Ж. де СТАЛЬ (1766-1817)

ПЕРІОД КОНСУЛЬСТВА І ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ

є був період становлення французького ро­мантизму, коли він ще не став домінуючим художнім напрямом. Кількісно у французькій літературі цього періоду переважав класицизм, котрий користувався офіційною підтримкою і мав такі опори, як академія і те­атр. Залишалася в силі й просвітницька традиція, що ви­разно проявлялося як в світоглядно-естетичній сфері, так і в тогочасній художній практиці. Творчість письменників, яких справедливо вважають зачинателями романтизму у Франції, в тому числі Шатобріана і мадам де Сталь, в ос­новному ще носила преромантичний характер. Але роман­тизм був напрямом, якому належало найближче майбутнє і в французькій літературі. І як виявилося, її найвищі цін­ності були в той час створені письменниками, пов'язаними з романтизмом.

Для Жермени де Сталь характерний особливо тісний зв'язок з просвітницькою традицією. Можна сказати, що вона, донька швейцарського банкіра Ж. Неккера, який був перед революцією міністром фінансів Луї XVI, вийшла з глибин французької просвітницької культури і все життя

124

Французький романтизм

французький романтизм

125

не поривала зв'язків з нею. В салоні її матері збиралися кращі уми французької столиці, і ще в юні роки вона спілкувалася з Дідро, Даламбером, Бюффоном, Гріммом та іншими просвітниками. Згодом, вже будучи дружиною барона де Сталя, шведського посла в Парижі, вона ство­рила власний салон, де збиралася інтелектуальна еліта, яка дотримувалася ліберальних ідей, що йдуть від прос­вітницької ідеології.

Творчість мадам де Сталь близька до Просвітництва не тільки за ідейними тенденціями, а й за її типологією і складом. Як і в багатьох французьких просвітників, зок­рема Вольтера, Дідро й Руссо, художні твори складають тільки певну її частину. До "золотого фонду" французької і європейської літератури входять лише два її романи, "Дельфіна" (1802) і "Корінна" (1807). В молодості вона написала кілька повістей і драму "Джен Грей", в 10-х роках — ще дві трагедії, проте всі ці твори помітними літературними явищами не стали. В її літературній спад­щині теж переважають трактати, нариси, есе на теми суспільно-політичні, філософські, моральні, естетичні то­що. Деякі з них, як трактат "Про літературу в її зв'язках з суспільними установами" (1800) чи книга "Про Німеччи­ну" (1810), мають пряме відношення до літератури і свого часу вчинили значний вплив на її розвиток.

З ентузіазмом зустріла мадам де Сталь революцію 1789 p., однак через її радикалізацію вона дедалі більше від неї відходила, а якобінську диктатуру сприйняла як заги­бель революційних ідеалів свободи й справедливості. Однак вона ніколи не заперечувала величезного історичного зна­чення французької революції як глибинного перевороту в розвитку суспільства. Незмінно залишалася вона прибіч­ницею республіканського ладу, що ставило її в опозицію як до королівського уряду, так і до якобінської диктатури, а згодом перетворило на непримиренного ворога наполео­нівського деспотизму, боротьбу з яким вона не припиняла до падіння імперії. Ця "дуель мадам де Сталь з Наполео­ном", що тривала півтора десятиліття, прославила її не менше, ніж творчість, та й творчість її значною частиною з цією "дуеллю" пов'язана. Як пише Ж. Дєсбаш, сучасна французька дослідниця, Коппе, замок батька письменниці в Швейцарії, де вона періодично ховалася від гніву Напо­леона, став, як і раніше Ферне, маєток Вольтера, "центром інтелектуального життя цілого покоління" і "генеральним штабом тих, хто наважувався кинути виклик Наполеону".

Однак з часом Коппе і навіть Австрія перестали бути надійним притулком для мадам де Сталь, і вона в 1812 р. довгим шляхом, через Україну, Росію й Швецію, виїжд­жає до Англії. На батьківщину вона повернулася 1816 p., де через рік померла внаслідок нещасливого випадку (кро­вовиливу в мозок, викликаного падінням на східцях).

