Приклад 2

Розрахуємо зведену застосовність деталей і вузлів у виробі матричним методом для рис. 2.

Матриця безпосереднього входження А матиме вигляд:

Будемо підносити матрицю А до степеня до досягнення її елементами нульових значень.

Одержимо:

А А А

00304206 00304206 000009126 00304206 000000075

00520000 00520000 000001980 00520000 000000089

00000300 00000300 000000009 00000300 00000000

00000240 * 00000240 = 0000000022 * 00000240 00000000

00000030 00000030 0000000012 00000030 00000000

00000003 00000003 000000000 00000003 00000000

00000004 00000004 000000000 00000004 00000000

00000000 00000000 000000000 00000000 00000000

А

00304206 00000000

00520000 00000000

00000300 00000000

00000240 00000000

00000030 00000000

00000003 00000000

00000004 00000000

00000000 00000000

Оскільки елементи матриці мають нульове значення, то згідно формули (7):

(8)

Підставимо результати від множення матриць у формулу (8), одержимо:

Як бачимо, зведена застосовність леталі у виробі - 87 одиниць, а деталі - - 89 одиниць.

Функціональна норма – величина матеріальних витрат, розрахована при удосконаленні технології виробництва та його організації, збільшення серійності та використання поточних методів виробництва окремих виробів, вузлів, деталей. В цілому функціональні норми характеризують процес функціонування матеріалів, що використовуються у виробництві. Такі норми застосовують у конструкторських розробках, створенні і удосконаленні технологічних процесів виробництва конкретних видів продукції.

Основними джерелами формування нормативної бази прямих матеріальних витрат є: конструкторська документація – специфікація деталей і вузлів; технологічна документація і ін.

Розробка нормативів на утримання робочої сили.

Розробка таких нормативів включає в себе розрахунок норм часу, виробітку продукції, нормованого фонду заробітної плати, чисельності робітників, тощо.

Норма часу – це час необхідний для виробництва одиниці продукції, або виконання заданого виду робіт, операції.

Норма виробітку – кількість продукції, обсяг виконаних робіт, операцій, який повинен бути зроблений за одиницю часу при визначених умовах виробництва.

Є три види норм часу: по детально-поопераційний, по вузлові, повирібні.

Наведемо основні формули для розрахунку нормативів та утримання робочої сили.

де: t_шк – час штучно-калькуляційний для виготовлення деталі;

t_н – час нормований;

t_пз – час підготовчо-заключний;

n– розмір партії деталей.

де: – розцінка повна на деталь;

розцінка штучна;

– розцінка підготовчо-заключна.

Розрахунок нормативної трудомісткості і нормованого фонду заробітної плати на виробничу програму виконується за формулами:

де: - нормативна трудомісткість програми на початок року по і-му цеху j-й дільниці професії Р виду норм q;

- нормований час на V-ту деталь (вузол) і-го цеху, j-тої дільниці професії Р, виду норм q;

- планова кількість V-тої деталі (вузла) і-го цеху j-тої дільниці;

n – кількість деталей, які випускаються в і-тому цеху на j-й дільниці.

де: - нормований фонд заробітної плати на програму на початок року по і-му цеху, j-й дільниці, професії Р, виду норм q;

- розцінка на одиницю V-тої деталі на j-й дільниці, і-го цеху, професії Р, виду норм q.

Планова чисельність основних виробничих робітників по професіях для виконання програми визначається в чотири етапи:

1) визначається скоригована трудомісткість виробничої програми з врахуванням відсотків зниження трудомісткості;

де: - планова трудомісткість програми по і-му цеху j-тій дільниці професії Р, виду норм q, з врахуванням коефіцієнтів зниження трудомісткості;

- відсоток зниження трудомісткості по і-му цеху j-й дільниці.

2) Визначається трудомісткість програми по кожній професії (людино-години) з врахуванням відсотка виконання норм виробітку:

де: - скоригована нормована трудомісткість програми по і-му цеху, j-й дільниці, професії Р, виду норм q;

- планований відсоток виконання норм виробітку по і-му цеху, j-й дільниці, професією Р.

3) Визначається плановий фонд робочого часу одного робітника на рік:

де: - плановий фонд (корисний робочий час) одного робітника по і-му цеху, j-й дільниці на рік;

- кількість робочих днів на рік в і-му цеху, j-й дільниці;

- тривалість робочої зміни в і-му цеху j-й дільниці;

- плановий відсоток неявок робітників (хвороби, суди і т.п.) по і-му цеху j-й дільниці;

- плановий відсоток витрат робочого часу (профілактика і т.п.) всередині робочого дня по і-му цеху j-й дільниці.

4) Визначається планова чисельність основних виробничих робітників по професіях для виконання програми:

де: - планова кількість основних виробничих робітників професії Р, необхідних для виконання програми в і-му цеху на j-й дільниці.

Основними джерелами формування нормативної бази прямих витрат на робочу силу є: документи конструкторської та технологічної підготовки виробництва; маршрутні карти виробничого процесу; графіки рентабельності робіт; поопераційні карти виробничого процесу і ін.

