Психолого-педагогічна характеристика учнів з порушеннями Інтелекту

Терміном «розумова відсталість» у вітчизняній корекційній педаго­гіці позначається стійке зниження пізнавальної діяльності дитини, зу­мовлене органічним ураженням центральної нервової системи (ЦНС). Ступінь ураження ЦНС може бути різним за важкістю, локалізацією і часом виникнення. Іншими словами, етіологія патологічного розвитку може бути найрізноманітнішою, а це, у свою чергу, викликає індивідуа­льні особливості фізіологічного, емоційно-вольового й інтелектуально­го розвитку розумово відсталої дитини.

Проблеми вивчення, навчання, виховання і соціальної адаптації ді­тей з порушеннями інтелектуального розвитку розробляються однією з галузей спеціальної педагогіки - олігофренопедагогікою. Термін «олі-гофренія» (від грец. olygos - мало і phren - розум) був введений у XIX ст. німецьким психіатром Е. Крепіліном. Цей термін традиційно викори­стовується у вітчизняній спеціальній педагогіці. У різних країнах йому відповідають інші терміни, наприклад, в англомовних країнах - mental retardation - «відставання в інтелектуальному розвитку».

У вітчизняній спеціальній літературі аж до 60-х років поряд з термі­ном «розумова відсталість» широко використовувався термін «недоум­куватість». Термін «розумова відсталість» на відміну від терміна «не­доумкуватість» указує не тільки на кількісну характеристику дефекту, але і на якісну (відсталість), що передбачає певний позитивний посту­пальний рух при спеціально створених умовах.

Як уже відзначалося, різна структура дефекту викликає різні види (або ступені) розумової відсталості. Найбільш численну групу серед розумово відсталих дітей складають діти-олігофрени. Олігофренія -це форма розумового і психічного недорозвинення, що виникає в ре­зультаті ураження ЦНС (у першу чергу кори головного мозку) у прена­тальний (внутрішньоутробний), натальний (при пологах) або постната-льний (на самому ранньому етапі життєвого розвитку) періоди.

Причинами олігофренії можуть бути різні фактори екзогенного (зо­внішнього) і ендогенного (внутрішнього) характеру, що викликають органічні порушення головного мозку. До екзогенних факторів відно­сяться різні інфекційні захворювання матері в період вагітності (вірусні захворювання, червона висипка, хвороба Боткіна, токсоплазмоз і ін.), різні родові травми (наприклад, асфіксія й ін.).

Ендогенні негативні фактори призводять до вродженої олігофренії. До них відносяться патологічна спадковість (венеричні і деякі інші за­хворювання батьків), розумова відсталість обох або одного з батьків, порушення хромосомного набору (хромосомні аберації), захворювання ендокринної системи (наприклад, фенілкетонурія), несумісність складу крові матері і дитини за резус-фактором і ін.

Особливо слід зазначити зв'язок між такими асоціальними явища- ми, як алкоголізм, наркоманія і токсикоманія батьків, і поява в цих ро­динах дітей з різними порушеннями (у тому числі і розумово відста- лих). Алкоголізм і наркоманія можуть бути причиною розумової відста- лості як екзогенного, так і ендогенного характеру. У першому випадку продукти розпаду алкоголю і наркотиків (токсини) завдяки загальній системі кровообігу матері і плоду через плаценту потрапляють в орга- нізм дитини й отруюють плід, що розвивається. В другому випадку тривале вживання алкоголю і наркотиків (а також їхніх замінників) ви- кликає незворотні патологічні зміни в генетичному апараті батьків і є причиною хромосомних і ендокринних захворювань дитини.

Спеціальними клінічними дослідженнями було встановлено, що при олігофренії ведучим симптомом є дифузійне ураження кори вели­ких півкуль головного мозку. Має місце також і якісне порушення ней-родинамічних процесів у корі головного мозку.

Дифузійне ураження кори головного мозку не виключає в деяких випадках її окремих локальних порушень. Усе це обумовлює розмаї- тість порушень у пізнавальній діяльності дітей-олігофренів, їхній емо­ційно-вольовій сфері.

Відповідно до глибини дефекту розумова відсталість при олігоф­ренії може бути трьох ступенів: ідіотія, імбецильність і дебільність.

