Кримінальна / примусові заходи

/ необхідна оборона; виховного характеру

Нормативні акти

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України.

13.1. Поняття кримінального права. Загальна характеристика Кримінального кодексу України

Кримінальне право — це система правових норм,

які визначають основи і принципи кримінальної

відповідальності, встановлюють, яка суспільна дія є

злочином і яке покарання може бути застосоване до

особи, котра його вчинила.

Завдання кримінального права:

• охорона суспільного ладу України, його політичної і еко­номічної систем, захист державного суверенітету від злочинних посягань;

• забезпечення захисту життя, здоров'я, честі і гідності гро­мадян, їх конституційних прав і свобод;

• захист власності, громадського порядку, довкілля;

• викорінювання усіляких порушень правопорядку і, перш за все, злочинів;

• забезпечення миру і безпеки людства;

• усунення причин, що породжують злочини.
Основним джерелом кримінального права є Кримінальний

кодекс України (далі за текстом — КК України), який прийня­тий 05.04.2001 р. і набрав чинності 01.09.2001 р. Він складається з Загальної та Особливої частини.

У Загальній частині представлено норми загального значен­ня, зокрема щодо поняття самого злочину, його ознак, дії КК України у просторі та часі, класифікації та підстав кримінальної відповідальності, кримінального покарання та його видів, при­значення покарання та звільнення від нього тощо.

Особлива частина КК України визначає відповідальність за конкретні види злочинів. Так, закон передбачає такі види зло­чинів:

• злочини проти основ національної безпеки України (посяган­ня на територіальну цілісність і недоторканність України, дер­жавна зрада тощо);

• злочини проти життя та здоров 'я особи (умисне вбивство, доведення до самогубства, побої і мордування, погроза вбивст­вом тощо);

• злочини проти волі, честі та гідності особи (захоплен­
ня заручників, підміна дитини, торгівля людьми або інша
незаконна угода щодо передачі людини, експлуатація дітей
тощо);

· злочини проти статевої свободи та статевої недоторкан­ності особи (зґвалтування, розбещення неповнолітніх тощо);

в злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (перешкоджання здійсненню вибор­чого права, неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок го­лосів чи неправильне оголошення результатів виборів, порушення таємниці голосування, порушення недоторканності житла, ухи­лення від сплати аліментів на утримання дітей, розголошення таємниці усиновлення тощо);

• злочини проти власності (крадіжка, грабіж, вимагання, умис­не знищення або пошкодження майна);

• злочини у сфері господарської діяльності (виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, держав­них цінних паперів, порушення порядку здійснення господар­ської та банківської діяльності, фіктивне підприємництво, ухи­лення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових плате­жів тощо);

• злочини проти довкілля (порушення правил екологічної без­пеки, приховування або перекручення відомостей про екологіч­ний стан або захворюваність населення тощо);

• злочини проти громадської безпеки (створення злочинної організації, сприяння учасникам злочинних організацій та укрит­тя їхньої злочинної діяльності, бандитизм тощо);

• злочини проти громадського порядку та моральності (гру­пове порушення громадського порядку, масові заворушення, хуліганство тощо);

• злочини проти безпеки виробництва (порушення вимог за­конодавства про охорону праці, порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою, порушення пра­вил ядерної або радіаційної безпеки, порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд);

т злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров 'я

населення (контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, переси­лання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, посів або вирощування снодійного маку чи конопель тощо);

• злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту
(порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного,
водного чи повітряного транспорту, пошкодження шляхів сполу­чення і транспортних засобів, блокування транспортних комуні­кацій, а також захоплення транспортного підприємства тощо);

«злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторкан­ності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (розголошення державної таємниці, втрата документів, що містять державну таємницю, передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю дер­жави тощо);

• злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (наруга над державними символами, незаконне перешкоджання органі­зації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, опір представникові влади, працівникові правоохоронного орга­ну, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві);

• злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж (незакон­не втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (ком­п'ютерів), систем та комп'ютерних мереж, викрадення, привлас­нення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем тощо);

• злочини у сфері службової діяльності (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службова недбалість тощо);

• злочини проти правосуддя (завідомо незаконні затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримі­нальної відповідальності тощо);

• злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (невиконання наказу, непокора, опір

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі озна­ки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особли­вої частини КК України.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за власною волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення зло­чину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

В залежності від виконуваної ролі розрізняють такі види спів­
учасників:

• виконавець — це особа, яка у співучасті з іншими суб'єкта­
ми злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб,
що, відповідно до закону, не підлягають кримінальній від­повідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК
України;

· організатор — це особа, яка організувала вчинення зло­
чину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчинен­ням. Організатором також є особа, яка утворила організовану
групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа,
яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховуван­ня злочинної діяльності організованої групи або злочинної
організації;

• підбурювач — це особа, яка умовлянням, підкупом, погро­зою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину;.,

• пособник — це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення зло­чину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Залежно від кількості суб'єктів та умов вчинення ст. 28 КК України розрізняє такі види злочинів:

• злочин, учинений групою осіб (якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою);

• злочин, учинений за попередньою змовою групою осіб (якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які зазда­легідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення);

• злочин, учинений організованою групою (якщо в його готу­ванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досяг­нення цього плану, відомого всім учасникам групи);

• злочин, учинений злочинною організацією (якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою без­посереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціону­вання як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп).

