Загальні та окремі (індивідуальні) ознаки письмової мови

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 Следующая ⇒

Письмова мова як об'єкт криміналістичного дослідження являє собою організовану систему мовленнєвих навичок конкретної особи, відображену в документі (рукописному, машинному, друкарському та ін.). Навички писемного мовлення формуються в унікальних для кожної людини умовах, що забезпечує розмаїття як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, які діють одночасно. Це насамперед умови, в яких живе людина, середовище навчання (школа, сім'я, характер трудової діяльності, вплив літератури, театру, кіно та ін.). Велике значення в становленні та розвитку письмово-мовленнєвого досвіду мають індивідуальні здібності людини. Властивості індивідуальності і динамічної стійкості письмово-мовних засобів забезпечують вирішення ідентифікаційних завдань, спрямованих на встановлення автора письма. Зміст мовних та розумових навичок у конкретних осіб проявляється під час побудови висловлювань у вигляді відповідності певним мовно-мисленнєвим нормам і відхиленням від них. Незважаючи на те, що дотримання мовних норм вважається обов'язковим для всіх членів суспільства, у мовній практиці людей спостерігається ряд стійких відхилень від них, викликаних впливом діалектів, інших мов, особливостями (розладом) психіки і взагалі умов, в яких у людини формувалися дані навички (виховання, навчання, середовище спілкування та ін.)

У дитинстві й ранній юності формується наочний і ситуативний тип мислення, повсякденний стиль мовлення. У старших класах школи і при подальшому навчанні відбувається формування категоріального типу мислення, публіцистичного та наукового стилю мовлення, оволодіння нормами мови; може виробитися навичка користування ораторським стилем. По закінченні стадії навчання й формування особистості, коли спосіб життя людини стабільний, його мовленнєві навички стають теж відносно стабільними. Особливо міцно закріплюються навички користування складними нормами, наприклад, стилістичними. Навіть у випадку зміни деяких мовних норм у письмовій мові зрілих людей зустрічаються застарілі норми, характерні для періоду, в якому ці люди завершували стадію навчання та становлення особистості[23].

В силу своєрідних умов формування особистості кожна людина набуває індивідуальних мовленнєвих навичок, які проявляються в тому, що вона володіє не всією сукупністю існуючих норм, а лише певним їх набором, який і використовує у своїй мовній практиці залежно від конкретної ситуації. Комплекс індивідуальних мовних та інтелектуальних навичок особистості унікальний, неповторний у кожній мовній ситуації, що дозволяє вирішувати діагностичні та класифікаційно-діагностичні задачі, а також ідентифікувати автора[24].

Залежно від рівня освіти, умов навчання, культурного рівня, практики письма, характеру трудової діяльності, оточення, впливу телебачення, кіно, театру, радіо в людини виробляється словниковий запас, своєрідна манера вираження думок, специфіка використання мовних засобів, тобто індивідуальність і стійкість ознак письмової мови.

Однак стійкість цих ознак у людини відносна. У міру становлення та розвитку особистості в результаті впливу безлічі факторів письмова мова людини зазнає суттєвих змін: підвищується загальний рівень грамотності, збільшується лексичний склад, ускладнюються стилістичні особливості й синтаксис. І навпаки, в похилому, старечому віці в результаті вікових, біологічних і психофізичних змін в організмі нерідко відбуваються зміни письмової мови в бік спрощення, порушення смислової та мовної структури викладу. У середньому віці, як правило, ознаки письмової мови найбільш стійкі і можуть зазнавати змін лише під впливом випадкових факторів[25].

Психофізіологічну основу індивідуальності й стійкості ознак письмової мови становить процес формування навичок письма шляхом впливу на кору головного мозку однойменних за своїм характером і часом подразнень, унаслідок чого утворюються зв'язки постійного характеру. Наскільки психофізіологічний механізм навичок письма незмінний, настільки стійкі й індивідуальні ознаки письмової мови. Ці ознаки можуть проявлятися у вигляді відповідності нормам, у межах яких вони формувалися, у вигляді окремих стійких відхилень від прийнятих норм (бути наслідком слабкого розвитку), або у вигляді відсутності навику в певних нормах[26].