Напрямки управління виробничим обладнанням

Управління роботою виробничого обладнання здійснюється в трьох напрямках.

Перший напрямок – збільшення випуску продукції або маси прибутку по відношенню до вартості основних засобів, до виробничої площі, тощо. Однак показники фондовіддачі, фондомісткості, рентабельності основних фондів звичайно обчислюються не в системі бухгалтерського обліку, а за допомогою статистичних прийомів і методів.

Другий напрямок - збільшення питомої ваги активної частини основних засобів, зростання фондоозброєності, енергоозброєності праці. Відомості про збільшення використання основних засобів також не можна отримати з поточного бухгалтерського обліку, але можна визначити на підставі додаткових розрахунків.

Третій напрямок – збільшення використання основних засобів в часі. Тут існують спеціальні коефіцієнти змінності, завантаження обладнання, тощо.

Наведемо по етапам формули розрахунків для третього напрямку управління роботою виробничого обладнання.

1-ий етап. Розраховується плановий фонд роботи устаткування за формулою:

де: - плановий фонд роботи устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху;

- плановий річний фонд часу роботи одиниці устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху;

- кількість одиниць устаткування і-ої технічної групи в j-му цеху.

2 етап. Розраховується загальна цехова трудомісткість виготовлення виробів по кожній технологічній групі устаткування за формулами:

а) при застосуванні первинних трудових нормативів на товарні позиції

де: - трудомісткість виготовлення виробів в кількості та номенклатурі, передбачених планом в j-му цеху на i-ій технологічній групі устаткування;

- трудомісткість виготовлення деталі α на і-ій технологічній групі устаткування в j-му цеху;

- зведена застосованість деталі α у виробі β;

- виробнича програма випуску виробів β, цехом j;

- коефіцієнт виконання норм виробітку на устаткуванні і-ої технологічної групи;

- коефіцієнт зниження трудомісткості устаткування і-ої технічної групи.

б) при застосуванні зведених трудових нормативів формула розрахунку наступна:

де: - трудомісткість виготовлення виробу β в цеху j на і-й технологічній групі устаткування.

3 етап. Розраховуються коефіцієнти виробничої потужності по кожній технологічній групі обладнання за формулою:

де: - коефіцієнт виробничої потужності обладнання і-ої технологічної групи по j-му цеху.

Коефіцієнти порівнюються з нормативними коефіцієнтами , значення яких дає багатосерійного виробництва приймається рівним 1.05, дрібносерійного - 1.10, для одиничного – 1.15.

Випадок < означає утворення „вузького місця” по i-й групі устаткування і вказує на необхідність введення в дію нового обладнання або збільшення змінності роботи (введення третьої зміни).

4 етап. Розраховується кількість одиниць устаткування, яке повинно бути переведене на трьохзмінний (двохзмінний) режим роботи за формулою:

де: - кількість одиниць устаткування і-ої технологічної групи, яке повинно бути переведене в третю (другу) зміну роботи в j-му цеху;

- кількість змін роботи устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху.

При <1 кількість станків, що переводяться в третю (другу) зміну, приймається рівним 0, оскільки при неповному завантаженні станка недоцільно переводити його на трьохзмінний режим роботи.

Якщо , то ,береться рівним , тобто число станків, які переводяться на трьохзмінний режим, не повинно перевищувати кількості всіх станків і-ої групи.

5 етап, Розраховується кількість надлишку або нестачі устаткування за формулою:

де: - кількість надлишку (додатня величина), або нестачі (від’ємна величина) устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху.

6 етап. Якщо по якій-небудь технологічній групі обладнання виникла необхідність переводу станків на трьохзмінний режим роботи, виконується перерахунок дійсного фонду часу роботи цієї групи обладнання за формулою:

де: - дійсний фонд роботи устаткування і-ої технологічної групи в j-му цеху з врахуванням переходу на трьохзмінний (двохзмінний) режим роботи.

Перераховується також коефіцієнт виробничої потужності за формулою:

7 етап. Розраховується виробнича потужність цеху по кожному виробу за формулою:

де: - виробнича потужність j-го цеху по виробу β;

8 етап. На заключному етапі розраховуються коефіцієнти завантаження обладнання для двох ()або трьохзмінної роботи () за формулами:

Проблеми грошової оцінки використання основних засобів в обліку можна подолати, якщо для отримання необхідної інформації та проведення економічного аналізу при створенні системи обліку і статистики оптимально поєднати суто бухгалтерські та статистичні прийоми. Велику роль в системі обліку і статистики відіграє облік виконання плану виробництва, який повинен відображати використання виробничих потужностей. Тут поряд з вартісним вимірником успішно застосовують натуральні й трудові вимірники.

1.3. Облік в управлінні збутовою діяльністю та прийняття рішень про ціноутворення.

Принципи ціноутворення. Серед цілей управлінського обліку велике значення має встановлення ціни на вироблену продукцію та надані послуги.

