Де краще вчити дітей — дома чи в школі

Але от хлопчик поступово підростає, виходить з-під нагля­ду няньок і починає серйозно вчитися. І ось тут особливо треба обміркувати питання, чи корисніше вчити його вдома, у надрах сім'ї, чи посилати хлопчика до школи й немовби доручати йо­го піклуванням громадських вчителів. Мені відомо, що остан­ній спосіб схвалюють законодавці впорядкованих держав іславетні письменники. Проте не можна оминути, що дехто від­кидає цей, майже загальноприйнятий спосіб навчання. Вважа­ють, що в школах псується моральність, Але вона псується та­кож і в сім'ї. О, коли б ми самі не псували моральності наших дітей! Ми розслабляємо її ще в наймолодшому віці всілякими потураннями. Те розніжуюче виховання, яке ми називаємо тільки поблажливістю, надломлює всі сили і духу, і тіла. Чого не зажадає, ставши дорослим, той, хто вже повзає у розкішно­му вбранні!

Дитина ще не вміє вимовляти перші слова, а вже знається на кухарських стравах, вимагає устриць... Наші діти ростуть у коли­сках, а якщо вони торкаються землі, їх завжди підтримують руки няньок. Ми радіємо, якщо наші маленькі діти промовлять що-небудь надто вільне, Слова їх, неприпустимі навіть у «веселих» домах, ми сприймаємо з пестощами, зі сміхом і поцілунками. Чо­го ж дивуватись: адже ми самі навчаємо цього, адже від нас вони чують це. Вони бачать наших «подруг», наших коханців. Кожний бенкет звеселяється непристойними піснями. Вони бачать те, про що сором і говорити. Звідси розвивається звичка, яка потім пере­творюється на природу. Бідолашні діти навчаються цього всього раніше, ніж зрозуміють, що це порочно. Зазнавши такого розкла­ду й нестійкості, діти не від школи запозичають це зло, а прино­сять його з собою до школи.

Розбивши погляд противників шкільного навчання, ми викла­демо свої власні погляди. Передусім, майбутній оратор, якому доведеться виступати на численних зборах і ніби перед цілою державою, повинен змалку звикати не лякатися багатолюдності і не відчувати боязні, що породжується усамітненим і наче відлю­дницьким життям. Треба, щоб дух постійно збуджувався й підно­сився, в той час, як від такої самотності він або слабне, або зали­шається немов би в тіні, або ж, навпаки, проймається даремною зарозумілістю: цілком неминуче той, хто ні з ким не порівнює себе, надто багато про себе думає. А потім, коли треба перед ін­шими людьми показати своє знання, така людина відчуває збентеження («не бачить серед білого дня»),— і все нове завдає їй труднощів, бо вона на самоті вчилась того, що треба робити пе­ред багатьма. Я вже не кажу про дитячі дружні зв'язки, що збері­гаються аж до старості, як певні священні зобов'язання, і нічого не може бути священнішим від того, що має початок у таких за­няттях.

Додайте до цього, що вдома дитина може навчитися тільки того, чого навчають її, а в школі вона може навчитися й того, чого навчають інших. Вона щодня буде чути, як багато дечого схвалюється і як багато виправляється, їй буде корисно і коли ганьбитимуть лінощі, і коли хвалитимуть пильність її товари­шів. Похвала збуджуватиме в ній змагання, їй буде соромно по­ступатися перед рівними, вона вважатиме за головне для себе випередити старших. Від усього цього спалахне її гордість, і хоч саме честолюбство є пороком, проте воно часто буває причиною чеснот. Я вважаю корисним звичай, якого додержувалися мої вчителі. Поділивши учнів на розряди, вони загадували їм казати промову по черзі, залежно від здібностей кожного. І першим ви­ступав той, хто досягнув найбільших успіхів. Про ці виступи висловлювалися судження. Між ними відбувалось змагання, і бути першим у розряді («вести розряд») вважали за найвищу відзнаку. Але ця відзнака не закріплювалася назавжди: через мі­сяць кожному знову давали право змагатись. Таким чином, і той, хто відзначився, не послаблював своєї енергії, а ц переможеного прокидалося бажання скинути з себе ганьбу, і це, наскі­льки я можу пригадати, більше спонукало нас до занять красно­мовством, ніж умовляння вчителів, дбайливість няньок та обіцянки батьків. Але подібно до того, як змагання збільшує ус­піхи старших учнів, так і в початкуючих виникає бажання на­слідувати переважно своїх товаришів, а не вчителя, бо насліду­вання першого роду для них легше.

Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 343; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!