Від Жовтих Вод до Замостя

Отримавши від розвідників інформацію про час і напрямок виступу ворожих військ, Б.Хмельницький на чолі 4 —5 тис. українців і 3—4 тис. татар Тугай-бея виру­шив назустріч, вдало використавши їхню роз'єднаність. Оточивши 29 квітня противника біля р. Жовті Води (неподалік теперішнього м. Жовті Води Дніпропет­ровської обл.), він під час боїв, що набрали затяжного характеру, зумів заручитися підтримкою реєстрових ко­заків: 12 травня на його бік перейшли полки, що плив­ли Дніпром (при цьому Барабаша й Караїмовича було вбито), а наступного дня — ті, котрі перебували при Стефанові Потоцькому. У вирішальному бою 16 травня польське військо було повністю розгромлено. Близько З тис. поляків, у т.ч. смертельно поранений С.Потоць­кий, потрапили у полон.

Дізнавшись про поразку під Жовтими Водами, геть­ман М.Потоцький почав відступати, надіючись на об'єд­нання з 6-тисячним військом Я.Вишневецького. Щоб не допустити цього, Б.Хмельницький не гаючи часу кинувся за ним. 26 травня полки Потоцького потрапи­ли неподалік від Корсуня в зазделегідь підготовлену

пастку. Значна роль у цьому належала козакові Ми­киті Галагану (Бутові), який, попередньо домовив­шись з Б.Хмельницьким, під виглядом розвідника на­вмисно потрапив у полон до поляків, щоб їх дезінфор­мувати, і цим добровільно прирік себе на муки та смерть. Витримавши жорстокі катування, він примусив поль­ських керманичів повірити у вигадку, що слідом за Запо­різьким Військом наступає кримський хан з усією ордою, та завів їх у завчасно підготовлену засідку. Польський жовнір, учасник бою, писав: «Увійшов табір у цю діброву, як в якусь матню: не міг далі посуватися через зако­пані і стиснуті дороги. На тил табору всією силою напи­рали татари, спереду і з боків козаки із пристосованих шанців завдавали великої шкоди». У результаті поль­ське військо зазнало нищівної поразки. Близько 8,5 тис. жовнірів, у т.ч. коронний і польний гетьмани — М.По-тоцький і М.Калиновський — потрапили а полон. По­ляки втратили також усю артилерію, обоз і прапори.

З Корсуня Б.Хмельницький вирушив до Білої Цер­кви. Він розсилав універсали до українського народу, в яких закликав до всенародного повстання. Цей клич рознісся по всій Україні. Народ численними гуртами потягнувся під гетьманські корогви, бо сподівався знай­ти правду, здобути волю і незалежність. Хвиля висту­пів охопила всю Україну. Ще ніколи повстання не мало такого всенародного характеру. На сер. вересня були звільнені Лівобережжя, Брацлавське, Київське, Поділь­ське воєводства, південна й центральна частина Волин­ського.

Тим часом польська шляхта прагнула реваншу. Але його не сталося. У битві, яка відбулася 21—23 вересня під Пилявцями (тепер с. Пилява Староконстянтинів-ського р-ну Хмельницької обл.), 80 — 90-тисячна армія поляків зазнала нищівної поразки від бл. 100-тисяч-ного українського війська та 5 тис. татар. Було захопле­но всю ворожу артилерію (бл. 100 гармат) та величез­ний обоз з матеріальними цінностями.

Блискуча перемога в битві під Пилявцями відкрила шлях до визвольного походу на західноукраїнські землі. Повстанці за допомогою місцевого населення здобули Збараж, Вишнівець, Броди і на поч. жовтня підійшли

до Львова, який взяли в облогу. Але, не бажаючи руй­нувати чудове старовинне місто та отримавши викуп від польського гарнізону в сумі 200 тис. злотих, геть­ман зняв облогу й повів свою армію до міцної фортеці Замостя, де перебував протягом 6 — 21 листопада.

У той час Річ Посполита, фактично втративши своє військо та короля, який помер ще в травні, стояла на межі катастрофи. Але Б.Хмельницький, замість того, щоб довершити її розгром, оголосив перемир'я. Існують різні версії причин такої поведінки гетьмана: 1) він ще не готовий був до остаточного розриву з Річчю Посполи­тою й надіявся на реформування її державного.устрою, тим більше, що під його тиском королем у цей час було обрано Яна Казимира, котрий начебто обіцяв бути «русь­ким королем»; 2) брак теплого одягу, продовольства, осіннє бездоріжжя, епідемія чуми, від якої помер один із найпопулярніших повстанських ватажків Максим Кривоніс; 3) проти продовження воєнних дій виступа­ли союзники — кримські татари; 4) побоювання, що розгром Польщі спричинить негативну реакцію євро­пейських монархів тощо.

Синтез усіх цих версій і вплинув на остаточне рішення Б.Хмельницького. Можна сперечатися про доцільність його прийняття; єдине ж, що не викликає сумніву, — це помилковість наступних дій гетьмана: замість того, щоб закріпитися на західних рубежах української етнічної території, він відвів армію вглиб України. Тим самим було втрачено значну територію з досить розвинутим виробництвом, а Польща отримала вигідний стратегіч­ний плацдарм для майбутніх воєнних дій.

Наприкінці грудня 1648 р. українське військо всту­пило у стародавню столицю України — Київ. Хмель­ницького вітали як «українського Мойсея», який виз­волив Україну з «лядської неволі».

Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 313; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!