Нормативні акти

План викладу матеріалу розділу

ФІНАНСОВОГО ПРАВА

ОСНОВИ

Розділ 8

Понятие, принципы построения делового имиджа.

4. Основные формы выражения делового имиджа. Внешний облик. Этикет. Устная деловая речь. Письменная деловая речь. Поведенческая стратегия и тактика. Офис как показатель делового статуса. Физическое состояние делового человека, как форма выражения его имиджа.

8.1. Фінансова діяльність та фінансове право України.

8.2. Бюджет і бюджетна система.

8.3. Система оподаткування в Україні.

8.4. Законодавство України про банки і банківську діяльність.

8.5. Правові основи страхування.

Важливі терміни та поняття

/ фінансова діяльність; / бюджетний процес;

/ фінансово-правові норми; / податок;

/ фінансова політика; / банки;

/ бюджет; / страхування;

/ бюджетна система; / страховики;

/ бюджетна класифікація; / страхувальники

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Закон України "Про систему оподаткування".

4. Закон України "Про банки і банківську діяльність".

5. Закон України "Про страхування".

8.1. Фінансова діяльність та фінансове право України

Фінансова діяльність держави зумовлена об'єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями, які вони виконують. Гроші — загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюються затрати праці виробників, а фінанси — економічний інструмент розподілу і перерозподілу національного доходу, знаряддя контролю за фондами грошових коштів.

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між:

• підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації товарів і послуг;

• підприємствами і вищестоячими організаціями при створенні централізованих фондів грошових коштів і їх розподілі;

• державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджету і фінансуванні видатків;

• державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів;

• підприємствами, громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні коштів від них;

• окремими ланками бюджетної системи;

• органами страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні збитків при настанні страхового випадку;

• грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств [1, с. 10—15].

Принципи фінансової діяльності держави:

• гласність;

• самостійність;

• соціальна спрямованість;

• розподіл функцій між представницькими органами влади та виконавчими органами влади;

• пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими;

• фінансування безпеки держави;

• єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;

• плановість;

• публічний характер тощо.

Сукупність всіх цільових фондів грошових коштів держави, необхідних для її функціонування, називають фінансовими ресурсами.

Фінансова політика — це система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і забезпечення державою її функцій.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, зовнішньополітичної діяльності.

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами. До них належать:

• Верховна Ради України;

• Президент України;

• Кабінет Міністрів України;

• Міністерство фінансів України, інші центральні органи виконавчої влади;

• Державне казначейство України;

• Державна податкова адміністрація;

• Рахункова палата;

• органи виконавчої влади та місцевого самоврядування на місцях;

• аудиторський комітет України;

• контрольно-ревізійна служба;

• Державна пробірна палата;

• Національний банк України.

Суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, складають предмет фінансового права.

Фінансове право — це самостійна галузь публічного і права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів органів держави та місцевого самоврядування з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

8.2. Бюджет і бюджетна система

Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджет виконує в державі певні функції, а саме:

• перерозподіл національного доходу та ВВП;

• державне регулювання та стимулювання економіки;

• фінансове забезпечення соціальної політики;

• контроль за утворенням і використанням централізованого фонду грошових ресурсів.

Бюджетна система — це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Згідно зі ст. 7 Бюджетного кодексу, бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

• єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

• збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

• самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органі» влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне ВІД одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

• повноти — до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

• обгрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави і а розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

• ефективності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

• субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими і бюджетами він повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

• цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

• справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

• публічності та прозорості — Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

• відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників застосовується бюджетна класифікація України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини (рис. 8.1):

Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що у і порилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками.

Класифікація фінансування здійснюється за такими ознаками:

• фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;

• фінансування за типом боргового зобов'язання — за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту (перевищення податків бюджету над доходами) або профіциту (перевищення доходів бюджету над видатками).

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та типом боргового зобов'язання.

Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України приймається Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства здійснюється: Верховною Радою України, Рахунковою палатою, Міністерством фінансів України, Державним казначейством України, Державною контрольно-ревізійною службою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад.

Бюджетне правопорушення — це недотримання учасником бюджетного процесу порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України.

8.3. Система оподаткування в Україні

Система оподаткування — сукупність податків, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку, а також права, обов'язки й відповідальність платників.

Система оподаткування регулюється Законом України "Про І їй тему оподаткування" від 25.06.1991 р. (в редакції Закону від 18.02.1997 р.)

функції податків викладено на рис. 8.6:

Ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" визначає:

Податок — обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку й на умовах, визначених законами України про оподаткування.

Ознаки податку:

• примусовість та обов'язковість;

• безоплатність;

• безумовність;

• нецільовий характер;

• безповоротність.

Оподаткування здійснюється на основі наступних принципів:

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

• обов'язковість;

• рівнозначність і пропорційність;

• соціальна справедливість;

• недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

• стабільність;

• економічна обґрунтованість;

• компетенція;

• єдиний підхід і доступність.

Всю сукупність податків прийнято класифікувати за певними ознаками. До них належать: характер платника, форма обкладання, вид органу державної влади, який їх установлює, характер використання, періодичність стягнення тощо.

Класифікація податків та зборів:

1. За суб'єктним складом:

• податки з юридичних осіб;

• податки з фізичних осіб;

• змішані податки.

2. За формою обкладання:

• прямі (податки, які сплачуються в процесі придбання та акумуляції матеріальних благ, що визначаються розміром об'єкту оподаткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником чи власником).

• непрямі (податки, які сплачуються в процесі використання матеріальних благ, що визначаються розміром споживача і включаються у вигляді надбавки до ціни товару та сплачуються споживачем).

