Реформа державного апарату 9 страница

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

В С. Новітня історія України // УЇЖ. — 1991. — К«12. — С. 3.

■ - «..-

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

були виправлені деякі «волюнтаристські», як їх наливали, хиби попереднього, хрущовського керівництва. Проте незабаром стало ясно, що висунутий Л. Брежнєвим лозунг «стабільність» насправді означав відмову від будь-яких спроб здійснення радикальних змін, що цілком задовольняло консервативні керівні сили, які вперто трималися за освячені традиціями привілеї. Політична верхівка СРСР у роки правління Л. Брежнєва характеризувалася крайнім консерватизмом. її діяльність спрямовувалася переважно на збереження в «незмінному вигляді існуючого режиму»¹.

«Брежнсвський період» історії України — період часткової реанімації командно-адміністративної системи сталінського зразка, період застою та одночасно — пошуку прогресивними силами шляхів суспільного (іновлення.

На рубежі 60—70-х років Радянський Союз, а разом з ним и УРСР як повністю інтегрована в цю централізовану державу республіка вступили у період історії, за яким затвердилася назва «застій», що тривав до середини 80-х років.

Брежнєвський неосталінізм супроводжувався в Україні окремими репресіями проти інакомислячих, перш за все поборників національної свідомості, суверенності. Несміливі та непослідовні спроби першого секретаря ЦК КІІУ II. Шелеста захистити економічні і культурні інтереси республіки від союзного центру керівництво ЦК К1ІРС сприйняло негативно. У березні 1972 р. на засіданні иолітбю-ро ЦК КПРС П. Шелест та його прибічники в КПУ були піддані розгромній критиці за недоліки у справі «інтернаціонального виховання трудящих» і «примиренське ставлення до проявів націоналізму». У травні 1972 року П. Шелест був усунутий з посади першого секретаря ЦК КПУ. Йому на зміну прийшов В. Щербицькии, постать якого в суспільстві сприймається неоднозначно². Незабаром була заборонена й вилучена з усіх бібліотек книга колишнього першого секретаря ЦК КПУ II. Шелеста «Україно наша радянська», яка побачила світ у 1970 р. Хтось із пильних політичних цензорів прочитав у перших літерах заголовку книги П. Шелеста абревіатуру «УНР», приписуючи автору прихильність до «ворожої» Української Народної Республіки 1918—1920 рр.³ З приходом до

¹Історія України / Керів. авт. кол. Ю. Зайцев. — Л., 1996. — С. 352.

²Володимир Щербицькин спогади сучасників / За ред. В. Ф. Возіанови. В. К. Вруб-
левського, Ю. Н. Єлмгава, Б. В Іпаненка. — К.. 2003 — С 7

³ Тимохиик М. С. Іі величність — книга Історія видавничо! справи Київського
університету 1834 — 1999 Моногр / Перед* В В Скопенкв — К, 1999 — С 239

І. Авторитарна командно-шіміии-тративиа система управління

влади в Україні нових керівників знову посилилися репресії проти інакодумання, прибічників відродження української державності¹

Негативну роль у збереженій командно-адміністративної системи управління відіграли догматизм в ідейно-теоретичній сфері, пологетика існуючого порядку, видавання бажаного за дійсне. Теоретичною базою завищеної оцінки стану суспільства стала концеп-:іія розвинутого соціалізму, висунута XXIV з'їздом КПРС як альтернатива утопістським теоріям безпосереднього будівництва комунізму.

Положення про будівництво розвинутого соціалістичного сус-

.ства було закріплено в Конституції СРСР 1977 р., де йому давалося таке визначення: «Це — суспільство, в якому створені могутні продуктивні сили, передова наука і культура, в якому постійно зростає добробут народу, складаються дедалі сприятливіші умови для всебічного розвитку особи»². Риси розвинутого соціалізму наво-

;ися й в Конституції УРСР 1978 р.³

Широкі заяви про досягнення розвинутого соціалізму багато в чому не узгоджувалися з реальним життям. Одним із компонентів концепції розвинутого соціалізму було трактування ролі держави у суспільстві. Так, стверджувалося, що держава в радянському сус-

ьстві стала загальнонародною, оскільки в різних формах народовладдя брала участь велика кількість людей — усього в СРСР близько 40 млн, а в УРСР майже 10 млн осіб. Але це було тільки формою, що аж ніяк не змінювала суті тоталітарної природи радянської держави. Вона була й продовжувала залишатися тота-

.ірною*. Командно-адміністративна система управління гальмувала прогресивний розвиток суспільства, негативно впливала на всі сфери соціально-економічного, політичного і культурного життя.