Ідіотія - найглибший ступінь розумової відсталості. Дітям-ідіотам недоступне осмислення навколишнього, мовленнєва функція розвива­ється дуже повільно й обмежено, у деяких випадках мовленнєві звуки

по розвиваються взагалі. Діти-ідіоти мають порушення моторики (іноді дуже важкі, що спричиняють лежачий спосіб життя), координації рухів, орієнтування в просторі. У них дуже важко і повільно формуються елементарні навички самообслуговування, у тому числі гігієнічні нави­чки. Часто ці навички не формуються взагалі.

Діти-ідіоти не навчаються і знаходяться (за згодою батьків) у спеці-альних установах (дитячих будинках для глибоко розумово відсталих), до їм надається необхідна медична допомога, здійснюються спосте-реження і догляд. По досягненні 18-літнього віку вони переводяться в спеціальні інтернати для хронічних хворих. Державна система допомо-

ги глибоко розумово відсталим не виключає можливості їхнього вихо-вання в родині при встановленні опіки.

Імбецильність у порівнянні з ідіотією є більш легким ступенем ро­зумової відсталості. Діти-імбецили мають певні можливості оволодіння мовою, засвоєння окремих нескладних трудових навичок. Однак наяв­ність важких дефектів сприйняття, пам'яті, мислення, комунікативної функції мовлення, моторики й емоційно-вольової сфери не дає можли-вості цим дітям навчатися навіть у допоміжній школі.

У правовому відношенні імбецили, так само як і ідіоти, є недієздат­ними, над ними встановлюється опіка батьків або інших осіб, що замі­няють. До досягнення повноліття ці діти знаходяться в спеціальних дитячих будинках для глибоко розумово відсталих.

В останні роки дефектологами було встановлено, що частина ді-

тей-імбецилів може засвоїти певні знання, уміннями і навичками в об­сязі спеціально розробленої для них програми. Ця програма передба­чає елементарне оволодіння навичками читання, письма і лічби, а також деякими найпростішими трудовими навичками, що дозволяє Імбецилам надалі досить успішно працювати в спеціально організова­них при школах або інтернатах майстернях.

Дебільність - найбільш легкий (у порівнянні з ідіотією та імбеци-льністю) ступінь розумової відсталості. Однак знижений інтелект і осо-бливості емоційно-вольової сфери дітей-дебілів не дозволяють їм опа­нувати програму загальноосвітньої масової школи.

Вивчення і засвоєння навчального матеріалу з будь-якого предме­ту шкільної програми для дебілів є надзвичайно складним. Наприклад, опановуючи усну і письмову мову, поняття числа, навички лічби, вони відчувають утруднення в розумінні зв'язків між звуком і буквою, множи­ною і її числовим вираженням тощо. Усе це фізіологічно обумовлено недорозвиненням аналітико-синтетичної функції вищої нервової діяль­ності, порушеннями фонематичного сприйняття і фонетико-фонематичного аналізу.

Засвоєння навіть елементарних (в обсязі початкової школи) мате­матичних знань потребує досить високого ступеня абстрактного мис-

лення, а оскільки ця функція в дітей-дебілів порушена, вони дуже важ- ко опановують найпростіші математичні операції. Відсутність уміння встановлювати адекватні причинно-наслідкові зв'язки призводить до

серйозних утруднень навіть при рішенні простих арифметичних задач.

Недостатній розвиток здібностей до встановлення і розуміння ча-

сових, просторових і причинно-наслідкових зв'язків між об'єктами і

явищами не дозволяє дітям-дебілам засвоювати в обсязі загальноос-

вітньої школи матеріал з таких предметів, як історія, географія, крес-

лення й ін. Соматичні порушення, загальна фізична слабкість (особли-

во в перші роки навчання), порушення моторики, особливості емоцій-

но-вольової сфери, системи спонукальних мотивів, характеру і поведі-нки в значній мірі обмежують коло їх наступної професійно-трудової діяльності.