Умови кримінальної відповідальності кожного зі співучасників злочину визначаються ст. 29—30 КК України.

13.3. Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність — це один із видів І юридичної відповідальності, правовий наслідок вчи­нення злочину, який полягає у застосуванні до вин­ної особи заходів державного примусу у формі кримінального покарання.

Підставою для кримінальної відповідальності є факт учинен­ня злочину та його склад. Вона застосовується лише судом і лише до особи, винної у скоєнні злочину.

Кримінальній відповідальності підлягає осудна особа за вчи­нення будь-якого злочину з 16 років, а за деякі найбільш небез­печні злочинні діяння кримінальну відповідальність встановле­но з 14 років (ст. 22 КК України).

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідо­млювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого ста­ну психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути зас­тосовані примусові заходи медичного характеру. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбав­ляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть засто­совуватися примусові заходи медичного характеру, а після оду­жання така особа може підлягати покаранню.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана су­дом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочи­ну, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна по­вною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) ке­рувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вжи­вання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінальний кодекс України визначає обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а саме:

» необхідна оборона (дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від сус­пільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони).

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне за­подіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відпові­дає небезпечності посягання або обстановці захисту;

• уявна оборона (дії, пов'язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише по­милково припускала наявність такого посягання). Уявна оборо­на виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення;

• затримання особи, що вчинила злочин (дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямо­вані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи);

• крайня необхідність (заподіяння шкоди інтересам, що охо­роняються законом у стані крайньої необхідності, тобто для усу­нення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпе­ку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності). Перевищенням меж крайньої необхідності є умис­не заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода;

• фізичний або психічний примус (дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду інтересам, що охороняються законом, вчине­на під безпосереднім впливом фізичного та психічного приму­су, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками);

• виконання наказу або розпорядження (дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду інтересам, що охороняються законом, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповід­ною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'я­зані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина);

• діяння, пов'язане з ризиком (діяння (тобто дія або без­діяльність), яке заподіяло шкоду інтересам, що охороняються законом, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети). Ри­зик визнається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обгрун­товано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди від інтересів, що охороняються законом. Ри­зик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної ката­строфи чи інших надзвичайних подій;

• виконання спеціального завдання з попередження чи розкрит­тя злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (вимушене заподіяння шкоди інтересам, що охороняються зако­ном, особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне за­вдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організа­ції з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності).

Законом передбачені підстави звільнення від кримінальної відповідальності. До них належать:

• дійове каяття винного;

в примирення винного з потерпілим; в передача особи на поруки;

• зміна обстановки;

• закінчення строків давності;

» закон про амністію чи акт помилування;

• застосування примусових заходів виховного характеру (до
неповнолітніх);

в спеціальні види звільнення за Особливою частиною КК.

13.4. Кримінальне покарання та його види

Кримінальне покарання — це особливий захід державного примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчиненні злочину, і по­лягає в передбаченому законом обмеженні прав і сво­бод засудженого.

Застосовуючи кримінальне покарання, держава переслідує наступні цілі:

• настання негативних наслідків для винного (кара);

• виправлення і перевиховання засудженого;

• запобігання вчиненню засудженим нових злочинів (спеці­альне попердження);

» запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальне попередження).

Кримінальне покарання характеризується тим, що воно:

• призначається тільки за вироком суду і відповідно до закону;

• призначається лише для особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

• призначається судом від імені держави і в інтересах всього суспільства, а отже має публічний характер;

» має особистий, персоніфікований характер і не може роз­повсюджуватися на інших осіб;

• полягає у тому, що засуджений зазнає кари за вчинений злочин, тобто певних втрат і страждань, передбачених криміналь­ним і виправно-трудовим законом;

• має спеціальну мету і тягне судимість;

• не має на меті завдати фізичних страждань засудженій особі або принижувати її гідність;

• являє собою справедливий акт правосуддя.

Закон визначає основні, додаткові та змішані покарання (рис. 13.2):

Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, установлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягай пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Покарання у формі виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною,

до непрацездатних, до осіб, що не досягай 16-річного віку, та тих, що досягай пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Покарання у формі службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від 6 місяців до 2 років у випадках, передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше 2 років призначити службове обмеження на той самий строк.

