Оптимізація величини партії у формуванні виробничої програми

Логічним продовженням оптимізації функціональних сфер є оптимізація безпосереднього виробництва (стосовно планування виробничої програми та управління і регулювання її виконання). Розглянемо першу проблему - логістичний аспект планування виробництва. Якщо процес планування зорієнтований на прискорення процесу виготовлення, то особливого значення з економічного погляду набуває формування внутрішнього замовлення, поділ його на партії визначених розмірів та фактори впливу на ці величини.

Загалом процес планування може ´рунтуватися на двох альтернативних підходах, а саме: або планування виробництва уможливлює максимальне використання обладнання за потужністю при одночасному невеликому використанні його в часі, або мінімальне використання потужності за стабільного часового використання.

Ці два підходи можна отримати, виразивши інтегральний коефіцієнт використання (К_в) через добуток коефіцієнтів екстенсивного (К_е) та інтенсивного (К_і) використання.

Математично:

К_в= К_е К_і (7.3)

Зрозуміло, що при К_в - const максимізація К_е вимагає відповідно зменшення К_і і навпаки.

Формування внутрішнього замовлення (виробничої програми) та його доведення до виробничих підрозділів (робочих місць, обробних машин) має вирішальний вплив на скорочення загального часу робіт. Стосовно характеру виробництва замовлення ділиться на дві групи:

- замовлення на виготовлення проміжних продуктів (окремих частин виробів, напівфабрикатів, колишніх покупних частин), які можна виробляти на власних виробничих потужностях;

- замовлення на виготовлення кінцевих продуктів в координації із плануванням збуту та реалізації продукції.

Безумовно, що основним у формуванні внутрішнього замовлення на виробництво слід вважати необхідність узгодження інтересів клієнта з організаційно-технічними та фінансово-економічними умовами та вимогами підприємства. Залежно від внутрішніх умов виробництва, зовнішніх можливостей кооперації й інтересів збуту (клієнтів) замовлення на виготовлення можуть бути диференційовані:

- безіменні замовлення (незалежні від клієнтів);

- замовлення клієнтів на виготовлення партій;

- замовлення на виготовлення, залежні від клієнтів.

Така диференціація дозволяє поставити питання про оптимальний поділ внутрішнього замовлення на партії, щоб мінімізувати загальні витрати.

Безіменні замовлення як замовлення на склад можуть бути виконані як відповідні зміни структури майна на складі (наявність частин, вузлів та кінцевих виробів), враховуючи характеристики попередньої динаміки застосування та результати стохастичного прогнозування попиту за видом, кількістю та терміном поставки. Безіменні замовлення з господарського погляду вигідні, якщо динаміка виконання попередніх замовлень ще не є достатньо специфікована (недостатня сформованість ринків збуту) та коли цього вимагає досягнення оптимального розміру партій, оскільки це забезпечить мінімізацію витрат.

Формування безіменного замовлення є доцільним також для виготовлення стандартизованих виробів (арматури, підшипників, електродвигунів загального промислового призначення тощо) та з метою гарантування безперервного виробництва при нестабільних або сезонних замовленнях клієнтів через створення запасу незавершеної продукції та готових виробів.

Під час формування замовлень на виготовлення партіями об'єднуються замовлення багатьох клієнтів з метою досягнення безперервності виробництва та додержання терміну поставки (бажань клієнтів). Однак терміни виготовлення окремої партії та терміни поставки за бажанням клієнтів можуть не збігатися, тому найпізніший термін виготовлення повинен збігатися із найбільш раннім терміном поставки. При цьому підприємство відчуває зустрічні тенденції накопичення затрат у сфері виробництва при формуванні партій та підвищення капіталовкладень в складське господарство.

Треба зауважити, що "партійне" замовлення є доцільне у випадках:

- в мало- і середньосерійному виробництві для виробів однакових або декількох варіацій, тих, що регулярно повторюються в замовленнях клієнтів;

- для поліпшення використання виробничих потужностей при нестабільних замовленнях клієнтів;

- дослідницьких замовлень.

Замовлення на виготовлення, що залежать від клієнтів, за своєю суттю ідентичні до відповідних замовлень клієнтів, однак специфіка може полягати у характеристиці зв'язків із споживачами. Тому розгля­даються два випадки:

- коли внутрішнє замовлення збігається із кількістю замовлень, що залежать від клієнтів;

- коли внутрішнє замовлення дорівнює кількості замовлень, що не залежать від клієнтів, і необхідній наявності готових виробів на складі.

Доцільність застосування такого замовлення обмежується замовленнями з малою мірою повторення та замовленнями, що тимчасово вимагають чітко окреслених термінів виготовлення.