В нашій країні навчання і виховання розумово відсталих дітей є ча- стиною загальнодержавної системи освіти. Допоміжна школа знахо- диться в системі державних загальноосвітніх дитячих установ, однак за своїми завданнями істотно відрізняється від масової загальноосвіт- ньої школи. Завданням допоміжної школи є корекція дефектів розвитку розумово відсталої дитини в процесі навчання її загальноосвітнім дисциплінам, професійно-трудової підготовки і різнобічного виховного впливу на хід розвитку учнів. Іншим, не менш важливим завданням допоміжної школи є підготовка її учнів до самостійної трудової діяльності, тобто соціально-трудова адаптація. Це завдання вирішується і шляхом засвоєння учнями системи професійно-трудових знань, умінь і навичок, оволодіння однією з робочих професій, необхідних в умовах сучасного виробництва.

Нарешті, допоміжна школа веде особливу лікувально-оздоровчу роботу, спрямовану на зміцнення і оздоровлення загального фізичного стану школярів.

Виправлення недоліків пізнавальної діяльності розумово відсталих школярів досягається в основному педагогічними засобами в процесі навчання основам загальноосвітніх дисциплін і засвоєння трудових умінь і навичок. Конкретні шляхи навчання і виховання розумово від­сталого школяра досить специфічні.

Олігофренопедаголка як самостійна педагогічна наука, розробля- ючи специфічні питання навчання і виховання розумово відсталих ді­тей, широко використовує у своїх цілях досягнення патофізіології, клі­ніки розумової відсталості, генетики, спеціальної психології.

Рішення проблем професійної орієнтації, трудового навчання і ви­ховання учнів, соціально-трудової адаптації випускників допоміжної школи вимагає тісного співробітництва олігофренопедагогіки з такими галузями гуманітарних знань, як соціологія і право.

Наявність особливих завдань навчання і виховання розумово від-

сталих дітей визначає структуру допоміжної школи: 90% допоміжних шкіл у країні - школи-інтернати. Це дозволяє забезпечувати більш тривалий організаційний вплив на дітей не тільки в процесі навчання, але й у системі позакласних заходів.

У штаті школи крім вчителів-олігофренопедагогів є вчителі профе­сійно-трудового навчання, фізичного виховання, логопед, вихователі, медичні працівники, допоміжний персонал. Перехід допоміжної школи з 8-річного на 9-річний термін навчання дозволяє основній масі учнів одержувати закінчену професійну підготовку в стінах школи. Крім того, це дає можливість більш успішно вирішувати питання працевлашту-вання випускників, тому що при 9-річному терміні навчання усі випуск­ники досягають 16-річного віку, з якого за діючим трудовим законодав-ством дозволяється прийом на роботу неповнолітніх.

Наявність особливих корекційних завдань допоміжної школи відо-бражено в спеціальному навчальному плані і програмах, які істотно відрізняються від масової школи.

Основний контингент учнів допоміжної школи складають діти-олігофрени. Дослідники намагалися класифікувати олігофренію за етіологічним принципом або локалізацією ураження. Однак для педа-гогічної практики ці класифікації виявилися неприйнятними, тому що різна етіологія і локалізація ураження кори головного мозку можуть давати однакові картини з психолого-педагогічної точки зору і не озброюють педагогів відповідною тактикою навчання різних груп дітей.

Найбільш прийнятною для рішення завдань олігофренопедагогіки вважається класифікація, розроблена відомим дефектологом М.С. Невзнер. В основу цієї класифікації покладений клініко-патогенетичний підхід. Клінічна картина висвітлює у собі суму факторів і їхню взаємо­дію: етіологія, характер хворобливого процесу, його поширення і час виникнення (останнє має особливе значення стосовно дітей). Виходя­чи з патогенезу, М.С. Певзнер виділяє чотири форми олігофренії.

Основна форма характеризується дифузійним, але відносно пове­рхневим ураженням кори півкуль головного мозку при збереженні під­кіркових утворень і відсутності змін з боку ліквообігу. Клінічні дослі­дження свідчать, що в цієї категорії дітей діяльність органів почуттів порушена в незначній мірі; відзначаються неважкі порушення в емо­ційно-вольовій, руховій сфері, мовленні. Ці особливості сполучаються з недорозвиненням усієї пізнавальної діяльності. Діти часто не усвідо­млюють поставленого перед ними завдання, замінюють його рішення іншими видами діяльності. Вони не розуміють основного змісту сюжет­них малюнків, не можуть установити систему зв'язків у серії послідов­них малюнків або зрозуміти розповідь з прихованим змістом. Низький рівень розвитку абстрактного мислення особливо чітко виявляється при необхідності встановлення складних систем причинно-наслідкових

зв'язків між предметами і явищами.