Непослідовною виявилася й зовнішня політика СРСР. Так, у 60-ті та 70-ті роки Радянський Союз виступив як один з ініціаторів політики «розрядки», взяв участь у Гельсінському процесі (1975 р.). У зазначеному руслі миролюбної політики у міжнародних відноси-

■ докладніше: Зайцев Ю. Дисиденти: Опозиційний рух 60—80-х рр. // Сторінки історії України XX століття — К, 19У2 — С. 195—235. Курносов Ю. Боротьба за ґратами (соціальне обличчя та форми змагань українських в'язнів сумління у 1900-х — 80-х рр) // Другий міжнародний конгрес україністів. Історія. Частина 2. — Л., — 1994 — С. 138—142; Шаповал Ю. І. В В. Щербицький: особа політика серед обставин часу // УЇЖ — 2003 -М1.-С. 124 ¹ Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік — К.

іт — с 4.

Комституцш (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Респуб-
ш- К. 1978 — С. 3.

Україна: друга половина XX століття Нариси історії / П. П. Панчеико. М. Р. Плини.
X А Шевченко та ін. — К. 1997. — С. 24.

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

нах брала участь й УРСР, використовуючи свої конституційні права в цій сфері. Вона була членом ООН, деяких її спеціалізованих установ, організацій, комісій, комітетів і конференцій, входили до складу багатьох міжнародних організацій — Дунайської комісії. Міжнародного бюро виставок, Міжнародного Червоного Хреста та ін., була учасником понад 100 міжнародних договорів. Водночас основні напрями зовнішньополітичної діяльності КІІРС і Радянської держави, практика її реалізації, як і раніше, визначалися ідеологією конфронтації, твердженням про неможливість трипалого співіснування соціалізму і капіталізму, а тим більше їх широкої та глибокої взаємодії задля вирішення глобальних проблем. Звідси випливає намагання підтримувати революційно орієнтовані суспільні сили, особливо в країнах так званого «третього світу», що призводило до розпалювання регіональних конфліктів Один із прикладів зазначеного — введення радянських військ в Афганістан у 1979 р. У той час міжнародна атмосфера різко «похолодшала». Радянська командно-адміністративна система застосовувала силові методи й щодо союзників з соціалістичного табору: припинення Радянським Союзом «відлиги» у 1968 р. у Чехословаччині за допомогою військ Організації Варшавського договору.

Командно-адміністративна система управління згубно впливала на економіку країни. Разом з тим не можна заперечувати, що в межах цієї системи все ж робились окремі спроби вирішення деяких економічних проблем. Щоправда, це вдавалося лише тоді, коли економіка розвивалася на екстенсивній основі. У вересні 1965 р. пленум ЦК КПРС прийняв спеціальну постанову «Про поліпшення управління промисловістю, удосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва», згідно з якою у другій половині 60-х років почала здійснюватись господарська реформа. Головна суть реформи (названої «косигінською») полягала в деякій лібералізації та демократизації господарської системи¹. Реформа передбачала перші кроки до нормальної цивілізованої економіки². Створювались науково-виробничі об'єднання, виникали нові галузі промисловості (роботобудування, мікро-електроніка та ін), робилися спроби більш гнучкого планування. Реформа благодійно впливала на розвиток народного господарства.

¹ Іірайчевський М Конспект історії України — К., 1993. — С. 183.

² Карпенко И. Косьтшская реформа // Премьер изьестньїй и неизвестньїй. Воспо-
минания о А Н. Косьігине / Сост. Т. И. Фетисов. — М. 1997 — С. 19; Погодим А. А.
Предприятие как о&ьект управляющего волдрйствия государства в досоциалис-
тический и социалистический периодьі // История госудярства и права. — 2002. —
№3.-С. 33.

§ І. Авторитарна комаиОнаадмтістратилна система управління

Восьму п'ятирічку (1966—1970 рр.) було успішно завершено, а всі наступні п'ятирічні завдання розвитку народного господарства вже не виконувались. До початку 70-х років екстенсивні методи зростання економіки в основному вичерпали себе, водночас науково-технічна революція, що розгорнулася в світі, вимагала переходу до інтенсивних методів підвищення продуктивності праці, науково-технічного прогресу. Зберігання ж командно-адміністративних методів управління з їх надмірною централізацією та жорсткою регламентацією відіграло виключно негативну роль у цій сфері. Система виявилась несприйнятливою до нових форм управління та ігнорувала позитивні аспекти реформи, які мали місце.