За Салтевським М.В., ознака письма – це властивість письмово-рухового навику, який відобразився в рукопису[27]. Ознаки письмової мови відображають смислову сторону письма. Зафіксовані за допомогою системи графічних знаків особливості мовного навику людини, вони використовуються для вирішення експертних завдань. Криміналістична класифікація ознак письмової мови полягає в розподілі їх на загальні та окремі (приватні). При розробці цієї системи встановлені кількісні критерії їх виділення й кореляційна залежність ознак. Мовні навички покликані вирішувати те чи інше завдання мовного спілкування, тому загальні ознаки мовної навички відображають ступінь розвитку граматичних, лексико-фразеологічних і стилістичних навичок.

Загальні ознаки характеризують письмову мову людини в цілому, що дає змогу попередньо диференціювати авторів-виконавців рукописів перш за все за ступенем володіння письмовою мовою. До загальних ознак письмової мови відносять: 1) рівень володіння письмовою мовою, тобто ступінь грамотності; 2) рівень володіння лексичними й стилістичними ознаками письма.

Варто розрізняти високий, середній і низький ступені розвитку граматичних, лексико-фразеологічних і стилістичних навичок письмової мови; високий, середній, низький і нульовий ступінь розвитку пунктуаційних та орфографічних навичок. Критерієм віднесення названих ознак письмової мови служить відповідність їх літературним нормам. Ознаки писемної мови є відображенням на письмі інтелектуальних навичок людини.

Більшість авторів об'єднують загальні та окремі ознаки, вирізняючи три групи ознак: граматичні, лексичні та стилістичні.

Загальні ознаки, які характеризують письмову мову людини в цілому і є притаманними всім людям, що вміють письмово висловлювати свої думки, дають змогу попередньо диференціювати авторів рукописів чи машинописних текстів перш за все за ступенем володіння письмовою мовою[28]. І.І Когутич до загальних ознак відносить:

• загальний зміст документа;

• рівень володіння письмовою мовою або ступінь грамотності (тобто граматичні ознаки);

• лексичні ознаки;

• стиль викладу (стилістичні ознаки);

• ознаки просторової орієнтації (топографічні ознаки письмової мови);

• ознаки загального рівня розвитку автора письмової мови[29].

Зважаючи на загальний зміст документа, можна зробити висновок про умови, за яких складався документ; мотиви, якими керувався автор; цільове призначення документа; інтереси, які враховувалися під час складання документа; ступінь обізнаності автора щодо конкретних фактів. Усе це робить можливим визначити коло осіб, серед яких доцільно шукати автора.Граматичні ознаки відображають ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови, яких його свого часу навчали в школі чи іншим способом. Граматичну будову мови засвоюють під час навчання, нагромадження життєвого досвіду й вивчення правил орфографії, синтаксису та пунктуації. Тому характерні помилки (неправильне вживання розділових знаків, зміна порядку слів у реченнях) часто набирають форми сталої навички, що позначається на письмі[30]. Граматичні ознаки поділяють на орфографічні, синтаксичні, пунктуаційні.До орфографічних ознак належать: порядок написання тих або інших письмових знаків, буквених складів; відмінювання слів, уживання родових закінчень тощо.Синтаксичні ознаки – звичайний характер побудови речень, тобто спосіб поєднання автором слів у реченні.Пунктуаційні ознаки – стійка, звична для автора система способів уживання, тобто постановки на письмі розділових знаків, за допомогою яких забезпечується змістове (семантичне) формування письмової мови, її синтаксичних та ритмомелодійних особливостей.Загальний рівень грамотності може бути:- високим – за відсутності орфографічних, синтаксичних помилок та обгрунтованої постановки розділових знаків;- середнім – за відсутності грубих помилок у нескладних випадках правопису, але їх наявності у складних;- низьким – за наявності численних орфографічних, синтаксичних і пунктуаційних помилок, не обов'язково у складних випадках.Лексичні ознаки характеризують навички використання мовних засобів і способів їх вживання для висловлення думок. Вони є відображенням у змісті документа мовних засобів письма, якими володіє автор, виражаючи свої думки в рукописному чи машинописному тексті. До лексичних ознак відносять такі: словниковий запас (власне лексика), фразеологію, зображувально-виражальні знаки[31].Словниковий запас – це кількість слів, понять із різних галузей знань, якими оперує автор і які відображають рівень його культури,професіоналізму, начитаності, ерудиції. Словниковий запас може бути великим і малим, що свідчить про бідність мови. Він є показником ерудиції, начитаності людини. Що більший словниковий запас, то більш письменною вважається людина. На бідність лексики вказує така ознака, як невиправдані повтори тих самих слів і виразів.Особливістю лексики письмової мови є використання:- професіоналізмів (слів-термінів, уживання яких є характерним для осіб певної професії);- (слів-термінів, що вийшли із сучасного літературного вжитку: чадо – дитина; чолом бити – просити, звертатися з клопотанням тощо);