Інертність і малорухливість мислення відіграють особливу роль уі виникненні основного симптому при олігофренії даної форми. Система корекційно-виховних заходів, що впроваджується самого раннього дитинства, спрямована на подолання інертності мислення, повинна! відіграти виняткову роль у стимуляції розвитку таких дітей.

Від основної форми олігофренії помітно відрізняється олігофренія з вираженими нейродинамічними порушеннями. Це діти, що швидкої збуджуються, розгальмовані, недисципліновані, з різко зниженою пра­цездатністю або дуже мляві і загальмовані, що зумовлено порушенням балансу між процесами збудження і гальмування в нервовій системі.

У процесі шкільного навчання виявляються труднощі, що виника-

ють за рахунок недостатньої фіксації уваги дітей на завданні, що про-понується. Це можуть бути пропуски, перестановки, фрагментарне виконання завдання.

У корекційно-виховній роботі з цими дітьми в першу чергу викорис- товуються педагогічні прийоми, спрямовані на організацію й упорядку­вання навчальної діяльності. Украй важливо виробити в дитини заціка­вленість і позитивне ставлення до навчальної діяльності, завдань, що пропонує вчитель. Для цього, особливо в перші роки навчання, широко використовуються дидактичні матеріали і ігрова діяльність. Важливим прикладом правильної організації навчальної діяльності дитини є спі­льна діяльність з учителем при виконанні завдання. У процесі роботи з цими дітьми доцільно використовувати словесну інструкцію в розчле­нованому (поетапному) вигляді і мовлення (спочатку вчителя, а потім дитини) як фактор, що організує навчальну діяльність.

Специфічними рисами дітей-олігофренів з переважаючим гальму-ванням є млявість, уповільненість, загальмованість моторики, пізнава- льної діяльності, поведінки в цілому. Працюючи з такими дітьми, доці­льно використовувати прийоми, що сприяють підвищенню їхньої акти­вності. Дітям варто постійно допомагати включатися в колектив, у за­гальну роботу, давати завдання, з якими вони напевно можуть справи­тися, стимулювати навчальну діяльність, заохочуючи навіть самі не­значні успіхи.

Серед дитей-олігофренів, що навчаються в допоміжній школі, є ді-

ти, у яких поряд з недорозвиненням складних форм пізнавальної дія­льності відзначається також порушення мовлення. Специфічною особ­ливістю патогенезу цієї форми є сполучення дифузійного ураження з більш глибокими порушеннями в області мовленнєвих зон лівої півкулі.

У цих дітей відзначається апраксія губ і мовлення. Надалі страж­-

Дає і сенсорна сторона мовлення. При достатній гостроті слуху ці діти

не розрізняють близькі по характером звуки (фонеми), не можуть виді­-

лити окремих звуків з плавного мовлення, погано диференціюють

складні звукові комплекси, тобто мають стійке порушення фонематич­ною сприйняття. Природно, це веде до порушення звукового аналізу, що, у свою чергу, негативно позначається на оволодінні грамотою і письмовою мовою.

Є і такі форми олігофренії, при яких дифузійне ураження кори го­ловного мозку поєднується з локальними порушеннями в потиличній області лівої півкулі. У цих випадках клінічна картина олігофренії є дуже складною, тому що поєднуються недорозвинення мислення з порушенням просторового сприйняття. Останнє, у свою чергу, утруд­нює процес оволодіння уявленням про число. При цій формі олігофре­нії діти відчувають значні утруднення навіть при оволодінні найпрості­шими операціями. Корекційна робота з цими дітьми спрямовується на розвиток у них просторових уявлень і понять.

Останню групу складають діти-олігофрени, у яких на тлі недороз-винення пізнавальної діяльності чітко виявляється недорозвинення особистості в цілому. У цих випадках різко деформована вся система потреб і мотивів, є патологічні нахили. Основна патологічна особли­вість у цьому випадку полягає в тому, що дифузійне ураження кори головного мозку поєднується з переважаючим недорозвиненням лобо­вих ділянок.

