Розділ другий. Криміналістична техніка 3 страница

Окремі рекомендації криміналістичного характеру відомі здавна і зустрічаються в законодавчих пам’ятках. Історія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлювались і порушувались певні правила поведінки, звичаї і закони. Виникнення перших порушників законів викликало необхідність введення спеціальних правил і методів щодо розкриття і розслідування злочинів, встановлення злочинців. Призначаються певні чиновники, які повинні були розкривати окремі види злочинів, встановлювати істину (Наприклад, у Древньому Єгипті – чиновники-писці, нубійські негри та ін.; уДревньому Вавілоні – писці та судді). Правові документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашастра, Книга законів та ін.) містили деякі рекомендації криміналістичного характеру щодо збору, дослідження та оцінки доказів судом, алевони мали окремий, розрізнений характер і були пов’язані з певними клятвами, випробуванням вогнем, каліченням та клеймінням засудженних.

Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу (процедури), який був притаманний суспільству (наприклад, інквізиційний процес – був пов’язаний з отриманням зізнання від допитуваного за допомогою тортур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і методів пов’язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та експертної практики.

Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу розшукову бригаду “Сюрте” (Безпека) в паризькій поліцейській префектурі очолив колишній рецидивіст Франсуа Євген Відок. Бригада була створена теж з колишніх кримінальних злочинців за принципом: “Лише злочинець може побороти злочин”. В історії російського розшуку відоме прізвище Ванькі Каїна (Івана Осипова) злодія - рецидивіста, який не лише виконував розшукові функції, але й сам скоював злочини. Лише згодом виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за обвинуваченням у кримінальних злочинах – не приймаються на службу в розшукову поліцію.

Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямованості знайшли своє відображення в правових актах Київської Русі,а саме в “Руській правді”. Літописи 15 – 16 ст. свідчать про використання криміналістичних знань, зокрема, при порівнянні підписів урукописах, виявленні підробок документів. У 18 ст. вже були зроблені спроби щодо узагальнення судової практики. Так,І.Т.Посошков у роботі “Про бідність і богатство” (1724 р.) аналізує не тільки судочинства, а й прийоми проведення слідства: випробування вогнем і залізом, позбавленням їжі та води та ін.

Для ХІХ ст. характерною є консолідація криміналістичних знань. У 1841 р. виходить праця Я.Баршева “Засади кримінального судочинства з застосуванням до російського кримінального судочинства”, в якій були розкриті способи проведення слідчих дій. У 1882 р. А.Бертильон (співробітник Паризької поліцейської префектури) запропонував метод антропометричної реєстрації й ототожнення злочинців (бертильонаж), розробив методи сигналітичної і метричної фотозйомки, принципи словесного портрета. Дещо піздніше виникає дактилоскопічний метод реєстрації злочинців: Вільям Гершель (1877 р.), Генрі Фолдс (1879,1880 р.р.), Френсіс Гальтон, Едвард Генрі та ін.

Розвитку криміналістики сприяли роботи Г.Гросса, Р.А.Рейса, А.Вейнгарта Ничефоро та ін., які досліджували засоби і методи збирання доказів, особливості розслідування злочинів. Так, Г.Гросс започаткував термін “криміналістика” і розкрив його зміст в своїх працях “Керівництво для судових слідчих, чинів жандармерії та поліції” (1892 р.) і “Керівництво для судових слідчих як система криміналістики” (1898 р.).

Важливим напрямом розвитку криміналістики є розробка методів дослідження речових доказів. Перша криміналістична установа в Росії була судово-фотографічна лабораторія Є.Ф.Буринського (1889 р.). У 1892 р. вчений був нагороджений Академією наук премією ім. М.В.Ломоносова за відкриття у галузі судово-дослідницької фотографії. Фундаментальна праця Є.Ф.Буринскького “Судова експертиза документів” (1903 р.) є актуальною і зараз.

