Розділ І. Загальна характеристика шахрайства як злочину проти власності.

Загальновідомо, що зі стародавніх часів і до сьогодні власність була та залишається ключовим економічним і правовим чинником, без якого неможливе існування будь-якого суспільства. Усебічна охорона власності є одним з основних пріоритетів кожної цивілізованої держави.

Відповідно Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.[1]

Впровадження такого положення в чинне законодавство є закономірним результатом поступового входження України в світову ринкову економіку і вдосконалення свого законодавства згідно із загальними принципами міжнародного права. Так, у ст. 17 Загальної декларації прав людини вказано, що кожна людина має право володіти майном як одноособово так і спільно з іншими, а ст 1 протоколу № 1 до Європейської Конвенції про Захист Прав Людини і Основних Свобод проголошує: "Кожна фізична або юридична особа має право безперешкодно користуватися своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, окрім як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права".[2]

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб’єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України, Цивільний кодекс України та інші нормативно- правові акти.

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найцінніших соціальних благ – право власності.[3]

Злочини проти власності поділяються на три групи:

1) корисливі посягання на власність, поєднані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (статті 185-191 КК);

2) корисливі посягання на власність, не пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (статті 192, 193, 198 КК);

3) некорисливі посягання на власність (статті 194-197 КК) [4]

Суспільні відносини власності піддаються злочинним посяганням, що пов’язані з використанням шахрайських схем, способів і методів. Йдеться про заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою, тобто про шахрайство (ст. 190 Кримінального кодексу України).

Поняття “шахрайство” не завжди існувало як у національному, так і в іноземному кримінальному законодавстві, що було зумовлено розвитком самої мови, особливостями економічних відносин та специфікою тих нормативних конструкцій, якими законодавець у різні історичні часи наділяв аналізоване поняття. Обґрунтовано виділяти такі умовні періоди розвитку кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні:

1) період формування кримінальної відповідальності за шахрайство та ототожнення його з “воровством”, “татьбою” й “крадіжкою” (ІХ – перша половина ХVI ст.);

2) період нормативного закріплення та удосконалення кримінальної відповідальності за шахрайство (друга половина ХVI ст. – 1922 р.);

3) радянський період ідеологізації кримінальної відповідальності за шахрайство (1922–2001 рр.);

4) сучасний період кримінальної відповідальності за шахрайство (2001 р. і дотепер).

Вперше термін “шахрайство” згадується у ст. 58 Судебника Івана Грозного 1550 року. І якщо спочатку цей злочин традиційно вважався формою “воровства”, то надалі він стає самостійним різновидом розкрадань (майнових злочинів), що вчиняються через обман. У радянський період шахрайство каралося найбільш суворо, при цьому пріоритетність захисту була надана державній та колективній формі власності, а способом шахрайства, поряд з обманом, було визнано зловживання довірою.[5]

Звернення до історико-правового аналізу генезису кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та в зарубіжних країнах дозволяє стверджувати, що він відбувався відповідно до основних етапів розвитку держав та права різних соціально-економічних формацій та охопив різноманітні історичні періоди. Такого роду генезис залежав від різних чинників: а) звичаїв, традицій та релігійних настанов у суспільстві щодо ставлення до обману та подібних до нього дій; б) рівня соціально-економічних відносин; в) стану внутрішньої та зовнішньої торгівлі; г) позиції державної кримінально-правової політики; ґ) наявністю чи відсутністю “класового” підходу до регулювання “майнових” інтересів; д) якісного та кількісного рівня нормативного регулювання кримінально-правової охорони власності тощо. Саме ж поняття “шахрайство” (в його сучасному розумінні) не завжди існувало як у національному, так і в іноземному кримінальному законодавстві, що було пов’язано передусім з розвитком самої мови, особливостями економічних відносин та специфікою тих нормативних конструкцій, якими законодавець у різні історичні часи наділяв аналізоване поняття. При цьому на різних історичних етапах розвиток кримінальної відповідальності за шахрайство мав як підйоми, так і спади, відзначався як суворістю (зокрема, обмани могли каратися стратою), так і ліберальністю (обмани взагалі могли не каратися).[6]

Як свідчить практика, на сьогоднійшій час найтиповішими сферами поширення шахрайства можуть бути:

1. Купівля-продаж товарів та послуг:

а) презентації;

б) рекламні компанії з продажу товарів та надання послуг;

в) угоди щодо нерухомості, автотранспорту, виробів із дорогоцінних металів.

2. Фінансових операцій:

а)фінансові піраміди

б)страхування

в) обіг цінних паперів

г)банківські махінації;

д)злочинні махінації з пластиковими платіжними засобами;

е)шахрайства під час обміну валюти та готівкових розрахунків.

3.працевлаштування, відпочинку в Україні та за кордоном;

4.транспорту;

5.релігії та віросповідання (секти, молебні будинки) та багато інших.

Слід зазначити, що в умовах зародження і становлення ринкових відносин шахрайство є досить поширеним явищем, оскільки і звичайні, і нестандартні форми бізнесу можуть здійснюватися в межах чинного законодавства. Інколи просто неможливо визначити, що здійснюється: нова форма бізнесу, афера чи незловмисно допущена помилка. Тому небезпечність шахрайства завжди була і є досить актуальною.[7]

Істотними ознаками шахрайства є такі його властивості:

1) особа, яка передає винному майно чи гроші, не усвідомлює факту обману;

2) особа, яка передає винному майно чи гроші, помиляючись, вважає, що їх отримання-передача є правомірною, і вона добровільно передає їх винному назавжди;

3) разом з передачею майна чи грошей винному передаються і всі повноваження.

За цими ознаками шахрайство відрізняється від крадіжки, яка була вчинена із застосуванням хитрощів чи обману, які полегшили її вчинення, або з використанням доступу до майна. В деяких випадках крадіжка може бути вчинена відносно майна, яке було передано винному з певною метою (передати, перевезти, зберегти).[8]

Потрібно також звернути увагу на те, що Кримінальний кодекс України містить ще ряд злочинів, де вживається термін «шахрайство», однак у них шахрайство розглядається як один зі способів здійснення злочину, або дії близької до нього.[9]

Отже на підставі викладеного можна зробити висновок, що шахрайство – це корисливий злочин проти власності. Який має доволі суспільну небезпечність, у зв’язку з тим, що шахрай вчиняє його шляхом обману чи зловживання довірою потерпілого в результаті чого потерпілий фактично віддає добровільно шахраю своє майно.

[1] Цивільний Кодекс України

[2] Ємельянов В.П. Кваліфікація злочинів проти власності: Навч.посібник.- Х.,1996. 112 с.

[3] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., перероб. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2005. – С.412

[4]Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій. В.В. Сташис, І.О. Зін-ченко та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Та-ція. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2001. – С.446

[5] Кримінальна відповідальність за шахрайство: порівняльно-правове дослідження [Текст]: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Шуляк Юлія Леонідівна; Нац. акад. внутр. справ. - К., 2011. –С.3-8

[6] Шуляк Ю. Л. Генезис кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та за кордоном.// http://www.lex-line.com.ua/?language=ru&go=full_article&id=852

[7]І.Мельник.Шахрайство як загроза економічній безпеці банку // [Електронний ресурс] www.nbuv.gov.ua/portal/natural/soi/2010_3/Melnik.

[8] Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. - К., 1996. – С.121.

[9] Мусієнко О.Л.Теоретичні засади розслідування шахрайства в сучасних умовах: автореферат дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 / О. Л. Мусієнко; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2007. - 19 с

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 87; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!