Жермена де Сталь рано досягла духовної зрілості, вже в п'ятнадцятилітньому віці вона написала "Роздуми про скасування Нантського едикту", а в двадцять два роки опублікувала "Роздуми про творчість і характер Ж.-Ж. Руссо", що відзначаються самостійністю суджень. В 1796 р. з'явився її великий трактат "Про вплив прис­трастей на щастя людей і народів", де вона розвиває свої улюблені думки про пристрасті, які, з одного боку, можуть бути згубними як для індивідуумів, так і для цілих наро­дів, з іншого — без них неможливі високі помисли й діяння, неможливий ентузіазм, яким надихаються в своїх звершеннях як особистості, так і народи. Особливе місце й роль серед пристрастей вона відвела коханню. В трак­таті порушується також питання про щастя, і свої мірку­вання на цю тему письменниця завершує висновком, що воно полягає "в надії без страху, в активності без суєти, в любові без непостійності".

На порозі XIX ст. мадам де Сталь завершує трактат "Про літературу в іі зв'язках з суспільними уста­новами", який став важливою віхою на шляху розвитку французької естетичної і літературно-теоретичної думки. Спираючись на ідейну спадщину Просвітництва, вона тут прагнула простежити, як умови життя народів і передусім існуючі суспільні установи, соціально-політичний лад впливають на розвиток літератури, її зміст і характер. Поставивши своїм завданням показати обумовленість лі­тературних структур структурами суспільства, мадам де Сталь закладала в своєму трактаті основи соціології літе­ратури, яка набула розвитку вже з другої половини XIX ст.

Поділяючи просвітницьку віру в прогрес, мадам де Сталь послідовно проводить у трактаті ідею поступального розвитку літератури, прагнучи довести, що в міру вдос­коналення суспільних установ має вдосконалюватися й література. Слід сказати, ця прямолінійна настанова часто приводить її до суперечностей з історією літератури, до натяжок і голослівних декларацій, за якими не стоїть реальний зміст; наприклад, в ім'я ідеї прогресу їй дово­диться в античному світі римську літературу ставити ви-

126

Французький романтизм

Французький романтизм

127

ще давньогрецької. Але в загальнотеоретичному плані це був принциповий відхід від класицистичної доктрини, яка засновувалася на постулаті абсолютної цінності класично­го естетичного ідеалу, і передумовою "узаконення" інших типів і систем художнього мислення й творчості, передусім романтичного

Значне місце в трактаті мадам де Сталь посіла порів­няльна характеристика "південної" і "північної" літератур, тобто літератури, пов'язаної з антично-класичною тради­цією, з притаманним їй відчуттям та розумінням форми, і літератури, що йде від середньовіччя й фольклору кель­тських та германських народів, за якою у той час закрі­плювалося найменування романтичної. Мадам де Сталь високо оцінює "північну поезію", її оригінальність і своє­рідні чари, розвиває в трактаті й інші ідеї, характерні для преромантизму. Водночас вона далека від того, щоб пор­вати з класичною традицією, навпаки, авторка вважає її іманентною французькій культурі й французькому "сма­ку". Специфічна компромісність її естетико-літературної позиції наочно розкривається у ставленні до Расіна і Шекспіра, які у Франції через певний час стануть уособ­леннями діаметрально протилежних художніх систем, класицизму й романтизму. При цьому Расін піддавати­меться рішучому запереченню, а Шекспір стане прапором нового, романтичного мистецтва. Для де Сталь же Расін залишається вищим втіленням французького смаку, непе-ревершеним майстром жанру трагедії, яка під його пером досягла можливої досконалості. Щодо Шекспіра, то він в її очах великий передусім змістом своїх трагедій, глибо­ким знанням людських пристрастей і характерів, але йому бракує довершеності форми.

Від трактату "Про літературу..." доцільно зразу перей­ти до книги "Про Німеччину", яка є другим із творів де Сталь, що відіграли особливо значну роль у становленні французького романтизму. Ця книга була прямим наслід­ком того, що її авторка, гнана переслідуваннями Наполе­она, не раз відвідувала Німеччину, де знайомилася з письменниками й філософами (Гете, Шіллером, братами Шлегелями, Фіхте та ін.) й активно займалася вивченням німецької духовної культури. Велику допомогу надавав їй у цьому А. Шлегель, з яким вона тривалий час, з 1804 по 1808 p., постійно спілкувалася (за рекомендацією Гете він був запрошений виховувати її дітей). Власне, старший Шлегель був її гідом у світі німецької культури.

