На Цзян Цземіня

Цзян Цземінь Карикатура

Фото 25 Мал. 4

Ц. Цземінь (кит. трад. 江澤民, спрощ. 江泽民, піньінь Jiāng Zémín, народ. 17 серпня 1926, Янчжоу, пров. Цзянсу) – генеральний секретар ЦК КПК з 1989 по 2002, голова Військової ради КНР з 1990 по 2005, голова КНР з 1993 по 2003.

Ху Цзіньтао (кит. трад. 胡錦濤, спрощ. 胡锦涛, піньінь Hú Jǐntāo; народ. 21 грудня 1942, повіт Тайчжоу, Фото 26

провінція Цзянсу, Китай) – державний діяч КНР, голова КНР з березня 2003 р. Генеральний секретар ЦК Комуністичної партії Китаю з листопада 2002 р., голова Центральної військової ради КНР з березня 2005 р., голова Центральної військової ради ЦК КПК з вересня 2004 р. Національність – хань.

На зустрічі в жовтні 2002 р. лідери США і КНР підтвердили готовність розвивати двосторонню співпрацю з питань глобальної і регіональної безпеки в рамках боротьби з міжна­родним тероризмом. В листопаді 2002 р. авіаносець «Пол Фостер» із складу 7-го флоту США в Тихому океані відвідав з дружнім візитом Китай, а в грудні того ж року відбулись американо-китайські робочі консультації з питань безпеки. Дипломатичні кроки Китаю після подій 11 вересня 2001 р. свідчили, що він готов брати участь в бо­ротьбі з міжнародним тероризмом. Так, в листопаді 2002 р. на самміті глав держав-членів АСЕАН в Пномпені китайська делегація підпи­сала спільну декларацію про боротьбу з тероризмом в Східній Азії. Пекін, беручи участь в війні з міжнародним тероризмом, розраховує, що за це Америка перестане підтримувати ісламських сепара­тистів в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю. Протягом трива­лого періоду часу США звинувачували КНР у порушенні прав лю­дини в Сіньцзяні і зневажанні, утисках національних меншин. Тому, коли заступник державного секретаря США Р. Армітідж в серпні 2002 р. вперше офіційно заявив, що Держдепартамент вважає сепара­тистський східно-туркестанський ісламський рух в Сіньцзян-Уйгур­ському автономному районі КНР терористичним, Пекін сприйняв це як знаменний факт, як свою перемогу. В свою чергу, американська сторона, розробляючи плани збройної агресії проти Іраку в 2002-2003 роках, розраховували на підтримку КНР.

