Загальна характеристика особистих немайнових прав дитини за законодавством сучасної України

⇐ Предыдущая 21 22 23 242526 27 28 29 30 Следующая ⇒

Сьогодні правознавці по–різному розглядають поняття «дитина». Наприклад, вчений В. Веселуха характеризує дитину як «маленьку людську істоту, що має певні потреби, але не має достатніх сил, розуму і досвіду, щоб захистити себе». Відповідно до ст.1 Конвенції про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.[1]

Правознавець З.В. Ромовська наголошує на тому, що термін «людська істота» є неприйнятим і доцільніше було би використовувати поняття: «дитиною є особа». Саме така точка зору відображена в національному законодавстві. Закон України «Про охорону дитинства» характеризує дитину як особу віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.[2] Ч. 1 ст.6 Сімейного кодексу зазначає, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.[3] Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією з найважливіших у цивілістиці. Особисті немайнові права є абсолютними, невідчужуваними, конституційними правами, що реалізуються у абсолютних правовідносинах і становлять об’єкт цивільних правовідносин. Єдиного підходу до поняття особистого немайнового права немає. Наприклад, Малеина М. Н визначає особисте немайнове право, як «суб'єктивне право, що виникає з приводу благ, позбавлених економічного змісту, тісно пов'язане з особистістю управомоченого, що індивідуалізує його та має специфічні підстави виникнення та припинення». Стефанчук Р. О. під поняттям особистого немайнового права фізичних осіб розуміє «суб’єктивне цивільне право, яке за своїм змістом тісно та нерозривно пов’язане із особою його носія, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу) і об’єктом якого є особисте немайнове благо, а у визначених законом випадках — й інше нематеріальне благо». Слід відмітити, що українськими вченими не приділяється належна увага комплексному дослідженню особистих немайнових прав дитини. На думку Л.А. Ольховик – «це природні, невід’ємні права, що виникають із приводу благ немайнового характеру, позбавлені економічного змісту та грошової оцінки, тісно пов’язані з особою носія, що індивідуалізує його, не передаються і не відчужуються, мають специфічні підстави виникнення та припинення, мають строковий характер, належать усім без винятку батькам та дітям у рівному обсязі, захищаються батьками та регулюються переважно Цивільним та Сімейним кодексами України». [4] На думку Г.О. Резнік особисті немайнові права дитини це — спрямовані на виховання та розвиток кожної дитини природні невід’ємні права, що надають їй можливість (самостійно або батьками чи особами, що їх замінюють) реалізовувати свої духовні, соціальні, біологічні потреби.[5] Г.О. Резнік виділяє наступні ознаки особистих немайнових прав неповнолітніх осіб: 1) специфічність підстав виникнення та припинення особистих немайнових прав неповнолітніх (вказані права виникають у момент народження або за законом з досягненням певного віку і припиняються в момент настання повної цивільної дієздатності);2) змінюваність та недовговічність (в процесі розвитку змінюються погляди дитини на власну особистість, честь, здоров’я, ім’я, вигляд);3) спрямованість на виховання, розвиток та виявлення індивідуальності дитини;4) відсутність економічного змісту, наявність соціальної цінності (відсутній еквівалент заміни даних прав);5) нематеріальність, невідчужуваність та неможливість передачі;6) реалізація переважно в сім’ї.[5] Л. А. Ольховик пропонує наступну класифікацію особистих немайнових прав дитини за цільовою направленістю: 1) права, направлені на забезпечення фізичного та психічного благополуччя дитини(право на життя, право на здоров’я, право на сім’ю); 2) права, направлені на забезпечення соціального буття дитини (право на реєстрацію народження, право на індивідуалізацію особи в суспільстві, право на освіту).[4] Права дітей є специфічними в силу їх віку, фізичних і розумових можливостей, тому вони мають такі специфічні риси. Узагальнюючи вищевикладене, на мою думку, особисті немайнові права дитини – це природні, особистісні, невід’ємні права, завдяки яким реалізуються можливості і потреби дитини самостійно або за допомогою батьків, осіб, що їх замінюють. Література:

1. Конвенція про права дитини 1989р. – Зібрання чинних міжнародних договорів України 1990 р., № 1, стор. 205

2. Закон України «Про охорону дитинства». – Голос України від 06.06.2001 № 98

3. Сімейний кодекс України. – Харків: «Одісей», 2002.-111с.4. Ольховик Л.А. Особисті немайнові права дитини за цивільним законодавством України. –О: Вид. В.В. Букаєв.– 20095. Резнік Г.О. Особисті немайнові права дитини(цивільно-правовий та сімейно-правовий аспекти) автореф.дис., канд..юрид.наук.– К.–2014

Кортяк Денис Геннадійович,

студент 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства

Національного університету«Одеська юридична академія»

Науковий керівник - к.ю.н., доцент Деревнін В.С.

⇐ Предыдущая 21 22 23 242526 27 28 29 30 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 795; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopediasu.com - Студопедия (2013 - 2026) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.013 сек.