3. Залежно від органу влади, який їх встановлює:

загальнодержавні (встановлюються Верховною Радою України

і справляються на всій території України):

• податок на додану вартість;

• акцизний збір;

• податок на прибуток підприємств;

• податок на доходи фізичних осіб;

• мито;

• державне мито;

• податок на нерухоме майно (нерухомість);

• плата (податок) за землю тощо.

місцеві (встановлюються органом місцевого самоврядування):

• комунальний податок;

• податок із реклами;

• готельний збір;

• збір за припаркування автотранспорту;

• ринковий збір;

• збір за видачу ордера на квартиру;

• курортний збір тощо.

Платники податків — юридичні та фізичні особи, які, згідно законодавства України, поділяються на: резидентів (національні платники) і нерезидентів (іноземні платники).

До об'єктів оподаткування закон відносить:

• доходи (прибуток), вартість (у т. ч. додана) продукції (робіт,

послуг);

• спеціальне використання природних ресурсів;

• майно юридичних та фізичних осіб та ін. Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність

сплати податків і додержання законів про оподаткування несуть платники податків відповідно до законів України.

Умисне ухилення від сплати податків, вчинене посадовою особою підприємства, установи чи організації незалежно від форм власності, або фізичною особою, якщо ці діяння призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, тягне кримінальну відповідальність.

Ухилення від подання декларації про доходи від заняття кустарно-ремісничим промислом, іншою індивідуальною трудовою діяльністю чи про інші доходи, що оподатковуються прибутковим податком, несвоєчасне подання декларації, включення до неї явно перекручених даних становить адміністративне правопорушення. До адміністративної відповідальності притягуються також посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування за незаконне надання підприємцям податкових пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців.

8.4. Законодавство України про банки і банківську діяльність

Банківська діяльність в Україні регулюється Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська система України складається з Національного 11; піку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень чинного законодавства.

Банки в Україні створюються у формі:

• акціонерного товариства;

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• кооперативного банку.

Слід мати на увазі, що законодавство про господарські товариства поширюється у частині, що не суперечить і не врегульована Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки бувають:

• ощадними;

• інвестиційними;

• іпотечними;

• розрахунковими (кліринговими).

Банки також можуть провадити: операції з валютними цінностями, емісію власних цінних паперів, організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів, надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; лізинг, послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів тощо. Крім того, отримання письмового дозволу Національного банку України дає можливість і кіпкам здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб, випуск, обіг, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї та ін.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Разом з тим, встановлені обмеження щодо юридичних осіб, у яких банк має істотну участь, об'єднань громадян, релігійних та благодійних організацій. Управління банком здійснюють загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку. Банки створюють органи контролю: ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких

типів:

• банківська корпорація;

• банківська холдингова група;

• фінансова холдингова група, а також можуть бути учасниками промислово-фінансових груп із дотриманням вимог антимонопольного законодавства України. З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки та асоціації. Останні не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку.

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, стабільності банківської системи, а також проводить грошову кредитну політику, здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг, встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна, визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками, веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій інших кредитних установ, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків, здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері.

З метою відшкодування коштів вкладникам банків, відповідно до Указу Президента України від 10 вересня 1998 року № 996 "Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників комерційних банків України", створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, функціонування якого регулюється одно-іменним Законом України. Згідно з цим Законом вкладники набувають права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України в готівковій або безготівковій формі з дня настання недоступності вкладів. Порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб затверджується адміністративною радою Фонду. Виплата Фондом гарантованої суми відшкодування через визначені банки-агенти здійснюється протягом трьох місяців з дня настання недоступності вкладів. У разі ліквідації системоутворюючого банку цей строк може бути продовжено до шести місяців.

8.5. Правові основи страхування

Відносини у сфері страхування регулюються Законом України "Про страхування" від 07.03.1996 р. (в редакції Закону під 04.10.2001 р.).

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховики — це фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства", які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

Страхувальники — це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не

• у перечать законодавству України, і пов'язані:

• із життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

• із володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

За формою розрізняють добровільне та обов'язкове страхування.

Добровільне страхування — це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладанні договору страхування відповідно до законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути:

• страхування життя;

• страхування від нещасних випадків;

• медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

• страхування здоров'я на випадок хвороби;

• страхування залізничного транспорту;

• страхування наземного транспорту (крім залізничного);

• страхування повітряного транспорту;

• страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

• страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

• страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ тощо.

До обов'язкового страхування в Україні належать:

• медичне страхування;

• особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

• особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

• страхування спортсменів вищих категорій;

• страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

• особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

• авіаційне страхування цивільної авіації;

• страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

• страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів тощо.

Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Закон визначає права та обов'язки страховика і страхувальника. Так, страховик зобов'язаний:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами сплачування;

• протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;

• при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений поговором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

• відшкодувати збитки, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

• за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

• тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України та ін.

Страхувальник зобов'язаний:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

• вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

• повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Питання для самоконтролю

1. Що таке фінанси і які функції вони виконують?

2. Дайте визначення поняття фінансової діяльності держави.

3. Охарактеризуйте джерела фінансового права.

4. Дайте визначення поняття бюджету.

5. Що таке бюджетна класифікація? Які її складові?

6. Охарактеризуйте бюджетний процес в Україні.

7. Дайте визначення поняття податку. Які функції він виконує?

8. Охарактеризуйте податкову систему України.

9. Що таке страхування? Які його види Вам відомі?

10. Які основні функції страхування?

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 72; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!