Інші дії адміністрації, такі як облаштування в Узбекистані і Таджикистані (чим привернуло особливу увагу Росії, яка стежить за неправомірним влаштуванням США в зоні традиційного російського впливу), американські погрози іншим державам (Іран, Ірак, Північна Корея), підозри інших держав у змові американської адміністрації з терористами (промова Дж. У. Буша про «вісь зла» від 29 січня 2002 р.), і рішення американського уряду ввести високі мита на ввезення сталі (березень 2002 р.), викликають заперечення європейських союзників і погрози з їх боку. Під час свого європейського турне (травень 2002 р.) президент Дж. У. Буш підписує з Володимиром Путіним угоду про ядерне роззброєння, що зводить арсенал обох країн до 2012 року до числа бойоголовок від 1700 до 2200 проти 6000 на момент підписання угоди (24 травня 2002 р.), і згідно якій за кожній із сторін зали­шається свобода вибору: знищувати чи просто зберігати цю зброю. Партнерство з Росією виражається також у підписанні 28 травня в Римі угоди про створення Ради Росія-НАТО. 10 березня 2002 р., під час десятиденної поїздки країнами Європи і Близького Сходу, віце-президент США Р. Чейні здійснив візит передусім у Лондон, де сто­рони узгодили плани формування антиіракської коаліції для прове­дення військових операцій проти режиму С. Хусейна. Підготовка до війни тривала впродовж 2002 р., однак за весь цей час світовій спіль­ноті не вдалося схилити Хусейна до відкритої співпраці з інспекто­рами ООН. В вересні 2002 р. Білий дім опублікував документ «Стра­тегія США в області національної безпеки», який містив військово-політичну доктрину і отримав назву «доктрина Буша». В документі головним противником США названий Міжнародний тероризм, а також ті іноземні держави та їх лідери, які його підтримують. Нова доктрина проголосила принцип попередження або превентивності, підкреслюючи, що США будуть захищати себе, своїх громадян та їх інтереси як всередині країни, так і за кордоном шляхом виявлення і знищення загрози до того, як вона досягне меж США. При цьому особливо підкреслювалась рішучість і готовність діяти власними силами і при необхідності навіть випереджаючи терористів. В жовтні 2002 р. президенту США надано право розпочати військові дії проти С. Хусейна у випадку невдалих спроб врегулювати ситуацію дипло­матичним шляхом. В листопаді 2002 р. відбулись дві події, пов’язані безпосереднім чином із зайнятою Білим домом позицією щодо міжна­родного тероризму. Створено Міністерство внутрішньої безпеки США, і Ірак погодився прийняти експертів ООН з метою перевірки наявності у нього зброї масового ураження. Остаточний план дій щодо Іраку лідери США і Великої Британії узгодили 31 січня 2003 р. на зустрічі у Вашингтоні. Останньою дипломатичною спробою відвернути війну стала зустріч на острові Терсейра (одному з Азорських островів) 17 березня Дж. Буша, Т. Блера і Х.-М. Аснара – глави уряду Іспанії, що теоретично підтримала плани англо-американської операції в Іраку. У декларації «Про Ірак», прийнятій трьома сторонами, містилося остан­нє попередження С. Хусейнові: уникнути війни можна лише шляхом негайного роззброєння або зречення влади. В ніч з 19 на 20 березня 2003 р. збройні сили антиіракської коаліції (без санкцій ООН), очолю­ваної США, розпочали бойові дії з метою повалення режиму С. Ху­сейна. Війна проводилась за «афганською моделлю», тобто за актив­ної участі сил місцевого опору на півночі країни (курди). 9 квітня війська союзників увійшли в Багдад і до середини місяця бойові дії завершилися. Окрім Великобританії, чиї збройні сили прийняли без­посередню участь в бойових діях, розпочату адміністрацією США акцію підтримали більше 40 країн світу. Більшість з них надали США лише дипломатичну підтримку, але не менш 10 країн направили або виразили готовність направити в Ірак свої військові або допоміжні підрозділи і надати свою територію чи повітряний простір для підт­римки акції. Активні бойові дії, які тривали близько 3 тижнів, закін­чились ліквідацією режиму С. Хусейна, не вирішив, однак, ні проб­лем міжнародного тероризму, ні завдань укріплення політичної ста­більності в регіоні Перської затоки і в цілому на Ближньому і Серед­ньому Сході. С. Хусейна (Дивись фото 27) заарештовано в середині грудня 2003 р.

Подальші дії англо-американських союзників були спрямовані на стабілізацію ситуації в країні і перехід до демократичного устрою. Завдаючи удару по Іраку, США не зважали на відсутність відповідної резолюції ООН і підтримки таких потужних гравців на міжнародній арені, як Франція, Німеччина і Росія. США керувалися національними інтересами і діяли з позиції світової над потуги. Спротив діяльності окупаційних військ на території Фото 27

Іраку у квітні 2004 р. переріс у жорстоку війну. По суті, почалася друга іракська кампанія. Збройну боротьбу з військами США та їх союзників ведуть бойовики «Армії Махді» під керівництвом ради­кального шиїтського лідера Муктади аль-Садра і близько десяти інших повстанських угрупувань. І хоча сили опору налічують всього кілька десятків тисяч бійців, проблема полягає в тому, що вони користуються підт­римкою значної частини населення країни. Вивести війська з тери­торії країни Вашингтон зможе за умови стабілізації ситуації і про­ведення вільних демократичних виборів, інакше цей крок буде розці­нений як визнання американцями своєї політичної поразки в Іраку. Термін перебування окупаційних військ на території Іраку обмежено до 31 грудня 2005 р. 30 червня 2004 року Саддама Хусейна та 11 ін­ших членів баасистського режиму, серед яких були й колишні прем'єр- міністр Тарік Азіз та міністр оборони Султан Хашімі, передали ірак­ській владі. 1 липня 2004 року відбулося перше засідання суду у справі колишнього диктатора. Йому були висунуті звинувачення в злочинах проти людства та військових злочинах. Серед звинувачень: знищення близько 5 тисяч курдів з племені барзані в 1983 році; використання хімічної зброї проти жителів Халабаджі в 1988 році, внаслідок чого загинуло також близько 5 тисяч людей; військова операція «Аль-Анфаль» того ж 1988 року, коли було знищено біля 80 курдських сіл; розв’язання війни з Іраном в 1980-1988 та агресія проти Кувейту в 1990 році. Суд проходив у Багдаді на території Фото 28