В умовах високих цін на нафту і газ на світовому ринку ра-лянська країна робила ставку на розширення продажу сировини¹. Проте в розвинутих країнах швидко відбувався процес створення енергозберігаючих технологій, ЩО викликало зменшення попиту на паливо і зниження світових цін на нього. Оскільки економіка УРСР входила до єдиного народногосподарського комплексу країни, то темпи занепаду в ній також набували катастрофічного характеру. За 15 років (з 1965 до 1980 р.) темпи зростання продуктивності суспільної праці в Україні зменшились більш ніж удвоє. Плани з більшості показників як у СРСР в цілому, так і в УРСР не виконувалися, а якість значної частини промислової продукції не відповідала світовим стандартам.

Важке становище склалося в сільському господарстві. Нова політика щодо села, яку намагався розробити березневий (1965 р.) пленум ЦК КПРС, виявилася в цілому неефективною, хоч і сприяла вирішенню окремих проблем. Маючи родючі землі, наша країна перетворилась в лідера із закупівлі зерна за кордоном. Спроби інтенсифікації сільського господарства як головної ланки агропромислового комплексу шляхом широкого розвитку міжгосподарської кооперації, створення агропромислових підприємств і комплексів без урахування економічних і соціальних умов господарювання на селі, особистих інтересів працівників обернулися великими втратами.

В умовах панування командно-адміністративної системи нега-ні явища давались взнаки і в соціальній сфері. Загальмування темпів зростання економіки у сукупності із залишковими принципами фінансування соціальних програм відбилося на рівні добробуту народу. І хоча в двадцятиріччі, що розглядається, спостеріга-

¹ Зубкова Е. Ю. Ог 60-х к 70-м: влагть, общество. человек // История Отсчсствз: люди, идеи. решения Очерки истории Советгкого гпсударства / Сост. В. А. Коало». — Н. 1991. — С. 353—354.

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

лось підвищення заробітної плати трудящих, здійснювалось житлове будівництво, надавалась безкоштовна медична допомога, проте життєвий рівень народу в цілому залишався істотно нижчим, ніж у більшості розвинутих капіталістичних країн. Низький життєвий рівень десятків мільйонів радянських людей, відсутність ефективних стимулів до праці викликали процеси фізичної та соціальної деградації, наростання таких негативних явищ, як спекуляція, корупція, алкоголізм, наркоманія та ін. СРСР, а разом з ним і Україна, впритул наблизилися до кризи соціально-економічноі системи. У другій половині 80-х років ця криза набула дуже гострого характеру¹.

Командно-адміністративні методи управління пагубно вплинули й на функціонування політичної системи радянського суспільства, її розвиток мав суперечливий і складний характер. Основною була суперечність між демократичною формою і бюрократичною сутністю політичної системи. Все це значною мірою пов'язувалось із замкненим характером політичної системи радянського суспільства, який полягав у тому, що вичерпний перелік усіх складових елементів цієї системи визначався в конституційному порядку (спочатку це була Конституція СРСР 1936 р., а згодом — Конституція СРСР 1977 р.). Так, за Конституцією СРСР 1977 р. складовими елементами політичної системи радянського суспільства виступали КГІРС, Радянська держава, профспілки, комсомол, кооперативно-колгоспні об'єднання, громадські організації. Згідно зі ст. 6 Конституції СРСР КПРС проголошувалась «керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій» Тим самим було відкинуто всяке парламентське маскування тоталітарної держави — СРСР². Насправді це означало повне панування КПРС, точніше її партапа-рату, над усіма сферами життя радянського суспільства, в тому числі над державою і державними органами, громадськими організаціями як складовими елементами політичної системи. Усередині ж самої КПРС в період застою відбувалися негативні процеси, що згубно впливало на політичну систему радянського суспільства³. Партійні лідери у деяких випадках відноплювали старі сталінські

¹Історія Украпім: нове бачення: У 2 т. / 3» ред. В. А. Смолія — К... 1996. — Т. 2. —
С. 394

² Михальчепко Н. Хоанг Хай Банг, Политические (інститути как (інструмент иоли-
тіі'ієских и;ікожімических реформ // Сучасна українська політика: Політики і по
літологи про неї / Редкол.: М. І. Михальченко. Ф М. Рудич — К., 1999. — С. 135.

