Світові релігії

1. Буддизм і його головні школи

2. Основні аспекти християнського віровчення

3. Іслам: історія та вчення

Для того, щоб засвоїти перше питання «Буддизм і його головні школи», студенту слід знати, що буддизм є найдавнішою світовою релігією.

Буддизм був заснований близько V ст. до н.е. Сіддхартхою Гаутамою, який отримав титул «Будда». Ключові ідеї буддизму полягають у наступному: 1) Життя є стражданням (народження, смерть, поєднання з неприємним, роз’єднання з приємним, неотримання бажаного); 2) Причиною страждання є бажання та пристрасті, які приводять людину до постійного переродження в колі сансари; 3) Звільнення від страждань означає звільнення від влади бажань; 4) Існує шлях до звільнення від страждань – Благородний Восьмеричний Шлях (правильні мова, дії, спосіб життя, зусилля, усвідомлення, концентрація, думки та розуміння).

Принц Сіддхартха Гаутама, згідно вірування буддистів, народився в Лумбіні та виріс у Капілавасту, біля сучасної Індійсько-Непальської границі. Після отримання Просвітлення (бодхі) у віці 35 років він став відомий як Будда або Гаутама Будда. Протягом наступних 45 років він проповідував своє вчення (дхарму). Згідно проведеним дослідженням, він жив близько V ст. до н.е., але його точна дата народження досі залишається предметом дискусій. Він помер приблизно у віці 80 років у Кушингарі (Індія).

Буддизм розповсюдився по Індії та сусіднім країнам (зокрема, у Шрі-Ланка) протягом п’яти століть після смерті Будди. Він також поширився в інших регіонах Азії та всього світу протягом наступних двох тисячоліть. Оригінальне вчення та монастирська організація, встановленні Буддою, можна віднести до періоду, коли буддизм ще не був розділений на школи. Найбільш поширеною сьогодні класифікацією напрямків буддизму є виділення трьох традицій згідно культурно-географічного принципу: Тхеравада (або буддизм Хінаяни), східно-азіатський буддизм (буддизм Махаяни), а також як модифікація останнього – Тібетський буддизм (буддизм Ваджраяни).

Тхеравада, «вчення старійшин» – це традиційний напрямок буддизму Шрі-Ланки, Бірми, Таїланду, Лаосу, Камбоджії, а також окремих регіонів В’єтнаму, Китаю, Індії, Бангладеш та Малайзії. Це єдина зі існуючих до сьогодні шкіл раннього буддизму. Термін Хінаяна («вузька колісниця») не є самоназвою, а використовується як зневажливе визначення з боку представників Махаяни для підкреслення власної переваги над опонентами.

Тхеравада базується на палійському каноні Тіпітака («три корзини») як на найбільш авторитетному наборі текстів, що відображають вчення Гаутами Будди. Типітака – це найстаріше зібрання буддійських текстів, яке походить ще з першого буддійського собору V ст. до н.е. Тхеравада була однією з перших буддійських шкіл, які записали всі тексті буддійського канону. Тіпітака складається з трьох частин: 1) Вінаяпітака (етика, правила дисципліни для монахів); 2) Суттапітака (найбільш повне викладення буддійської доктрини); 3) Абхідхаммапітака (метафізичні, психологічні та етичні проблеми буддизму).

Тхеравада пропагує так зване «вчення аналізу». Це вчення говорить про те, що просвітлення має прийти з натхненного досвіду, критичного дослідження та обґрунтування, а не від сліпої віри. Так чи інакше, священні тексти Тхеравади говорять про необхідність пошуку порад мудрих та втілення й оцінки їх у власному досвіді.

Метою Тхеравади є звільнення людини з кола сансари. Це досягається через виконання принципів Восьмеричного Благородного Шляху, який веде до нірвани (ніббани). Ті, хто досяг звільнення, називаються архатами («переможцями нірвани»). Вважається, що звільнення найбільш швидко отримають учні Будди. Нірвана, якої досягають архати є повністю ідентичною до тієї, якої досяг сам Будда. Будду вшановують як найвищого архата, оскільки він відкрив шлях сам і показав його іншим. Архати досягають нірвани лише у контексті вчення Будди. Тхеравада вчить, що Будда Гаутама є єдиною в своєму роді унікальною обдарованою особистістю, але будди (просвітлені особистості) також були до нього і будуть у майбутньому. Наприклад, у палійському каноні є згадка про Майтрейї – будду майбутнього.