військової американської бази «Кемп Вік­торі», розташованої в зак­ритій зоні між­народного аеропорту. 5 листопада 2006 року Вищий кримінальний трибунал Іраку присудив Саддама Хусейна до смерті через повішення за звинуваченням в роз­праві на 148 шиїтами в Ед-Дуджейлі в 1982 році. Також через кілька днів був розпочатий ще один процес над дик­татором – у справі про геноцид курдів в кінці 1980-х років. Адвокати подали апеляцію, але суд її відхилив. 26 грудня 2006 року апеля­ційний суд Іраку залишив вирок у силі і наказав виконати його про­тягом 30 діб, а 29 грудня опублікував офіційну постанову про страту. 30 грудня 2006 року, в день Курбан-Байраму, іракці без участі сол­датів США стратили Саддама Хусейна через повішення. Вся проце­дура була знята на відео за допомогою мобільного теле­фону. Страта відбулася на іракській військовій базі в Кадмії. За словами очевидців Саддам Хусейн виглядав спокійним, хоч і пригні-ченим, не дрижав та не опирався, не кричав і не просив помилування. Страту колишнього президента Іраку Саддама Хусейна трохи не зупинили через образи, котрі один зі свідків почав викрикувати в його адресу. Офіційний представник звинувачення на процесі Сад­дама Мункіт Фарун розпо­вів, що незадовго перед стратою він заявив, що може залишити при­міщення. «Я пригрозив піти, – сказав він. – Вони знали, що без мене страта не може відбутися». На шию Саддаму одягли чорну хустку, а тоді мотузку. Під час страти він провалився на пів метра в люк під ногами і висів так 10 хвилин, після чого лікар підтвердив його загибель. Смерть Саддама була миттєвою – очевидці почули легкий хрускіт та побачили краплі крові на мотузці. Тіло зняли не одразу. На запису чути як хтось вимагав, щоб тіло повисіло, аби всі охочі могли насолодитися видовищем.

”Тиха” громадянська війна, яка у 2003-2007 рр. тривала в Іраку між сунітською меншістю та шиїтською більшістю Іраку, набула небезпечної форми. Загострення ситуації сталося відразу після виве­дення на початку 2008 р. британського військового контингенту з пів­денно-іракського міста Басра. Цей район є одним з основних джерел іракської нафти, тому не дивно, що боротьба за контроль над ним є такою кривавою.

Хотілось би більш докладніше зупинитись на східному напрям­ку. В поняття «Великий Схід» умовна можна включити наступні регі­они: 1) субрегіон північно-африканського Магриба (Алжир, Туніс, Марокко, Лівія, Мавританія) (Дивись мал. 5); 2) регіон Ближнього Сходу (Єгипет, Сирія, Ірак, Ізраїль, Палестинська автономія, Йорда­нія, Ліван) (Дивись мал. 6); 3) регіон Середнього Сходу (Іран, Афга­ністан, Туреччина) (Дивись мал. 7); 4) субрегіон країн Перської за­токи (ОАЕ, Саудівська Аравія, Катар, Бахрейн, Оман) (Дивись мал. 8); 5) регіон країн Південної Азії (Індія, Пакистан, Бангладеш, Непал, Шрі-Ланка, Бутан і Мальдіви) (Дивись мал. 9); 6) регіон Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Киргизія, Таджикистан) (Дивись мал. 10); 7) регіон Південного Кавказу (Арменія, Грузія, Азербайджан); 8) регіон Північно-Східної Азії (Індонезія, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Філіппіни, В’єтнам, Лаос, Камбоджа, М’янма, Бірма, Бруней, Східний Тімор).

Дата добавления: 2015-07-02; Просмотров: 471; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!