¹ Детальніші* про це див.. Негативньїе процессьі в деятелиіости КІ1СС, Отстуалсшп от аматора норм ішртииной жи.іші // На іюроге криаиса: нарастаиие аастоЯньїх явлений в лартии и обществе. — М., 1390. — С 54—123.

1. Авторитарна камандно-адміністративіш система упра&нинм

методи керівництва і управління. Як і раніше, партія діяла усередині командно-адміністративної системи управління, піднімаючись над усім, даючи незаперечні установки і команди, підміняючи державні та господарські органи і втрачаючи специфічність як політичної організації. Практично існувало змішання функцій партійних і державних органів, зрощення партійного і державного апаратів. Для стилю і методів партійної роботи були характерними формалізм і бюрократизм, виконавчо-наказний стиль в житті партії. Однією з уразливих сторін у функціонуванні КПРС виявилась кадрова політика. Імітація багатьма керівниками своїх службових функцій, підміна організаторської діяльності демагогією, поширення протекціонізму, хабарництва, кумівства давали змогу людям, не гідним довіри, десятки років обіймати високі та відповідальні посади. 70—80-ті роки були відзначені міцною стабілізацією еліти та припиненням її поповнення знизу. Система ставала замкненою і закритою¹. Усіляко підтримувався культ Брежнєва, зберігалась і зміцнювалась система вождізму на всіх рівнях. Славослов'я на адресу Брежнєва, розпочате ще на XXIV з'їзді КПРС, посилюетм н на XXV і досягає апогею на XXVI з'їзді КПРС. Культ Брежнєва вимагав підтримання певних якостей особистості, відсутність яких відшкодувалась насадженням суто зовнішніх аксесуарів: чотири рази Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної праці, маршал Радянського Союзу, лауреат Ленінської премії в галузі літератури, золота медаль ім. Карла Маркса, орден Перемоги тощо.

Вади в КПРС трансформувалися на усю політичну систему радянського суспільства, яка загрузла в бюрократизмі та продовжувала втрачати гнучкість, здатність адекватно реагувати на суспільні процеси. Негативні явища в політичній системі радянського суспільства, в тому числі її головному елементі — Радянській державі, затушовувалися парадними фразами про всебічний розвиток демократії, що було не більше ніж демагогією. Найяскравіший приклад цьому — прийняття Конституції СРСР 1977 р. і на її основі — конституцій союзних та автономних республік. Порядок прийняття Конституції СРСР 1977 р. був витриманий в демократичному дусі. Після розгляду Президією Верховної Ради СРСР і травневим (1977 р.) пленумом ЦК КПРС проекту конституції, він був оприлюднений для загального обговорення, що тривало майже чотири місяці. В перебігу обговорення документа одержано близько 400 тис. пропозицій², але врахована була лише невелика частина поправок, які но-

^: Ьерт Н. История советского государства 1917—1991: Пер. с фр. — М, 1992. — С 414. * Кукушкин Ю. С. Чистяков О. И. Очврк исгории Соаетской Конституции. 2-е изл, аоп — М, 1987. — С 195.

Розділ 7. Держана і право України у 60-х — 80-х роках

сили головним чином редакційний характер. Проект конституції знову обговорювався на пленумі ЦК КІІРС і 7 жовтня позачерговою сесією Верховної Ради СРСР його було затверджено.

Конституцію УРСР було розроблено у повній відповідності до Конституції СРСР і затверджено у 1978 р. Верховною Радою УРСР. Вихідними для змісту конституцій стали тези, що в країні побудовано суспільство розвинутого соціалізму і у зв'язку з цим наростає процес соціальної однорідності. Положення конституцій не враховували реалій суспільного розвитку і не відповідали їм. Більшість з них мали декларативний характер. Наприклад, в Конституції СРСР відзначалося, що «вся влада в СРСР належить народові». Проте насправді народ був відчужений від участі в управлінні державними і суспільними справами, а представницькі органи відтіснив апарат, який дедалі більше бюрократизувався. СРСР був псевдонародною державою. Конституція СРСР проголошувала широке коло прав і свобод громадян, присвятивши цьому окрему главу. Однак механізм реалізації праь громадян був ненадійний, а то і взагалі відсутній. Для реалізації найбільш суттєвих соціально-економічних прав, наприклад права на житло або на охорону здоров'я, явно бракувало коштів, бо у фінансуванні соціальної сфери діяв залишковий принцип. Так. через убогість такої сфери, як охорона здоров'я, країна «розвинутого соціалізму» витрачала на підготовку лікаря вдео ро менше коштів, ніж високорозвинуті держави Заходу¹.