На початку ХХ ст. виходить низка робіт М.С.Бокаріуса: “Судово-медичні мікроскопічні та мікрохімічні дослідження речових доказів” (1910 р.), “Короткий курс судової медицини” (1911 р.), “Судова медицина у викладі для юристів” (1915 р.). Протягомжиття М.С.Бокаріус провів велику кількість судово-медичних і криміналістичних експертиз, зробив розтин понад 3000 трупів, а також до 5000 досліджень речових доказів. Головними науковими працями М.С.Бокаріуса є: “Довідковий підручний альбом для працівників карного розшуку і міліції при складанні словесного портрета” (1924 р.), “ Початковий зовнішній огляд трупа на місці події або виявленні його (1929 р.), “Судова медицина для медиків і юристів” у двох частинах (1930 р.). У 1925 р. Уряд УРСР присвоїв М.С.Бокаріусу почесне звання Заслуженого професора.

На початку ХХ ст. виходить низка фундаментальних праць з криміналістики: “Дактилоскопія як метод реєстрації” (1923 р., П.С.Семеновський), “Техніка розслідування злочинів” (1925 р., М.П.Макаренко), “Судова фотографія” (1926 р., С.М.Потапов). У цей час виходить перший вітчизняний підручник з криміналістики І.М.Якімова “Криміналістика. Керівництво по кримінальній техніці і тактиці” (1925 р.).

У 1935 – 1936 рр. у Москві видано підготовлений авторським колективом систематизований підручник з криміналістики, в який увійшли кримінальна техніка, тактика і методика розслідування, а у 1938 – 1939 рр. цей підручник був перевиданий.

У 1940 – 1960 рр. здійснюється формування низки криміналістичних теорій і вчень. Так, у 1940 р. видані монографія А.І.Вінберга “Криміналістична експертиза письма”; у 1946 р. – брошюра С.М.Потапова “Вступ до криміналістики”; у 1947 р. –праця Б.І.Шевченко “Наукові основи трасеології”; у 1949 р. – книга М.В.Терзієва “Вступ до криміналістичного дослідження документів”; 1955 р. – робота М.О.Селіванова “Судово-оперативна фотографія”; 1956 р. – книга С.Д.Кустановича “Судова балістика”; 1958 р. – монографія Р.С.Бєлкіна “Теорія і практика слідчого експеримента”; 1965 р. – монографія Я.Пещака “Слідчі версії” та ін.

У 1960 – 1980 рр. розпочинається інтенсивний розвиток теорії криміналістичної тактики (Р.С.Бєлкін, О.М.Васильєв, А.В.Дулов, В.О.Коновалова, М.І.Порубов, А.Р.Ратинов), наукових основ судової експертизи (Л.Ю.Ароцкер, О.Р.Шляхов, О.О.Ейсман). З 60-х рр. розпочинається розробка методологічних проблем криміналістики, що знайшло відображення у виданих працях: С.П.Митричева “Теоретичні основи радянської криміналістики” (1965 р.); Р.С.Бєлкіна і А.І.Вінберга “Криміналістика і доказування” (1969 р.); О.М.Васильєва і М.П. Яблокова “Предмет, система і теоретичні основи криміналістики” (1984 р.); Р.С.Бєлкіна “Криміналістика: проблеми, тенденції, перспективи” у двох частинах (1987, 1988 рр.) та ін. У 1970 р. проходить дискусія про предмет криміналістики (м.Свердловськ).

Великим досягненням криміналістичної наукової думки є видання Р.С.Бєлкіним “Курсу криміналістики в 3-х томах” (1997р., Росія).

§2. Сучасний стан криміналістики в Україні

Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов’язаний з формуванням певних наукових шкіл криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики, виникають нові напрямки, теорії та вчення.

Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є підготовка і видання підручників. У 1973 р. виданий підручник “Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика” за редакцією В.П.Колмакова, написаний українськими вченими-криміналістами. У 1988 р. вийшов з друку підручник “Радянська криміналістика. Методика розслідування окремих видів злочинів” за редакцією В.К.Лисиченка.

За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р. колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів” за редакцією В.Ю.Шепітька.

Рис. 1. Колектив кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2000 р.).

