Полонізація української знаті

Приваблюючий приклад привілейованого польського шляхтича справляв вели-
чезний асиміляторський вплив на українську знать, а його очевидна культурна
вищість посилювала потяг до всього польського. Впевнившись у своїй перемозі
над протестантами, єзуїти зосередилися на схизматах, як вони називали православ-
них. Незабаром, після 1569 р., вони рушили на Україну, засновуючи свої колегії
у Ярославі, Львові, Кам'янці, Барі, Луцьку, Вінниці та Києві, їхні найкращі поле-
місти, й серед них блискучий Пйотр Скарга, бичували у проповідях та на відкритих
диспутах догматичні облудності та культурну відсталість, приписувані православ'ю.
У своєму знаменитому трактаті «Про єдність Церкви Божої» Скарга доводив, що
православ'я перебуває у настільки безнадійному становищі, що єдиним виходом для
його прибічників є поєднання з Римом. «Греки обдурили тебе, о руський народе,—
писав Скарга,— бо, давши тобі святу віру, вони не дали грецької мови, змусивши те-
бе використовувати слов'янську, аби ти ніколи не зміг дійти до правдивого розуміння
і знання... адже за допомогою слов'янської мови ніколи не можна пізнати істину».

Українська знать, як і кожна знать, за самим своїм єством була чутливою до
власного соціального статусу, й пов'язаність із релігією та культурою, що вважалися
неповноцінними, глибоко вражала її самолюбство. Внаслідок цього українські
аристократи стали масово зрікатися віри батьків і приймати католицизм, а з ним
польську мову та культуру. В 1610 р. у сповненому скорботи трактаті «Тренос,
або Плач за Святою Східною Церквою» провідний представник православ'я Меле-
тій Смотрицький оплакував утрату Руссю її найзнатніших родів: «Де тепер безцінні
діаманти православної корони, уславлені роди таких руських князів, як Слуцькі,
Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чорторийські, Пронські, Ружин-
ські, Соломирецькі, Головчинські, Коропинські, Масальські, Горські, Соколинські,
Лукомські, Пузини та інші, яким немає ліку? Де тепер ті, що оточували їх... благо-
родні, славетні, відважні, сильні й давні доми руського народу, що на весь світ слави-
лися престижем, могутністю й відвагою?» За цим риторичним запитанням стояв
загальновідомий факт переходу всіх цих славетних магнатських родів до табору ка-
толиків-поляків.

Свідчення, що допомагає зрозуміти сам механізм асиміляції, лишив львівський
архієпископ Ян Порохницький, що сам був представником спольщеного українсько-
го роду: «Коли траплялося, що була панна-одиначка з маєтністю або вдова багата,
то королі своїх поляків-шляхтичів посилали до Русі, помагали їм своїми впливами,
і так [вони], женячися часто, наповнили Русь і запровадили віру правовірну като-
лицьку римську; решту зробила пильність пастирів, так що й найбільші панове з Ру-
сі перейшли до єдності з римським костьолом, покинувши грецьку схизму».

З решти українських православних магнатів тільки лічені роди лишалися від-
даними старій вірі. До таких, зокрема, належали ті, що отримали титул до 1569 р.,
коли українці ще становили могутню політичну й культурну силу Великого князів-
ства Литовського. Давні традиції продовжували побутувати в окремих осередках
бідної шляхти в ізольованих і віддалених від центрів польської культури землях.
Проте політичне, соціальне й економічно вони були надто слабкими, щоб зупинити
процес полонізації.

Важко перебільшити ті серйозні наслідки, що їх мала для українців утрата
власної еліти. В суспільствах, що поклали початок сучасної Європи, з їхньою ієрар-
хічною будовою, народ без знаті все одно, що тіло без голови. Це значило, що україн-
ці втратили клас, котрий звичайно здійснював політичне керівництво, ставив певні
політичні цілі, сприяв культурі та освіті, підтримував церкву й живив відчуття етнопо-
літичної самобутності суспільства. З поширенням полонізації серед української
знаті православ'я, а також українська мова та звичаї пов'язувалися насамперед із
нижчими верствами. Вони як такі стали в очах поляків предметом презирства.
Відтак честолюбні й обдаровані молоді українці були постійно змушені вибирати
між відданістю власному народові й традиціям та асимілюванням у панівне су-
спільство і його культуру. Частіше перевага надавалася останньому. Внаслідок
цього іншою важливою проблемою української історії стала проблема верхівки
українського суспільства або, краще сказати,— її відсутності.

Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 386; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!