¹ Котляр М., Кульчицький С. Довідник ■ історії України. — К., 1996. — С 174 1.11;

2. Правовий статус УІ'СР як союзної республіки

§ 2. Правовий статус УРСІ* п. союзної республіки

* період, що розглядається, УРСР була складовою части-' ною Союзу РСР, правовий статус якої до жовтня 1977 р. визначався передусім Конституцією СРСР 1936 р. У другій полонині 60-х років отримала перевагу тенденція зміцнення нейтралістських мсад у багатьох сферах державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Згадані процеси торкнулися передусім економіки. Як відомо, втілення в життя у 50-ті роки системи територіально-економічних об'єднань — раднаргоспів — створило можливість для ефективнішої праці. Економіка країни почала розвиватися в умовах конкуренції між підприємствами, впровадження передових технологій тощо. Раднаргоспи надавали деякий простір для ініціативи, стимулів до якнайраціональнішого використання місцевих ресурсів і кадрів. Госпрозрахунок, самофінансування сприяли зростанню продуктивності праці, підвищенню рентабельності підприємств, напов-мю ринку товарами, зниженню цін. Але сталий економічний розвиток республік загрожував посиленням їхньої самостійності, •шму не тільки економічної, а й політичної, тобто послабленшш командно-адміністративноі системи. Тому були вироблені нові централізаторські підходи до керівництва економічним життям країни, вамічені грандіозні програми освоєння нових, економічних районів, нення «новобудов століття».

Верховна Рада СРСР прийняла 2 жовтня 1965 р. закон про зміни системи органів управління промисловістю країни, згідно а яким ліквідувалися республіканські Ради народного господарства та Ради народного господарства економічних районів. Водночас створювалася велика кількість союзних міністерств і відомств, які підпорядкували собі майже всю економіку союзних республік. Цен-тралістські засади запанували і в політиці з питань технічного прогресу, капітальних вкладень, цін, оплати праці, фінансів, кредиту, ■ародногосподарського обліку, в системі органів управління, правоохоронних органів. Таким чином, відбувалася своєрідна колонізація союзних республік з боку центрального партійно-державного керівництва країни.

Розділ 7. Держава і право України у 60-х — 80-х роках

2. Правовий статус УИСР як союзної республіки

В Конституції СРСР 1977 р., а також в конституціях республік велика увага приділялась проблемам правового статусу союзної республіки.

Конституції декларували широкі права республік, що знайшло своє вираження передусім в констатуванні наявності у союзної республіки суверенітету. В ст. 76 Конституції СРСР зазначалось: «Союзна республіка — суверенна радянська соціалістична держава, яка об'єдналася з іншими радянськими республіками в Союз Радянських Соціалістичних Республік». Сутність суверенітету союзної республіки визначалась у її верховенстві, повновладді, незалежності і самостійності щодо інших держав і суспільних інститутів внутрішнього та зовнішнього характеру. За республікою як суверенною державою закріплювалось право мати свою конституцію, розроблену і прийняту Верховною Радою республіки. Важливою ознакою суверенітету республіки було те, що вона мала право вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори і обмінюватися дипломатичними та консульськими представниками, брати участь у міжнародних організаціях (ст. 80). Головною гарантією суверенітету союзної республіки було закріплення за нею права вільного виходу із складу Союзу РСР. Як суверенна держава союзна республіка, поза можами, зазначеними в ст. 73 Конституції СРСР, самостійно здійснювала державну владу на своїй території.