При спостереженні фіксується важке своєрідне порушення моторики - рухи незграбні, діти не можуть себе обслужити. У деяких відзначаєть­ся настільки різка зміна ходи, що можна говорити про апраксію ходьби.

Специфічною особливістю цих дітей є розрив між довільними і спонтанними рухами. Так, при повній неможливості виконати які-небудь рухи за інструкцією, ці ж рухи діти можуть виконати спонтанно. Особливості моторики цих дітей дають підстави вважати, що недороз­винення лобової кори, розташованої перед моторним полем і над під­кірковими руховими вузлами, призводить до порушення організації рухів на більш високому функціональному рівні.

У цих дітей також відзначаються своєрідні зміни поведінки. Вони некритичні, неадекватно оцінюють ситуацію, позбавлені елементарних ((юрм сором'язливості, невразливі. Поведінка їх позбавлена стійких мотивів. При повному збереженні сенсорної і моторної сторони мов­лення в таких дітей відзначається схильність до наслідування мови дорослих («резонерство»). Особливо порушується регулююча функція мовлення, що відіграє важливу роль у формуванні і диференціації мо­тивів, емоційно-вольової сфери особистості в цілому. Корекційно-виховна робота з дітьми даної групи повинна будуватися з урахуван­ням якісної своєрідності структури дефекту. У першу чергу використо­вуються педагогічні прийоми, спрямовані на формування довільних моторних навичок за умов організуючої функції мовлення.

У деяких випадках виявляються такі форми олігофренії, за яких

має місце поєднання загального інтелектуального недорозвинення з вираженими психопатичними формами поведінки. Це найбільш важкі у виховному плані діти. Брутальні з однолітками і старшими, недисци-пліновані, вони нерідко мають патологічні потяги, вони не вміють регу­лювати свою поведінку відповідно до загальноприйнятих морально-етичних норм. Патогенетично ця форма олігофренії характеризується поєднанням дифузійного ураження кори півкуль головного мозку з на­явністю підкіркових вогнищ, що, як правило, підтверджується електро-енцефалографічними методами дослідження.

Крім описаних вище основних форм олігофренії, серед учнів допо­міжної школи зустрічаються діти з більш рідкісними формами олігоф­ренії. Зупинимося на деяких з них.

Олігофренія, ускладнена гідроцефалією. Гідроцефалія виникає в результаті стійкого порушення балансу між секрецією ліквору й умова­ми його усмоктування. Розвивається постнатально. За характером перебігу гідроцефалію поділяють на прогресуючу і компенсовану. У тих випадках, коли після деякого періоду існування прогресуючої гідроце­фалії внутрішньочерепний тиск нормалізується, захворювання набуває компенсованого характеру. Однак шлуночки мозку і за компенсованої форми гідроцефалії залишаються розширеними.

Багато авторів розглядають гідроцефалію як симптом, що супро­воджує різні патологічні прояви, інші - як самостійне захворювання. Ряд дослідників підкреслює роль спадкових факторів у походженні вродженої гідроцефалії, описуючи сімейні форми, близнюків-гідроцефалів, наявність гідроцефалії у декількох поколінь. Інші автори розглядають патологію пологів як фактор, що має найбільше значення у виникненні гідроцефалії. Внутрішньочерепні крововиливи і проник­нення крові в ліквор зустрічаються при родових травмах досить часто.

В даний час немає досить точних даних про частоту гідроцефалії. Кількість розумово відсталих дітей при гідроцефалії відзначається в 0,4-2,0% випадків.

Найбільш характерними для гідроцефалії є зниження працездат­ності (підвищена стомлюваність, порушення уваги), своєрідні зміни поведінки, нерідко з елементами вираженої лобової недостатності (невмотивований підвищений настрій ейфорійного характеру, відсут­ність самокритичності, недоврахування особливостей різних ситуацій). Ці особливості поєднуються як з нормальним рівнем інтелекту, так і з різними ступенями його зниження. У цих дітей часто відзначається добре розвинута артикуляційна сторона мовлення зі схильністю до резонерських міркувань, з безліччю штампів і зворотів, запозичених з мови дорослих і не завжди цілком усвідомлених.

