КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Букет — число ліплень чи рисунків не більше трьох, а якщо більше п'яти, то малюнок називають розкидним
Медальйон — рисунок знаходиться у круглому, овальному, прямокутному чи багатогранному обрамленні. Арабеска — вузький бортовий орнамент, нанесений від руки на виріб золотом чи фарбою. Цировка — рельєфний малюнок, нанесений гравіруванням голкою по матовому золоту. Для закріплення декору вироби піддають муфельному випалюванню при температурі 600—900°C. В залежності від виду, характеру, трудомісткості та складності декорування фарфорові вироби поділяють на 10 груп — з 1 по 10, а фаянсові на 7 груп — з 1 по 7. До 1 групи належать вироби без декору. Кожному виду декору присвоєно певний номер, який складається з номера групи і порядкового номера малюнка. Якщо для виробів іноді застосовують рисунки, які перевищують 10 групу для фарфору і 7 групу для фаянсу, тоді вказується розмір надбавки до ціни відповідної групи для фарфору і фаянсу.
Тонкокам'яні вироби мають щільний, спечений, непрозорий черепок дрібнозернистої структури світлого забарвлення (жовтуваті, сіруваті, коричневі відтінки). Забарвлення їх зумовлено присутністю природних барвників, які містяться в місцевих глинах, що використовуються для виготовлення тонкокам'яної кераміки. Для їх виробництва використовують маси різного складу. В Україні розроблені тонкокам'яні маси, склад яких містить пластичних матеріалів (глина і каолін) 40—50%, у тому числі каолінів — 10—25%, кварцового піску від 13 до 25%, перліту чи пегматиту — 25—45%. Тонкокам'яні вироби характеризуються добре спеченим черепком (0—5% водопоглинання), високою механічною міцністю, термічною та хімічною стійкістю, за показниками яких вони не поступаються фарфоровим виробам і в той же час набагато перевищують фаянсові та майолікові. Так, механічна міцність тонкокам'яних виробів в 1,5—1,8 рази вища, ніж майолікових. Тонкокам'яні вироби мають необмежені можливості в їх декоруванні: покриття прозорими та непрозорими (глухими) глазурами, кольоровими та безкольоровими, а також ангобами, і, накінець виготовлення виробів з кольорових мас, що забезпечує тонкокам'яним виробам естетичну цінність. Формують тонкокам'яні вироби пластичним методом в гіпсових формах та методом лиття. Вони піддаються двократному випалюванню: перше — при температурі 900—1000°С і политому — 1150— 1200°С Тонкокам'яний черепок складається переважно зі скловидної фази (50—60%), муліту (3—15%), реліктів кварцу (до 24%), незначної кількості залишків дегідратованого і зруйнованого каолінітового залишку та газової фази, переважно закритих пор (до 10%). На основі тонкокам'яних мас автором розроблені та досліджені термостійкі маси для жаростійкого посуду, які не містять вільного кварцу, а мають добавки нефеліну (10%) або силіманіту (10%) та рутилу (3—6%), або ж діоксиду цирконію (10%). Ці жаростійкі маси випалюють при невисокій температурі (1120—1140Х), завдяки введенню в них підвищеної кількості лужних оксидів (5% і більше). Введення таких добавок як нефелін і рутил, за дослідженнями автора, сприяє утворенню міцного каркасу з мікрокристалічною структурою, що й покращує фізико-механічні та термічні властивості тонкокам'яних жаростійких мас. Міцність до ударних навантажень виробів із цих мас вища, ніж в майолікових, в 3 рази, а термостійкість — в 5 разів. Тонкокам'яні вироби, маючи кращі показники експлуатаційних властивостей, порівняно з майоліковими, фаянсовими, можуть бути успішно використані поряд з фарфоровими. Можливість використання місцевої сировини, менш складна технологія їх виробництва, порівняно з фарфором, при наявності високих експлуатаційних властивостей тонкокам'яних виробів визначають доцільність більш широкого виробництва їх в Україні. Сьогодні найбільш розвинене виробництво тонкокам'яних виробів у Німеччині, Чехії, Англії, США та Франції. Напівфарфорові вироби — це вироби, які за своїми властивостями займають проміжне положення між фарфоровими і фаянсовими. Пористість черепка за водопоглинанням в напівфарфорових виробів становить 3—5%; черепок білого кольору з різними відтінками (жовтуватий, сіруватий і т.д.). Напівфарфорові вироби виготовляють із маси, в якій міститься 45-55% глини і каоліну, 23—28% кварцу, 9—30% польового шпату, і яка випалюється при температурі 1230—1280°С. Формують вироби найчастіше литтям, рідше — пластичним методом; напівфарфорові вироби можуть бути як з гладкою поверхнею, так і з рельєфною, рівним та вирізним краєм. Вони відрізняються більш високими експлуатаційними властивостями (механічна міцність, термічна стійкість), ніж фаянсові, і поступово їх витісняють з виробництва. Фаянсові вироби. На відміну від фарфору, фаянсові вироби мають пористий черепок (на зламі землистого вигляду) білого кольору з жовтим відтінком, який не просвітлюється навіть в тонких шарах, та мають меншу механічну міцність і термостійкість.
