессе жизни общества, образуют то, что принято называть духовной культурой.

Каждая из этих сфер, являясь элементом системы называемой «общество», в свою очередь, оказывается системой по отношению к элементам, ее составляющим. Все четыре сферы общественной жизни не только взаимосвязывают, но и взаимно обусловливают друг друга. Разделение общества на сферы несколько условно, но оно помогает вычленять и изучать отдельные области реально целостного общества, многообразную и сложную общественную жизнь.

Социологи предлагают несколько классификаций общества. Общества бывают:

Традидионное (аграрное) общество представляло доиндустриальную стадию цивилизационного развития. Традиционными были все общества древности и средневековья. Их экономика характеризовалась господством сельского натурального хозяйства и примитивного ремесла. Преобладали экстенсивная технология и ручные орудия труда, вначале обеспечивавшие экономический прогресс. В своей производственной деятельности человек стремился максимально приспособиться к окружающей среде, подчинялся ритмам природы. Отношения собственности характеризовались господством общинной, корпоративной, условной, государственной форм собственности. Частная собственность не являлась ни священной, ни неприкосновенной. Распределение материальных благ, произведенного продукта зависело от положения человека в социальной иерархии. Социальная же структура традиционного общества сословно корпоративна, стабильна и неподвижна. Социальная мобильность фактически отсутствовала: человек рождался и умирал, оставаясь в одной и той же социальной группе. Основными социальными ячейками были община и семья. Поведение человека в обществе регулировалось корпоративными нормами и принципами, обычаями, верованиями, неписаными законами. В общественном сознании господствовал провиденциализм: социальная реальность, человеческая жизнь воспринимались как осуществление божественного промысла.

Духовный мир человека традиционного общества, его система ценностных ориентации, образ мышления — особые и заметно отличные от современных. Индивидуальность, самостоятельность не поощрялись: социальная группа диктовала личности нормы поведения. Можно даже говорить о «групповом человеке», не анализировавшем свое положение в мире, да и вообще редко подвергавшем анализу явления окружающей действительности. Он скорее морализирует, оценивает жизненные ситуации с позиций своей социальной группы. Число образованных людей было крайне ограниченным («грамота для немногих») устная информация преобладала над Письменной В политической сфере традиционного общества господствуют церковь и армия. Человек полностью отчужден от политики. Власть ему представляется большей ценностью, чем право и закон. В целом это общество чрезвычайно консервативно, стабильно, невосприимчиво к нововведениям и импульсам извне, являя собой «самоподдерживающуюся саморегулирующуюся неизменность». Изменения в нем происходят спонтанно, медленно, без сознательного вмешательства людей. Духовная сфера человеческого бытия приоритетна перед экономической.

Традиционные общества сохранились и до наших дней в основном в странах так называемого «третьего мира» (Азия, Африка) (поэтому часто синонимом «традиционного общества» выступает понятие «незападные цивилизации», также претендующее на известные социологические обобщения). С европоцентристской точки зрения традиционные общества — это отсталые, примитивные, закрытые, несвободные социальные организмы, которым западная социология противопоставляет индустриальные и постиндустриальные цивилизации.

В результате модернизации, понимаемой как сложный, противоречивый, комплексный процесс перехода от традиционного общества к индустриальному, в странах Западной Европы были заложены основы новой цивилизации. Ее называют индустриальной, техногенной, научно-технической или экономической. Экономической базой индустриального общества является промышленность, основанная на машинной технике. Увеличивается объем основного капитала, снижаются долговременные средние издержки на единицу продукции. В сельском хозяйстве резко повышается производительность труда, разрушается натуральная замкнутость. Экстенсивное хозяйство сменяется интенсивным, а простое воспроизводство — расширенным. Все эти процессы происходят через реализацию принципов и структур рыночной экономики, на основе научно-технического прогресса. Человек освобождается от прямой зависимости от природы, частично подчиняет ее себе. Стабильный экономический рост сопровождается ростом реальных доходов на душу населения. Если предын-дустриальный период наполнен боязнью голода и болезней, то для индустриального общества характерно возрастание благосостояния населения. В социальной сфере индустриального общества также рушатся традиционные структуры, социальные перегородки. Социальная мобильность значительна. В результате развития сельского хозяйства и промышленности удельный вес крестьянства в составе населения резко сокращается, происходит урбанизация. Появляются новые классы — промышленный пролетариат и буржуазия, укрепляются средние слои. Аристократия приходит в упадок.

В духовной сфере наблюдается значительная трансформация системы ценностей. Человек нового общества автономен внутри социальной группы, руководствуется своими личными интересами. Индивидуализм, рационализм (человек анализирует окружающий мир и принимает решения на этой основе) и утилитаризм (человек действует не во имя каких-то глобальных целей, а для определенной пользы) — новые системы координат личности. Происходит секуляризация сознания (освобождение от непосредственной зависимости от религии). Человек в индустриальном обществе стремится к саморазвитию, самосовершенствованию. Глобальные изменения происходят и в политической сфере. Резко возрастает роль государства, постепенно складывается демократический режим. В обществе господствуют право и закон, а человек вовлекается во властные отношения в качестве активного субъекта.

Ряд социологов несколько уточняют приведенную выше схему. С их точки зрения, основное содержание процесса модернизации - в смене модели (стереотипа) поведения, в переходе от нерационального (характерного для традиционного общества) к рациональному (свойственному индустриальному обществу) поведению. К экономическим аспектам рационального поведения относят развитие товарно-денежных отношений, определяющую роль денег как общего эквивалента ценностей, вытеснение бартерных сделок, широкий размах рыночных операций и т п. Важнейшим социальным последствием модернизации считается изменение принципа распределения ролей. Ранее общество накладывало санкции на социальный выбор, ограничивая возможность занятия определенных социальных позиций человеком в зависимости от принадлежности его к определенной группе (происхождение, родовитость, национальность). После модернизации утверждается рациональный принцип распределения ролей, при котором главным и единственным критерием для занятия той или иной позиции является подготовленность кандидата для выполнения данных функций.

Таким образом, индустриальная цивилизация противостоит традиционному обществу по всем направлениям. К числу индустриальных обществ относят большинство современных промышленно развитых стран (в том числе и Россию).

Но модернизация породила множество новых противоречий, которые со временем превратились в глобальные проблемы (экологический, энергетический и др. кризисы). Разрешая их, поступательно развиваясь, некоторые современные общества приближаются к стадии постиндустриального общества, теоретические параметры которого были разработаны в 1970-е гг. американскими социологами Д. Беллом, Э. Тоффлером и др. Для этого общества характерно выдвижение на первый план сферы услуг, индивидуализация производства и потребления, увеличение удельного веса мелкосерийного производства при утере господствующих позиций массовым, ведущая роль науки, знаний и информации в обществе. В социальной структуре постиндустриального общества наблюдается стирание классовых различий, а сближение размера доходов различных групп населения ведет к ликвидации социальной поляризации и росту удельного веса среднего класса. Новая цивилизация может быть охарактеризована как антропогенная, в центре ее — человек, его индивидуальность. Иногда ее также называют информационной, что отражает все более возрастающую зависимость повседневной жизни общества от информации. Переход к постиндустриальному обществу для большинства стран современного мира является весьма далекой перспективой.