Тхеравадини вірять, що спасіння кожної людини залежить від неї самої, і лише вона несе відповідальність за свої вчинки. Будди, боги та духовні сутності не здатні вивільнити людину з кола перероджень. Людина має сама слідувати Благородному шляху, вказаному Буддою.

У межах Тхеравади існує вірування в те, що деякі люди, які свідомо та віддано практикують Шлях, можуть досягти нірвани протягом одного життя, як це зробили багато учнів, які знали самого Будду. Для інших цей процес може займати декілька перероджень, і з кожним разом вони досягають все більш високого рівня свідомості.

Махаяна – це рух, який сформувався на основі ранньої школи махасангхиків і є розповсюдженим у Східній Азії та в Тибеті. Найбільш рання згадка про махаяну («широку колісницю») з’являється у «Лотосовій сутрі» в період між І ст. до н.е. та І ст. н.е. У священних текстах махаяни говориться про те, що Будда є безсмертним і продовжує вчити людей. Основними країнами, де розповсюджений цей напрямок буддизму є: Китай, Тайвань, Японія, Корея та В’єтнам. Двома головними напрямками махаяни є амідаїзм та дзен-буддизм.

Школи махаянського буддизму переосмислили традиційні ідеали Тхеравади про звільнення від страждання та отримання просвітлення (нірвани).

У махаяні Будда вважається вічним всемогутнім та премудрим єством. Крім того, у махаяні розвився пантеон божественних бодхісатв, які присвятили себе самовдосконаленню, безграничному пізнанню та спасінню людства та всіх живих істот (тварин, духів, напівбогів тощо). Для них є характерними шість чеснот: благородство, моральність, терпіння, активність, медитація та мудрість.

Дзен-буддизм – це школа махаяни, у межах якої був переосмислений пантеон бодхісатв як другорядний, тоді як на перше місце був висунутий медитативний аспект релігії У махаяні Будда представ як вища істота, яка присутня у всіх часових та просторових площинах, а бодхісаттви являють собою зразок альтруїстичної поведінки.

Фундаментальні принципи вчення махаяни ґрунтуються на можливості універсального звільнення від страждань для всіх живих істот та отримання чистої природи Будди (притаманної всім сутностям, але прихованої). Махаянська традиція вважає досягнення рівня архату не кінцевою стадією духовного розвитку.

Махаяна має багату космографію з багатьма Буддами та бодхісаттвами, які населяють різноманітні райські світи. Концепція трьох тіл Будди (трикая), що підтримує світи, робить Будду трансцендентною божественною фігурою.

Таким чином, буддизм махаяни може бути охарактеризований наступними рисами: 1) універсалізм, який проявляється в тому, що кожен може стати Буддою; 2) сутність бодхісаттви (бодхічітта) як мета реалізації; 3) милосердя як найвища чеснота; 4) акцент на спасінні, а не на звільненні, підтриманий розвинутою космографію, яка включає чисельні світи бодхісатв та різноманітних духовних істот, які готові прийти на допомогу тому, хто став практикувати буддизм; 5) віра у присутність Будди у всьому світі.

Ваджраяна почасти називається третім напрямком буддизму, порід з Тхеравадою та махаяною. Термін «ваджра» буквально позначає громову булаву (божественний символ, що уявляється виробленим з діаманту – матеріалу, який долає всі перешкоди). Отже, друге значення поняття «ваджра» це діамант, нездоланна субстанція. Саме тому ваджраяну іноді називають «Діамантова колісниця» або «Алмазна колісниця».

Згідно з традицією ваджраянського буддизму, існують спеціальні техніки, які дозволяють людині наблизити просвітлення. Вони являють собою тантричні практики духовного розвитку. Якщо більш ранні школи буддизму пропонували досягнення осяяння шляхом багатьох народжень, то техніки ваджраяни обіцяють досягнення буддовості за більш короткий час, можливо навіть протягом одного життя. Насправді ваджраяна є специфічною формою махаяни, яка практикує «прискорений» шлях до просвітління. Згідно з ваджраяною, у певні проміжки часу протягом сну, смерті, медитації тощо виникають стани тіла та свідомості, які є дуже сприятливими для того, щоб практикуюча людина могла змінити потік своєї свідомості та досягти бодхі.

Ваджраяна має багато шкіл, серед яких – гуру-йога, йога смерті та ін. Сьогодні вона існує у форму двох головних напрямків: 1) Тибетський буддизм, який традиційно поширений у Тибеті, Бутані, Північній Індії, Непалі, південно-західному та північному Китаї, Монголії та окремих регіонах Росії (Амурська область, Бурятія, Чіта, Тува, Хабаровський край та Колмикія – єдине місце-осередок буддизму в Європі, що знаходиться на північному Кавказі); 2) Буддизм Сінгону, який розповсюджений у Японії та включає багато езотеричних практик, дуже схожих з практиками тібетського буддизму.

