Тема 4.2. Структура політичної культури. Політична поведінка

Комунікативна функція політичної культури знаходить свій прояв у налагодженні системи обміну політичною інформацією, розвитку засобів масової комунікації, виробленні принципів взаємодії суспільно-політичних організацій, партій, політичних лідерів, що дозволяє забезпечити необхідний контакт між суб’єктами політичного процесу.

Функція політичної соціалізації виявляється у залученні особистості до політичного життя шляхом засвоєння індивідом політичних норм і цінностей даної політичної культури. Як наслідок, людина набуває необхідних якостей, що дозволяють їй реалізовувати свої інтереси та цілі в політичній системі відповідно до встановлених моделей поведінки.

В структурі політичної культури виділяють три головних взаємопов’язаних елемента: політичний досвід, політичну свідомість і політичну поведінку.

1. Політичний досвід, отриманий на протязі історичного розвитку суспільства, існує у певних формах, завдаючи помітний вплив на формування політичної свідомості людей та, у кінцевому рахунку, визначаючи політичну поведінку людей. Політичний досвід фіксується у таких основних формах:

- в історичних, літературних і наукових пам’ятках;

- у політичних традиціях, звичаях, ідеологіях;

- у символах, стереотипах і міфах;

- у формі існуючої політичної системи суспільства з її інститутами, нормами, системою зв’язків та моделями поведінки.

____________________________________________________________________

“Політична культура суспільства складається з системи емпіричних переконань, експресивних символів та цінностей, що визначають ситуацію, в якій відбувається політична дія. Вона формує суб’єктивну орієнтацію на політику ”.

(Г. Алмонд, С. Верба “Громадянська культура і стабільність демократії”)

“Політична культура являє собою сукупність стереотипів політичної свідомості і поведінки, притаманних даній соціальній спільності”.

(М. Х. Фарукшин “Політична культура суспільства”)

________________________________________________________________________________

Політичний стереотип (від грец. stereos – твердий і typos – відбиток) – це спрощене, схематичне, деформоване і ціннісно-орієнтоване уявлення про політичний об’єкт.

Визначальними ознаками стереотипу є:

1. Персоніфікація подій (причина тих чи інших подій пов’язується із діяльністю конкретної особи або групи).

2. Емоційна забарвленість (різке позитивне чи негативне ставлення до будь-чого або будь-кого).

3. Ірраціональність (факти, які заперечують дане уявлення, не сприймаються).

4. Усталеність (стереотип зберігається навіть при зміні політичної ситуації).

Як правило, в політичних стереотипах у спрощеній формі сумується політичний досвід певної групи. В буденній свідомості стереотипи можуть замінювати знання про політичні об’єкти, значно спрощуючи процес прийняття рішень. Стереотипи сприяють формуванню ідентичності, розділяючи соціальний світ за віссю «ми»-«вони», «свої»-«чужі».

Політичний міф – це статичний образ, що спирається на вірування та дозволяє інтерпретувати незвичайні політичні факти та події. Політична міфологія формує політичні настанови сталого характеру, змінюючи реальні знання суб’єктивними (вигаданими, емоційно забарвленими уявленнями про політичні явища та процеси).

Політична міфологія (як і міфологія взагалі) виникає тоді, коли перед суспільством або певними соціальними групами постають невідомі або непідконтрольні події та явища, що містять в собі загрозу їх існуванню. Саме тому розквіт міфотворчості відбувається в періоди соціальних катастроф, криз.

____________________________________________________________________

“Політичні міфи… слід трактувати як набір потенційно суттєвих уявлень, що спираються, головним чином, на емоції… Більш важливим, аніж їх зміст, виявляються функції міфів як регуляторів політичних відносин”.

(А.Ф. Лосєв “Філософія. Міфологія. Культура.”)

“У критичних ситуаціях людина завжди звертається до надзвичайних засобів. Наші сьогоднішні політичні міфи є саме такими надзвичайними засобами. Коли розум не виправдовує наших сподівань, то завжди залишається в якості ultima ratio - влада надприродного і містичного. Міф досягає апогею, коли людина віч-на-віч зіштовхується із несподіваною і небезпечною ситуацією... У всіх діях, що не вимагають надзвичайних засобів, ми не знайдемо ані магії, ані міфології. Однак високорозвинена магія і пов'язана із нею міфологія завжди відтворюються, якщо шлях повний небезпек, а його кінець неясний”.

(Е. Касірер “Техніка сучасних політичних міфів.”)

________________________________________________________________________________

Визначальними ознаками будь-якого міфу є:

1. Обмеженість (міф використовує обмежену кількість символів).

2. Абстрактність (міф не співвідноситься із емпіричною дійсністю, не потребує перевірки та підтвердження фактів).

3. Статичність (міф не співвідноситься із реальним часом).

____________________________________________________________________

“Міф сам по собі невразливий. Він є нечуттєвим до раціональних аргументів, його не можна заперечувати за допомогою силогізмів”.

(Е. Касірер “Техніка сучасних політичних міфів.”)

________________________________________________________________________________

Серед усього різноманіття сюжетів політичного міфу можна виділити чотири основні теми:

- міф про змову (пояснення негативних явищ як наслідку дій тайних сил);

- міф про золоте століття (заклик повернутися до світлого минулого або йти у світле майбутнє);

- міф про героя-рятівника (наділення певних політичних фігур харизматичними рисами);

- міф про єдність (пошук порятунку у єдності, у протистоянні ворогу).

____________________________________________________________________

“Якщо ми спробуємо розкласти наші сучасні політичні міфи на складові частини, то знайдемо, що вони не містять в собі жодної нової риси. Всі вони вже добре відомі...”.

(Е. Касірер “Техніка сучасних політичних міфів.”)

“Міфічне мислення і поведінка багато в чому залишаються фундаментом, що дозволяє не тільки розвиватися містичним вченням нашого часу, але й організовувати складну структуру соціального існування. Хоча західна цивілізація доклала чимало зусиль, щоб вигнати міфологію із свідомості своїх громадян, проте успіх цього тривалого і масштабного заходу можна вважати вкрай поверхневим... У міфологічній свідомості свій особливий час і простір: час тут циклічний, а простір – це простір аграрного ритуалу (міф про природу, що вмирає та воскресає) ”.

(С.О. Матвєєв "Політична психологія")

________________________________________________________________________________

Дата добавления: 2015-05-09; Просмотров: 497; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!