КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Гострий гломерулонефрит
Гострий гломерулонефрит − гостре двобічне імунозапальне захворювання з переважним ураженням ниркових клубочків і поширенням патологічного процесу на інші відділи нефрону. Його відносять до найчастіших дифузних запальних захворювань нирок, яке становить близько 1 %усіх терапевтичних захворювань. Його актуальність зумовлена не тільки порівняно великою поширеністю, виникненням у дитячому і молодому віці, а й головним чином тим, що він часто набуває хронічного перебігу, що рано чи пізно призводить до розвитку хронічної ниркової недостатності й несприятливих наслідків [2, с. 435]. Гострий гломерулонефрит може виникати в будь-якому віці. Однак серед дітей віком до 2 років він зустрічається дуже рідко, так само як і в осіб літнього віку. У дорослих це захворювання спостерігається переважно у віці 20 − 40 років, найвища захворюваність на гострий гломерулонефрит спостерігається з жовтня по березень, тобто в холодний період року. Виділяють гострий, хронічний і підгострий (злоякісний) перебіг гломерулонефриту [3, с. 509]. Етіологія і патогенез. Загальновизнано, що основним етіологічним чинником гострого гломерулонефриту є стрептокок, точніше ті захворювання, що передують гострому гломерулонефриту, розвиток яких пов’язаний із стрептококовою інфекцією (ангіна, хронічний тонзиліт, скарлатина, бешихове запалення, синусити, отит). Рідше гострий гломерулонефрит є наслідком пневмонії, ревматизму, інфекційного ендокардиту й інших захворювань. Найчастіше гострий гломерулонефрит виникає внаслідок інфікування гемолітичним стрептококом групи А (гострий постстрептококовий гломерулонефрит). Важливим чинником, що сприяє розвитку гострого гломерулонефриту в осіб, сенсибілізованих стрептококом або іншою інфекцією, є переохолодження, особливо поєднання високої вологості: низької температури повітря [5, с. 850]. Встановлено етіологічну роль у розвитку Основні клінічні прояви. Хвороба починається приблизно через 2 тижні після попереднього інфекційного захворювання (скарлатини, ангіни та ін.). Клінічно гломерулонефрит має перебіг у вигляді нефротичного, нефротичного, змішаного та ізольованого сечового синдрому. Початкові симптоми в основному спільні для всіх цих форм. Переважають екстраренальні ознаки: слабкість, підвищення температури тіла, головний біль, зниження апетиту, нудота. Можливі пастозність або набряки обличчя і кінцівок. З ренальних симптомів слід відмітити біль у попереку, олігурію, гематурію, протеїнурію. Одночасно або через кілька днів клінічна картина набуває ознак, характерних для кожної окремої форми [6, с. 284]. Основні ознаки гострого гломерулонефриту − це набряки, гіпертонічний і сечовий синдроми. Перші два синдроми звичайно відносять до позаниркових (екстраренальних), а останній − до ренальних (ниркових) проявів гострого гломерулонефриту. У типових випадках гострий гломерулонефрит розвивається гостро, бурхливо, з вираженою клінічною картиною, через 2 − 3 тиж після перенесеної ангіни, загострення хронічного тонзиліту, фарингіту або іншої вогнищевої стрептококової інфекції. На перший план виступають скарги на головний біль, слабкість, нездужання, зниження апетиту, задишку, серцебиття, біль у ділянці серця й попереку, іноді − зменшення кількості і зміна кольору сечі (симптом м’ясних помиїв). Нерідко біль у поперековій ділянці може бути домінуючим (внаслідок набряку нирок, підвищення внутрішньониркового тиску і розтягнення ниркової капсули) [2, с. 435-436]. При огляді хворих виявляють блідість шкіри й одутлість обличчя. У найтяжчих випадках (при лівошлуночковій недостатності) хворі займають вимушене положення сидячи або напівсидячи, відзначають акроціаноз і почастішання дихання. Найхарактерніший симптом − набряки, які в разі гострого гломерулонефриту виникають швидко (протягом кількох годин або доби) і мають поширений характер − на обличчі, тулубі, кінцівках. У найтяжких випадках розвиваються асцит, гідроторакс, гідроперикард [31, с. 510]. Найчастіше зустрічається нефротичний синдром. При ньому набряки