- нових слів – неологізмів (тобто таких слів, що недавно ввійшли в мову науки, техніки, мистецтва та інші сфери спілкування: нові українці, менталітет, космоплавання тощо);

- історизмів (слів, якими в минулому характеризували певні поняття, предмети, явища, які вже сьогодні не існують: опричники, волосний писар);- арготизмів – жаргонних слів (слів-термінів з таємного жаргону певних соціальних груп: злодіїв, волоцюг, жебраків тощо, які відрізняються від загальноприйнятої мови наявністю специфічних слів і виразів: соси – гроші, ксива – документ і т. д.);- діалектизмів (слів, характерних для мешканців певної територіальної одиниці або запозичених із діалекту цього краю);- варваризмів (неправильно вживаних слів чи виразів, запозичених з іншої мови: трапляються тоді, коли автор, виконуючи писання нерідною мовою, пише окремі письмові знаки, слова, а інколи і цілі речення з дотриманням правил граматики рідної мови);- вульгаризмів (слів, що несуть різко виражену грубість);- ідіом (своєрідних зворотів мови, властивих певній мові, які дослівно не перекладаються іншою мовою).

Фразеологічні ознаки лексики – це стале поєднання слів, що означає єдине поняття (наприклад, «закон набирає чинності», «багато галасу даремно», «катюзі по заслузі»), яке вживають у певному середовищі, професії[32].

Фразеологія – сукупність стійких поєднань слів (усталених зворотів) мови, які позначають щось як єдине за змістом (ідіоми, прислів'я, крилаті вирази тощо). Характер фразеологічних зворотів оцінюється під кутом зору їх розповсюдженості, архаїчності, національного забарвлення, що допомагає встановити вік, умови виховання й рівень освіченості; національність, ерудованість, професію автора, середовище проживання і коло спілкування. Зокрема, звороти «ловити рибу в каламутній воді», «танцювати під чужу дудку» – є типовими для будь-якої людини, а ось такі, як «геркулесова п'ята», «лебедина пісня», «сізіфова праця» є характерними для освічених людей[33].Зображувально-виражальні засоби – це речення, звороти слів, вирази, що вживаються в переносному значенні (метафори, гіперболи, іронія, порівняння), а також стилістичні фігури (градація, антитеза, риторичні запитання та ін.). Вони застосовуються для підвищення, підсилення дієвості мови, надання їй образності, сили експресії тощо, створюючи пам'ятний образ: поглиблюють і покращують процес розуміння та усвідомлення головного в описуваних подіях і можуть індивідуалізувати письмову мову аноніма. Ступінь володіння такими засобами дає змогу судити про належність автора до певної групи осіб.

Стилістичні ознаки свідчать про манеру викладання думки, зафіксовану в побудові речень, їх довжині, будові тексту в цілому. Стиль відображає особливості використання мовних засобів відповідно до функціонального призначення мови. Розрізняють такі основні стилі виконання письма: науковий, публіцистичний, офіційно-документальний, літературно-художній, жаргонний та розмовний[34].