При дослідженні вищих коркових функцій нерідко відзначаються псевдооптичні і псевдоамнестичні явища. У процесі навчання в цих

дітей спостерігаються специфічні помилки письма у вигляді пропусків букв, складів, слів, перестановок букв у словах. Незважаючи на те, що ці діти мають уявлення про число й елементарні числові відносини, вони погано опановують прийоми усної лічби, не утримують у пам'яті найпростіших прикладів, умов задачі.

Дітям з гідроцефалією властива підвищена збудливість, імпульси­вність і в деяких випадках недостатня умотивованість поведінки. Вся перерахована симптоматика має нестійкий характер, вона зростає в зв'язку з загальним стомленням і змінюється в залежності від умов, у яких дитина виконує те або інше завдання.

При даній формі олігофренії необхідно поряд зі звичайними корекційно-педагогічними методами застосовувати спеціальні корекційні заходи, спрямовані на організацію діяльності дитини. Дитину необхідно вчити утримувати в пам'яті словесні інструкції, переборювати труднощі і доводити розпочату справу до кінця, по можливості адекватно оціню­вати власні дії і їх кінцевий результат.

Олігофренія при вродженому сифілісі виникає внаслідок захворю­вання матері на сифіліс у період вагітності. У цих випадках у дитини виявляються соматичні і неврологічні ознаки раннього вродженого сифілісу; може мати місце важкий інтелектуальний дефект.

У таких дітей відзначається легка залишкова неврологічна симпто­матика, часті скарги на головний біль. У більшості до 11-17 років від­значається нічний енурез. Психічне недорозвинення виявляється з раннього дитинства. Запізнюється розвиток ходьби і мовлення. Діти погано включаються в ігри, не розуміють і не приймають їхніх умов. Афективна лабільність виявляється в підвищеній плаксивості, збудли­вості, упертості, схильності до конфліктів і агресії. У школі відразу ви­являються труднощі в навчанні, нерозуміння навчального матеріалу, особливо операцій рахунку, граматичних правил тощо.

В умовах допоміжної школи в цих учнів рано виявляється патологія поведінки: агресивність, розгальмованість потягів. У випадках коли симптоми, що ускладнюють інтелектуальне недорозвинення, мають неважкий характер, спостерігається відносно непогана динаміка психі­чного розвитку і, як правило, гарна соціально-трудова адаптація.

Розумова відсталість при фенілкетонурії. Уродженим дефектам метаболізму (порушенням секреторної функції ендокринної системи) належить особливе місце серед спадкових форм розумової відсталості дітей. Однією з форм, що найчастіше зустрічається, є фенілкетонурія, зумовлена порушенням амінокислотного обміну.

Етіологія і механізм цього захворювання досить складні, тому від­значимо тільки те, що в результаті порушення обміну амінокислот мо­-

зок з перших днів життя перебуває у несприятливих для нормального

розвитку умовах, що призводить до виникнення в ньому деструктивних

і дегенеративних змін.

Фенілкетонурія (ФКУ) є поточним дегенеративним процесом за ти­пом прогресуючої деменції. Нервово-психічні порушення не обмежу­ються розумовою відсталістю, а містять у собі і різні форми порушення поведінки, нестійкість і зниження працездатності й уваги, церебрасте-нічні явища, неврозоподібні і психотичні розлади.

Аналіз адаптації до школи дітей із ФКУ показав, що найбільші тру­днощі відзначаються, як правило, на першому і другому роках навчан­ня. Діти важко контактують із педагогами й однолітками. Вони погано переносять будь-які зміни в зовнішньому середовищі і часто дають негативні реакції на вимоги педагога, його спроби включити їх у дитя­чий колектив. Для подолання труднощів адаптаційного періоду велике значення має контакт педагога з дитиною.

За умов правильного педагогічному підходу вдається досягти більш швидкого звикання дитини до школи, нормалізації її поведінки в класі, виконання вимог, контакту з дітьми. Усе це створює більш сприя­тливі умови для виховання і навчання. У той же час зміна педагога, перехід до іншої школи або класу майже у всіх випадках веде до зриву так важко встановленого стереотипу поведінки і повторного виникнен­ня патологічних реакцій.

Деменція (від лат. dementia - божевілля) - слабоумство, стійке зниження пізнавальної діяльності, критики, пам'яті, ослаблення й огру­біння емоційно-вольової сфери.