На сучасному етапі наукові дослідження з криміналістики проводяться на кафедрах криміналістики вищих юридичних навчальних закладів, у науково-дослідних установах України (Інституті вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (з 1995 р.); Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України (з 1997 р.); Міжвідомчому науково-дослідному центрі з проблем боротьби з організованою злочинністю при координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України (з 1995 р.); Харківському Центрі вивчення організованої злочинності (з 1998 р.), а також у науково-дослідних експертних установах (науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України; Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України та підпорядкованих йому науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах на місцях).

На сьогодні в Україні працюють відомі криміналісти професори: Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, Т.В.Варфоломєєва (член-кореспондент АПрНУ); В.Г.Гончаренко (академік АПрНУ), В.А.Журавель, А.В.Іщенко, О.А.Кириченко, Н.І.Кліменко, В.О.Коновалова (академік АПрНУ), В.С.Кузьмічов, В.К.Лисиченко, В.Г.Лукашевич, Г.А.Матусовський, І.В.Постіка, М.В.Салтевський, М.Я.Сегай (академік АПрНУ), В.Ю.Шепітько (член-кореспондент АПрНУ).

Рис. 2. Відомі криміналісти професори (зліва направо): Салтевський М.В., Бахін В.П., Коновалова В.О., Бєлкін Р.С. (Росія), Шепітько В.Ю.

Тільки за останні 10 років в Україні захищена низка докторських дисертацій: “Основи теорії професійного спілкування слідчого” (В.Г.Лукашевич, 1993 р.); “Криміналістичні знання: природа, структура, оптимізація використання” (Н.І.Клименко, 1993 р.); “Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного” (Т.В.Варфоломєєва, 1994 р.); “Теоретичні проблеми систематизації тактичних прийомів в криміналістиці” (В.Ю.Шепітько, 1996 р.); “Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми і засоби здійснення” (В.С.Кузьмічов, 1996 р.);“Основи криміналістичної мікрології” (О.А.Кириченко, 1996 р.);“Теоретичні та практичні основи розкриття і розслідування осередків злочинів” (Ю.П.Аленін, 1997 р.); “Теорія та методологія криміналістичного прогнозування” (В.А.Журавель, 2000 р.).

Рис. 3. Зібрання криміналістів України у Харкові (зліва направо, верхній ряд): В.В.Тищенко, завідувач кафедри криміналістики Одеської національної юридичної академії, канд. юрид. наук, доц.; М.Л. Цимбал, директор ХНДІСЕ, канд. юрид. наук; В.С.Кузьмічьов, завідувач кафедри криміналістики Національної академії внутрішніх справ України, д-р юрид. наук, проф.; В.О.Коновалова, д-р юрид. наук, професор кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; В.Ю.Шепітько, завідувач кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, д-р юрид. наук, професор; В.А.Журавель, д-р. юрид. наук, професор кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; (нижній ряд): Г.А.Матусовський, д-р юрид. наук, професор кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; М.В.Салтевський, д-р юрид. наук, професор кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; В.Г.Лукашевич, перший проректор Запорізького інституту МВС України, д-р юрид. наук, професор.

§3. Експертні та криміналістичні установи в Україні

У 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі Обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них (хоча Київський інститут і Одеська лабораторія були організовані ще в 1914 р.). Ці установи були створені з метою провадження різного роду науково-технічних досліджень за судовими справами. Київський кабінет очолював С.М.Потапов, а потім В.І.Фаворський. Першим директором обласного кабінету в Харкові був талановитий судовий медик і криміналіст М.С.Бокаріус (1923-1931 рр.), а після смерті цей заклад очолив його син М.М.Бокаріус. Для виконання поставлених завдань у складі кабінетів було передбачено створення чотирьох секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) судово-фотографічних досліджень; 3) судово-медичних макро- і мікроскопічних досліджень; 4) ідентифікації особи.

У 1925 р. кабінети були перейменовані в Інститути Науково-Судової Експертизи. На той час в інститутах діяли шість секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) біологічних досліджень; 3) фотографічних досліджень; 4) ідентифікації особи; 5) судово-медичних досліджень; 6) кримінально-психологічних досліджень і психопатологічних досліджень.