За часів командно-адміністративної системи ціна була лише похідною від повної собівартості продукції (робіт, послуг). В промисловості механізм формування ціни був наступним: фактично складену повну собівартість збільшували на суму запланованого прибутку (з розрахунком бажаної рентабельності даного виробу), додавали податки з обороту та отримували оптову ціну.

Аналогічним чином поступали в торгівлі, оперуючи торговою націнкою.

В умовах ринкової економіки підходи до ціноутворення кардинально змінюються. Процес ціноутворення стає швидше мистецтвом, ніж наукою. Мистецтво визначення ціни полягає у можливості визначення стану на ринку в цілому і у передбаченні реакції покупця на запропонований товар та його ціну. Встановлюючи ціну, менеджер, в першу чергу, замислюється над тим, чи буде попит на його продукцію за запропонованою ціною. Якщо ймовірність негативної відповіді висока, то ціна буде знижена до рівня, який задовільняє покупця, з одночасним зниженням витрат на виробництво даної продукції (робіт, послуг).

В управлінському обліку використовують два терміни:

„довгострокова нижня межа ціна” та „короткострокова нижня межа ціни”.

Довгострокова нижня межа ціни показує, яку мінімальну ціну можна встановити, щоб покрити повні витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Ця межа відповідає повній собівартості продукції.

Короткострокова нижня межа ціни – це та ціна, яка може покрити лише змінну частину витрат. Ця межа відповідає собівартості, обчисленій за системою „директ-костинг”. У деяких ситуаціях при недостатній завантаженості виробничих потужностей залучення нових замовлень може бути виправдане навіть у тому разі, коли встановлена ціна не покриває повністю витрат по їх виготовленню. Знижувати ціну на такі замовлення можна до її короткострокової нижньої межі.

Приймаючи рішення відносно додаткового замовлення, запропоновану ціну необхідно порівнювати з сумою змінних витрат, а не з повною собівартістю продукції.

Управлінські рішення подібного роду руйнують традиційну для державного калькулювання уяву про те, що в основі ціни обов’язково повинна лежати повна собівартість продукції.

Трансфертне ціноутворення.

Трансфертна ціна – це ціна, що використовується для визначення вартості напівфабрикатів (продукції виробничих підрозділів) або послуг, що реалізуються одним центром відповідальності іншим центрам відповідальності всередині підприємства.

Розглядаючи постачальницько-заготівельну діяльність як перший перерозподіл виробництва,можна використати трансфертні ціни для оцінки матеріальних запасів, особливо виробничих.

За методикою розрахунку трансфертні ціни підрозділяються на два типи: ринкові та витратні.

Ринкові трансфертні ціни. Якщо на продукцію є ринкова ціна, то перевага зазвичай віддається ринковій трансфертній ціні, а не витратній. Центр відповідальності – покупець – не повинен платити всередині підприємства більше, ніж зовнішньому продавцю, як і центр-продавець, як правило, не повинен отримати більше доходу, ніж при продажу зовнішньому покупцю. Перевага ринкових цін полягає в об’єктивному характері, а не у взаємозв’язках і кваліфікації менеджерів, які продають чи купують. Крім того, більшість підприємств вважають свої центри, що тісно взаємодіють один з одним, незалежними суб’єктами бізнесу. У такому випадку ринкові ціни роблять більш реалістичними ділові взаємозв’язки. В дійсності „справжня” ринкова ціна не завжди чітко виражена, адже різноманітні постачальники можуть встановлювати різні ціни на практично одинакові товари. Для прийняття цінових рішень на ринковій основі необхідна чітка політика (наприклад, зниження встановленої ціни після встановлення надійності постачальника, а також забезпечення гарантій на товар, умови поставки та кредиту).

Витратні трансфертні ціни. в багатьох випадках не буває достовірної ринкової ціни для встановлення трансфертної ціни. Тоді використовується витратна трансфертна ціна, зазвичай це стандартна собівартість. Якщо до неї включені тільки фактичні витрати, то у реалізатора центру відповідальності немає стимулів для регулювання ефективності, адже будь-які коливання витрат автоматично відображаються в трансфертній ціні для центру, який придбаває.

Склад витрат та частка прибутків в трансфертній ціні можуть бути визначені вищим керівництвом з метою зниження ймовірних розбіжностей. Через потенційні розбіжності в ринковому та витратному трансфертному ціноутворенні ціни встановлюються швидше шляхом переговорів між покупцем та продавцем, ніж посиланням на зовнішні ціни або застосуванням формули собівартості. Більш того, часом продавець намагається відійти від звичайної політики свого підприємства по відношенню до трансфертного ціноутворення. Наприклад, центр відповідальності - реалізатор може встановити ціну нижче ринкової, щоб не втратити бізнес, тоді центр відповідальності – споживач використовує переваги тимчасово низької зовнішньої ціни. В цьому випадку обидві сторони укладають угоду про ціну шляхом переговорів.

Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 487; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!