Злочини проти власності

Розділ VI

Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покаран­ня у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого за­коном за цей злочин.

Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочин­ної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умис­но і пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження по­терпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне за­вдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з ме­тою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

1. Відповідно до ч. 1 ст. 43 КК виконання спеціального завдання з попере­дження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації вперше в історії вітчизняного кримінального законодавства виз­нається самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння.

2. Підставою для виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації виступає почата і ще фактично незакінчена злочинна діяльність однієї осо­би або групи осіб в межах організованої групи чи злочинної організації.

Необхідність виконання спеціального завдання може бути обумовлена не­можливістю встановлення гласними засобами кола співучасників і каналів надходження предметів, обмежених чи вилучених з цивільного обігу (нар­котичні засоби, зброя, радіоактивні матеріали, підроблені гроші тощо), або масштабністю проведення названих операцій (наприклад, при участі право­охоронних органів ряду держав), або неможливістю або ускладненістю одер­жання доказової інформації про тяжкий злочин, підготовлюваний більш тяжкий злочин (про його виконавців і осіб, причетних до такої злочинної діяльності, про рівень корумпованих зв'язків, місцезнаходження предметів злочину тощо). Це свідчить про виправдану необхідність і вимушеність тим­часового невиконання обов'язку припинення контрольованого злочину.

3. Об'єктом, якому при правомірному виконанні спеціального завдання завдається правомірна шкода, виступають ті об'єкти кримінально-правової охорони, яким заподіюється шкода у зв'язку з такою діяльністю, а саме:

інтереси правосуддя, що полягають у такій діяльності правоохоронних ор­ганів, яка забезпечує негайне припинення і повне розкриття злочинів. За­подіяння шкоди інтересам реалізації правосуддя має вимушений характер, оскільки є необхідним для збирання доказової інформації, попередження вчинення більш тяжких злочинів членами організованої групи чи злочинної організації, встановлення кола осіб, причетних до злочинної діяльності, ви­криття співучасників, невикриття особи, яка виконує спеціальне завдання, тощо.

Щодо поняття та ознак потерпілого див. ст. 49 КПК.

4. Об'єктивна сторона зазначених вчинків виявляється в діях або бездіяльності спеціальних суб'єктів, які можуть брати участь у вчиненні зло­чинів членами організованої групи або злочинної організації, або не припи­няти таку злочинну поведінку названих осіб. Отже, бездіяльність особи, яка зобов'язана та має реальну можливість припинити злочинне посягання, за своїми зовнішніми, фактичними ознаками може збігатися з ознаками поту­рання вчинюваному злочину та ознаками інших службових та загально-кримінальних злочинів. При цьому необхідна наявність певної відповідності, оскільки шкода, що заподіюється об'єктам кримінально-правової охорони, повинна бути розмірною з тієї метою, яка досягається заподіянням зазначе­ної шкоди. Тому поставлена мета повинна бути настільки суспільне значу­щою, що допускається заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони, явно виправданою в даній ситуації.

5. Особа, яка виконує спеціальне завдання повинна усвідомлювати, що членами організованої групи чи злочинної організації вчинюється або го­тується вчинення злочину, неприпинення якого пов'язане з досягненням соціально-корисної мети. Про поняття та ознаки організованої групи та злочинної організації див. коментар до ст. 28 КК.

Метою виконання спеціального завдання, пов'язаного з проникненням у злочинну групу чи злочинну організацію, є намагання у подальшому при­пинити їх злочинну діяльність, розкрити злочини, попередити вчинення інших злочинів членами таких об'єднань. Така мета збігається з цілями про­ведення оперативно-розшукової діяльності взагалі, вона лише конкретизу­ється залежно від виду контрольованого злочину і фактичних обставин йо­го неприпинення. Крім того, суб'єкт усвідомлює, що шкода, яка за­подіюється об'єктам кримінально-правової охорони розмірна, відповідає до­сягнутій меті.

6. Чинність ст. 43 КК поширюється на такі категорії осіб: 1) працівники (у тому числі негласні) оперативних підрозділів органів, що здійснюють опе-ративно-розшукову діяльність; 2) співробітники розвідувальних органів, які відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» мо­жуть здійснювати оперативно-розшукові заходи; 3) штатні та позаштатні не­гласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України (статті 13-14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 18 лютого 1992 р. (ВВР. — 1992. — № 22. — Ст. 303); 4) члени організованої групи чи злочинної організації та інші осо­би, які погодилися співробітничати з працівниками оперативних підрозділів або дали згоду на проникнення у такі злочинні об'єднання з метою виконан­ня спеціального завдання (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від ЗО червня 1993 р. (ВВР. — 1993. — № 35. — Ст. 358).

