Розділ 3. Погляди на причини хвороб

В основі народних поглядів на причини захворювань лежали як раціональні, так і ірраціональні уявлення. Нерідко ці причини пояснювалися впливом злих духів — демонів, котрі проникали в людину. Джерелом захворювань вважалися також певні явища оточуючого світу (грім, блискавка, Місяць тощо). Зокрема, вірили, що паралітичні та психічні захворювання виникали внаслідок підвію вихром. Однією з найпоширеніших хвороб, які побутували в Україні, були “уроки “. За народним переконанням, могли наслати “уроки”, “зурочити” особи, які вже народилися з “поганими” очима або яких мати у дитинстві два рази відлучала від грудей. Можливість зурочення приписували й людям, які за способом життя, специфічною поведінкою, зовнішнім виглядом (антропологічним відхиленням) різнилися з рештою. Окрім того, за стійким народним переконанням, “зурочити” може будь-хто, якщо скаже чи подумає щось у “лиху годину”. Щоб захиститися від “зурочення”, використовували різноманітні обереги: носили із собою свячену сіль, пришпилювали у непомітному місці шпильку, тримали дулю в кишені. Лікування від “зурочення” розпочиналося з того, що знахар шептав замовляння на воду, а потім тією водою напував хворого. Окрім цього, застосовувалися й інші дії. Зокрема, “зуроченого” “стирали” тричі по обличчю пеленою нижньої сорочки або ж брали неповну склянку холодної води, кидали туди три крихти свіжого хліба і три жаринки з вугілля. У цю воду знахар вмочав пальці правої руки і тричі “стирав” по обличчі хворого.
Багато способів та методів лікування пов’язано з “ляком ” — хворобою, яка виникає внаслідок того, що людина когось або чогось злякається. Ляк, за народним переконанням, треба було обов’язково “викачувати” і “не задавнювати”, бо з такого ляку могла виникнути епілепсія. Викачування переляку відбувалося найчастіше за допомогою яйця чи хлібного м’якуша. Часом його “виговорювали” на воду, виливали на віск.
Дуже страшною хворобою є епілепсія. Як зазначалося вище, однією з причин цієї хвороби, за народними уявленнями, міг бути “задавнений ляк”. Під час нападу людину радили накривати шматиною, хусткою, взагалі будь-якою тканиною чорного кольору, під голову клали землю і пір’я з чорного півня. При епілепсії радили пити відвари з білої водяної лілії, з листя черемхи, з коріння чорнобилю. Причому коріння чорнобилю радили копати лише дерев’яною лопатою і пити лише дерев’яною ложкою. Сушили і терли в їжу місце (плаценту) з чорної свині.
Однією з найстрашніших хвороб вважали “даннє”. її зазвичай “дають”, “упирають на горілку” під час гулянки люди, які володіють знаннями з чорної магії. Щоб захиститися від “дання”, необхідно було підкласти мізинець під чарку, з якої п’єш. Якщо вона трісне — хтось мав намір дати “даннє”. До речі, окрім хвороби, під “данням” часто розуміли також намовлене зі шкідливою метою зілля або якісь речі, які підкидають комусь, щоб заподіяти лихо. “Даннє” переважно діагнозували і лікували так само, як і “вроки” — вишіптували на воду. “Вишептати” міг як знахар, так і людина, яка “дала даннє”.
Народ приписував появу деяких хвороб вітрові, а особливо вихорові — раптовому поривові вітру, який знімався зненацька від землі і закручувався спіраллю. За народними повір’ями, у такому вихорі перебуває нечистий, а ще казали, що це злий дух жениться або чарівники пускають хвороби за вітром. Вважалося, коли хтось потрапить у цей вихор, буде довго і тяжко хворіти, інколи аж до смерті. При виникненні вихору радили хреститися і падати на землю. А ще намагалися на всяк випадок носити при собі обереги, зокрема ніж або інший гострий предмет, який необхідно було кинути у саму круговерть.
Слід зазначити, що знахарі часто лікували хвороби, виникнення яких мало раціональне пояснення, проте лікувалися ірраціональними методами. До таких хвороб належить “рожа”, “волос”, “зуби”, “удар”, “золотник”.
“Рожу” розпізнавали за зовнішніми ознаками. Це, здебільшого, почер-воніння шкіри, свербіж, інколи з’являлися пухирі.
“Рожу” спалювали таким чином: знахарка бере три чи дев’ять льняних пасом (бажано освячених) та шматок червоної тканини. Тканину кладе на хворе місце, бере одно пасмо льону, підпалює і шепче замовляння. Процес повторювався відповідно три чи дев’ять разів.