Викладене щодо диференціації замовлень аргументує різноплановість проектних рішень стосовно формування виробничої програми, тобто внутрішнього замовлення, ´рунтуючись на параметрах зовнішнього середовища, а саме:

- яку за величиною партію необхідно виготовити в межах річної чи, наприклад, квартальної програми;

- вся кількість окремих виробів повинна виготовлятись одноразово чи партіями протягом певного періоду.

Зважаючи, що під партією розуміють кількість конструктивно однотипних частин (деталей, вузлів, кінцевих виробів), що виготовляються за відповідним технологічним процесом та вимагають одноразових витрат підготовчо-заключного часу, можна вирізнити такі економічні варіанти:

- виготовлення однією партією вимагає лише одноразових витрат підготовчо-заключного часу, що означає низьку виробничу собівартість одиниці продукції, але великі капіталовкладення в складську сферу (замороження капіталу в готовій продукції, складські витрати);

- виготовлення кількома партіями вимагає багаторазових витрат підготовчо-заключного часу, що означає зростання виробничої собівартості одиниці продукції при одночасному зменшенні витрат складського господарства.

Викладене аргументує необхідність оптимізаційних розрахунків стосовно визначення оптимальної величини та кількості партій. Ці розрахунки подамо за допомогою таких математичних та графічних викладок.

1. Формування економіко-математичної моделі виробничої собівартості одиниці продукції (S_в) залежно від величини партії.

, (7.4)

де З_п - загальні постійні витрати на партію виробів, S_н - змінні витрати на одиницю продукції, х - кількість продукції в партії, що визначається за формулою:

, (7.5)

де m - річне замовлення, n - кількість партій.

2. Формування економіко-математичної моделі витрат, спричинених виготовленням та зберіганням на складі партії товарів. Ці витрати викликані необхідністю створення достатніх оборотних коштів для забезпечення виробництва всієї партії (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, проміжне складування, транспорт тощо) та витрати зберігання на складі. Здебільшого, формування цих оборотних коштів здійснюється за допомогою кредитів. Тому на практиці розрахунок ці витрати розраховують з використанням середньорічної норми витрат у відсотках до собівартості, яка включає в себе витрати як на обслуговування кредиту, так і складування. В розрахунках ця норма приймається в половинному розмірі, оскільки згадані витрати зростають від нуля в момент запуску партії до максимуму в момент закінчення виготовлення партії. І процес циклічно повторюється стільки разів, скільки запускається партій (n). Математично витрати на партію (S_c) виражають так:

, (7.6)

де P - середньорічна норма витрат для створення оборотних коштів та складських витрат, %.

3.Формування економіко-математичної моделі загальних витрат на річне замовлення:

(7.7)

4.Мінімізація річних загальних витрат. Для цього розрахунком першої похідної знайдемо значення х, при якому досягається екстремум функції:

(7.8)

Спростимо цю залежність: (7.9)

Тоді (7.10)

Графічно цей алгоритм розрахунку показано на рис.7.2.

Проілюструємо це на прикладі, вихідні дані для якого подано в таблиці 7.2.

Оптимальна величина партії дорівнює:

Загальні витрати становитимуть:

Рис.7.2. Графічна інтерпретація розрахунку оптимальної величини партії

.

Таблиця 7.2

Вихідні дані для розрахунку оптимальної величини партії

Зауважимо, що розрахована у такий спосіб величина партії є орієнтиром, першим наближенням оптимальної величини партії, оскільки не були враховані інші істотні фактори впливу техніко-технологічного характеру, а саме:

- параметри транспортних та пакувальних контейнерів і продуктивність транспортної системи;

- термін служби інструментів і приладів;

- потужності проміжного складування;

- тривалість складових технологічного процесу виготовлення (наприклад, тривалість сушіння);

- параметри постачання матеріалів, частин, вузлів (наприклад, ритмічність).

Урахування цих та інших "місцевих" факторів впливу змінить оптимальну величину партій в той чи інший бік. Однак безумовним є те, що формування тієї чи іншої величини партії, а отже, і кількості партій в плановому періоді, впливає на процес накопичення загальних витрат на виготовлення продукції.

Щодо умов застосування викладеного підходу, то необхідно керуватись тим, що формування внутрішнього замовлення, залежного від клієнтів, дозволяє перенести розрахунок оптимальної величини партії на задній план. А для формування безіменного замовлення (незалежного від клієнта) такий розрахунок є досить важливим, зважаючи на необхід­ність скорочення часу виготовлення та мінімізації загальних витрат як основних критеріїв конкурентоспроможності товарів.

Отже, при складанні виробничої програми та внутрішнього замовлення крім безумовного регулятора, сформованого за результатами консолідації замовлень клієнтів, основним регулятором необхідно вважати і оптимальну величину партії, яка може бути також отримана і внаслідок інтеграції "іменних" та безіменних замовлень.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 61; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!