Стиль викладу (стилістичні ознаки) письмової мови – це сукупність використання лексичних, фразеологічних і зображувальних засобів мови; манера викладення думок (зворотів у реченні, синтаксичній структурі, структурі фраз і побудові тексту в цілому[35]. До цих засобів І.І.Когутич відносить:• характер уживаної мови, залежно від якого стиль (жанр) викладу може бути науковий, публіцистичний (газетно-журнальний), офіційно-документальний (канцелярський), виробничо-технічний, художньо-белетристичний, епістолярний, жаргонний, розмовний; специфіка кожного із стилів обумовлюється цільовою скерованістю документа, навичковими особливостями автора виражати думки, що відповідають його індивідуальним, емоційним, психічним, професійним та іншим звичкам, захопленням;• манеру викладу (лаконічна, багатослівна, багаторазові повтори чи відступи);• вибір речень та їхню різноманітність;• композицію викладу (загальну будову документа): чи пишеться текст за планом, чи поділяється текст на абзаци, чи вирізняються важливі думки тощо;• послідовність викладу – висновок, потім факти (докази) чи навпаки;• використання для передачі змісту образних зворотів мови тощо[36].Стиль викладу відображає використання мовних засобів у відповідності до функціонального значення мови, він певним чином характеризує особистість автора документа, відображаючи характер мислення автора, досвід, глибину знань, професію, індивідуальні мовні звички та нахили, культуру, середовище проживання (перебування) тощо.Топографічні ознаки (розташування тексту і його частин на папері, тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші незначні звички письмової мови:- поля (марґінеси): їх розташування (ліве, праве); розмір; конфігурація; напрям (вертикальні, такі, що звужуються чи розширюються);- абзаци: наявність і кількість; спосіб вирізнення абзаців; розмір абзацних відступів;- рядки: конфігурація (прямі, вигнуті, ступінчасті); напрям; розташування щодо розлінування на папері; розмір проміжків між рядками;- наявність перенесень слів; проміжки між словами;- особливості закінчення рядків; рівень і розташування знака переносу;- звернення до адресата (розміщення щодо країв листа паперу і тексту документа);- підпис, дата – розміщення на аркуші відносно тексту.До дрібних (незначних) звичок як загальних ознак письмової мови треба віднести: вирізнення окремих частин тексту; методи внесення виправлень до тексту; спосіб нумерації сторінок, розділів, абзаців, пунктів, частин тощо; спосіб скорочень слів, абревіатури[37].Доречно зазначити, що топографічні ознаки письмової мови багато авторів через їхню близькість до ознак почерку відносять до загальних ознак почерку. Як видається, це невиправдано, оскільки своєрідність розташування тексту на аркуші паперу свідчить не так про особливості графічного оформлення автором своєї думки на папері автоматизованою й координованою системою рухів, як про прояв однієї з важливих його звичок, що залежить від його індивідуально-інтелектуальних (а деякою мірою й естетичних) особливостей, що виступають важливим і додатковим фактором розпізнавання автора документа.Ознаки загального рівня розвитку автора – це те, що за оригінальним текстом можна судити про загальний рівень розвитку автора. Але для проведення такого дослідження (для виявлення саме цієї ознаки) потрібен оригінальний текст доволі великого обсягу.Не треба сплутувати ознаки грамотності з ознаками загального рівня розвитку, бо інколи текст може бути безграмотним, але змістовно наповненим (оригінальним за ідеями, новизною, підходами, логікою тощо), а часом – навпаки: жодних граматичних помилок, але текст – беззмістовний. Хоча, зазвичай, у більшості випадків існує закономірність – безграмотність доповнюється беззмістовністю і навпаки.Тут ще раз треба наголосити, що перелічені загальні ознаки письмової мови є засобом установлення автора, або ж автора і виконавця. У випадку, коли виконавець тексту жодного стосунку до інтелектуального боку (змісту документа) не має – є писар, друкар, набірник тексту на комп'ютері – названі ознаки письмової мови цю особу в жодному разі не характеризуватимуть.

Окремі ознаки – це відображення в тексті документа навикових особливостей конкретної людини[38]. До окремих (індивідуальних) ознак письмової мови відносять:

