Особливості етіопатогенезу внутрішньолікарняних інфекцій

Групи ризику розвитку внутрішньолікарняної інфекції

Виділяють пацієнтів з підвищеною чутливістю до збудників внутрішньолікарняних інфекцій. До них входять:

— новонароджені, головним чином, недоношені діти;

— хворі після оперативних втручань;

— хворі, яким проводили інвазивні лікувальні й діагностичні процедури (ін'єкція, інтубація, ендоскопія, катетеризація, взяття крові);

— пацієнти зі зниженою резистентністю: хворі на діабет; хворі, які одержують променеву терапію, імунодепресанти; "опікові" хворі; особи літнього віку; хворі, яким проведена нераціональна антибіотикотерапія.

Серед факторів, що сприяють збільшенню випадків внутрішньолікарняних інфекцій можна відзначити такі: упровадження нових (травмуючих чи проникаючих) діагностичних і лікувальних маніпуляцій, широке застосування лікарських засобів, які пригнічують імунітет, а також антибіотиків, що призводить до появи резистентних штамів мікроорганізмів. Крім того, серед госпіталізованих пацієнтів збільшилося число літніх осіб, ослаблених дітей, пацієнтів з раніше невиліковними захворюваннями. Як і колись, слід зважати і на такі фактори, як санітарний стан лікувальних закладів, гігієнічна культура як пацієнтів, так і персоналу, ефективність дезінфекційних заходів і стерилізації, стан харчоблоку і водопостачання.

1. Розвиток їх на фоні наявного уже захворювання або стану (напр., пологи), що вимагають медичного втручання. З цим пов'язаний вихідний імуносупресивний стан пацієнта, зниження захисних сил його організму. Особливо складні взаємовідношення виникають при нашаруванні госпітальної інфекції (ГІ) на інфекційні захворювання.

2. Медичні втручання, пов'язані з наявністю первинного захворювання чи стану, що привів хворого до медичного закладу, є другою складовою фону, на якому розвивається ГІ (діагностичні дослідження, операції, медикаменти).

Особливе значення в цьому відношенні має медикаментозне лікування первинного захворювання. Тривала, не завжди виправдана антибактеріальна терапія, використання сильних антибіотиків широкого спектру дії ведуть до порушення нормального біоценозу, витіснення нормальної і активізації умовно-патогенної флори, виникненню лолірезистентних госпітальних штамів бактерій. Токсична дія та побічні ефекти, що їх мають майже всі ліки, порушують роботу паренхіматозних органів, системи кровотворення, регуляторних та імунних механізмів. І, нарешті, при цілому ряді захворювань застосовуються препарати, що мають пряму і сильну імуносупресивну дію (глюкокортикостероїди, цитостатики), на фоні яких важко, інколи блискавично можуть перебігати інфекції, викликані мало патогенними для здорової людини збудниками (пневмоцисти, цитомегаловіруси і інші).

3. Третьою особливістю етіопатогенезу ГІ є своєрідність етіологічної структури в порівнянні зі звичайними інфекціями. Ця структура міняється з часом. Якщо в 60-ті роки основним її представником був стафілокок, то 70-ті і 80-ті роки характеризуються ростом та переважанням грам-негативної флори: синьогнійної палички, протея, клебсієли, ентеробактера.

В даний час є відомості про більш, як 200 етіологічних агентів, в тому числі зовсім недавно ідентифікованих (легіонелли, ротавіруси, кампілобактєрії, збудники гепатитів С і Д, ВІЛ та інші). Серед цих мікроорганізмів переважають безумовні в минулому сапрофіти і симбіонти людини, а також умовно-патогенні збудники.

Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 1019; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!