Для того, щоби вивчити друге питання «Основні аспекти християнського віровчення» слід знати, що християнство – це монотеїстична релігія, яка базується на житті та вченні Ісуса Христа з Назарету. Християни вірять, що Ісус є Сином Божим і Месією, обіцяним у Старому Заповіті. Новий Заповіт, зокрема Євангелія є результатом одкровення, отриманого через Ісуса. Християнство є найбільшою за кількістю послідовників релігією в світі. Це домінуюча релігія у Європі, Південні та Північній Америці, Південній Африці, на Філіппінах та островах Океанії. Крім того, християнство швидко поширюється в країнах Азії, особливо в Китаї та Південній Кореї.

Центральною ідеєю християнського віровчення є те, що Ісус є Месією, від єврейськ. «помазаник», «вибраний» (або Христом у грецькій термінології).

Християни вірять у те, що Ісус був обраний для спасіння людства. Його земне життя стало виконанням месіанських пророцтв Старого Заповіту. Слід наголосити, що християнське розуміння месіанства значно відрізняється від іудейського. Ключова християнська ідея полягає у тому, що через смерть та воскресіння Месії, Сина Божого, людство повернулось до Бога, отримало змогу врятуватись та прийти до вічного життя у Христі. Потреба у спасінні виникла через первісний гріх, скоєний Адамом та Євою.

Хоча навколо питання про природу Ісуса ведуться теологічні дискусії, більшість християн вірить, що Ісус є повною мірою Богом та повною мірою людиною, тобто, має дві природи. Згідно з Євангеліями, Ісус народився від Пречистої Марії та Святого Духу. Про дитинство Ісуса у Біблії міститься дуже мало інформації порівняно з описанням його дорослого життя, особливо подій, які передували його страті та воскресінню. Біблійний опис життя Ісуса включає хрещення, чудеса, вчення та діяння. Християне вірять у те, що спасіння є даром милосердного Бога, який послав Ісуса як спасителя.

Доктрина Святої Трійці описує єдність божественного буття у трьох окремих особистостях: Отці, Сині (Ісусі Христі) та Дусі Святому. Згідно з цією доктриною, кожна з цих особистостей повною мірою є богом.

Базовим священним текстом християнства є Біблія, яка представляє собою набір канонічних текстів, розділених на дві частини – Старий Заповіт і Новий Заповіт. Вважається, що Біблію писали люди, натхненні Святим Духом. Перші чотири книги Нового Заповіту – це Євангелія (від Матвія, Марка, Луки та Іоанна). Вони містять опис життя та вчення Ісуса. Перші три з них називаються синоптичними, оскільки мають схожу структуру та змістове наповнення. Також Новий Заповіт містить Послання Апостолів (найбільша кількість з яких була написана апостолом Павлом) та Діяння Апостолів, які описують ранню історію Церкви, а також Книгу Одкровення Іоанна (Апокаліпсис). Деякі християнські деномінації підтримують дещо інший варіант канону.

Відповідно до християнського віровчення, буде друге пришестя Христа, яке буде знаменувати кінець часу, коли всі мертві воскреснуть в тілах для Останнього Суду, після чого Ісус затвердить Царство Боже на Землі.

Існує три головні напрямки сучасного християнства: православ’я, католицизм і протестантизм.

Православ’я є другою в світі за кількістю прихильників християнською конфесією після католицизму. Православні християни вірять, що православна церква була заснована безпосередньо Ісусом Христом та його Апостолами; вона є хранителькою вчення та традицій раннього християнства; вона є вмістилищем істинних вірувань та культу.

Православні християни вірять у Трійцю як єдність трьох божественних сутностей, які мають одну природу і є нествореними, нематеріальними та вічними. Людська природа до гріхопадіння була чистою і невинною.

Згідно з православною теологією, метою християнського життя є досягнення містичної єдності з Богом (theosis). Безпосереднє відношення до цього процесу мають святі таїнства. Концепція таїнств засновується на ідеї про те, що Бог є всемогутнім і може посилати свою благодать незримо, але також він викорчовує певні матеріальні субстанції (хліб, воду, єлей тощо) для того, щоб вони стали посередниками передачі благодаті. Сім таїнств православної церкви включають: хрещення (проводиться у будь-якому віці), священство (буває трьох ступенів – диякони, пресвітери, єпископи), сповідь, вінчання, миропомазання, причастя та соборування. Також таїнствами називаються й інші культові дії, наприклад, освячення води або молитви.