У 1926-1927 рр. опубліковано три книги журналу “Архів кримінології та судової медицини”, відповідальним редактором якого був директор Харківського Інституту М.С.Бокаріус. У 1931 р. видавався журнал “Питання Криміналістики та науково-судової експертизи”, а в 1936 р. було видано спільний збірник Українського Інституту Судової політики і Харківського Інституту Судової Експертизи “Питання кримінального процесу та техніка розслідування злочинів”. У 1937 р. було надруковано збірник трьох українських інститутів науково-судової експертизи (Київського, Харківського і Одеського) “Криміналістика і науково-судова експертиза”. Починаючи з 1964 р. в Україні виходить міжвідомчий збірник наукових і науково-методичних праць “Криміналістика і судова експертиза”.

У роки Великої Вітчизняної війни експертну діяльність проводили в основному науково-технічні відділи (НТВ) органів міліції. Київський, Харківський та Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз відновили свою експертну і наукову діяльність у 1943-1944 рр.

З 1946 р. директором Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз був призначений В.П.Колмаков, який успішно керував інститутом протягом 20 років.

На сьогодні в Україні створені і функціонують Науково-дослідні інститути судових експертиз Міністерства юстиції України: в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку, а також філії в Сімферополі, Севастополі, Дніпропетровську, Полтаві, Черкасах, Тернополі, Луганську, Миколаєві, Чернігові, Вінниці. Інститутами здійснюється науково-дослідницька та науково-методична робота. Колективи інститутів запропонували низку нових експертних методик та методів дослідження. Експертами захищені кандидатські та докторські дисертації.

Зараз НДІСЕ Міністерства юстиції України мають такі власні лабораторії: судово-почеркознавчих і комп’ютерних досліджень, судово-трасологічних, судово-балістичних вибухотехнічних, судово-біологічних, судово-автотехнічних, судових будівельних та пожежних, судово-товарознавчих, судово-фізичних і хімічних досліджень.

В Україні функціонує система експертних криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ. Перший кабінет науково-судової експертизи почав працювати у 1919 р. при Центральному управлінні карного розшуку Росії. У 1921 р. кабінет був реорганізований у науково-технічний підвідділ при карному розшуку НКВС, а у 1922 р. – в науково-технічний відділ. З 1936 р. аналогічні науково-технічні підрозділи були створені в міліції на всій території СРСР, а впродовж свого існування змінювали назви на експертно-криміналістичні управління і експертно-криміналістичні відділи.

Окрім експертних установ Міністерства юстиції України судово-експертні і криміналістичні дослідження в Україні на теперішній час провадить експертно-криміналістична служба МВС України (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ). Експерти центрів проводять різні види експертиз і досліджень, приймають участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти. В експертно-криміналістичних підрозділах проводяться: 1) криміналістичні експертизи (дактилоскопічні, трасологічні, холодної зброї, почеркознавчі та ін.); 2) спеціальні експертизи (наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, харчових продуктів, волокон та волокнистих матеріалів, нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів, скла і кераміки, вибухових речовин, обставин і механізму пожеж тощо).

До змісту

Глава 6. Загальні положення криміналістичної техніки

§1. Поняття криміналістичної техніки та її галузі

Криміналістична техніка - це важливий розділ криміналістики, який виникнув у результаті впровадження досягнень природничо - технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Методи фізики, хімії, біології, медицини та інших галузей знань пристосовувалися для виявлення слідів злочину та отримання інформації з метою кримінального судочинства. Кримінальна або поліцейська техніка в XIX ст. заклала підгрунтя сучасної криміналістики.

Науково-технічні засоби криміналістики - це прилади, пристосування і матеріали, які використовуються для збирання і дослідження доказів або створення умов, що утрудняють учинення злочинів. Такі засоби можуть бути розподілені на кількагруп:

1) взяті без змін з різних технічних і природно-технічних наук;

2) спеціально пристосовані для криміналістичних цілей;

3) спеціально розроблені для цілей криміналістики.