У дитячому віці деменція виникає в результаті органічних уражень мозку при шизофренії, епілепсії, запальних захворюваннях мозку (ме-нінгоенцефаліти), травмах мозку (струс, забиті місця).

До віку 2-3 років значна частина мозкових структур уже сформова­на, тому вплив патогенних факторів викликає тільки їхнє ушкодження.

У ранньому віці розмежування деменції й олігофренії є дуже скла­дним. На відміну еід олігофренії порушення діяльності мозку при де­менції відбувається після певного періоду нормального розвитку дити­ни. Звичайно деменція виникає або починає швидко прогресувати у віці 2-3 років. Цим тимчасовим фактором у значній мірі визначається відмінність перебігу і клініко-психологічної структури інтелектуального дефекту при деменції від олігофренії. Так, структура інтелектуальної недостатності при деменції відрізняється нерівномірністю різних пізна­вальних функцій. Крім того, при деменції часто спостерігається невід­повідність між запасом знань і дуже обмеженими можливостями їхньої реалізації.

У ранньому віці деменція виявляється у вигляді втрати пізно набу­тих навичок. Наприклад, якщо деменція виникає в дитини 3 років, то насамперед втрачається мовлення, пропадають навички самообслуго­вування й охайності, потім можуть втрачатися і раніше набуті навички

(ходьба, почуття прихильність до близьких тощо). Характерною озна­кою початку деменції є поява нецілеспрямованої (так званої польової) поведінки, загальне рухове розгальмування, афективна збудливість, некритичність, невмотивовано підвищений настрій.

При захворюванні в старшому дошкільному віці найбільш вираже­ною є деформація ігрової діяльності - вона стає стереотипною, одно­манітною. Якщо ж захворювання починається в молодшому шкільному піці, то досить довгий час у дитини можна спостерігати збереження мовлення, навчальні навички. Але в той же час стає помітним різке зниження інтелектуальної працездатності і навчальної діяльності в цілому, змінюється поведінка дитини.

В залежності від динаміки хворобливого процесу розрізняють «ре-зидуальну органічну деменцію», при якій порушення інтелекту є зали­шковими явищами ураження мозку, і «прогресуючу органічну демен­цію», спричинену поточним органічним патологічним процесом у голо-вному мозку. При прогресуючій деменції явища інтелектуального роз­паду постійно зростають.

Глибоко розумово відсталі діти - імбецили й ідіоти - знаходяться п спеціальних дитячих домах системи соціального забезпечення. У тих випадках, коли глибоко розумово відсталі діти перебувають у родині, вони одержують пенсію як інваліди дитинства.

У ряді країн протягом останніх десятиліть успішно проводиться ро-бота з навчання і виховання глибоко розумово відсталих дітей (імбе-цилів) з метою їх подальшої соціальної адаптації. Навчання і вихован­ня глибоко розумово відсталих дітей здійснюється в спеціальних уста­новах різного типу (спеціальні школи, класи, центри).

З 1987 р. у дитячих будинках для глибоко розумово відсталих дітей уведені посади педагогів-дефектологів, що дозволило значно поліпши­ти навчально-корекційну роботу з цією категорією дітей.

Постійно удосконалюються організаційні форми діяльності спеціа-льних установ. Це дає можливість ширше використовувати настільки необхідні для розвитку імбецилів соціальні контакти і залучати батьків до особистої участі у вихованні дитини.

Велика увага приділяється удосконаленню системи корекційно-виховної роботи, що містить у собі такі етапи.

• на першому етапі (від 4 до 8 років) проводиться робота з форму-вання санітарно-гігієнічних навичок і розвитку моторики. Вихованців привчають до адекватної поведінки в їдальні й інших громадських місцях дитячого будинку. Велика увага приділяється розвитку мовлення і пізна­вальної діяльності, здійснюється підготовка до шкільного навчання.

• на другому етапі (з 8 до 16 років) продовжується закріплення на-вичок самообслуговування й особистої гігієни, проводиться робота з навчання господарсько-побутовій праці. У цей період дітей навчають

навичкам лічби й елементарній грамоті; велика увага приділяється розвитку мовлення.

• завданням третього етапу (16-18 років) є соціальна адаптація.

Дата добавления: 2014-11-28; Просмотров: 1713; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!