Засади цивільного права

Засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються насамперед юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Оскільки методу цивільно-правового регулювання у більшості випадків властива відсутність категоричних приписів учасникам цивільних відносин діяти певним чином (виняток становлять цивільні охоронні відносини — зобов'язання відшкодувати шкоду, повернути безпідставно отримане майно тошо), тобто останнім надається можливість обрання типу поведінки і самостійного врегулювання своїх відносин, цей метод отримав назву диспозитивного, на відміну від методу імперативного, властивого праву адміністративному (публічному праву взагалі). Втім, враховуючи ту обставину, шо терміном "диспозиція" в теорії права позначається частина правової норми, котра визначає дозволену поведінку суб'єкта, обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму)¹, можливо, коректніше було б вести мову не про "диспозитивний", а, скажімо, про "уповноважуючий" (правонаділяючий) або про "дозволяючий" метод. Водночас це питання потребує подальшого дослідження, оскільки цивільно-правовий метод може містити, як зазначалося, й елементи обов'язкового (імперативного) припису. Поки шо можна зробити попередній висновок: цивільно-правовий метод включає як правонаділяючий, так й імперативний елементи.

Характерними рисами диспозитивного (уповноважуючого, право-наділяючого) елемента цивільно-правового метолу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін (незалежно від того, хто виступає учасником цивільних відносин — фізична особа, юридична особа,держава тощо — сторони цих відносин формально, тобто юридично, рівні);

2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі, за загальним правилом, вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо. Хоча в деяких випадках цивільні правовідносини можуть виникати І внаслідок безпосереднього припису закону або адміністративного акта);

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.

Характеризуючи цивільно-правовий метод правового регулювання, водночас не можна ігнорувати згаданий вище імперативний елемент.

Зокрема у зобов'язаннях, що виникають унаслідок заподіяння ^шкоди, імперативним є припис про її відшкодування, підстави, Умови та порядок відшкодування шкоди. І хоча потерпілий (кредитор) у більшості випадків може звільнити боржника від відшкоду вання, загальна спрямованість норм про відшкодування шкоди (гл. 82 1ДК) має саме Імперативний характер.

Водночас від використання Імперативного методу правового регулювання відносини, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, з цивільних не перетворюються на адміністративні.

Характерними рисами імперативного елемента цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін;

2) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасниківцивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону;

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіантаповедінки лише в межах, точно визначених актами цивільного законодавства.

Таким чином, метод цивільно-правового регулювання охоплює як уповноважуючі диспозитивні (в регулятивних цивільних відносинах), так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних відносин, маючи, однак, при цьому підґрунтям засади юридичної рівності сторін, справедливості, добросовісності й доцільності.

Характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли відображення в засадах цивільного права (у ст.З ЦК вони іменуються засадами цивільного законодавства), під якими маються на увазі фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що становлять предмет цивільного права.

Слід зазначити, що незалежно від того, йдеться про осіб приватного чи публічного права, їх участь у цивільних відносинах регулюється цивільним законодавством на однакових засадах, передбачених ст.З ЦК. У кожній із зазначених тут засад виявляються ті чи інші вимоги до практичного забезпечення правового становища приватної особи.

Як випливає зі ст.З ЦК, засадами цивільного права (законодавства) України визнаються:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистогожиття людини. Це означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді іменують "суверенітетом особистості", вкладаючи вце поняття можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві у системі цивільних відносин на власний розсуд;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом. Цей принцип означає, що правоваохорона власності забезпечується усім власникам, незалежно від їїформ та видів. Водночас власник може бути позбавлений свогоправа (наприклад, у випадку реквізиції, конфіскації майна за вироком суду, вилученні майна, в інших випадках, передбачених ст.ст.350-354 ЦК);

3) свобода договорів полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від їх ук-ггадення) і визначати зміст останніх на свій розсуд відповідно додосягнутої з контрагентом домовленості;

4) свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом, означає закріплення в законодавчому порядку загального правила про право зайняття підприємницькою діяльністю, а також установлення юридичних гарантій реалізації цього права. Стаття ЗЦК розмежовує підприємницьку діяльність, заборонену і не заборонену законом. Перша є правопорушенням і тому не належить досфери цивільно-правового регулювання. Що ж стосується підприємницької діяльності, не забороненої законом, то право займатисянею є однією з важливих засад цивільного законодавства України;

5) принцип судового захисту цивільного права та інтересу. Цейпринцип цивільного права ґрунтується передусім на положенніКонституції України, згідно з яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). При цьому судовийзахист можливий як шодо тих цивільних прав, що прямо вказані уЦК, так і стосовно тих, що випливають із норм Конституції чи іншого закону (див. постанову Пленуму Верховного Суду України від1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції Українипри здійсненні правосуддя").

Судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод фізичних осіб. Суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви або скарги, наприклад, на тій підставі, що її вимоги можуть бути захищені в іншому порядку.

Проте слід мати на увазі, що реалізація принципу судового захисту цивільного права та інтересу не означає встановлення вимоги звернення за захистом виключно до суду. Наприклад, згідно зі ст.ст.17-19 ЦК захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, нотаріусом, а також власними силами особи в порядку самозахисту. Спір про порушене цивільне право може бути вирішений також третейськими судами, які створюються за домовленістю суб'єктів відповідних цивільних відносин;

6) вимога справедливості, добросовісності та доцільності цивільного права (законодавства) практично виявляється в установленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільнихвідносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні створення норм,спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з повагою до прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 417; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!