Основними формами застосування криміналістичної техніки є:

1) використання науково-технічних засобів оперативними працівниками при проведенні оперативно-розшукових заходів;

2) застосування науково-технічних засобів слідчими при проведенні слідчих дій;

3) використання науково-технічних засобів спеціалістами та експертами під час відповідних досліджень;

4) застосування науково-технічних засобів учасниками судового розгляду.

Виділення таких форм використання криміналістичної техніки пов'язано із суб'єктом, що її застосовує.

Криміналістична техніка розвивається в трьох основних напрямках: оперативно-слідча, науково-дослідна, профілактична. Кожний з напрямків передбачає розробку не тільки відповідних приладів, пристосувань, інструментів, матеріалів, але й найбільш ефективних прийомів, методів використання науково-технічних засобів.

Найскладнішим напрямом є розвиток науково-дослідної техніки, яка застосовується в основному в лабораторних умовах високоваліфікованими фахівцями. До науково-дослідної техніки відноситься різноманітне обладнання та апаратура, які дозволяють здійснювати дослідження в рентгенівських променях, застосовувати радіоактивні ізотопи, проводити люмінесцентний чи спектральний аналіз та ін.

Для ефективної реалізації науково-технічних засобів необхідно враховувати вимоги, щодо їх застосування (принципи):

1) принцип законності використання науково-технічного засобу;

2) принцип етичності застосування науково-технічного засобу;

3) принцип науковості;

4) принцип безпеки науково-технічного засобу;

5) принцип цілості об'єктів у незмінному вигляді;

6) принцип ефективності використання науково-технічного засобу.

Використання криміналістичної техніки є припустимим, якщо при цьому не порушуються законні права й інтереси громадян, моральні та етичні вимоги. Засоби і методи криміналістики повинні мати наукову основу, бути науково обгрунтованими, базуватися на вивчених об'єктивних закономірностях, а тому не можуть використовуватися в доведенні устрої і прилади, що засновані на невстановлених наукою явищах.

В даний час система криміналістичної техніки складається з таких основних галузей:

1) судова фотографія;

2) судова кінематографія і відеозапис;

3) трасологія;

4) судова балістика;

5) криміналістичне дослідження письма;

6) техніко-криміналістичне дослідження документів;

7) ідентифікація людини за ознаками зовнішності;

8) кримінальна реєстрація.

В основу системи криміналістичної техніки покладено предметний принцип, що відбиває особливості кожної галузі.

§2. Правові основи використання криміналістичної техніки

Застосування техніко-криміналістичних засобів і прийомів у боротьбі зі злочинністю визнається правомірним, якщо воно прямо передбачено законом (або іншими нормативними актами), або рекомендовано законом, або не суперечить закону за своєю сутністю. Найбільш загальні правові основи використання технічних засобів визначаються ст. 2 КПК, яка регламентує завдання кримінального судочинства. У ст. 22 КПК визначається, що, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Для виконання таких завдань необхідно використовувати всі передбачені законом засоби, у тому числі і технічні.

У кримінально-процесуальному законодавстві відсутня спеціальна норма, за якою б визначалисьправові основи застосування криміналістичної техніки. У ст.ст. 79, 85, 851, 852, 191, 194, 195 КПК визначаються окремі прийоми і засоби фіксації речових доказів, місця події та умови проведення інших слідчих дій. Ці норми надають можливість у необхідних випадках використовувати ті або інші технічні засоби.

Ст. ст. 75 і 76 КПК регламентують порядок призначення експертизи і зокрема, указують, що експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Для того щоб використання науково-технічних засобів при розслідуванні злочинів сприяло підвищенню ефективності праці слідчого, необхідно широко використовувати допомогу спеціалістів (ст. 128-1 КПК). Названі статті кримінально-процесуального законодавства є передумовами застосування спеціальних знань і технічних засобів у кримінальному судочинстві.