обмежені, з'являються вранці, переважно на обличчі, під вечір вони зменшуються або зникають. Підвищується артеріальний тиск. Дещо зменшується добовий діурез. У загальному аналізі сечі − гематурія, при дослідженні крові відмічають підвищену ШОЕ, може бути лейкоцитоз. При нефротичному синдромінабряки поширюються по всьому тілу. Як правило, підвищується артеріальний тиск. Діурез знижений, характерна гематурія та наявність білка в сечі. У крові збільшена ШОЕ. Перебіг досить тяжкий, і часто хвороба переходить у хронічну форму. В окремих випадках гломерулонефрит має тяжку клінічну картину: виражені симптоми двох попередніх варіантів хвороби − змішана форма,коли розвивається перехідна недостатність нирок і нерідко процес стає хронічним. Клінічні ознаки при гострому гломерулонефриті утримуються від 2 до 4 тижнів, після чого зникають і залишаються тільки зміни в сечі. Загальна тривалість хвороби біля 3 місяців, проте нефротична і змішана форми можуть тривати набагато довше. У 5 − 10% випадків гострий гломерулонефрит переходить у хронічний [31, с. 218]. При затяжному несприятливому перебігу гострого гломерулонефриту приблизно через рік формуються три варіанти хронічного гломерулонефриту:гематуричний, нефротичний і змішаний. Можливий поступовий розвиток хронічного гломерулонефриту без гострого початку. При гематуричній формі загальний стан хворого мало відрізняється від нормального. Спостерігається тільки блідість шкіри. Основна ознака хвороби − гематурія,яка то наростає, то зменшується, і розвивається анемія. Функція нирок довгі роки зберігається. Для нефротичної форми характерними є набряки, які з’являються або посилюються під час загострень. Змішана форма має ознаки нефротичної і гематуричної форм. Майже завжди супроводжується підвищенням артеріального тиску, через що виникають зміни на очному дні і гіпертрофія лівого шлуночка серця. Перебіг завжди дуже тяжкий. Досить швидко розвивається хронічна недостатність нирок. Хронічному гломерулонефриту властиві рецидиви і ремісії [3 с. 509-512]. Лікування. Майже на 1,5 міс (до зменшення або зникнення екстраренальних проявів і поліпшення аналізів сечі і крові) призначають постільний режим. Дітям слід створювати оптимальний емоційний настрій, забезпечити добрий догляд, вони повинні дотримуватися гігієни тіла (обмивання і обтирання теплою водою). Основою лікування при гломерулонефриті є дієта.З їжі вилучають продукти, які алергізують і мають екстрактивні речовини (бульйони, смажене м’ясо, ковбаси, консерви). В гострий період призначають дієту без солі. Коли набряки зникають і нормалізується артеріальний тиск, можна додавати по 1 − 2 г солі, через тиждень − 2 − 3 г, а ще через тиждень − 3 − 5 г на добу. При цьому дитина одержує сіль у готовому вигляді і додає її до їжі. Якщо немає набряків і артеріальної гіпертензії, з перших днів хвороби можна давати по 1,5 г солі. Ахлоридну дієту призначають також під час приймання максимальних доз глікокортикоїдів. Одночасно, за умови достатнього діурезу, їжа збагачується на калій (печена картопля, ізюм, урюк, курага, чорнослив) [2, с. 438-439]. Другим важливим моментом у дієтичному лікуванні є обмеження білків, особливо при збільшенні кількості сечовини креатиніну у крові. В основному рекомендуються білки рослинного походження (картопля, гарбузи, рисова і вівсяна каші), тваринних білків у перші дні можна призначати коров’яче молоко і курячі яйця (по 1 − 2 на тиждень). Пізніше додають кефір. З другого тижня хвороби до раціону вводять варені м’ясо і рибу. На початку хвороби добову кількість білка зменшують наполовину, а з 4 − 5-го тижня її доводять до норми (2 − 2,5 г). При вираженій протеїнурії кількість білків у дієті не обмежують. Для поліпшення смакових властивостей використовують цибулю, часник, перець та інші приправи. Потрібно стежити за кількістю прийнятої рідини. Добова її кількість у гострому періоді хвороби повинна дорівнювати вчорашньому діурезу плюс 300 − 500 мл [6, с. 284].
Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 2120; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! |