Фізико-географічне районування Сумської області

Кримські гори

Кримські гори простягаються із заходу на схід на 180 км, завширшки 50-60 км. Схили гір асиметричні: північні довгі і пологі, південні – круті, з чим пов’язана неоднорідність їх ландшафтної висотної поясності. В рельєфі чітко виділяються три майже паралельних пасма: Головне (найвище), Внутрішнє і Зовнішнє. В своїй основі гори складаються з тріасових і юрських порід: сланців, пісковиків, вапняків. Головне пасмо утворене масивними вапняками юрського періоду. Тектонічними рухами, річищами річок воно розбите на окремі гірські масиви: Ай-Петрі, Ялтинську яйлу, Бабуган-яйлу, Чатирдаг, Демерджі, Карабі-яйлу, що підносяться над Південним берегом Криму на 800 м.

У формуванні рельєфу Кримських гір основна роль належить тектонічним та денудаційним процесам.

У Кримських горах розвинулись середньо- і низькогірні, пасмово-улоговинні широколисто-лісові, мішано-лісові, передгірні лісостепові, гірські лучні, прибережно-схилові, субтропічні середземноморські ландшафти.

Кримські гори поділяються на три фізико-географічні області: Кримську передгірну лісостепову, Головне гірсько-лучно-лісове пасмо і Кримську південнобережну субсередземноморську.

Кримська передгірна лісостепова область охоплює Зовнішнє і Внутрішнє пасма, де переважають лісостепові ландшафти: дубові ліси на дерново-карбонатних ґрунтах, що чергуються з лучними степами на чорноземах.

Область Головного гірсько-лучно-лісового пасма досить різноманітна щодо ландшафту. На північному схилі до 750-800 м поширені горбисто-улоговинні низькогір’я з бурими гірськими ґрунтами під дубовими лісами. Вище цього поясу тягнуться глибоко розчленовані середньогір’я під буково-грабовими і буково-сосновими лісами на бурих гірсько-лісових і дерново-буроземних ґрунтах. Вище 1000 м на межі з яйлинським поясом високостовбурні букові ліси змінюються приземистим буковим криволіссям.

Верхній ландшафтний пояс Головного пасма утворюють середньогір’я під гірсько-лучними степами (яйли) на гірсько-лучних чорноземновидних ґрунтах і гірських чорноземах. Тут поширені різноманітні карстові форми рельєфу. На північному схилі Головного пасма утворились глибокі ущелини – каньйони. Найбільший з них – Великий каньйон – унікальний витвір природи.

На сухих південних схилах Головного пасма та кам’янистих урвищах поширені напівчагарники. В карстових лійках і улоговинах росте бук, на скелястих кручах трапляється тис ягідний.

На південному схилі Кримських гір широколисто-лісові ландшафти утворюють низькогірний ярус з дуба пухнастого і скельного – на бурих гірських лісових ґрунтах і прияйлинський середньогірний ярус з бука і дуба – на бурих гірських лісових ґрунтах.

Вулканічні ландшафти типові на масиві Карадаг. Тут поширені рідкостійні посухостійкі ліси та чагарники на коричневих ґрунтах.

Кримська південнобережна субсередземноморська область охоплює прибережну смугу від мису Айя на заході до Планерського на сході, її територія утворена верхньотріасовими, юрськими сланцями і вапняками. Положення на окраїні субтропічного поясу, південна експозиція приморських схилів сприяли розвитку ландшафтів середземноморського типу.

Природна рослинність Південного берега Криму представлена низькорослими лісами, заростями чагарників і напівчагарників, сухостійких трав.

Історія фізико-географічного районування Сумщини налічує більше ста років. У 80-ті роки XIX ст. комплексні експедиційні дослідження природи південно-західних районів Сумщини (Роменський повіт) очолював В.В.Докучаєв. Разом з чудовою плеядою своїх учнів – Г.М.Висоцьким, С.С.Неуструєвим, К.Д.Глінкою, А.М.Красновим – були детально вивчені і закартовані основні компоненти ландшафтів Українського лісостепу. Експедицією були виділені провінційні особливості чорноземної зони. Багатотомні звіти «Полтавських» та інших земських експедицій допомогли учневі Докучаєва Г.І.Танфільєву в 1897 р. скласти одне з перших фізико-географічних районувань Європейської Росії, до складу якої органічно входила сучасна Сумська область. Надалі ідеї і праці В.В.Докучаєва були використані при фізико-географічному районуванні Європейської Росії П.І.Броуновим (1904), О.О.Крубером (1907), П.П.Семеновим- Тянь-Шанським (1915) і Л.С.Бергом (1913).

За радянських часів з’явилася можливість у географів Харківського і Київського університетів детально на ландшафтній основі почати вивчення природи Сумщини і виконати фізико-географічне районування її території. Значний внесок зробили експедиції Харківського університету ім. О.М.Горького. У результаті цих досліджень з’явилися серії статей щодо фізико-географічного районування Сумщини. Співробітники академічних установ Києва і університету опублікували фундаментальну монографію щодо фізико-географічного районування України; на території Сумської області було виділено ряд ландшафтних областей і районів. Пізніше О.М.Мариничем, і П.Г.Шищенко (1978,1982) представлене ландшафтне районування області в «Атласі природних умов і ресурсів УРСР» і монографії «Фізична географія Української РСР».

Питаннями фізико-географічного районування Сумської області займався професор Сумського державного педагогічного університету Б.М.Нешатаєв.

При фізико-географічному районуванні Сумської області була прийнята дворядна зонально-азональна система таксономічних одиниць (країна, зона, провінція, округ, ландшафтний район).

Найбільш крупною таксономічною одиницею районування Сумської області є фізико-географічна країна. Сумська область входить до складу Східно-Європейської рівнинної країни. Наступною крупною таксономічною одиницею є фізико-географічна зона. На території області виділяються дві зони – мішаних лісів і лісостепова. У межах ландшафтних зон виділяють провінції, де особливості кліматичних і геолого-геоморфологічних умов накладають помітний відбиток на характер ґрунтів, рослинності та інших компонентів ландшафту. На території Сумської області виділяють три провінції: Поліську (А), Лівобережно-Дніпровську низовинну лісостепову (Б), Середньоросійську піднесену лісостепову (В). У межах провінцій виділяють ландшафтні округи. У Поліській провінції виділяється Кролевецько-Шосткинський хвилясто-рівнинний моренно-зандровий округ (I); Лівобережно-Дніпровська провінція – Роменсько-Конотопській розчленований рівнинно-терасовий лесовий округ (П) і Ворсклинський розчленований лесовий округ (Ш); Середньоросійська провінція - Сумсько-Глухівський піднесений лесовий округ (IV) (додаток А, рис.А.7). Найменшою таксономічною регіональною одиницею є ландшафтний район. Він виділяється як генетична частина округу у зв’язку з локальними змінами клімату і рельєфу і, як наслідок, своєрідною ландшафтною морфологічною структурою.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 92; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!