Хоч Франція і Німеччина — сусідні країни, у той час французи мали поверхові й туманні уявлення про духовну культуру їхнього східного сусіда. Окрім нерозвиненості в той час комунікацій у сфері культури, тут відігравала роль і така обставина, як гегемонія французької культури в Європі XVII-XVIII ст., яка породжувала зверхнє став­лення до культур інших народів та інертність в їх освоєнні. Книга де Сталь "Про Німеччину" була першим сильним ударом по цій французькій культурній автаркії, який по­клав початок її руйнуванню в епоху романтизму. Причому це були свідомі й цілеспрямовані дії письменниці, яка надавала важливого значения культурному взаємозбли-женню народів у їхньому русі шляхом прогресу. "Народи повинні допомагати один одному в путі, — пише вона в книзі "Про Німеччину", — і жоден не повинен відмовля­тися від досягнень, які він може отримати від інших народів".

Для Франції принципово важливим 'було те, що книга мадам де Сталь знайомила з розвиненою романтичною культурою Німеччини. Щоправда, розуміння німецького романтизму її авторкою було далеке від адекватності, в його сприйнятті й трактуванні де Сталь виходила з кола своїх соціально-моральних та естетичних ідей і завдань. Ще в трактаті "Про літературу..." вона висловила думку, що необхідною умовою успішного розвитку літератури є політична свобода. Ця гостра ідея, спрямована проти ре­жиму Наполеона, знайшла розвиток і обгрунтування у книзі "Про Німеччину". Розглядаючи цей твір, необхідно належною мірою враховувати, що в німецькій літературі й філософії письменниці хотілося знайти підтвердження своїм уявленням про те, якою має бути справжня літера­тура, справжня духовна культура. Для цього їй доводило­ся абстраговуватися від реальних суспільно-політичних умов феодально роздрібленої Німеччини й від певних іде­ологічних моментів німецької філософії і літератури. По­рівняно з "новітнім режимом" наполеонівської Франції, де література була поставлена під поліцейський контроль, Німеччина справила на мадам де Сталь враження країни, де існує духовна свобода. З цього вона виводить кращі якості й риси німецької літератури й всієї духовної куль­тури.

Водночас, хоч і в певному діапазоні й під певним кутом зору, книга мадам де Сталь відкривала французам німець­ку романтичну літературу й філософію. Особливо важли-

128

Французький романтизм

Французький романтизм

129

вий у цьому плані її одинадцятий розділ "Про класичну й романтичну поезію", який згодом увійшов до теоретич­ного арсеналу французьких романтиків. Вперше у Франції вона вводить поняття "романтизм" і "романтичний", про­тиставляючи їм поняття "класицизм" і "класичний". В їх трактуванні вона йде за німцями, передусім за А. Шлеге-лем, який розробив це питання в "Лекціях про драматичне мистецтво й літературу". Мадам де Сталь теж виводить романтизм із середньовіччя, головними формотворчими факторами романтичного світосприйняття і творчості теж вважає християнство, рицарську літературу й фольклор новоєвропейських народів. Оскільки вони складають живу основу художньої культури цих народів, це робить роман­тизм живим мистецтвом, здатним розвиватися й удоско­налюватися. "Тільки романтична література, — твердить де Сталь, — здатна ще удосконалюватися, бо її коріння в нашому власному грунті, і одна вона може проростати й оживати; вона відповідає нашій вірі; нагадує про нашу історію; за походженням вона є давньою, але не антич­ною".

Романтизм мадам де Сталь розуміє широко, залучаючи до нього все новоєвропейське мистецтво, що протистояло класичній чи, скоріше, класицистичній традиції. Як роман­тиків вона трактувала Гете й Шіллера, що ввійде в норму французької романтичної критики й літератури. В трак­туванні романтичної літератури вона виділяє такі її якості й риси, як активність суб'єктивно-особистісного первістка, зверненість не стільки до розуму, скільки до душі й серця, тобто її емоційну наснаженість, природність зображення й безпосередність переживання, здатність передавати на­ціональний дух і колорит.