Слід зазначити, що провокування чи спонукання членів організованої групи чи злочинної організації до вчинення злочинів з метою їх викриття та притягнення до кримінальної відповідальності, утворює склад підбурювання до злочину, вчинення якого провокувала особа.

7. Згідно з ч. 2 ст. 43 КК не є злочином вимушене заподіяння шкоди пра-воохоронюваним інтересам, за винятком умисного вчинення особою, яка ви­конувала спеціальне завдання, у складі організованої групи чи злочинної ор­ганізації особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над по­терпілим, або тяжкого злочину, пов'язаного з спричиненням тяжкого тілес­ного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

8. Про поняття та ознаки особливо тяжкого та тяжкого злочину див. ко­ментар до ст. 12 КК. Насильство над потерпілим може полягати у різних формах незалежно від характеру заподіяної шкоди. Поняття спричинення тяжкого тілесного ушкодження дається в коментарі до ч. 1 ст. 121 КК. Тяж­кими або особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані, наприклад, ви­падки спричинення смерті однієї особи чи декількох осіб, заподіяння знач­ної економічної шкоди, ускладнення міжнародних відносин, виникнення епідемій, епізоотій, еніфітотій та ін.

Вимушене вчинення інших видів злочинів при виконанні спеціального завдання не тягне кримінальної відповідальності.

9. У випадку вчинення особою, яка виконувала спеціальне завдання, умисних злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 43 КК, при притягненні до криміна­льної відповідальності вона не може бути засуджена до довічного позбавлен­ня волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене на строк, більший ніж половина строку позбавлення волі, передбаченого в санкції відповідної статті Особливої частини КК. У таких випадках вико­нання спеціального завдання розглядається як обставина, що пом'якшує по­карання (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК).

1. Розділ VI містить злочини, родовим об'єктом яких є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності як частина еко­номічних відносин, як основа економічної системи держави.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності, яке відповідно до п. 1 ч. 2 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (ЗУ. — Т. 1 — К., 1996. — С. 173) являє собою врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей за­кон виділяє приватну, комунальну, державну форми власності. Відповідно до цього суб'єктами права власності є фізичні особи (громадяни України, іно­земці, особи без громадянства), юридичні особи (господарчі, акціонерні това­риства, професійні спілки, громадські, релігійні об'єднання тощо), держава, яким злочинами проти власності спричиняється матеріальна шкода.

Стаття 13 Конституції України проголошує рівність цих суб'єктів права власності перед законом і рівне забезпечення захисту їх прав державою.

2. Крім родового об'єкта, який об'єднує злочини, що передбачені в розділі VI, загальною їх ознакою є предмет — приватне, комунальне, дер­жавне майно, що характеризується сукупністю певних ознак. Такими озна­ками є: 1) юридична — право на майно належить певному власнику на за­конній підставі, для суб'єкта злочину воно є чужим; 2) економічна — майно має певну вартість, що вимірюється вкладеною в нього працею людини;

3) фізична — майно — це предмети матеріального світу, які можна вилучи­ти, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Певні додаткові ознаки має предмет злочинів, передбачених стаття­ми 192—198 КК (див. коментар до цих статей).

Предметом злочинів проти власності можуть бути також гроші, цінні па­пери, документи, які є еквівалентом вартості.

3. Не є предметом злочинів проти власності природні об'єкти (ліс на ко­рені, звір у лісі тощо), посягання на які відносяться до злочинів проти довкілля (див. коментар до розділу VIII «Злочини проти довкілля»). Ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже раніше (до заволодіння ними чи знищення їх) були вилучені з природного стану.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя (крім глад-коствольної мисливської зброї, бойових припасів до неї, пневматичних руш­ниць, газових і сигнальних пістолетів та деяких інших засобів, які не містять в собі вибухових речовин); вибухові речовини; радіоактивні матеріали; нар­котичні засоби; психотропні речовини; військове майно та інші, які на підставі особливо небезпечних своїх властивостей передбачені законом як предмети злочинів проти громадської безпеки, народного здоров'я, військо­вих злочинів та ін. (див., наприклад, коментар до статей 262—267, 312, 410 КК та ін.).

У деяких злочинах проти власності як предмет поруч із майном є право на майно, а також дії майнового характеру (див. коментар до ста­тей 189, 190 КК).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 56; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!