У літературі висловлювалася думка про необхідність перерахування в законі всіх науково-технічних засобів, прийомів і методів, що можуть бути використані при розслідуванні та розкритті злочинів. Це стосується насамперед нових науково-технічних засобів роботи з доказами, технічних засобів та прийомів, що можуть бути використані під час проведення слідчих дій. Однак у законі неможливо передбачити всі прийоми і засоби роботи з доказами через їх постійне удосконалення і відновлення. Залежно від особливостей конкретної обстановки місця події, специфіки проведення інших слідчих дій тавраховуючи раціональність використання, слідчий за своїм розсудом обирає відповідні технічні засоби і прийоми. Таким чином, мова може йти про ситуаційну обумовленість застосування науково-технічних засобів, технічних прийомів і методів.

Поповнення арсеналу науково-технічних засобів, що застосовуються у боротьбі зі злочинністю при здійсненні кримінально-процесуальної процедури, ставить питання про необхідність перевірки їх науковості, про заборону використання антинаукових прийомів та таких, що не відповідають принципу демократичності кримінального судочинства.

При використанні технічних засобів необхідно процесуально оформити:

1) факт застосування технічних засобів і прийомів;

2) матеріали, які отримані в результаті їх застосування.

Використання криміналістичної техніки доцільно відображати в протоколі за такою схемою: де, коли, у зв'язку з чим, стосовно яких об'єктів, ким, для чого і що застосовано, що і як саме виявлено або отримано в результаті застосування технічних засобів. У протоколі обов'язково зазначається, що перед застосуванням технічних засобів про це були сповіщені особи, які беруть участь у проведенні слідчої дії.

Існують певні вимоги, які забезпечують доказове значення результатів застосування науково-технічних засобів. При оформленні матеріалів, які отримані у результаті застосування криміналістичної техніки, необхідно:

1) показати зв'язок між виявленими технічними засобами фактами та проведеною слідчою дією;

2) додатки повинні бути засвідчені підписами учасників слідчої дії;

3) додатки повинні мати технічні засоби захисту від фальсифікації об'єктів;

4) додатки до протоколу повинні містити стислі пояснювальні написи.

§3. Техніко-криміналістична оснащеність органів досудового слідства

Криміналістична техніка використовується при проведенні слідчих дій для вивчення та фіксації матеріальної обстановки злочину, виявлення, фіксації, вилучення і збереження доказів, їх попереднього дослідження, а також при підготовці об'єктів для експертизи. Науково-технічні засоби можуть застосовуватися окремо або в комплектах. Спеціальні комплекти науково-технічних засобів розроблені у вигляді слідчих валіз, портфелів, оперативних сумок тощо. Слідчі валіза (портфель, сумка) - це комплект техніко-криміналістичних та інших засобів (приладів, пристосувань, інструментів, матеріалів) для роботи з доказами під час проведення огляду та інших дій.

На практиці слідчі набори бувають трьох типів: універсальні (призначені для вирішення різноманітних завдань), спеціалізовані (для роботи експерта-криміналіста, співробітника ДАІ, спеціаліста-вибухотехніка та ін.) і набори із змінним змістом (формуються безпосередньо перед проведенням певної слідчої дії). Останнім часом в Україні розпочата розробка комплектів науково-технічних засобів вузької спрямованості: комплект пошукових засобів слідчого (набір-пошук), комплект науково-технічних засобів огляду місця дорожньо-транспортної події; комплект науково-технічних засобів для огляду місця пожежі (набір-пожежа); комплект науково-технічних засобів для огляду вибухових пристроїв і місця вибуху (набір-вибух); комплект науково-технічних засобів для роботи з мікрооб’єктами (набор-мікро); комплект науково-технічних засобів для роботи зі слідами рук (дактилоскопічний набір); комплект слідчого для огляду документів; оперативний одорологічний комплект.

Поняттю універсального набору відповідає комплект для слідчого, який складається з двох основних частин: слідчої валізи і фотонабору.Фотонабір, що розміщений у шкіряній сумці з наплечним ремінем складається з малоформатного дзеркальногофотоапарату (наприклад, "Зеніт"), електронної лампи спалаху, фотоелектричного експонометра, жовтого світлофільтру(ЖС-17) подовжувальних кілець (що застосовуються при великомасштабній зйомці), двох касет, масштабної лінійки та цифрових таблиць (для позначення найважливіших деталей обстановки, що фотографуються).