Книга "Про Німеччину" була написана вже після того, як у авторки з'явилися головні художні твори, романи "Дельфіна" й "Корінна". Звідси враження, що в освоєнні романтизму естетико-літературна думка письменниці ви­переджала її художню практику, тісно пов'язану з прос­вітницькою і неокласицистичною традицією. Особливо це стосується її першого роману. В додатку "Кілька слів про моральну мету "Дельфіни" письменниця виражає суто просвітницьке утилітарно-моралізаторське розуміння зав­дань і функцій літературного твору: він має передусім слугувати "очищенню звичаїв", підвищенню морального рівня суспільства шляхом змалювання зразків, гідних на­слідування, і засудження того, що збиває з шляху чесноти.

"У Річардсона спитали, — пише де Сталь, — чому він прирік Кларису на такі жахливі нещастя. Тому, відповів він, що я не міг пробачити їй втечу з батьківського дому. Я б теж могла сказати з усією щирістю, що не пробачила Дельфіні її кохання до одруженого чоловіка, хоч це по­чуття й залишилося цнотливим". Водночас письменниця захищає право людини, тим більше жінки, на самобут­ність, на несхожість із стереотипами середовища, і цінує ці риси у своїй героїні. Загалом зміст та емоційний пафос твору далеко відходять від наведених моралізаторських настанов.

Не тільки в своєму змісті, а й формі роман "Дельфіна" пов'язаний з літературою сентименталізму. Написаний він, як і "Клариса" Річардсона й "Нова Елоїза" Руссо, в епістолярній формі, тобто у формі листів, якими обміню­ються його герої, насамперед Дельфіна і її коханий Леонс. Та й у сприйнятті сучасників і наступних поколінь роман закріпився в одному ряду з названими романами Рі­чардсона й Руссо, тобто творами літератури сентимента­лізму.

Дія роману відбувається під час французької револю­ції, що бачимо з датування листів: перший датований 12 квітня 1790 p., а останні — вереснем 1792 p.; заключний розділ дається як розповідь від автора на основі зібраних відомостей про долю головних героїв. Але революція без­посередньо в романі не відображена, вона лише обговорю­ється в деяких листах, і тут відчувається втома й розчарування письменниці, той її стан, те ставлення до революції, які були їй властиві в час написання твору, в 1800-1802 pp. В одному з варіантів заключного розділу роману Дельфіна і Леонс гинуть у вирі революції (як ледве не загинула сама де Сталь в сумнозвісні "вересневі дні" 1792 p.).

В романі "Дельфіна" переважає морально-психологіч­ний зміст, такого ж характеру конфлікт, покладений в його основу. Головні герої Дельфіна й Леонс палко кохають одне одного, але їхні почуття постійно наштовхуються на перепони, які вони не можуть подолати: на високе поняття аристократичної честі у Леонса, одруженого стараннями матері на кузині Матільді, і на моральне сумління Дель­фіни, яке не дозволяє будувати щастя на стражданні іншої і змушує її піти в монастир. Але між закоханими є й істотні відмінності: Леонс перебуває в злагоді з середови­щем і бездумно скоряється його вимогам та умовностям,

130

Французький романтизм

французький романтизм

131

тоді як Дельфіна не може з ними примиритися й протес­тує проти них. Однак не слід перебільшувати й перетво­рювати її в романтичну героїню-бунтарку, як-це раніше у нас практикувалося. Протестуючи проти середовища й моральних законів, несправедливих до жінки, Дельфіна залишається далекою від того, щоб піддати їх дійсно ро­мантичному, тобто тотальному запереченню, та й автор не наділяє її тією духовною висотою і силою, які уможлив­люють таке заперечення. За всього її розуму й вільнолюб­ства, Дельфіна залишається звичайною жінкою.

Якщо роман "Дельфіна" тяжіє до сентименталістької традиції, то роман "Корінна", що з'явився через п'ять років, має виразно преромантичний характер. За цей час відбулися значні зрушення в світогляді й естетиці пись­менниці, вона побувала в Німеччині й почала вивчати німецьку літературу, здійснила подорож по Італії, яка й надихнула її на другий роман. Певними рисами його ге­роїня близька до Дельфіни (коріння цієї близькості — в самій де Сталь, яка втілювала себе в обох героїнях), але є між ними й істотні відмінності, деякі риси, які лише намітилися в Дельфіні, в образі Корінни знайшли повне, можна навіть сказати — патетичне вираження.