Причиною виникнення “волосу” могли слугувати нариви на пальцях рук чи ніг. Назва цієї хвороби мотивується віруванням у проникнення в організм людини водяного ниткоподібного черв’яка, що нібито утворився із кінської волосини. Обов’язковими атрибутами при лікуванні “волосу” мали бути дев’ять пшеничних колосків та мисочка з теплою водою. Колоски зв’язували, прикладали до хворого місця, поливали гарячою водою.
Лікування зубного болю в українців традиційно пов’язується з фазою місяця, причому головну роль у лікуванні відводять “молодику”. Пов’язано це з тим, що дія місяця вважалася сприятливою в період його зростання. Щоправда, інколи вважали, що більше сприяє лікуванню старий місяць. Тут головну роль відігравала аналогія, бо старий сходить, а молодий ще розвивається. Відповідно біль має зійти, як і старий місяць. Як правило, зубний біль замовляли.“Удар”, “звих”– це хвороба, яка, з одного боку, має цілком раціональне пояснення: падіння і необережне ступання призводять до пошкодження тканини організму, порушення м’язових волокон. Проте, за народним переконанням, ця хвороба є демонічною істотою. Коли ж упала, то це значить, що з нею нечистий бавиться, до того ж удар ніколи сам не пройде. Удар здебільшого замовляли. Примовляючи, водили рукою чи свяченим ножем по хворому місці.
Особливо ретельно ставилися до лікування “підірваного живота “, який міг викликати низку інших хвороб. Зокрема шлунка, хребта, серця, легенів, а інколи й бездітність у жінок.
Підірваний живіт, як правило, “ставили” у такий спосіб: народний лікар, знайшовши, де “враз” б’ється, помаленьку тиснув на нього рукою, підводячи до пупа та примовляючи молитву. “Ставили живіт” ще й так: хворому на пуп клали шматочок хліба чи зрізану картоплину, у які встромлювали дев’ять сірників, запалювали і накривали горщиком. А ще ставили на живіт череп’яний горщик з гарячою водою, кидали туди дев’ять маленьких камінців. “Ставили золотник” і на “сокиру”: сокиру ставили лезом до підлоги, а на обух налягали. Всі ці засоби були направлені на те, щоб притягнути “враз” до пупа.
Після “встановлення вразу” рекомендували декілька днів нічого важкого не піднімати, утриматися від фізичних навантажень.
При замовлянні крові особливих обрядодій не застосовували. Як правило, воно зводилося до того, що знахарка свяченим ножем хрестила ушкоджене місце і замовляла його.
Слід зазначити, що лікування такого виду хвороб передбачало і лікування словом. Власне, в нероздільності раціонального та ірраціонального і виявляє себе специфіка народної медичної практики.
Цей жанр фольклору ввібрав у себе багато давніх міфів та магічних уявлень. Замовляння умовно можна поділити на два види. Зразки першого виду — це об’ємні тексти, в яких є зачин, основна частина та кінцівка. Основна частина розпочинається з того, що виконавець магічної дії не бере на себе відповідальності лікувати, а звертається по допомогу до вищих сакральних сил. Найчастіше звернення направлене до Ісуса Христа, Богородиці, святих. Наступним етапом є відшукування хвороби, називають всі її можливі причини, після чого виконавець обрядодій застосовує принцип кумуляції – намагається перелічити всі частини тіла, де ця хвороба може бути зосереджена. Наступним етапом є “вигнання” хвороби.
Цей процес умовно можна поділити на декілька видів: хворобу відсилали туди, звідки вона була наслана, у глухі, нелюдні місця або ж туди, де їй начебто буде краще, аніж у тілі хворого. Насамкінець іде закріплення у вигляді молитви “Отче наш” або слова “амінь”. Цій групі замовлянь притаманна розвинена оповідь, чітко виражений сюжет. Сукупність текстів цієї групи формує певний універсальний тип, який може бути використаний для лікування більшості хвороб. Замовляннями цього типу найчастіше лікують такі хвороби, як “ляк”, “уроки”, “даннє”, “підвій”.
Другий вид характеризується невеликими за обсягом текстами, які часто складаються з одного–двох речень, побудованих за принципом подібності або у вигляді діалогу. Замовляння цього виду застосовують при лікуванні таких хвороб, як “рожа”, “волос”, “зуби”, “удар”, “кров”, “золотнік”.