Розповсюдженим у практичній діяльності органів прокуратури є універсальний переносний криміналістичний комплект слідчого (рис. 1), який за своєю структурою складається з семи розділів:

1. Пошукові прилади та пристосування (щуп для м'яких меблів і невеликих ємкостей із сипучими, грузлими речовинами і рідинами; набір деталей, з яких збираються щуп для щільного грунту; щуп для пошуку в сипучих і рідких середовищах; пристосування (насадка на щуп) для зібрання проб грунту; магнітний шукач (підіймач); викрутка-індикатор напруги “ІО-500”);

2. Вимірювальні прилади та пристосування (лінійка масштабна (довідкова); лінійка візирна; рулетка велика десятиметрова; рулетка мала двометрова; розсувний трикутник із транспортиром; циркуль-вимірювач; штангенциркуль; планшет із компасом;

3. Інструменти (пасатижі комбіновані; ножиці; викрутка; ніж складаний; пінцет; алмазний склоріз);

4. Засоби для виявлення невидимих і маловидимих слідів (акумуляторний електричний ліхтар “ФКА-10”; лупа 3,5^х; лупа 7^х; йодна трубка в пластмасовому футлярі; набір дактилоскопічних порошків (окис кобальту; двуокис титану; порошок відновленого воднем заліза; порошок карбонільного заліза), дактилоскопічна щіточка із синтетичних волокон; пензель магнітний; пенал із засобами для попереднього визначення крові);

5. Засоби фіксації та вилучення слідів (силіконові пасти у тубах одноразового використання (пасти “К”, “У-4”), каталізатори до силіконових паст у скляних флаконах із крапельницею (каталізатор №18 для пасти “К”, каталізатор №21 для пасти “У-4”),пластмасова платівка і металева лопатка для приготування силіконового компаунда; скальпель; гіпс у поліетиленовому пакеті; коробка пластмасова, у якій знаходиться гіпс і використовується для приготування гіпсової пасти; ложка пластмасова; дакрил у поліетиленовому пакеті; флакони для розчину синтетичних смол та ін.; пульверизатор із гумовою грушею; універсальнийрозприскуючий пристрій; дактилоскопічна плівка, світла і темна);

6. Засоби для дактилоскопіювання трупів і живих осіб (друкарська фарба в тюбику; платівка скляна для нанесення фарби; дактилоскопічний валик; пристосування для розгинання пальців рук трупа);

7. Папка з креслярськими пристосуваннями (лінійка масштабна; лінійка візирна; розсувний трикутник; планшет; циркуль-вимірювач; каталог кольорів).

Рис. 1. Слідча валіза.
1. Лупа 3,5х. 2. Пристосування для дактилоскопіюваня пальців трупа. 3. Рулетка 10 м. 4. Рулетка сталева 2 м. 5. Штангенциркуль. 6. Пасатижі. 7. Ножиці. 8. Пінцет. 9. Викрутка (з 3-ма змінними стрижнями). 10. Індикатор напруги з викруткою. 11. Ніж складаний. 12. Магнітна голівка зшарнірним пристроєм. 13. Склоріз алмазний. 14. Ліхтар акумуляторний. 15. Сургуч, пластилін, нитки сурові, голки (в круглому пеналі). 16. Деталі щупа для грунту. 17. Рукоятка щупа. 18. Комплект пристосувань для виявлення і фіксації поверхневих слідів рук, ніг та взуття. 19. Комплект із пристосуваннями і матеріалами для роботи з сіліконовими пастами. 20. Овальний пластмасовий пенал. 21. Поліетиленові флакони для рідини.22. Пенал. 23. Аерозольний балон з рідким газом “Фреон-12”. 24. Металевий затискний держак для сполучення аерозольного балона з поліетиленовим флаконом.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 66; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!