У м'якому глиняному фаянсі більше глиняних матеріалів (75—85%) та менше кварцового піску. Вапняковий фаянс виготовляють з маси, яка містить 35—55% глиняних матеріалів, 30—40% кварцу, 15—20% крейди і доломіту. Найбільш розповсюджений твердий фаянс, який має найбільшу механічну міцність. Схема виробництва фаянсу в основному аналогічна схемі виробництва фарфору, але є і технологічні відмінності. Так, фаянсові вироби піддаються першому випалюванні при температурі 1250—1280°С, а в политому стані — при 1140—1180°С. Вироби при випалюванні встановлюють в капселі на спеціальні підставки — полозки. Глазурують їх легкоплавкими глазурами методом занурювання. Таким чином, формування фаянсового черепка завершується у процесі першого випалювання. У зв'язку з невисокою температурою випалювання та незначним вмістом у масі плавнів скловидна фаза у фаянсовому черепку розвинена слабо. Основними структурними складовими фаянсу є видозмінена в результаті випалювання глиняна речовина, кварц та незначна кількість скломулітової фази. Наявність значної загальної порис- тості — до 30%, в тому числі відкритої (9— 12%), також є результатом низьких температур випалювання, що різко відрізняється від фарфору, напівфарфору і тонкокам'яної кераміки. Вплив підвищеної пористості і структури фаянсу відбувається не тільки на зниженні механічної міцності, але й на схильності до набрякання в результаті поглинання вологи черепком у процесі експлуатації і подальшого розширення, яке проявляється появою цеку глазурного покриття. Склад глазурі повинен бути добре підібраний за своїми властивостями до складу фаянсового черепка, інакше в процесі випалювання можуть виникнути такі дефекти, як сухість і матовість глазурі, а також цек і відколення глазурі. Декорування фаянсових виробів проводиться тими ж методами, що і фарфорових, але, як правило, наносять простіші рисунки і частіше, ніж для фарфорових виробів. Декорування для фаянсу використовують підглазурне. Майолікові вироби мають пористий (12—15% водопоглинання) білий чи забарвлений черепок, на зламі землистого кольору. Переваги виробництва цього виду тонкокерамічних виробів: можливість використання місцевої сировини, а також високі художні якості виробів, на яких найчастіше використовуються мотиви народної творчості. Недоліком майолікових виробів є їх висока пористість та водопроникність, недостатня міцність при згинанні (30,0—50,0 МПа), схильність до утворення цеку глазурі. У виробництві майолікових виробів широко використовують глазурі в основному фритовані, прозорі і заглушені, білі і кольорові. Для глазурування внутрішньої поверхні виробів утилітарного призначення застосовують безсвинцеві глазурі, калійборомісткі і стронцієві, які забезпечують високі декоративні властивості майолікових виробів та їх нешкідливість. Виробництво майолікових виробів переважно аналогічне виготовленню фаянсових. Полите випалювання майоліки, на відміну від фаянсу, проводять при температурі 1040—1100°С і тому використовують легкоплавкі глазурі. Декорують вироби ангобами, наносять їх на підсушені вироби за допомогою гумової груші, а також розписом орнаментів, квітів та інших малюнків, мармуризацією, "фляндровкою" і т.д. На поверхні виробів у процесі формування часто утворюються рельєфні прикраси у вигляді різних візерунків. Виробництво майолікових виробів господарсько-побутового і декоративно-художнього призначення є перспективним напрямком у зв'язку з наявністю виробничої бази, використанням місцевої сировини та стійким попитом на ці вироби. У світовій практиці в останні роки спостерігається тенденція використання технологій однократного випалювання для виробництва майоліки на основі глиняної сировини різного мінералогічного складу. В Україні найкрупнішими та відомими є Васильківський, Опошнянський, Маньківський, Берегівський майолікові заводи, вироби яких і користуються попитом у багатьох країнах світу. Гончарні вироби — це один із видів пористої кераміки (15— 18% водопоглинання), які мають природно забарвлений черепок від світло-жовтого до коричневого кольору, а в окремих випадках — до темно-сірого. Для їх виготовлення використовують легкоплавкі глини з добавкою 10—20% кварцового піску. Формують гончарні вироби пластичним методом чи методом лиття, після чого їх піддають першому випалюванню — при температурі 1050—1150°С, а потім политому — 900—1000°С. Гончарні вироби можуть бути неглазуровані, глазуровані з одного боку (з внутрішнього), глазуровані повністю. Невелика кількість гончарних виробів піддається додатковому декоруванню вогнестійкими фарбами або покривається поверхня ангобами (білі чи кольорові). На зовнішній поверхні можуть бути рельєфні прикраси, як і в майолікових виробах. Склад і температура випалювання деяких видів кераміки, що випускається в наш час в Україні та за кордоном, наведені в табл. 2. Таблиця 2 Склад і температура випалювання різних видів кераміки
Дата добавления: 2015-06-27; Просмотров: 1796; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! |