Римо-Католицька Церква є найбільшою християнською церквою в світі і представляє близько половини всіх християн і одну шосту світового населення. Католицька церква вбачає свою місію у розповсюдженні послання Ісуса Христа, яке міститься у Євангеліях, управління правами віри та забезпечення духовного росту своїх членів і сприяння благодійності. Для виконання своєї місії, Церква керує соціальними програмами та інститутами по всьому світу.

Починаючи з ІV ст. Католицька Церква відігравала видатну роль в історії Західної цивілізації. У 1054 р. православ’я та католицизм офіційно розділились через низку догматичних та соціально-політичних суперечностей. Східні церкви, які підтримують Рим, на сьогодні складають Східну Католицьку Церкву. У ХVІ ст. у відповідь на протестантську Реформацію, Католицька Церква розпочала сутнісний процес оновлення, відомий як контрреформація.

Так само, як і православні, католики визнають сім таїнств, які є видимими ритуалами, через які передається божа благодать. Головною відмінністю від православ’я є доктрина філіокве (лат. filioque – «і від Сина»), згідно з якою Дух Святий походить яв від Бога-Отця, так і від Бога-Сина (у православ’ї – лише від Бога-Отця). Крім того, специфікою католицизму є наявність єдиного духовного центру (Ватикану) та єдиного голови (Папи Римського). Все священство у католицизмі дає обітницю целібату (відмови від шлюбу). У культовій практиці особливе місце займає поклоніння Діві Марії, яка вважається непорочно народженою.

Східні католицькі церкви є автономними церквами, що знаходяться в юрисдикції Ватикану. Вони зберігають літургічні та теологічні традиції східних християнських церков. Церкви, що використовують візантійський літургійний канон, називаються візантійським католицтвом або греко-католицтвом. Також до східного католицтва відносяться олександрійська, антіохійська та армянська літургійні традиції.

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) була заснована у результаті Берестейської унії 1595 р. Вона підпорядковується Ватикану та, водночас, зберігає особливості візантійської доктрини та культової практики. У географічному плані УГКЦ є доволі поширеною (у більш ніж 15 караїнах на чотирьох континентах, включаючи три метрополії в Польщі, США та Канаді).

Протестантизм є одним з трьох головних напрямків сучасного християнства, що утворився в наслідок процесу Реформації. На відміну від католицизму, протестантська доктрина відкидає авторитет папства. Протестанти вважають, що Святе Письмо (а не його коментарі та труди отців Церкви) є єдиним надійним джерелом знань про спасіння та божественну благодать. Ключовими доктринальними ідеями протестантизму є тези, сформульовані Мартіном Лютером (1483 – 1546).

П’ять базових ідей протестантизму у вигляді латинських виразів вперше з’явилися під час Реформації як заклики очистити християнську віру від всього зайвого, у тому числі – пишних обрядів, церковної ієрархії та доктринальних складнощів. Вони полягають у наступному: 1) Solus Christus (лише Христос): Протестанти вважають неправильними погляди католицької церкви, згідно з якими Папа є намісником Христа на Землі та головою Церкви; спасіння досягається добрими справами та практикою продажу індульгенцій (ця практика заснована на ідеї існування «скарбниці» святих справ); 2) Sola scriptura (лише Писання): Протестанти вважають, що католики викривляють вчення Біблії, змішуючи його з церковною доктриною та історією. Кожен віруючий має сам вивчати Біблію і безпосередньо приходити до Бога; 3) Sola fide (лише віра): Протестанти вірять, що для вічного спасіння достатньо лише віри в Христа; 4) Sola gratia (лише благодать): Протестанти заперечують католицьку ідею про те, що спасіння залежить від божої милості та праведних справ і стверджують, що спасіння – це дар лише божої благодаті; 5) Soli Deo Gloria (лише Слава Божа): Вся слава належить лише Богу, оскільки спасіння залежить лише від Його волі та дій, а не від діяльності канонізованих святих, отців церкви або інших ієрархів.

Протестантизм не є монолітним релігійним рухом і включає багато течій, які можна розділити наступним чином: 1) лінія, яка йде від М. Лютера та Ж. Кальвіна та включає лютеран, кальвіністів, англіканців, пресвітеріанців, методистів, баптистів, адвентистів; 2) анабаптизм, що сприйняв найбільш радикальні ідеї Реформації (меноніти, хатеріти та ін.); 3) реставраціоністи (вони іноді не вважають себе протестантами, проте не визнають влади Папи); 4) нетринітарні рухи відкидають доктрину про Святу Трійцю (Церква Ісуса Христа Святих останніх Днів, Свідки Ієгови, деякі квакери тощо).