• усталені лексичні та граматичні помилки (постійні помилки в буквеному складі слів, відображені в родових, відмінкових закінченнях тощо; помилки в побудові речень; неузгодженість слів і зворотів мови в конструкціях речень; невиправдане з'єднання декількох простих речень в одне складне; невиправдане вживання прикметникових, дієприкметникових і дієприслівникових зворотів тощо; стабільні помилки під час розстановки розділових знаків, у побудові речень);• своєрідні конструкції речень;• усталене використання певних слів (професіоналізмів, арготизмів);• своєрідну топографію письмової мови;• своєрідні ознаки формально-логічних навичок письмової мови, зокрема інтелектуальних звичок у сприйнятті навколишньої дійсності, аргументації, оцінки, акцентуації тощо;• різноманітні розлади письмової мови.Ці розлади письмової мови можуть бути наслідком досить численної групи захворювань, як-от:- травматичних ушкоджень ділянок центральної та периферичної нервових систем;- хворобливих станів центральної та периферичної нервових систем: епідемічного енцефаліту, танцю святого Вітта, сухот (туберкульозу) спинного мозку, треморного паралічу, спазму писання, неврозів, епілепсії тощо;- розладів психіки: прогресивного паралічу, шизофренії, атеросклерозу мозку, маніакально-депресивного стану, дебільності тощо;- інтоксикації організму (наслідку вживання алкоголю, нікотину, вероналу, морфію тощо);- хвороби органів зору (астигматизму, косоокості та ін.).Стійкі розлади письмової мови, що настають унаслідок наявності в людини вказаних захворювань чи хворобливих станів, впливають на зміст мови, породжують патологічні зміни в стилістичних, граматичних та інших навиках застосування письмової мови, а також під час графічного виконання письмових знаків, тобто впливають на почерк виконавця тексту.У цих випадках джерелами інформації про автора документа будуть не так навички письмової мови, як відхилення від них. Ці навички та відхилення від них у певних межах можуть свідчити про фізичний чи психічний стан автора, а інколи і про його захворювання.Така інформація, яку отримують із рукописів або машинописних текстів (меншою мірою), значно спрощує пошук автора документа, встановлення його особи і з'ясування таких обставин цієї події, які пов'язані з його фізичним або психологічним станом.Розлади письмової мови можуть бути у вигляді: аграфії; регресу письмової мови; параграфії; особливостей стилю викладу; хворобливої незвичності топографії письма; атаксії; мікрографії[39].Аграфія (властива шизофренікам) – розлад або часткова втрата письмової мови, за якої втрачається здатність використання окремих елементів письмової мови. Наприклад, той хто пише, не може письмово відтворювати іменники, власні імена, деякі букви; не в змозі писати слова або неправильно пише початки слів, а закінчення або відсутні, або виражені набором письмових знаків без жодного змісту.Регрес письмової мови (неврастенія, істерія) – зміст кінцівки не має жодного логічного зв'язку з початком тексту.Параграфія (прогресивний параліч) – пропуски окремих букв, складів, слів, перестановка букв у складах і словах; неправильні направлення тексту щодо лінії письма та всього аркуша; неправильні перенесення слів.Особливості стилю викладу (параноїдальна форма шизофренії) – окремі частини рукопису не узгоджуються між собою за змістом, відсутній зв'язок між окремими реченнями; повтори окремих фраз і слів.Хвороблива незвичність (химерність) топографії письмової мови (шизофренія, циркулярний психоз) – мудровані письмові знаки, використання символічних малюнків, знаків; незвичне розташування тексту (поперек, навскіс сторінки, хаотичний напрям рядків тощо).Ознаки атаксії, мікрографії та інших розладів характеризують здебільшого окремі ознаки почерку, через що про згадані види розладів згадаємо далі.Отже, аналізом загальних та окремих ознак письмової мови як носіїв криміналістично значущої інформації під час установлення автора документа може бути наближено виснувано про його стать; національність; вік; професію (спеціальність); місце роботи, місце проживання; за певних умов – партійність; наявні хворобливі стани чи хронічні захворювання; інші ознаки особи. Загальні ознаки відображають властивості мовного навику людини в цілому, приватні – окремі елементи навику. Між загальними й приватними ознаками існує взаємозв'язок і взаємовплив, але визначальними є загальні ознаки. До загальних ознак письмової мови належать: рівень володіння письмовою мовою, ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок, особливості використання мовних засобів, навички архітектоніки викладу, наявність навичок акцентування, лексичні навички та обсяг словникового запасу[40]. Ці ознаки відіграють велику роль під час складання орієнтирів для розшуку злочинця. Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення – для ідентифікації особи за почерком, широко застосовуються для діагностичних досліджень. Вони є підставою для побудови розшукових версій на основі письмових або друкованих документів, які мають відношення до злочину, що розслідується. Письмова мова та її ознаки використовуються як у почеркознавчому, так і у авторознавчому дослідженнях. Проте головна їх мета – бути засобом ототожнення в авторознавчій експертизі при встановленні автора письма.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 2107; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopediasu.com - Студопедия (2013 - 2026) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.01 сек.