Релікти зооморфних та антропоморфних уявлень зумовлювали виразну персоніфікацію хвороб. Так, найчастіше у жіночих образах мислились деякі епідемічні захворювання (малярія, холера). Спричинити захворювання могли і зловмисні дії чарівників, знахарів, відьом, котрі, як вважалося, могли наслати на людину недугу.

Раціональні та ірраціональні погляди на причини захворювань позначилися і на методах та засобах лікування. Найпоширенішими раціональними лікувальними засобами українців були ліки рослинного походження. Дохристиянська традиція приурочувати збір лікарського зілля до свята Івана Купала ритуальне закріпила багатовікові спостереження про доцільність заготівлі лікарських рослин у період їхнього найактивнішого цвітіння. У східних районах зілля заготовляли на Симона Зілота (10 травня) — святого, який був покровителем рослин і давав їм цілющу силу.

Ефективними ранозагоюючими засобами вважали сік звіробою та деревію, листя подорожника, відвар ромашки тощо

Народна медицина — комплекс рецептів і прийомів лікування, що склався у народному середовищі і передавався усно від покоління до покоління. Традиційна Народна медицина виникла у глибоку давнину і створила обширний арсенал лікувальних засобів. Упродовж віків вона була основним видом лікування широкого загалу, оскільки фахова медична допомога почала надходити до українського села лише з другої половини XIX ст. Необхідність боротьби з хворобами і травматизмом викликало зародження лікувальної медицини, хірургії, анатомії, фізіології, народне розуміння етіології захворювань, погляди на народних лікарів, методи діагностики та профілактики, санітарно-гігієнічні норми, класифікацію лікувальних засобів.

Далекі мандрівки розсували географічне та етнографічне видноколо Русі тощо. Народні знання українців, що складалися протягом століть через набуття життєвого та виробничого досвіду і ґрунтувалися на спостереженнях над навколишнім природним середовищем, включають у себе народну медицину та метеорологію, народну астрономію і метрологію.
Народна медицина – одна з найважливіших галузей народних знань, яка визначає соціально-гігієнічні норми, побутову культуру, психологічні норми спілкування, її можна розглядати як складову традиційної культури. В народній медицині поєдналися позитивні емпіричні знання, засоби лікування, словом, досвід місцевих спостережень, світоглядні уявлення та вірування різних епох. Переважну частину захворювань українці визначали за симптомами, що зумовило своєрідні місцеві назви хвороб. Так, запалення дихальних шляхів та легень називали застудою, кольки напали,ядухою; шлунково-кишкові захворювання — бабаками; очні —трахомою, більмом. Отже, народні назви захворювань найчастіше відбивали їхні зовнішні ознаки та прояви ( жовтяниця, плаксивицітощо). Твердять, що нагромадження позитивних знань у Русі переплелося з фантастичними уявленнями, з вірою в існування казкових істот (грифонів, єдинорогів, сирен тощо), дивовижні якості деяких тварин, рослин, мінералів.

Погляд цей справедливий лише почасти. Не можна думати, що Русьбула вільна від забобонів: обмеження реальних знань давалося взнаки. Проте скептична оцінка давньоруської натурфілософії здебільшого базується на нерозумінні.

У лікарській практиці використовувалися рослини (полин, кропива, подорожник, листя берези, кора ясена, цибуля, часник, хрін, березовий сік тощо), продукти тваринного походження (наприклад, мед, кобиляче молоко, сира печінка тріски) та мінерали. Народна медицина українців характеризується широким використанням городніх, технічних та зернових культур (часника, цибулі, хрону, редьки, картоплі, маку, льону, конопель, буряка, капусти, моркви, ячменю, гречки, вівса). Часник та цибуля вживалися як дезинфікуючий, профілактичний та лікувальний засіб при застудних та інфекційних захворюваннях.

Різнобічним було застосування льону та конопель (відвари насіння використовувалися при шлунково-кишкових захворюваннях, олією лікували опіки, розжарене насіння слугувало зігрівальним компресом тощо). Українці були добре обізнані з лікувальними властивостями дерев, дикорослих та культурних кущів (калини, малини, шипшини, глоду, проскурини).

Арсенал лікувальних засобів тваринного походження включав гусячий, козячий, барсучий, собачий та свинячий жири, молочні вироби, жовч та шкіру тварин, продукти бджільництва. Тваринні жири вважалися добрими ранозагоювачами, ними розтирали при застудах, вживали всередину у випадках запалення легень, астми й туберкульозу.

Найпоширенішими серед засобів мінерального походження були пісок, вода, сіль, глина, гас, сірка, крейда.

Відсутність кваліфікованої медичної допомоги при пологах спричинила появу народних акушерок — баб-повитух, досвідчених жінок поважного віку. Народження дитини супроводжувалося цілим комплексом як раціональних, так і магічних заходів. Цінні практичні навички та знання, що акумулювало народне акушерство, ще й на початку XX ст. слугували першою медичною допомогою породіллі та дитині. Проте за відсутності належних санітарних умов траплялося й таке, що втручання баб-повитух спричиняло тривалі післяродові захворювання у матері чи дитини.

Своєрідними хірургами-дантистами найчастіше виступали сільські ковалі, які видирали зуби обценьками, ключами, шнурками тощо. Для збереження зубів у доброму стані народними приписами рекомендувалося полоскати їх відварами з молочаю, татарського зілля, кори ясеня чи дуба, а чистити — порошком зі спаленого хліба, попелом кореня розмарину, кухонною сіллю.