Для того, щоб вивчити третє питання «Іслам: історія та вчення», необхідно знати, що іслам – це монотеїстична релігія, яка виникла на основі вчення Мухаммада (570 – 632), арабського релігійного лідера (пророка) та політичного діяча VІІ ст. Слово «іслам» означає «мир» та «покору», тобто відданість Богу. Іслам є другою в світі релігією за кількістю послідовників (після християнства). Мусульмани вірять, що Бог (Аллах) передав одкровення Корану через пророка Мухаммада і вважають Коран і Сунну (оповідання про життя та діяльність Пророка) базовими джерелами ісламу. При цьому Мухаммад не вважається самими мусульманами засновником нової релігії, а лише людиною, яка відновила монотеїстичну віру Авраама, Мойсея, Ісуса та інших пророків.

Більшість мусульман світу належить до однієї з двох головних ісламських течій – сунізму та шиїзму. Цей розподіл оформився у VІІ ст. через загострення суперечностей між релігійно-політичними лідерами мусульманських спільнот. Загалом, близько 85% мусульман світу – суніти, та 15% – шиїти.

Іслам має відносно просту доктрину (іман), але складну релігійну практику (дін). Іман включає наступні принципи: 1) віра в єдиного Бога – Аллаха; 2) віра в янголів; 3) віра в усі Книги Божі (Коран та Біблія); 4) віра в усіх пророків та посланників Бога; 5) віра в Судний День; 6) віра в те, що всі події відбуваються лише з волі Аллаха (кадр); 7) віра в воскресіння всіх померлих у Судний День та загробне життя.

Іслам містить багато різноманітних релігійних практик, але основними та обов’язковими для всіх послідовників ісламу є п’ять («П’ять Стовпів Віри»). П’ять Стовпів Віри – це п’ять обов’язкових практик сунітського ісламу. Мусульмани-шиїти мають вісім обов’язкових практик, які частково співпадають з сунітськими. П’ять Стовпів Віри включають: 1) Шахаду (молитовну формулу – «Немає Бога крім Аллаха, та Мухаммад – його Пророк»); 2) Салят – ритуальну п’ятикратну щоденну молитву; 3) Закят – податок на користь бідних (існує також практика роздачі милостині – садака); 4) Дотримання посту у священний місяць Рамадан; 5) Хадж – паломництво у священне місто Мекка.

Мусульмани-шиїти мають три додаткові практики. Перша з них – джихад (є також важливою, проте не головною практикою для сунітів). Джихад буквально означає «зусилля» або «боротьбу» на божому шляху. Мусульманські богослови розрізняють «великий джихад», який відноситься до духовного самовдосконалення та «малий джихад» (війна з невірними). Друга додаткова шиїтська практика – це добрі справи, які щоденно має робити мусульманин, та надихати на це інших. Третя додаткова практика – це запобігання злу (як у діях, так і в словах).

Мусульмани вважають Коран прямим одкровенням Бога. Це головний релігійний текст ісламу. Вважається, що він був переданий пророку Мухаммаду через ангела Джебріля у період з 610 до 632 рр. Коран був записаний послідовниками Пророка за його життя, хоча головний шлях передачі був усним. Сьогодні існує 5 канонічних версій Корану. Найбільш відома редакція Корану була зроблена за правління Абу Бакра, першого халіфу, та Осману. Текст Корану розділений на 114 сур (глав), кожна з яких поділяється на пронумеровані аяти (вірші). Коран містить близько 6 тис. аятів. Хронологічно більш ранні сури («мекканські») є більш містичними та поетичними. Більш пізні сури – «мединські» спрямовані на висвітлення морально-правових аспектів життя мусульманського суспільства і виступають основою мусульманських цінностей та поведінкових принципів.

Шаріат (букв. «шлях до місця, де є вода») – це ісламське право, сформоване мусульманськими вченими-богословами. Шаріат впорядковує системи прав та обов’язків, заснованих на релігійній вірі. Ісламське право регламентує всі аспекти людського життя, питання державної політики та повсякденні дії. Фікх, або «юриспруденція», може визначатись як практично-спрямовані правила релігії. При цьому багато повсякденних практик підпадає під категорію адабу, тобто – ісламського етикету.

Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 119; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!