Покарання у формі конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Покарання у формі арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7 років.

Покарання у формі обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від 1 до 5 років. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягай пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп.

Покарання у формі тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також, якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше 2 років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції засу­дженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років.

Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особли­во тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціаль­но передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбав­лення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

Закон враховує обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання за вчинений злочин. Так, згідно зі ст. 66 КК України, .обставинами, які пом 'якшують2іокарання, визнаються:

1.зявлення із зізнанням або активне сприяння

розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімей­них чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хви­лювання, викликаного неправомірними або аморальними дія­ми потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи роз­криття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з учиненням злочину у випадках, перед­бачених КК України.

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, та інші обставини, не зазначені вище. Обставинами, які обтяжують покарання визначаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення злочину на грунті расової, національної чи релі­гійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим служ­бового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо вагітної жінки, коли винний знав про її стан;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алко­гольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням нарко­тичних або інших одурманюючих засобів.

13.5. Підстави для звільнення від кримінального покарання

У Кримінальному Кодексі України передбачено можливості для звільнення від відбування покарання.

Так, особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяж­кості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлін­ного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Якщо суд при призначенні покарання у формі виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбуван­ня покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчи­нить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки

Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.

У разі призначення покарання у вигляді обмеження або поз­бавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до 7 років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який, згідно з законом, жінку може бути звільне­но від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Звільнення від відбування покарання може застосовуватися у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

До осіб, що відбувають покарання у вигляді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування до­даткового покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбуван­ня покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлін­ною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування пока­рання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який, згідно з законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв'яз­ку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Звільнення від відбування покарання застосовується до за­судженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпе­чити належні умови для виховання дитини.

Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру

відповідно до статей 92—95 цього Кодексу. Особа, яка після вчинен­ня злочину або винесення вироку захворіла на іншу тяжку хворо­бу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

На підставі закону України про амністію або акта про помилу­вання засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м'яким покаранням.

Амністія оголошується законом України стосовно певної ка­тегорії осіб. Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його не-відбутої частини більш м'яким покаранням.

Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом пока­рання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Судимість — це правове становище особи, яке виникає з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і призна­чення покарання або умовним засудженням, а також відстроч­кою. Особа визнається такою, що має судимість, до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчи­нення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Особи, засуджені за вироком суду без призна­чення покарання або звільнені від покарання, чи такі, що відбу­ли покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Згідно зі ст. 92 КК України, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, по­міщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою части­ною КК України, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосо­вані судом до осіб, які вчинили злочин:

• у стані неосудності;

• у стані обмеженої осудності;

• у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлений вироку або під час відбування покарання.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчи­неного діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі при­мусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусо­вому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу зі звичайним на­глядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим на­глядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно

від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

13.6. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

Неповнолітні несуть кримінальну відповідальність на тих самих засадах, що й дорослі злочинці. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підляга­ють кримінальній відповідальності за окремі види злочинів, а саме: за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і дер­жавного кордону або військовослужбовця, судді, народного за­сідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомо­ги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне уш­кодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, ди­версію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників,

зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річ­кового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

Згідно зі ст. 97 КК України, неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можли­ве без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру. За­значені примусові заходи виховного характеру суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки злочину.

Згідно зі ст. 105 КК України, неповнолітній, який учинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцяти­річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшко­дування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків для його перевиховання, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення ви­значаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано одночасно кілька примусових заходів виховного характеру. Тривалість заходів ви­ховного характеру встановлюється судом, який їх призначає. Суд

може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 98 КК України, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

• штраф (в межах 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

• громадські роботи (30—120 годин, не більше 2-х годин на день);

• виправні роботи (від 2-х місяців до одного року);

• арешт (15—45 діб);

• позбавлення волі на певний строк (до 10 років, в окремих випадках — до 15 років).

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові пока­рання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

До осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування по­карання незалежно від тяжкості вчиненого злочину. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за­стосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставлен­ням до праці та навчання довів своє виправлення.

Питання для самоконтролю

1. Що таке злочин? Які його ознаки та склад?

2. Яка класифікація злочинів вам відома?

3. Що таке стадія вчинення злочину? Які стадії злочину вам відомі?

4. Які обставини виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння?

5. Назвіть основні види кримінальних покарань?

6. Перерахуйте обставини, що пом'якшують покарання.

7. Що таке судимість та коли вона виникає?

8. До яких осіб можуть бути застосовані заходи медичного ха­рактеру відповідно до Кримінального кодексу України?

9. Назвіть злочини, за вчинення яких кримінальна відпові­дальність настає з 14 років. Які примусові заходи виховно­го характеру можуть бути застосовані до неповнолітнього?