Корінна — це вже незвичайна, виняткова особистість, природа щедро дарувала їй "всі таланти", передусім та­лант геніальної поетеси, в ній поєдналися сильний інте­лект і палкі пристрасті, які її спалюють. її кохання до Освальда Невілла, англійського аристократа, позначене фатальністю, що теж її зближує з романтичними героїня­ми. Ще важливіше в цьому плані вказати, що образ Ко­рінни (чого не спостерігалося в образі Дельфіни) має тенденцію до переростання в символ — символ поезії, краси і, найперше, її вітчизни Італії. Невипадково роман має подвійну назву ("Корінна, або Італія"), в ньому два центральні образи — Корінни й Італії, образи зближені, взаємопроникні. Як писав Констан у нарисі про мадам де Сталь, "Італія відображена в Корінні, Корінна — дочка цього неба, цього клімату, цієї природи". Та насамперед у цьому образі письменниця прагнула втілити дух Італії та її культури, національний характер і темперамент. Цим своїм романом мадам де Сталь започаткувала культ Італії у французькій літературі доби романтизму, який буде підхоплений і продовжений Жорж Санд і Гюго, Стендалем, Мюссе та іншими романтиками.

Лорд Невілл, коханий Корінни, теж уособлює дух і

характер своєї батьківщини, Англії, котра трактується в романі як контраст Італії. Співвітчизник Оссіана, він на­діляється меланхолією, яка його гнітить і від якої його рятують Корінна та Італія. Натомість Невіллу притаманні й інші риси своєї батьківщини, "здоровий глузд" та прак­тицизм, і, повернувшись на батьківщину, він зраджує Корінну й одружується з Люсіль, дівчиною із свого кола й середовища. Та за це йому довелося поплатитися неща­сливим особистим життям і каяттям.

Певною мірою до художньої творчості мадам де Сталь належить книга "Десять років вигнання", яка писалася в 1812-1813 pp., а опублікована була в 1821 р. У ній знайшла продовження й завершення згадувана "дуель мадам де Сталь з Наполеоном", у другій її частині пись­менниця розповіла про подорож із Австрії до Швеції. Ця книга викликає для нас інтерес і тим, що в ній відбилися враження від подорожі де Сталь по Україні влітку 1812 р. Перетнувши австрійсько-російський кордон біля Брод, вона через Волинь, Київ і Чернігівщину попрямувала до Москви; отже, значна частина України потрапила в її поле зору. Природа України враження на письменницю не справила, вона здалася їй надто рівнинною і монотонною. Вразив її Київ своєю мальовничістю і контрастністю: "Де­рев'яні хатини на зразок сільських і серед них раптом піднімаються палаци й особливо храми, що їх зелені й золоті куполи якось по-особливому чарують погляд". Од­нією з перших серед письменників та митців Заходу ма­дам де Сталь звернула увагу на красу й мелодійність українських народних пісень, які вона почула під час мандрівки по Україні. Найбільший інтерес вона виявила до простого народу, до українських селян; їй в них спо­добалося все, вона навіть знайшла, що й вигляд вони мають "елегантний і приємний". Але передусім її прива­били їхні моральні й душевні якості: людяність, безпосе­редність, релігійність, поєднання життєрадісності й меланхолії (це вона знаходила і в українських народних піснях), стоїчне ставлення до страждань і смерті.

На батьківщині мадам де Сталь мала репутацію пись­менниці, яка перетворила на своєрідну професію відкрит­тя інших народів та розкриття їхньої душі. До цієї мети вона йшла різними шляхами, про що свідчать, з одного боку, книга "Про Німеччину", а з іншого — роман "Корін­на, або Італія". Душу українського і російського народів вона сподівалася пізнати через простий люд, вникнення в

132

Французький романтизм

французький романтизм

його світовідчуття. Панівна верства, дворянство в цьому плані її не цікавили, вона вважала їх за людей, що пе­рейняли європейську культуру й втратили національну самобутність.

Дата добавления: 2015-06-26; Просмотров: 755; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!