Конституція СРСР, заявляючи про сутріпт-т союзної республіки, водночас багато уваги приділяла забезпеченню і гарантуванню суверенітету Союзу РСР, що практично означало консервацію централізму в упраилііші державою. До гарантій союзної державності належали, наприклад, загальногпммш- громадянство, принцип відповідності основних положень республіканського законодавства Конституції СРСР і загальносоюзному законодавству, пріоритет загальносоюзного закону в ризі його колізії з республіканським законом. Стаття 73 Конституції СРСР до виключного ведення Союзу РСР відносила црфОКІ коло питань у таких галузях, як оборона, транспорт, зв'язок, енергетика та ін. Конституція СРСР передбачала бюрократичну нонадцентраліаацію в тих галузях, де це суттєво обмежувало права республік, передусім економіку і бюджет, формування народногосподарського плану. У період, що розглядається, склалась негативна практика, коли союзні органи і організації часом привласнювали ВОМОМШИНИ союзних республік, ігнорували або порушували їхні права. Так, відповідно до ст. 7Н Конституції СРСР найвищі органи державної влади СРСР повинні були забезпечувати єдність законодавчого регулювання на всій території СРСР,

встановлювати Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік. Всупереч цьому положенню мали місце випадки, коли союзні органи державної влади приймали не Основи як основоположні загальносоюзні акти, а правові акти, які у повному обсязі регулювали ті чи інші суспільні відносини, в тому числі з питань спільного відання Союзу РСР і союзних республік. В діяльності союзних органів державної влади й управління траплялись також випадки, коли вирішувалися питання, цілком віднесені до відання союзних республік¹. Водночас Конституція СРСР не передбачала механізму, за допомогою якого республіка могла б протистояти тиску з боку загальносоюзних відомств. Замість надання союзній республіці права самій захищати власний суверенітет, Конституція СРСР фіксувала в ст. 81, що «суверенні права союзних республік охороняються Союзом РСР». Не мало реального значення й представництво союзних республік в загальносоюзних органах. Зазначене стосується такої гарантії суверенітету союзної республіки, як її право на вихід зі складу СРСР, але фактично це була лише декларація. Досить сказати, що законодавчий порядок реалізації права на відділення у період, що розглядається, навіть не був розроблений.

Таким чином, правовий статус УРСР як суверенної держави в досліджуваний період в усіх сферах життя був фікцією. Для УРСР перебування у складі СРСР мало своїм наслідком заглиблення республіки у євразійський політичний та економічний простір, виникнення стану її всебічної залежності². Щодо України союзний центр проводив політику відвертої русифікації³.

Тиск і диктат союзних структур, понадцентралізація управління знаходили своє відображення і в системі державного апарату, і в системі законодавства, які функціонували в Україні у другій половині 60-х — першій половині 80-х років.

^: Погорілко В. Ф. Національно-державний устрій СРСР. — К. 1989 — С 17.

² Українська державність у XX столітті: Історико-політолопчний аналіз / О. Дерга-

чов (кер авт колективу) — К. 1996. — С. 295. 'Новітня історія украіни (1900—2000): Підруч. /АГ. Слюсаренко, а 1. Гуссв,

а П Дрожжин та ін — К., 2000 — С. 468.

45»

І'озділ 7 Держава і право України у ііО-х — 80-х роках

3. Державний апарат

§ 3. Державний апарат

ІІтГ двадцятиріччі, ще розглядається, в Україні функціонував розгалужений державний апарат. Його організація і діяльність юридично регулювались Конституціями СРСР і УРСР, іншими правовими актами, а фактично — рішеннями з'їздів, пленумів ЦК КГІРС, Компартії України, інших партійних структур. Найвищим органом влади республіки М Конституціями УРСР 1937 р. і 1978 р. вважалася Верховна Рада УРСР, яка формувалася на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Депутатом Верховної Ради УРСР міг бути обраний громадянин республіки, якому виповнилося 21 рік, а за Конституцією УРСР 1978 р. — 18 років. Верховна Рада УРСР мала право вирішувати усі питання, віднесені до відання Української РСР, а також створювати підзвітні їй органи. Основна організаційна форма діяльності Верховної Ради УРСР — сесії (чергові та позачергові). Передбачалось скликання чергових сесій Верховної Ради УРСР двічі на рік. Діяльності Верховної Ради в період, що розглядається, найбільшою мірою було притаманне поєднання законодавства зі здійсненням державного управління і контролю.

Допоміжним органом Верховної Ради були постійні комісії. В досліджуваний період їх кількість постійно зростала. На першій сесії Верховної Ради УРСР шостого скликання (1963— 1967 рр.) були додатково сформовані комісії: важкої промисловості і машинобудування, легкої і харчової промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку, комунального господарства і побутового обслуговування, з питань науки і культури¹. Окремі зміни и систему комісій вносилися і в наступні роки.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 524; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopediasu.com - Студопедия (2013 - 2026) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.009 сек.