Українці були добре обізнані з благотворним впливом масажу при опущенні деяких внутрішніх органів. Серед знахорів виділялася спеціальна категорія масажистів, які робили своє діло дуже майстерно. Часто масаж доповнювався поширеним народним терапевтичним засобом, що мав назву ставити горня. Після завершення масажу на живіт швидко опускали горнець, в якому попередньо спалювали пучок клоччя. Горнець втягував живіт хворого, підтягуючи таким чином і внутрішні органи. Найчастіше цим засобом лікували так званий враз, або золотник. Відзначимо, що безперечна раціональна основа народних методів лікування масажем спричинила їх широке використання і в сучасному самолікуванні.

Окрім травників, медична практика яких базувалася на доброму знанні місцевої флори, її лікувальних властивостей, чималу групу складали знахарі Хоча у традиційній українській медицині переважало домашнє лікування, була в народі і категорія спеціальних людей, до котрих зверталися, коли домашні засоби не давали необхідного ефекту. Знахарі (ведуни) — люди, добре обізнані з народними методами і засобами лікування. Серед них були костоправи, кровопускателі, баби-повитухи, травники, волхви, ведуни, чарівники, відьми тощо Вони вважалися в народі посередниками між людиною і таємничими силами природи. Деякі народні хірурги-костоправи були справжніми цілителями. Вивчивши досвід своїх попередників, вони добре вміли виявляти переломи промацуванням, володіли методом мануальної терапії — ручного вправлення дисків, накладали шини та лікували вивихи. Були по селах і свої знахарі-кровопускателі: у минулому столітті кровопускання широко використовувалося при найрізноманітніших захворюваннях, причину яких народ пов'язував із забрудненням крові. Ті, хто займався такими процедурами, добре знали їхню методику, найдоцільніший час проведення тощо,також виконували різноманітні магічні дії та обряди. Народна уява приписувала їм здатність впливати на таємничі сили, зцілювати від будь-якої недуги. Такі З. поділялися на вроджених та навчених. Серед знахорів існувала певна спеціалізація: одні спалювалирожу, інші скидали вроки, ще інші викачували ляк, інші скидали вроки, ще інші викачували ляк, замовляли кров чи зуби, зціляли від укусу гадюки та ін.

Основним лікувальним засобом цих знахорів була магія, яка часто застосовувалася у поєднанні з ліками рослинного, тваринного чи мінерального походження, хірургічними прийомами тощо. Як і в інших народів, найпоширенішим магічним засобом української народної медицини була словесна (вербальна) магія. Замовляння та примовки, що належать до найдавнішого різновиду фольклорних жанрів, були надзвичайно багатими на художні образи та поетичні засоби. Велике значення мало і вміння З. вселити хворому віру в одужання. Отож, у комплексі з іншими засобами лікування магія слугувала своєрідним психотерапевтичним засобом, який нерідко міг справляти позитивний ефект.Уособленням хвороб і негараздів в слов'янській міфології були демонічні істоти - Горе і Лихо. Наслати на людей і худобу хвороби могла і Потвора - злий дух дому. Подання про дивовижні ліки, які рятують від хвороб і старості, дійшло до нашого часу в казках про живу воду, про молодильні яблука, про киплячих котлах, скупавшись у яких, старий ставав юнаком.

У давньоруських літописах містяться численні описи епідемій, «мора», «чумних міст». У «Сказанні Авраамия Паліцина» (1620) про облогу Троїцької лаври описана цинга. З XI по XVIII ст. літописи згадують понад 50 «морів», які викликали загибель величезної кількості людей. У 1230 р. під час епідемії в Смоленську загинуло 32 тисячі жителів. Зберігалося уявлення про те, що морова пошесть виникають від зміни положення зірок і гніву богів. Ось фрагменти з Никонівському літописі 1371г.: «Того ж літа бисть знамення в сонці, місця чорні по сонцю, аки цвяхи, і мла велика була, бо за єдину сажень перед собою не бачити... а птахи повітрям не відеху летаті, але падаху з повітря на землю... леси і бори гореху, і земля горяше; і бисть страх і трепет на всіх людях».

Никонівський літопис 1385 р. повідомляє, що під час сонячного затемнення, коли «бисть темно, аки в осінню темну ніч», в небі ходили «вогняні облаци», іскри падали на землю і розгоралися в огні й пожежі: «... і так страшно і грізно бисть, яко другу христово пришестя думається всім»Слова літописця про«другий Христового пришестя»відбивали не тільки враження від страшної картини смерті і спустошення. Вважалося, що на наближення кінця світу вказують як небесні знаки і «морова пошесть», так і біблійні тексти. Календарі та пасхалії не складалися далі, ніж до кінця XV століття.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 57; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!