В зв'язку з припиненням існування СРСР

Правонаступництво України

Питання про правонаступництво стосовно договорів Союзу РСР, державної власності, державних архівів і державних боргів СРСР виступає в якості одного з най­важливіших наслідків припинення існування Радянсь­кого Союзу.

Україна в особі своїх вищих органів влади визначи­ла правонаступництво в тих випадках, коли в силу між­народного права це підлягає вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укла­дання відповідних міжнародних угод.

Одностороннім волевиявленням установлена безпе­рервність держави України, її територіальне наступни­цтво в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Цей документ закріплює існу­вання України як суверенної національної держави в існуючих кордонах, діяльність її вищого представниць­кого органа, що має виключне право виступати від імені всього народу — Верховної Ради УРСР, на основі вер­ховенства Конституції.Тут же проголошувалися вста­новлення українського громадянства, територіальне вер­ховенство республіки на всій її території, економічна самостійність і право здійснення зовнішніх зносин.

У Декларації оголошувалося правонаступництво на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному і валютних фондах і золо­тому запасі, що створений завдяки зусиллям народу Республіки.

Подальший розвиток ця тенденція одержала в Зако­ні України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступниц­тво». Відповідно до цього Закону:

— з моменту проголошення незалежності України
вищим органом державної влади в Україні була її Вер­
ховна Рада;

— до прийняття нової Конституції України діяла
Конституція УРСР;

— закони й інші акти УРСР діяли на території Укра­
їни за умови, якщо вони не суперечили законам Укра-

їни, прийнятим після проголошення незалежності України;

— органи держави, сформовані на основі Конститу­
ції УРСР, діяли до створення органів держави на осно­
ві Конституції України;

— державним кордоном України був її державний
кордон у складі СРСР за станом на 16 липня 1990 року;

— Україна підтверджувала свої зобов'язання по між­
народних договорах, що були ратифіковані УРСР до про­
голошення незалежності України, і проголошувала себе
правонаступницею прав і обов'язків по договорах СРСР,
що не суперечать Конституції України й інтересам Ре­
спубліки;

— Україна не несла відповідальності по кредитних до­
говорах СРСР, що були підписані після 1 липня 1991 року
без згоди України;

— усі громадяни СРСР, що постійно мешкали на мо­
мент проголошення незалежності України на її тери­
торії, ставали громадянами України.

При укладанні міжнародних договорів з різноманіт­них аспектів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів.

Угода про створення Співдружності Незалежних Дер­жав від 21 грудня 1991 року містить гарантії держав-учасниць СНД з виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із договорів і угод колишнього СРСР. Водночас кожна держава СНД мала право підтвердити дію для себе того або іншого договору СРСР. Так, рі­шеннями 1992 року про участь держав-учасниць СНД у Договорі між СРСР і США про ліквідацію їхніх ра­кет середньої і меншої дальності 1987 року, у Договорі між СРСР і США про обмеження систем протиракет­ної оборони 1972 року держави-правонаступниці СРСР, у тому числі й Україна, підтвердили свою участь у цих договорах стосовно їхніх територій і з урахуванням їхніх національних інтересів.

Кожна з держав СНД, у тому числі й Україна, пого­дившись із тим, щоб членство СРСР в ООН було продов­жено Російською Федерацією, самостійно вступали (крім

України і Білорусії) в ООН, ставали учасницями різних міжнародних договорів.

Для рішення проблем правонаступництва і на осно­ві Меморандуму про порозуміння з питання правона­ступництва у відношенні договорів колишнього СРСР, що представляють взаємний інтерес 1992 року, Радою глав держав СНД 20 березня 1992 року була створена комісія з правонаступництва у відношенні договорів, що представляють взаємний інтерес, державної власно­сті, боргів і активів колишнього Союзу РСР, у рамках якої було підготовлено значне число угод між держа­вами колишнього СРСР (наприклад, Договір про право-наступництво стосовно колишнього державного боргу й активів Союзу РСР 1991 року, Угода глав держав-учасниць СНД про власність колишнього Союзу РСР 1991 року, Угода про розподіл усієї власності колиш­нього Союзу РСР за кордоном 1992 року, Декларація глав держав-учасниць СНД про міжнародні зобов'язан­ня в галузі прав людини й основних свобод 1993 року та ін.). Україна є учасницею більшості з цих договорів.

Так, 6 липня 1992 року між Україною, Вірменією, Бі­лорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдавією, Російською Федерацією, Таджикистаном, Туркменістаном і Узбеки­станом була підписана Угода про розподіл усієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном. Предметом угоди була вся рухома і нерухома власність та інвестиції за межами території СРСР, що знаходилася у володінні, ко­ристуванні і розпорядженні СРСР, його органів або інших структур, під його контролем або юрисдикцією. Під вла­сністю, зокрема, розумілася: нерухомість, використовувана дипломатичними і консульськими представництвами СРСР; інфраструктури СРСР за рубежем і прибуток від їхньої експлуатації; власність СРСР і прибуток від дія­льності юридичних осіб, що знаходилися під юрисдикцією СРСР; прибуток від виконання робіт із міжнародних угод СРСР та ін. Ця власність ділилася у відсотках — від 0,70 (для Туркменістану) до 61,34 (для Російської Федерації). Україна одержала 16,37 %. Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви й Естонії склала 4,77 % і цією угодою не розглядалася.

У цей же день 1992 року між тими ж суб'єктами за участю України була підписана Угода про правонаступ-ництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР. Загальним принципом цієї угоди стало проголо­шення цілісності архівних фондів колишньої Російсь­кої імперії і Союзу РСР. Угодою передбачався перехід під юрисдикцію держав-учасниць СНД державних архівів та інших архівів союзного рівня, включаючи державні галузеві архівні фонди колишнього СРСР, що знаходяться на їх території. Сторони даної Угоди ма­ють право на повернення тих фондів, що утворилися на їх території й у різний час виявилися за їхніми межа­ми. Крім того, передбачена можливість використання державами-учасницями на основі укладання спеціаль­них двосторонніх угод архівів, що знаходяться в розпо­рядженні будь-якого учасника, шляхом доступу до них або одержання копій.

У 1992-1994 роках були укладені двосторонні уго­ди між Україною, з одного боку, і Азербайджаном, Вір­менією, Грузією, Казахстаном, Молдавією, Російською Фе­дерацією, Таджикистаном, Узбекистаном — з іншого, про врегулювання питань правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу й активів колишнього Союзу РСР.

Література:

1. Аваков М.М. Правопреемство освободившихся
государств. — М., 1983.

2. Признание в современном международном праве
/Под ред. Д.И. Фельдмана. — М., 1975.

3. Суверенітет України і міжнародне право /Відп.
ред. В.Ц. Денисов, B.I. Євінтов. — К., 1995.

4. Тункин Г.И. Международная правосубъектность
(некоторые вопросы теории). — М., 1971.

5. Черкес М.Е. Международное право: Учебное по­
собие. — Одесса, 1998.

6. Черниченко СВ. Теория международного права.
В 2 т. — Т.1. Современные теоретические проблемы. —
М., 1999.

Розділ 7

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І САНКЦІЇ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Дата добавления: 2014-10-23; Просмотров: 400; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!